пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Етика

15.2. Категорії етики як система


Категорії, що визначилися в системі етичного знання та в ду­ховному досвіді людства як уособлення людяності та як кри­терії оцінки моральної діяльності, — це не просто розташовані поряд поняття. Проблема їх внутрішніх зв´язків і підпорядку­вань пов´язана з виявом об´єктивної діалектики саморозвитку моральної свідомості. Лише за такої умови вони розкриваються як цілісна система етичного знання. Одним із підходів до роз­в´язання проблеми, що має усталену історичну традицію, є віднайдення провідної категорії, яка служить розкриттю змісту інших, пояснює їх собою, а вони, в свою чергу, конкретизують її зміст. В етиці Платона таким є поняття "добро", в Арістотеля — "доброчесність", у Канта — "обов´язок", у Геґеля — "добро". Разом з тим, для етичної теорії важлива диференціа­ція названої низки понять за ознакою їх ролі в становленні са­мосвідомості людини як суб´єкта моральності. Принципом диференціації, а отже, і критерієм внутрішніх підпорядкувань у системі етичного знання здатний виступити рівень всезагаль­ності змісту понять.

З часів Арістотеля поняття "добро" розглядається як кри­терій моральності — універсальна духовна цінність. Арістотель характеризує добро як вищу цінність (1137 b 10) [2, с. 168]. Зказуючи на цінність права, він говорить, що "природа добро­го — це поправка до закону в тому, в чому внаслідок його всезагальності має місце упущення" (1137 b 25). Тобто добро вище за закон. Закон лише конкретизує окремі сторони добра.

Б. Спіноза розкриває об´єктивний критерій моральності, вдаючись до аналізу понять добро-зло. В природі, говорить філо­соф, немає ні добра, ні зла. Вони — не що інше, як умоосяжні поняття. Критерій цінності вкладеного в них змісту визнача­ється потребами людини, тим, що саме необхідно для її роду. Явища, що утверджують людство в його потребі й здатності саморозвитку та удосконалення, — добро. Усе, що стоїть на перешкоді цій потребі, — зло. Названий критерій цінності мо­ралі виступає принципом самоутвердження суб´єкта мораль­ності. Якщо людство виробило в своєму розумі "ідею доскона­лої людини, — говорить Спіноза, — це може бути причиною, щоб подивитися (якщо ми досліджуємо самих себе), чи є у нас будь-які засоби досягнути такої досконалості" [20, с 77]. Добро і як принцип моральної діяльності, і як критерій її цінності виступає сутнісною характеристикою людини. І. Кант наголо­шує, що критерій моральності наявний не десь поза людиною, а в ній самій — у її добрій волі. Але вона має відповідати своєму поняттю. Це не емпірична людина, а особистість, що своєю діяльністю, опертою на апріорі, покладене в людині поняття добра, утверджується як родова істота. "Канон моральної оцін­ки наших учинків полягає загалом у тому, щоб людина могла хотіти, щоб максима її учинку стала всезагальним законом" [9, с 264]. Джерелом потреби бажати є "добра воля". Будь-які благородні наміри, позитивні риси характеру без доброї волі здатні переходити в свою протилежність. Кант наголошує: "Ніде в світі, та і ніде поза ним, неможливо мислити нічого іншого, Що могло б вважатися добрим без обмеження, крім одної лише доброї волі" [9, с 228]. Отже, добро і зло — це категорії, що відображають світоглядні засади моралі. Честь, совість, гід­ність, обов´язок тощо залежать від того, що люди розуміють під поняттями "добро" і "зло". 

Дж. Мур, визначаючи основний предмет етичного досліджен­ня, в праці "Принципи етики" говорить, що таким предметом є добро. Поняття "етика" він вживає, щоб дослідити,"що таке добро" [16, с 58]. Поняття "добро" він бачить більш широким, порівняно з поняттям "етика", яке, на його думку, часто ото­тожнюється з поняттям доброї поведінки. При цьому пропо­нується дослідження добра і зла загалом, що, до речі, робили уже Платон і Арістотель. Мур вводить також розрізнення в ба­гатозначному понятті "добро" внутрішнього добра і добра як такого, тобто поняття добра як "внутрішньої цінності різних предметів, з одного боку", та "поняття добра загалом" — з ін­шого [16, с 86]. Це принцип оцінки етичних цінностей, що бере свої початки ще від античної етики.

В. Малахов визначає добро як "фундаментальну" категорію моральної свідомості. Поряд із нею виділяються "об´єктивні" і "суб´єктивні" категорії моральної свідомості, а також "форми моральної самосвідомості". До "об´єктивних" і "суб´єктивних" категорій моральної свідомості автор відносить обов´язок, відпо­відальність, справедливість, щастя. До понять моральної само­свідомості віднесені: честь і гідність, совість, розкаяння, сором (Див.: 14, с 124—125, 183—184, 221—223). Сказане свідчить, що в етичній теорії усталився підхід, згідно з яким добро та його діалектична протилежність — зло визначаються як "ви­хідні", "фундаментальні" категорії етики та моральної свідомо­сті. Справді, будь-яке явище відкривається мірою своєї цінності залежно від того, чи є воно за об´єктивною підставою добром, чи його протилежністю — злом.

Отже, категоріальний ряд етичного знання розпочинає діа­лектична пара категорій "добро-зло", які в системі категорій відіграють роль "вихідних". Щодо інших категорій моральної свідомості та етики, таких, як сором, честь, гідність, обов´язок, справедливість, совість, сенс життя і щастя, то подальшої роз­робки потребує питання їх внутрішніх підпорядкувань, а від­так і віднайдення принципу таких підпорядкувань. Останнє ставить перед проблемою більш детального аналізу понять доб­ро-зло в аспекті їх ролі пояснюючого принципу категоріального знання загалом.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Етика та естетика
Етика соціальної роботи
Эстетика
Етика ділового спілкування
Дипломатичний протокол та етикет
Етика
Етикет і сучасна культура спілкування