В понятті обов´язку відображається діалектика чуттєвого і раціонального, об´єктивного і суб´єктивного, об´єктивована  в суб´єкті у формі свідомої спонуки на виконання морально не­обхідного. На ґрунті обов´язку особа утверджується як свідо­мий суб´єкт моральності у декількох напрямках. По-перше, в діяльності самоудосконалення з моральної потреби відповіда­ти поняттю "людина". По-друге, в діяльності, пов´язаній з опа­нуванням і утвердженням суспільного досвіду як основи, дже­рела людяності. По-третє, в діяльності удосконалення роду людського власним творчим доробком. Щодо першого аспекту морального обов´язку, то він конкретизується у вигляді потре­би усунення суперечності двох природ людини для повноти мо­рального самоутвердження. Підпорядковуючи чуттєві спонуки розумно виробленим засобам самоутвердження, людина реалі­зує себе згідно з ними. Саме тут покладена підстава моральної стійкості перед будь-якими спокусами, що пов´язані з плинни­ми чуттєвими насолодами. Останні здатні підпорядковувати розум, примусити його задовольняти забаганки тіла, часто аж до повної втрати людської гідності.

Почуття обов´язку, спрямоване на пошану і збереження в собі людини, — найбільш ефективний засіб протистояння слабко-стям власної природи та звабливим обставинам. Сказане свід­чить, що людина зобов´язана, в першу чергу, перед собою самою. Зобов´язана реалізувати природою закладений у ній творчий потенціал, щоб зробити буття дійсним. Виконуючи обов´язок перед собою, що є обов´язком утвердитися людині, особа разом із тим виконує свій обов´язок перед людством. Виконує його тою мірою, якою власним буттям примножує моральні чесноти та загальний добробут людства. Цей аспект поняття обов´язку ґрунтовно розроблений в етиці Канта. Сформульовані філосо­фом моральні імперативи налаштовують особу на виконання моральних зобов´язань щодо себе самої.

Людина зобов´язана набувати гідності, утверджуючи люди ну в собі. Кант називає обов´язок "великим словом", адже обо­в´язок дає змогу усвідомити себе, зосереджуючись на самоудосконаленні з метою викорінити вади характеру, недоліки пове­дінки, небажані схильності тощо. Відомі релігійні практики морального самоудосконалення пов´язані з почуттям мораль­ного обов´язку щодо душі людини: забезпечення їй належних умов у "потойбічному житті". Разом з тим, людина має зобов´я­зання щодо життя і у власній особі, і в особі інших людей, і всьо­го живого загалом. Це збереження та утвердження життя. Усі інші види зобов´язань випливають з названого вище і обійма­ються ним: захист рідної землі, рідної домівки, уславлення свого роду і свого народу тощо.

Поняття обов´язку фіксує наявну в історії суперечність цін­ностей суспільного та індивідуального життя. Суспільство в його історично-конкретних формах бачить людину "засобом", що характерно для усіх епох людської історії і для усіх типів суспільності, тих, що існували і нині існують. Тою мірою, якою соціальні стосунки мають морально обмежений характер, вони пов´язують поняття морального обов´язку з виконанням прий­нятого (належного) в суспільстві. Виконуючи таким чином ви­тлумачене поняття обов´язку, людина, звичайно ж, реалізує свою суспільну природу, але реалізує її в межах і способом, що ви­значені до неї і за неї. Виконуючи обов´язок як дещо зовнішньо необхідне, вона лише частково реалізує свій моральний потен­ціал. Більше того, сумлінне виконання аморальних вимог, ви­сунутих тими або іншими політичними режимами, може зро­бити людину злочинцем. Неправильні суспільні орієнтації не­безпечні й тим, що закривають особі шлях до самоутвердження.

Очевидно, що моральнісне розуміння суті обов´язку, в яко­му міститься вимога вдосконалення роду людського (у власній особі й в особі кожного іншого), має бути принципом відношен­ня людини до себе самої, до суспільства і до людства. Здатність долати недоліки власної чуттєвої природи і підноситися до неу­хильного слідування моральному закону І. Кант називає ви­хідною засадою моральної гідності. Обов´язок, визначений у та­кий спосіб, "підносить людину над самою собою. Він пов´язує її зі станом речей, який тільки розсудок може мислити і якому разом з тим підпорядковується увесь чуттєво сприйнятий світ", — говорить філософ [9, с 413—414].

Згідно з Кантом, поняття морального обов´язку вкладається в три основні моральні імперативи. Нагадаємо їх. Перший про­голошує: "...Чини тільки згідно з такою максимою, керуючись якою, ти в той же час можеш побажати, щоб вона стала всезагальним законом" [9, с 260]. Тобто, він виступає всезагальним універсальним принципом моральної діяльності. Другий вима­гає морального ставлення до кожної людини, виходячи з прин­ципу, що розумна істота є мета сама собою: "Чини так, щоб ти завжди ставився до людства і в своїй особі, і в особі кожного іншого також як до мети і ніколи не ставився б до нього лише як до засобу" [9, с 270]. Нарешті, третій зобов´язує чинити лише так, "щоб воля завдяки своїй максимі могла вважати саму себе також такою, що встановлює всезагальні закони" [9, с 276].

Отже, категорія обов´язку відображає розумне самовизначен­ня суб´єкта, що власним буттям утверджує цінності людського роду та цінність власної особи.