Електронна бібліотекапідручники


Етикет і сучасна культура спілкування

Передмова


Прискореність інтеграції життя сучасної генерації людей у планетарному масштабі спричинила посилений інтерес до проблем етикету. Глобальні соціальні зміни у цілому світі й у нашій країні зокрема відбуваються на зламі епох, коли три­ває докорінне переосмислення цивілізаційних засад життя. Наочним прикладом цього процесу може послугувати не­впинне зростання ролі людини як творця соціального світу й конструктора індивідуального життєвого проекту. Цей процес має імперативний характер. Він зумовлений, з одного боку, ускладненням світу й нечуваним збільшенням його динаміз­му, а з іншого — підвищенням домагань сучасної людини, яка сягнула вищого рівня свого соціокультурного розвитку порівняно із попередниками, щоб бути активно причетною до історичної долі людства загалом і особистої долі зокре­ма. Ситуація сьогодення позначена й тим, що життя як сти­хійний плин, як процес, ґрунтований на зразках та стереоти­пах, які певною мірою втратили життєвий сенс, дедалі глиб­ше суперечить вимогам третього тисячоліття.

На мій погляд, це перетворення загального буття людей, поряд зі зростанням національної самосвідомості народів, слугує реальним підґрунтям нового осмислення проблеми етикету і сучасної культури спілкування, що має фундамен­тальне значення для людини, котра входить у нове століття. Таке осмислення передбачає з´ясування того, якою мірою індивід є вільним у своїй життєтворчості, наскільки наперед визначеними є простір і межі цієї свободи, чи спонтанно скла­дається доля народу й особистої частки кожного як творця й носія таємниць духовного комфорту і самого життя.

Підвищений інтерес до питань етикету, зрештою, пояс­нюється переосмисленням самого поняття етикет як найважливішого структуротвірного чинника існування людини в суспільстві. Функціонування суспільства за доби переходу від тоталітаризму до демократичної правової держави пе­редбачає відмовлення цивілізованих принципів і морально-етичних норм поведінки за ситуацій, що вимагають знання етикету, збагачення етнічного колориту всієї системи життя.

Отже, пропонована книжка про етикет і місце, яке він посідає в житті окремої людини й суспільства загалом. Пи­тання етикету споконвіку цікавили людство, адже це — сфор­мований у суспільстві й підтримуваний ним порядок спілку­вання, узвичаєні ритуали, традиції і манери поведінки.

Етикет —і невід´ємна складова загальної культури, яка, втім, ним не вичерпується вже тому, що охоплює не лише суто "етикетні", а й нестандартні форми поведінки, дуже по­ширені в сучасному суспільстві.

Останніми десятиліттями інтерес до культури поведінки та етикету відчутно посилився. Підтверджень того безліч. Книжки про етикет, правила пристойності, манери і правила гарного тону миттєво зникають з прилавків книгарень, хоча й видаються великими накладами. Газетні й журнальні стат­ті, присвячені питанням етикету і культури спілкування, вик­ликають справжній потік зацікавлених читацьких листів. Спец­курси, епізодичні лекції на ці теми охоче відвідує молодь, принагідно ставлячи чимало запитань, зазвичай доволі кон­кретних: як спілкуватися одне з одним, як поводитися в тому чи тому випадку, що й як говорити, як вести полеміку, не ображаючи й не принижуючи гідності людини, як сидіти, як рухатися тощо.

Проте інтерес цей виник не одразу. Не слід забувати, що події 1917 року були революцією аж ніяк не в царині етикету, а на стрімких поворотах історії, у революційних буревіях і воєнних сутичках першим поколінням радянських людей ча­сто-густо було не до етикету. Більше того, руйнуючи світ експлуатації та гноблення, брехні та кривди, вони заразом відкидали властиві йому форми спілкування, й особливо етикет так званого вищого світу, який вважали перешкодою на шляху просування людини з "низів" до "верхів".

Цей етикет нищили разом із підвалинами старого сус­пільства, продукуючи нові демократичні форми спілкування між людьми. З´ясовувати, що було цінного у попередніх, сфор­мованих тисячоліттями правилах поведінки, у перші роки ра­дянської влади просто не мали часу.

Інтерес до культури поведінки, до етикету загалом прий­шов пізніше, у повоєнні роки, коли далися взнаки розбіжності між внутрішньою та зовнішньою культурою членів нашого сус­пільства, між освітою, знаннями й серйозними виробничими досягненнями, з одного боку, та елементарним невіглаством творців нового світу, їхнім невмінням поводитися на роботі й справжнісінькою розбещеністю вдома — з іншого.

Утім, без культури взаємин, без вихованості, без висо­кого рівня зовнішньої культури втрачається й культура внут­рішня. Згодом виявилося, що далеко не все у нормах і пра­вилах колишнього етикету було дурницею, що в них містять­ся здорові елементи, які слугували людям у минулому, слу­гують зараз і слугуватимуть у майбутньому.

Сьогодні замало бути просто освіченим, треба бути інте­лігентним, а це означає бути людиною, котра засвоїла куль­туру внутрішню і зовнішню. Ці глибинні процеси й зумовили відродження інтересу суспільства до проблем етикету і куль­тури спілкування.

Сумлінність, доброта, вихованість, ввічливість і привіт­ність — найзагальніші характеристики людини культурної. У ширшому сенсі культурною, інтелігентною називають люди­ну освічену, обізнану, здатну розуміти інших людей, мораль­но й естетично виховану, тобто передусім наділену внутрі­шньою культурою.; Проте нерідко прикметник "культурний" вживають для характеристики просто чемної людини, й на це, мабуть, є причини. Почастішання останнім часом корот­котривалих контактів між людьми, особливо у великих міс­тах, призводить до того, що доводиться судити про рівень культури тієї або іншої людини, не знаючи нічого, або май­же нічого про її внутрішній світ. Швидкоплинні, найчастіше випадкові зустрічі з незнайомими людьми у транспорті, ма­газині, театрі, на вулиці можуть стати для нас приємними чи неприємними, викликати симпатії чи антипатії. Тому одних людей ми вражаємо культурними, інших — некультурними, маючи на увазі зовнішню міру опанування ними норм етике­ту й культури поведінки.

По-справжньому культурна, інтелігентна людина завжди чемна, і це конче важлива якість, що засвідчує її людську гід­ність. Безсмертною є фраза славетного Сервантеса: "Ніщо не коштує нам так дешево й не цінується людьми так дорого, як увічливість". І справді, ввічливість — чи не найважливіша, до того ж не надто вже й недосягненна чеснота кожного з нас. Значно складніше бути, скажімо, чесним, справедливим, прин­циповим і мужнім. Одначе завжди слід пам´ятати, наскільки по­легшують людям життя привітність і ввічливість і як обтяжують ба й навіть отруюють його нечулість, брутальність, байдужість.

Чемною і привітною вважають людину, поведінка якої від­повідає поширеним у конкретному суспільстві правилам гар­ного тону, що мають своєрідну й тривалу історію в усіх наро­дів світу. Проте за дивовижною церемоніальною строкатіс­тю відносних, а часом і суперечливих правил і норм поведін­ки невблаганно проступає найістотніше у поводженні: уважність, чуйність і повага до тих, із ким ми спілкуємося вдома (у побуті) і на роботі (на службі). Саме цей гуманний, найвищою мірою демократичний зміст ввічливості бере jia озброєння етикет прогресивного суспільства, позбавляючи надмірної складності, вигадливості, химерності й багатома­нітності правила поведінки, що розпорошували людей, бо принижували й ганьбили одних заради піднесення інших.

Г Отже, що таке вихованість? Чим вона відрізняється, на­приклад, від ввічливості й привітності?

Відповідь така: вихованість — це ввічливість і привітність, що перетворилися на звичку, стали другою натурою. Відмінність між просто чемною і привітною людиною і людиною вихованою полягає у глибині та швидкості поведінкових ре­акцій, у відтінках, у речах, що начебто не стосуються справи, однак є конче важливими у царині людських взаємин. 

Вихована людина підсвідомо, автоматично робить те, про що "просто чемна і привітна" знає, але не завжди робить: при перших словах звернення жінки до чоловіка або стар­шого до молодшого останні підводяться з місця (якщо жінка або старший при цьому стоять); пропускають уперед жінку або старшого, коли входять у приміщення; знімають голов­ний убір там, де його належить знімати (коли входять у дім, церкву, школу, установу); поступаються місцем у транспорті людям похилого віку або пасажирам із дітьми. "Просто чем­на і привітна" людина подекуди це робить, а часом ні. За­лежно від настрою й обставин (коли їй це вигідно). Навряд чи треба доводити, що справжня культурність панує лише там, де з´являється вихованість, де норми і правила етикету, зовнішньої культури, чемної й привітної поведінки перехо­дять у внутрішню, втілюються у звичках, вчинках, рисах ха­рактеру, тактовності кожного з нас^

/Саме тактовність — визначальна риса вихованої людини, це почуття міри у взаєминах між людьми, моральна інтуїція інтелігентної людини, що підказує їй правильний вибір, тонку, обережну, делікатну лінію поведінки стосовно оточення. Нор­ми, принципи і правила, якими керується тактовна, делікатна людина, найчастіше починаються з частки "не": "не кажи", "не дозволяй", "не торкайся", "не звертай уваги" тощо. А.Чехов неодноразово наголошував: "Гарне виховання не в тому, що ти не проллєш соус на скатертину, а в тому, що ти не помі­тиш, якщо це зробить хтось інший". Не помітиш, аби допо­могти людині швидше й простіше впоратися із прикрою не­зграбністю, від якої жоден із нас не гарантований.

Видатний німецький письменник Еріх Марія Ремарк у ро­мані "Три товариші" писав: "Такт — це неписана домовле­ність не помічати чужих помилок і не займатися виправлен­ням їх". Чи означає це, що "помічати" чиїсь помилки, крити­кувати їх різко, нетактовно, що бути тактовним завжди озна­чає комусь догоджати, підлабузнюватися, підлещуватися? Звісно, ні. Такт — це розум серця. Він не спростовує прин­циповості, відвертості, чесності, порядності, доброзичливості, та й правила тактовної поведінки — не найголовніші в мо­ралі. Але як же нам іноді бракує тактовності, делікатності, доброзичливості, коли ми заходимося критикувати чужі по­милки і хиби навіть у звичайнісіньких життєвих сімейних і служ­бових справах. І як часто (причому з найкращих міркувань!) ми смертельно ображаємо не ворогів, а близьких нам людей.

Невихованість, зухвалість і некультурність багатоликі, про­те можна вирізнити два найсуттєвіші відхилення від норми за­гальнолюдської культури поведінки й етикету: це відсутність уваги до інших людей, до їхніх справ і турбот, і надмірна допит­ливість, прагнення "залізти в душу", нав´язати оточуючим своє товариство й власні турботи, що можуть бути для них нудними, нецікавими і навіть неприємними. Тож виходить, що нав´язли­вість, настирливість, надокучливість — свідчення не просто его­їзму й неповаги до людей, а й невихованості й неінтелігентності.

В українській мові існує дещо грубувате, але навдивовижу влучне слЬво — зануда. Так зазвичай називають нав´язливу людину, котра не відчуває тонкощів людських взаємин, не на­ділена гнучкістю розуму та реакцією на красу спілкування.

Вікторія Токарева в оповіданні "Зануда" наводить вдале визначення: "Нудною людиною називають того, хто на пи­тання: "Як твої справи?" — починає із задоволенням про них розповідати...". Можливо, це послугує уроком і вам, адже тепер при нагоді ви вже легковажно не поцікавитеся у спів­розмовника: "Як справи?".

Або уявімо таку ситуацію. Ви зустріли знайомого, приві­тали його й мимохідь кидаєте: "Як ваші справи?". Він хапає вас за руку і заходиться із найдрібнішими подробицями роз­повідати про свої справи, які вас наразі зовсім не цікавлять, бо ви дуже поспішаєте і вам не до цього. Трапляється, що під час зустрічі з малознайомою людиною ви кажете їй ней­трально-тактовне: "Заходьте". Наступного дня цей добродій вже у вас у гостях. Ви, як належить хазяїну, гостинно прий­маєте його, хоча планували займатися зовсім іншою спра­вою. Проводжаючи візитера, ви необачливо додаєте: "За­ходьте при нагоді". І за день він знову стукає у ваші двері... За формою тут усе начебто й правильно, але насправді вини­кає ситуація, коли забувають про умовність етикету, а голо­вне, відверто нехтують інтересами й потребами інших людей.

Утім, куди прикріше, коли люди зневажають правила гар­ного тону і безцеремонно завдають вам купу неприємнос­тей. Звісно, безпардонність (так звана свята простота) мо­же зумовлюватися браком виховання, незнанням правил пристойності, відсутністю належних умов формування чем­ної поведінки в суспільстві. І це не провина такої людини, а її лихо. У народі невихованих людей називають "неотеса­ними" або "репаними". Таку "репаність" подеколи можна вибачити: що поробиш, якщо людину погано виховали, не "обробили". Зрештою, виховну занедбаність можна, при­наймні частково, надолужити за наявності сприятливого се­редовища й відповідних умов, але насамперед — у разі ба­жання самої людини.

Звичнішою й водночас соціально небезпечнішою є внут­рішня некультурність, що виявляється в байдужості, запаль­ності й озлобленості. Хами завжди поводяться зухвало. Од­наче поводяться вони брутально й зухвало доти, доки сус­пільство мириться із зухвалістю й брутальністю. Виникає лан­цюгова реакція: чим менший опір зустрічає зухвалець з боку оточення, тим паскудніше він поводиться.

Отже, простежується чітка закономірність: із агресивним хамством треба боротися не тільки словом, а й ділом — по­ставити на місце, закликати до порядку "героя-зухвальця", притягти його до відповідальності з усією суворістю закону. Тут ідеться про будь-яке хамство (і з боку примітивного зло­дія, і з боку наділеного владою хама).

 Правильна поведінка людини, що відповідає нормам і пра­вилам гарного тону і гарних манер, лише тоді набуває сен­су, коли ґрунтується на морально-етичних мотивах вільного волевиявлення. Адже справжня краса поведінки — результат глибоко усвідомленого ставлення до власних вчинків, відпо­відальність за їхні наслідки. До того ж етикет як феномен духовної культури вимагає від людини знань про світ, здат­ності самостійно мислити, розрізняти добро і зло, вміти пе­реживати, співпереживати, співчувати, тобто бути напогото­ві щомиті поводитися згідно з гуманістичними принципами моралі й моральності.,

Дуже поширеною в наш час є така форма брутальності й невихованості, котру в народі називають лихослів´ям. Тому на особливу увагу у книжці заслуговує розділ, присвячений висвітленню норм мовного спілкування, що, безумовно, спри­ятиме формуванню духовного комфорту й краси людських взаємин за різних життєвих ситуацій.

Добірна лайка, вживання нецензурних слів настільки міцно входять у звичку, що часом у мові прихильників ненорматив­ної лексики взагалі не залишається нормальних слів. Дехто, звикнувши до лихослів´я, й у радості, й у біді не здатний інакше висловити свої почуття, як тільки через лайку.

На превеликий жаль, у багатьох молодих людей лихослі­в´я стало чимось на кшталт моди. Людина, котра опанувала основи наук, має атестат зрілості або диплом технікуму чи вузу, буквально хизується своєю брутальністю, цідячи крізь зуби ганебну лайку. А втім, інтелігентність, культурність, ви­хованість не сумісні із лихослів´ям, брутальністю та хамством.

Г Величезну роль у спілкуванні людей відігравала й віді­грає культура мови, підґрунтя якої становить мовний етикет. ( В Україні форми мовного етикету використовує кожна люди­на. Це найпоширеніші вербальні форми, з якими люди звер­таються одне до одного, виявляючи ввічливість, повагу, чуй­ність і такт. Нам по кілька разів на день доводиться когось вітати, із кимось прощатися, бажати успіху, вибачатися, ви­словлювати співчуття, радість, звертатися до когось за по­радою і радити самим.

Мовний етикет — це сукупність мовних засобів, що регу­люють нашу поведінку в процесі спілкування. У мовній пове­дінці людини саме й увиразнюється справжня повага до ін­ших людей. Мовний етикет робить людське спілкування при­ємним і бажаним. 

Збереглося унікальне листування між Панасом Мирним і Михайлом Коцюбинським. Панас Мирний так починає один зі своїх листів до М.Коцюбинського:

"Шановний добродію Михайло Михайловичу!

До Вас душею і серцем прихильний Панас Мирний ".

Цікавим і повчальним видається новорічне привітання М.Коцюбинського, адресоване І.Нечую-Левицькому:

"Високоповажний і дорогий Іване Семеновичу!

Щиро вітаю Вас із наступаючим Новим роком, бажаю Вам здоров ´я й усього найкращого. Дякую сердечно за пам ´ять про мене та за передані книжки, які я вже прочитав і якось пере­шлю Вам. Пишіть мені про все, над чим Ви працюєте, мене дуже цікавить Ваша граматика. А от я не можу нічого роби­ти, третій місяць лежу в клініці, я тяжко слабую вже півроку. Бувайте здорові!

Ваш щирий М.Коцюбинський".

Віталій Журавський, звертаючись із новорічним привітан­ням до своїх друзів-літераторів, пише:

"Друзі! З Новим роком і Різдвом Христовим! Щастя і віри Вам! Хай допоможе нам Бог ".

Як правило, люди спілкуються для обміну інформацією, новими цікавими знаннями. Проте спілкування має також по­бутовий характер. У всіх різновидах спілкування за орієнтир править мовний етикет, правила та норми якого треба знати кожній людині, якщо вона не хоче перетворитися на об´єкт глузування. Наявні у кожному суспільстві норми і правила етикету спілкування складаються із розгалуженої системи мовних формул, за допомогою яких люди встановлюють зв´яз­ки, підтримують доброзичливу тональність мови. До них на­лежать такі основні формули:

Доброго здоров ´я! Щиро дякую! Вибачте, будь ласка! Дозвольте пройти!

Чудова традиція панує в українських селах, де вітаються з усіма людьми, знайомими і незнайомими: "Доброго Вам здоров´я!", "Доброго Вам ранку!", "Доброго Вам вечора!", "Доб­ридень" тощо.

Мовний етикет в Україні — підґрунтя живої мовної прак­тики українського народу. Виразність і чистота мови найнезабутніші в українських народних піснях, що заторкують серце, надають позитивний заряд на все життя, бо це без­смертні перлини народної творчості. Увага до мовного ети­кету відбилася не лише у народних піснях, а й у казках, прислів´ях і приказках:

"Що маєш казати, то наперед обміркуй "; "Краще недоговорити, ніж переговорити "; "Бережи хліб на обід, а слово на відповідь "; "Краще мовчати, ніж брехати "; , - "Дав слово дотримай його ";

"Не хочеш почути дурних слів, не кажи їх сам ";

"Хліб-сіль їж, й правду ріж ";

"Треба знати, де що сказати ";

"Ласкаве слово як день ясний ";

"Погане слово проковтни ";

"Всякому слову свій час ".

Мовний етикет орієнтує нас на правила, дотримання яких уможливлює змістовне спілкування. Правила і норми мов­ного етикету залежать від багатоманіття ситуацій спілку­вання, до яких передусім можна віднести: знайомство, при­вітання, прощання, вітання, вибачення, прохання, запрошен­ня, пропозиції, поради, згоду, відмову, співчуття, комплі­мент, схвалення.

Кожна етикетна ситуація вимагає виконання характерних для неї мовних правил. Так, приміром, згоду виказують вер­бальними формулами:

"Із задоволенням! З радістю! Будь ласка!".

Відмовляють зазвичай за допомогою таких формул:

"На жаль, не можу...", "Хай Ваша ласка, допоможіть!", "Мені дуже прикро, але... "тощо.

Знайомство — важлива ситуація, що супроводжується особливими формулами мовного етикету:

Дозвольте з Вами познайомитися! Дуже приємно з Вами познайомитися! Мене звуть Наталка. Я хочу познайомити Вас із моїм си­ном Валерієм, а також із онуком Олексієм.

Під час зустрічі доречні такі вербально-етикетні формули:

Яка приємна зустріч! Ласкаво просимо! Доброго дня! Доброго вечора! Як Ваші справи? Що нового на роботі?

Під час прощання зазвичай кажуть: Хай Вам щастить! Щасливої дороги! Щасти Вам!

Найважливіші положення українського мовного етикету — ввічливість, чуйність шанобливість і доброзичливість — як особ­ливі форми звернень однаковою мірою застосовні до знайо­мих і незнайомих людей. Українська мова навдивовижу бага­та на форми виявлення ввічливості. Наведемо деякі з них:

Дякую! На все добре! Будь ласка! Перепрошую, панове! Доброго здоров ´я! Щасливої дороги! Щиро Ваш!

Звернення до колег — найвиразніший і найуживаніший в українському мовному етикеті знак, який у разі звернення до співробітників може бути загальним, індивідуальним і на­віть інтимним. До близьких і рідних ми зазвичай звертаємо­ся за допомогою формул на зразок "Женю!, Борису!, Іван­ку!, Тато!, Мамо!, Сестричко!, Іване Олександровичу!", нато­мість до незнайомих людей прийнято звертатися так: "Доб­родію!, Добродійко!, Пані!, Панове!" тощо.

Якщо це офіційне звернення, вдаються до зворотів:

Пане міністре! Добродію! Велично пані Ольго! Добродійко Коцюбинська!

Красу взаємин в українському мовному етикеті увираз­нює звернення на "Ви" до чужих або малознайомих людей, до старших за віком і тих, хто обіймає вищу посаду.

Звернення на "Ти" передає близькі, теплі, шанобливі, по­важні стосунки, що склалися на засадах дружби, любові, по­розуміння в сім´ї, між колегами по роботі й товаришами по навчанню.

Традиційний український мовний етикет звернення дітей до батьків передбачає дві форми: "Ти" і "Ви". Головне тут у шанобливому, чемному ставленні до батьків і близьких ро­дичів. До чужих дітей віком до шістнадцяти років дорослі звертаються на "ти". Перехід людей на "ти" під час спілку­вання з незнайомими або малознайомими — свідчення низь­кої культури мови і загального невігластва й невихованості.

В українському мовному етикеті ^важливими положення­ми є заборони стосовно неприпустимості порушень правил і норм етикету загалом. Не можна, наприклад, голосно роз­мовляти; надміру жестикулювати; штовхати співрозмовника; смикати за одяг; ляскати по плечу; нашіптувати щось одно­му зі співрозмовників; нагадувати людині про її вік, фізичні вади; розмовляти суржиком; висловлювати своє ставлення до чогось вигуками (ой, угу, ага), вживати слова біс, чорт, дідько, часто повторювати слова жах, страх, Боже; казати про конкретну людину "він, вона".

Правила мовного етикету людина засвоює в дитинстві й користується ними упродовж цілого життя. Нам добре відо­мий чудовий звичай мовного етикету українського народу, коли перехожі на вулицях села вітають одне одного словами: "Доб­рого здоров´я!". При цьому зовсім не обов´язково бути знай­омими. Цей укорінений століттями звичай в Україні знаменує повагу, шану й уважність однієї людини до іншої. До того ж у такий спосіб висловлюють прихильність не лише до свого зем­ляка, а й сродність (за словами Г.Сковороди) і гордість від того, що люди мають такого земляка і вважають за щастя нагадати про це вітанням.

"Доводилося нерідко спостерігати, — пише Остап Виш­ня, — коли людина підходить до черги на вокзалі або в мага­зині, а їй останній у черзі каже:

—   Будь ласка, проходьте вперед! Дуже прошу!

Натомість той, хто підійшов, зі щасливим обличчям від­повідає:

Ні, нізащо! Ви є і будете спереду, а я ззаду.

Та я Вас благаю, станьте попереду. 

І не просіть, і не благайте! Я такий щасливий, що позаду Вас! Не позбавляйте мене цієї радості! Познайомимося! 

Який Ви симпатичний! 

А Ви просто ангел!". 

В українському мовному етикеті поширені звороти мови, якими заохочуються вчинки, що виказують справжню увагу, ввічливість, привітність:

Яка чемна у Вас донечка: усім сусідам каже "добридень ";

Привітний у мене сусід, уважна людина: не забуває при­вітати мене з Днем народження; 

Наша сусідка чемна людина: завжди так ввічливо ка­же "дякую!" навіть за дрібну послугу;

і, навпаки, засуджуються форми, що порушують етикет:

Яка неприємна людина: усім каже "ти ";

Зовсім невиховані діти у наших сусідів: ніколи не віта­ються; 

Сусідка сусідці переповідає новини, аж на всю вулицю чутно; 

Чого Ви мене паном називаєте? Який я Вам пан?

От невихована людина: рота не дає відкрити, весь час патякає, перериває усіх... 

Український мовний етикет охоплює мікросистему націо­нально специфічних сталих оцінок поведінки людей, найчас­тіше у напівжартівливо-дотепних формах:

Гавкає, як той собака на прив´язі;

Заторохкотіла сорока, наче діжка з горохом;

Базіка мовний каліка; 

Меле, як порожній млин;

Бесіди багато, а розуму мало; 

Глухий слухає, як німий говорить; 

Не-городі бузина, а о Києві- дядько. 

Людина, зазначав Григорій Сковорода, не може жити са­ма. Для неї найбільша радість — це спілкування з іншими. Ми часто кажемо одне одному:

Бажаю тобі всього найкращого!

Бажаю тобі добра і щастя!

У,цих словах не тільки вияв поштивості. В такий спосіб ми висловлюємо свою людську сутність. Коли ми говоримо комусь: "Вітаю Вас", "Доброго Вам здоров´я!", ми виявляє­мо своє ставлення не лише до самої людини, а й до її абсо­лютної цінності — здоров´я.

А коли ми говоримо одне одному "Дякую! ", "Щиро вдяч­ний Вам" тощо, ми висловлюємо власне ставлення до зроб­леного нам добра. Звертаючись до когось із проханням, ми говоримо: "Будь ласка!", бо плекаємо надію на позитивний результат прохання і заразом виявляємо щиру зацікавле­ність, подяку і повагу до співрозмовника.

Неспростовною людською цінністю, за словами В.Сухомлинського, є вміння відчувати власну провину. Припустившись по­милки, заподіявши шкоду, спричинивши занепокоєння, ми від­чуваємо незручність, ніяковіємо, шкодуємо й звертаємося з про­ханням на кшталт: "Вибачте, будь ласка", "Мені шкода" тощо.

Такі почуття влучно передає поет Василь Симоненко:

Благословенна щедрість! Все від неї,

Від щирості думок, сердець і рук.

Краса сповита матір´ю-землею

Від щедрості страждань її і мук...

І все ж прожити, певне, так годиться,

Щоб старість не промовила, бува:

Ти був, козаче, щедрим на дурниці

І на красиві та пусті слова!.. І Своєрідність кожного народу найвідчутніше вияскравлюється у спілкуванні, адже в ньому концентруються етнічні сте­реотипи із притаманною їм мовою, вербальними формула­ми й конструкціями, жестами, мімікою тощо. Мова українсь­ких символів глибоко національна, вона відзначається не лише сукупністю етнічних знаків, а й характером зв´язків із тради­ційними нормами етикету.

Із давніх давен в українському етикеті царює головне, що вирізняє його серед слов´янських народів, — це пріори­тет жінки у житті суспільства й у подружніх стосунках, чітко простежуваний у національній міфології та фольклорі.

Гвчені, котрі досліджують сучасний етикет і культуру спіл­кування, виокремлюють низку особливостей: етикет стає де-мократичнішим, простішим, набуває рис природності, ро­зумності та мудрості1. Акумулюючи досвід попередніх поко­лінь, етикет і культура спілкування покликані допомогти су­часним і майбутнім генераціям діяти раціонально, зважено й красиво, полегшити й спростити спілкування людей, f

Автор другого видання книжки "Етикет і сучасна куль­тура спілкування" (доповненого і переробленого) знайомить читача з історичними й етнографічними витоками етикету в багатьох народів, із системами етикету, прийнятими в різ­них країнах світу. Він уводить нові розділи, в яких міститься матеріал історичного, філософського, культурологічного, біб­лійного, теологічного й релігієзнавчого змісту.

Володіючи широким дослідницьким діапазоном, автор зреалізував щасливу нагоду висвітлити зміст і форми етике­ту народів різних культур і вірувань.

Уважний і обізнаний читач знайде у книжці чимало цікаво­го й корисного. Так, скажімо, у розділі "Виникнення й розвиток етикету" йдеться про етикет стародавнього світу (Єгипет, Греція, Рим) та специфіку його розвитку в країнах Близького й Далекого Сходу (Індія, Китай, Японія), аналізуються погляди видатних мислителів давнини Демокріта, Епікура, Арістотеля, Сократа, Конфуція, котрі заклали підвалини моральних кано­нів і правил поведінки особистості в суспільстві.

Цінним, на мій погляд, є розділ, що висвітлює виникнен­ня, сутність і структуру християнського етикету, де аргу­ментовано розкрито моральні норми та принципи етикету раннього християнства, поширення якого тривало за умов кризи античної цивілізації, ґрунтованої на рабовласництві, й занепаду її цінностей (неповага до "чужинців", ігнорування Духовних потреб індивіда), що вже не відповідали новому рівню людської самосвідомості.

Наведені автором докази та міркування вияскравлюють тонкий механізм функціонування норм і правил поведінки лю­дини в сім´ї, на роботі, у громадських місцях, у сфері обслу­говування, в транспорті, в місцях відпочинку, заперечуючи в такий спосіб етикетний нігілізм, що ставить під сумнів пра­вомірність і доцільність існування будь-яких обов´язкових при­писів, позаяк вони буцімто обмежують свободу людини.

Автор книжки демонструє високий дослідницький про­фесіоналізм. Проблему охоплено масштабно, аналізовані пра­вила та норми етикетної поведінки виписано скрупульозно. Чітко простежуються історичні, соціальні, етнографічні, куль­турні, релігійні засади етикету, що регулюють правила пове­дінки людей у найрізноманітніших царинах людського спіл­кування. Автор намагається пояснити, чим зумовлена та чи та форма поведінки, поширена в конкретній людській спіль­ноті. Завдяки цьому норми й етикетні настановлення не ви­даються чиєюсь примхою, а постають як доцільні, схоплені й зафіксовані у правилах і нормах етикету.

Вельми цінними, на мою думку, є розділи, присвячені специфіці розвитку етикету в Україні та Росії; етикету сімей­них взаємин, причому особливо наголошено роль сім´ї у ду­ховному збагаченні дитини.

Одне слово, маємо всі підстави високо оцінити книжку, виконану на професійному рівні, яку, переконані, з інтере­сом зустріне вдумливий читач.

Посібник передусім адресований широкому загалові чи­тачів, які переймаються таємницями духовного комфорту, Разом із тим він стане в пригоді викладачам вузів, аспіран­там, учителям, студентам, учням шкіл, коледжів, ліцеїв і тех­нікумів, слухачам курсів, що спеціалізуються у царині управ­ління, бізнесу, маркетингу, ринкової економіки, а також всім тим, хто планує займатися підприємництвом або просто ці­кавиться етикою та психологією ділового спілкування.

В.К.Федорченко,

ректор Київського університету

туризму, економіки і права,

кандидат філософських наук,

професор, член-кореспондент УАПН,

заслужений працівник культури України



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Етика та естетика
Етика соціальної роботи
Эстетика
Етика ділового спілкування
Дипломатичний протокол та етикет
Етика
Етикет і сучасна культура спілкування