пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Етика

17.4. Юридична етика


Поняття "юридична етика" включає ряд видів правничої діяльності, що регулює стосунки особи і суспільства, а саме: етику суддів, слідчих, адвокатів, прокурорів. Особливою сфе­рою дії юридичної етики є судова етика. Юридична етика зай­мається вивченням конкретизованої і такої, що отримала спе­цифічний ухил, моральнісної програми при здійсненні юриста­ми (всіх правоохоронних органів) своєї правочинної діяльності [10, с 60]. Юридична етика осягає собою увесь спектр правової діяльності.

Однією з вагомих сфер дії закону і права є функція попере­дження можливих протиправних дій. Закон вступає в дію там і тоді, де і коли моральна регуляція виявляється малоефектив­ною. Закон своїм авторитетом, що базується на силі, ніби "під­пирає" собою мораль і тим допомагає утримати людину в ме­жах моралі, не поширюючи на неї свою дію.

Інакше кажучи, законодавство і право виконують не лише каральну, але і виховну функцію, беручи участь у запобіганні протиправних дій. Вони "коригують" вчинки на відповідність їх межам прийнятого в суспільних стосунках. Зазначимо, що наявність у законодавстві "упереджуючої", "попереджувальної" функції — яскравий вияв його моральної спрямованості.

Остання простежується не лише щодо захисту об´єкта мож­ливих протиправних дій. У цьому випадку вона зрозуміла сама собою. Дієвість закону тут виражена в захисті прав людини від зазіхання на них з боку іншого (інших). Людина здобуває пси­хічний комфорт, відчуття захищеності, коли закон чітко і по­слідовно стоїть на захисті її життя, майна, людської гідності. Моральна дія законодавства і юриспруденції виявляє себе і щодо суб´єкта протиправних намірів або можливих проти­правних дій. Часто особа в самоутвердженні схильна виходити за межі прийнятих норм стосунків і навіть вдаватися до неза­конних дій. Зокрема це характерно для молоді. Недостатність Досвіду при намаганні будь-що заявити про себе, невміння ви­бирати вчинки — чинники, здатні спричинити правопорушен­ня. Часто вони оперті на благородні наміри.

 

Тому слушно вважати, що право, законодавство та юридичні органи охороняють людину не лише від небажаного втручання когось іншого в її долю. Вони охороняють людину від себе самої, особливо тих людей і в тих випадках, коли відсутня рефлексія над власними вчинками і коли голос совісті мовчить. Сила зако­ну і його авторитет базуються не лише на невідворотності його дії за умови, що злочин стався, але і на дієвості функції упере­дження та попередження правопорушень.

В умовах становлення в Україні правової держави, в період, коли дієвість законів малоефективна, коли має місце постійне ігнорування закону з боку владних структур, юридична грамот­ність громадян стає необхідною для створення справді право­вих стосунків влади і громадян. Юридичні служби виконують функцію захисту громадян від протиправних дій державно-ад­міністративних органів, надаючи компетентну допомогу щодо засобів опору утиском владних структур.

Громадяни можуть почуватися захищеними від сваволі мож­новладців лише за умови справедливості та дієвості законів. Тому моральними критеріями осягається як зміст законів і пра­ва, так і їх дійсне функціонування в інтересах суспільної злаго­ди та духовного добробуту усіх громадян.

Правничі органи, допомагаючи утверджувати дієвість за­конів, зрештою, допомагають і владним структурам утримати­ся при владі. Моральність законів та законодавства по-справж­ньому виявляє себе, коли поширюється на всіх громадян. Може однак виникнути запитання щодо ефективності застосування моральних принципів у сфері юриспруденції. Адже мораль лише "рекомендує", "пропонує" дотримання норм, але не воло­діє ефективними засобами контролю за їх дотриманням (окрім громадської думки). Право, навпаки, має дієві спонуки для його дотримання. Однак його дія (неминучість покарання згідно з мі­рою скоєного) може зламати людину, зруйнувати віру в мож­ливість повернення до нормального життя. Тому актуальною є вимога дотримання моральних критеріїв щодо професії юриста та юриспруденції загалом. Оптимальною в сфері юриспруденції є взаємодія права і моралі. Моральною є вимога карати за скоє­ний злочин, але не топтати і не принижувати людське начало, що, хоча б у елементах, наявне навіть у невиправних злочинців.

Виконавці волі закону перебувають у небезпеці вдатися до суб´єктивізму в його тлумаченні, використати закон з непра­ведною, корисливою метою, тобто підпорядкувати його особи­стому інтересу.

Усвідомлення невідворотної дії закону не лише щодо інших, але і щодо власної особи — вагомий чинник справедливості правової системи. Слід усвідомлювати, що судочинство здійсню­ють люди, яким властиві упередженість, владолюбність, корис­ливість тощо. Закон має бути гарантом професійної порядності правників. Нині уже ніхто не вірить у божественне походжен­ня законів та у винятковість осіб, що говорять від імені закону. Усвідомлення юридичними працівниками своєї підвладності закону є вагомим чинником утримання від протиправних дій. Більше того, усвідомлення дієвості закону, в тому числі й щодо власної особи, народжує у правників повагу до себе як фахівців. Дієвість законів є гарантом захищеності юридичних працівни­ків від можливого втручання в слідство та в судовий процес різ­них "зацікавлених" осіб. Оптимальним тут є принцип римської юриспруденції, що проголошує невідворотність дій закону. Суб´єк­тивізм у тлумаченні законів спричиняє їх дискредитацію.

Особи, уповноважені говорити з громадянами від імені зако­ну, несуть моральну відповідальність не за зміст законів, а за повагу до них. Моральність юридичних осіб визначається рівнем їх компетентності. Від їх фахової грамотності та моральної доб­розичливості залежать людські долі: компетентне, морально ви­важене тлумачення законів не перетворює їх на сліпе знаряддя помсти або засіб виведення винного за межі дії закону.

Сферою компетенції юридичної етики є не лише утверджен­ня права шляхом покарання злочинців, але і захист невідчуже-них прав людини. В першу чергу, права на життя, на захист Честі та людської гідності. Як суб´єкт дієвості права, юрист зо­бов´язаний домагатися невідворотності дії законів. Як суб´єкт Моральності, він покликаний дбати про відповідність міри по­карання мірі скоєного. Ця проблема особливо актуальна в сфері судової етики. Судова етика фіксує застосування етичних норм У конкретній сфері юриспруденції — у судочинстві. Вона зосе­реджує увагу на питаннях дотримання правосуддя за фактом Наявності злочину та підозрюваної в ньому особи (групи осіб). Скоєні злочини часто настільки страшні, що викликають гнів, огиду, ненависть будь-якої нормальної людини. Юристи — не виняток. Однак моральний пафос заперечення злочинності (і конкретного злочину) може стати на заваді об´єктивності роз­слідування. Моральний обов´язок судових органів — дошуку­ватися істини. Суд зобов´язаний довести, що злочин був скоє­ний саме тією, а не іншою людиною, і при винесенні вироку спиратися на об´єктивні дані слідства, виходити з "букви і духу" закону, а не з особистих симпатій чи антипатій. Система пра­вил судової етики не допускає провокацій, тиску на суд чи підоз­рюваних, інших форм шантажу.

Загальна атмосфера суспільного життя великою мірою зале­жить від справедливості законів та їх дієвості. Не випадково в добу Просвітництва утримувалася стійка віра у цілющу дію справедливих суспільних законів за умови неухильного їх до­тримання. Довіра до держави, надія на неї як на справедливого суддю в людських справах здатні утримувати людей від відчай­душних дій самочинного утвердження справедливості. Вони усувають відчуття безвиході та безпорадності перед життям. Справедливий суд не в змозі утримати злочинця від протиправ­них дій, але він може створити атмосферу нетерпимості до амо­ралізму та до неповаги прав людини. Справедливе законодавство, створюючи у громадян почуття захищеності, сприяє суспільній злагоді та є важливим засобом запобігання злочинності.

Виховна дія законів не в тому, що вони усувають підстави для правопорушень, а в тому, що усвідомлення невідворотності покарання здатне зупинити людину (часом в останній момент) від протиправних дій. У виховному процесі слід мати на увазі, що хибні ціннісні орієнтації можуть налаштовувати молодь на протиправні дії.

Жодна людина не хоче виглядати в очах інших гіршою, ніж вона є насправді. Слід враховувати, що частим мотивом про­типравних дій є неправильні (позаморальні) суспільні орієн­тації. В останні роки в умовах економічної нестабільності, не­усталеності й навіть відсутності механізму дії законів в Україні моральні цінності об´єктивно втрачають в очах людей свою значущість. Адже потерпають у цьому житті саме моральні особистості, тоді як носії грубої сили і примусу утверджуються як основна суспільна сила — як "господарі життя". Культ спо­живацтва, "свободи" від моралі широко пропагують засоби расової інформації, що стали вагомим чинником провокування ащоралізму і злочинності. Убивство, шантаж, пограбування тоЩ° утверджуються як цілком нормальний шлях до влади і ба­гатства. Злочинець, якому вдалося уникнути правосуддя, стає шанованим громадянином.

Виховання, що формує в людині уявлення про цінності доб­рочесного життя та підказує шляхи до нього, налаштовує на повагу до законів, — важливе джерело духовного добробуту особистості та суспільства.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Етика та естетика
Етика соціальної роботи
Эстетика
Етика ділового спілкування
Дипломатичний протокол та етикет
Етика
Етикет і сучасна культура спілкування