пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Етика

15.9. Категорія "справедливість"


Категоріальний статус поняття "справедливість" пов´язу­ється переважно з рівнем моральності соціальних відносин. Вони визначають індивідуальні, групові, соціально-станові уявлен­ня про сутність справедливості. В темі "Соціально-етичний ра­дикалізм" показано історію становлення цього поняття та його моральнісні аспекти. Поняття справедливості глибоко укоріне­не в культурі. Своїми витоками воно сягає первіснородових часів — періоду, коли зрівняльна справедливість була законом життя роду. П. Лафарг вважав, що поняття справедливість склалося внаслідок приборкання "хапального інстинкту".

Виникнення майнової нерівності руйнує уявлення про спра­ведливість як однозначно пов´язану з майновою рівністю лю­дей. Це поняття значно ускладнюється, хоча в буденній свідо­мості донині зберігається уявлення про справедливість як май­нову рівність. Аморалізм ситуації майнової нерівності полягає у визнанні несправедливості як норми стосунків та в узурпації з боку сильних не лише левової частки матеріальних багатств суспільства (спільного здобутку), але і фізичних сил та інте­лекту більшості. З метою утвердити нормальність наявної си­туації соціальної несправедливості, її закріплюють у законах та в праві. Ідеологи вкорінюють її у свідомості людей як норму стосунків.

Отже, з майнової нерівності виникає і соціальна несправед­ливість.

Становлення поняття рівної відплати (на відміну від сліпої помсти всім родичам винного) кладе початки правового регу­лювання стосунків. Це явище фіксує Біблія, проголошуючи принцип: "око за око, зуб за зуб". Правда, слід зазначити, що в низці країн зберігається ще первіснородовий тип помсти всім родичам винного, до останнього його представника. Досить зга­дати сицилійську мафію, що поширила свій вплив далеко за межі Італії. Нині, застосовуючи закон вендети (італ. vendetta помста), вона усуває суперників у сфері економіки і політики.

Наступний крок на шляху зміни уявлень про сутність спра­ведливості — підміна рівної відплати майновою компенсацією за вчинені збитки. В моральному плані — це крок назад, оскіль­ки цінність людського життя починає вимірятися кількістю майна, яке можна за нього отримати. Згодом поняття "справед­ливість" коригує стосунки майнової нерівності, закріплюючи їх у правових кодексах. Поняттям справедливість почало ося­гатися і майнове становище людини, що асоціювалося з її доброчесностями і служило їх показником.

В етиці Арістотеля поняття справедливості відображає най­різноманітніші аспекти моральних та правових стосунків. Філо­соф розрізняє справедливість відплатну і розподільчу. Йому належить визначення поняття справедливість як "справедлива рівність", як певна середина між двома крайнощами неспра­ведливості тощо. Категоріального значення поняття "справед­ливість" набуває з поширенням моральних вимог на сферу соціа­льного життя та утвердження істини соціальних стосунків як морально визначених. Поняття "справедливість" осягає широ­кий спектр стосунків у сфері соціального, економічного, полі­тичного, правового життя суспільства.

Поняття справедливості історично складається у двох моди­фікаціях. Перша етимологічно пов´язана з поняттями "благо", "добро", "багатство", "право". Друга — з помстою, відплатою за вчинене зло. П. Лафарг говорить, що "людські корені поняття справедливості є пристрастю до помсти і почуттям рівності" [12, с 56]. Згідно з Арістотелем, справедливе у моральних яко­стях людини — це серединне між двома крайнощами; справед­ливість у сфері права, правосуддя — це пропорційність; непра­восуддя — непропорційність [2, с 158]. Щодо поняття "розпо­дільчої справедливості", то її Арістотель поділяє на зрівняльну і пропорційну. Остання залежить від конкретних заслуг люди­ни. Філософ бачить справедливість у дотриманні закону, що оберігає право власності, а несправедливість — у порушенні його. Отже, в етиці Арістотеля утверджується, таким чином, по­няття справедливості, оперте на об´єктивні підстави: залежність кількості майна, яким володіє людина, від її внеску в загально­державне життя.

Ґрунтовна розробка поняття "справедливість" здійснена у фі­лософії Просвітництва, зокрема в працях Гельвеція, Руссо, Локка. Вони висувають ідею "конвенціальності" на ґрунті теорії "суспільного договору". Суспільні стосунки розглядаються як результат "договору" на засадах взаємної вигоди. Дотримання договору тримається (має триматися) на розумному егоїзмі лю­дей, адже упорядкованість стосунків вигідна кожному, оскіль­ки дає змогу утвердитися його інтересу не всупереч інтересам інших, а за взаємною згодою. Розрізняючи поняття справедли­вості щодо приватної особи і щодо держави, Гельвецій зрештою доходить висновку про необхідність загальних принципів спра­ведливості. Сутність її полягає в точному дотриманні договорів, укладених на підставі загального інтересу" [5, с. 159]. Умовою дотримання справедливості є закони. І лише при недотриманні їх мають вступати в силу моральні критерії для справедливої оцінки морально доброчесної людини. Тобто мораль бачиться значно ширшою сферою вияву суспільності життя, ніж закон.

Поряд із розумінням справедливості як способу регулюван­ня соціального життя, ще з часів Сократа утверджується ідея моральної природи справедливості. Вона бачиться глибоко уко­ріненою в міжособистісних стосунках. Вона — засіб подолання агресивних інстинктів, що їх людина отримала "в спадок" від тварної частини свого єства. Принцип справедливості є засадничою основою виміру моральності суспільних та міжособистіс­них стосунків.

У сучасній етичній та політологічній думці цікаві ідеї су­спільної справедливості містить праця Дж. Роулза "Теорія спра­ведливості" (1971). Спираючись на просвітительські ідеї суспіль­ного договору, автор обґрунтовує два аспекти поняття справед­ливості. Перший пов´язується з поняттям рівності в наданні прав громадянам; другий — зі "справедливістю" існування соціально-економічної нерівності. Щодо другого аспекту, то, як пояснює автор, він "ставить за умову, що соціально-економічні нерівності, наприклад, нерівності щодо багатства та влади, ви­знаються справедливими лише в тому випадку, якщо натомість вони дають кожному певні вигоди" [Цит. за: 17, с. 572]. Автор говорить про ідею загального "співробітництва", вигоди якого мають розподілятися у такий спосіб, щоб заохочувати до спів­праці також і найменш забезпечених. Названа концепція спра­ведливості виходить із реалій існування соціальної несправедливості. Роулз доводить, що ліпший жереб, або те, кому більше поталанило на терені соціального успіху, не залежить від при­родних переваг людини. Тобто філософ пропонує приймати реальну ситуацію, а саме, виходити з несправедливості як нор­ми соціальних стосунків і спробувати утверджувати справед­ливість шляхом соціальних договорів.

Отже, категорія справедливості є одним із фундаментальних принципів виміру моральності суспільних та міжособистісних стосунків. Дія принципу справедливості у вигляді належної оцінки моральних чеснот особистості надихає на творчість. І на­впаки, несправедливість народжує відчуття безпорадності пе­ред життям та спричиняє руйнування моральності стосунків.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Етика та естетика
Етика соціальної роботи
Эстетика
Етика ділового спілкування
Дипломатичний протокол та етикет
Етика
Етикет і сучасна культура спілкування