Електронна бібліотекапідручники


Етика

15.1. Поняття "категорії етики"


В історії етики визначився понятійний ряд етичних цінно­стей, що здобули статус етичних категорій. Категорії (лат. kategoria) — найбільш загальні поняття етики, що розкривають суттєві сторони морального життя суспільства та закріплюють загальноцінне в ньому як необхідну міру людяності. Категорії — складні духовні утворення, що синтезують знання про реаль­ність морального життя суспільства та людства, з одного боку, і бажане та належне в ньому — з іншого. Тобто зміст категорі­ального знання в етиці утворюється діалектичною єдністю су­щого і належного в моралі: в моральній діяльності, в моральнісних відносинах, в моральній свідомості людства.

Принцип аналізу етичних цінностей знаходимо в етиці Спінози. Він виходить із необхідності розрізнення ідеї хорошого та поганого. Це умоосяжні поняття, і одночасно вони — принцип оцінки конкретних явищ дійсності, зокрема реальних людських стосунків. "Коли називають дещо хорошим, то це значить не до інше, як те, що воно узгоджується із всезагальною ідеєю, яку ми маємо про такі речі", — пише філософ [20, с 66].

В етиці Канта ідея добра характеризується як така, що зна­ходиться не десь поза людиною, а наявна в ній самій — в розум­ності її природи. Категоріальне знання в етиці покликано охоп­лювати усе багатство моралі як складного суспільного феномена. Принцип побудови такої системи запропоновано О. Дробницьким. Він говорить про необхідність враховування в категорі­альному знанні трьох основних сторін моралі, а саме: моральної діяльності, моральнісного відношення і моральної свідомості. На цій підставі до низки категорій моральної діяльності автор включає окремі структурні елементи моралі (мотив, спонука, намір, вибір, вирішення, дія, мета і засоби, наслідки); загальну лінію поведінки індивіда (звички, схильності, переконання, почуття); норми поведінки в суспільстві та моральнісний спосіб життя суспільства загалом [7, с 587]. Ця структура відображає три сторони моральної діяльності (етичну, психологічну і соці­альну). В структурі моральнісних відносин філософ виділяє такі категорії: моральна вимога, обов´язок, відповідальність, гід­ність особи, совість. Вони, за словами автора, "відображають різні форми відносин особи до суспільства". Нарешті, до кате­горій моральної свідомості віднесені: "норма, моральна якість, оцінка, моральнісний принцип, суспільні і моральнісні ідеали, добро і зло, справедливість, смисл життя, призначення і щастя людини" [7, с 587].

Недоліком цієї системи є те, що в ній сутнісні та "інструмен­тальні" сторони морального життя людства розкриваються як рядоположні. Скажімо, спонука, намір або звички, схильності, хоча і пов´язані з моральністю, але в змісті морального життя виконують "інструментальну" функцію. Досить порівняти їх із такими етичними поняттями, як гідність, совість, щоб переко­натися в цьому. До того ж у цій класифікації особа виступає не суб´єктом моральності, а, у першу чергу, виконавцем певних соціальних ролей. Скажімо, поняття обов´язок, совість харак­теризуються як такі, що відображають "ставлення особи до су­спільства". Але не згадується про те, що вони є також відобра­женням ставлення особи до себе самої як суб´єкта моральної свідомості.

Цікава структура етичного знання подається Л. Архангель­ським. Автор висуває логічний принцип аналізу етичного знан­ня, поділяючи останнє на "соціально-філософські проблеми етики; аксіологічні проблеми та етичні категорії; соціологічні проблеми етики". Моральні цінності в системі етичного знання конкретизуються в категоріях етики, до яких автор відносить благо, добро і зло, обов´язок, совість, відповідальність, честь і гідність, смисл життя і щастя. Названі категорії характеризу­ються як "сутнісні". Поряд із ними названо ряд категорій, що визначені як "структурні". Це - норма, принцип, оцінка, ідеал, звичай, вчинок тощо. Справді, в системі морального жит­тя вони відіграють роль "інструменту" творення моральності ГЗ с  157—159]. Сутнісними названі ті категорії, що виража­ють якісну визначеність моралі: творення суспільності життя. З огляду на сказане правомірно говорити про етичні категорії, маючи на увазі, в першу чергу, категорії моральної свідомості. У згорнутому вигляді вони відображають сутнісну визначеність моральної діяльності та моральнісного відношення людини до світу. Категорії моральної свідомості охоплюють увесь спектр морального життя людства, що конкретизується в моральній діяльності та в моральнісному відношенні. В етичних катего­ріях відображена не лише потреба людства усвідомити буття в його ціннісних вимірах, але і наявні спонуки на моральне са­мовдосконалення. Вони регулюються зсередини моральним сум­лінням, а ззовні - громадською думкою.

Добро, зло, обов´язок, совість, честь, гідність, смисл життя, щастя — історично вироблені форми моральної свідомості, що, разом із тим, є категоріями етики. Поняття моральної свідо­мості відображають специфіку реального процесу творення моральності. Категорії етики відображають знання про належ­не згідно з поняттям людяності. Тому категорії етики виступа­ють методологією моральної діяльності та принципом оцінки моральних цінностей. Плідним для розрізнення понять "кате­горії етики" та "моральна свідомість" є підхід Арістотеля. Він наділяє доброчесності на діаноетичні (мисленнєві), тобто пов´я­зані з усвідомленим вибором вчинків, та на доброчесності ду­шевного складу. Перші відображають ідею моральної доскона­лості стосунків на тій підставі, що людина як свідомий суб´єкт життєвості має виходити у вчинках із розумно визначеної міри моральності. На цій же підставі Бентам визначає етику як де­онтологію, тобто науку про належне в моралі. Доброчесності «душевного складу" відображають реальний процес творення моральності, в якому люди спираються не лише на розум, але і на почуття — керуються чуттєвими спонуками. Останні часто і є рушієм людських учинків.

У моральній свідомості відображено явище індивідуалізації досвіду творення моральності певними етносами, соціальними групами, народом і окремою особистістю в певний історичний час і в певних соціальних умовах. Категоріальне знання утво­рюється діалектичною єдністю об´єктивної сторони моральності суспільства та ідеєю належного у відносинах людини до люди­ни, людини до суспільства, суспільства до людства та до окре­мої особистості.

Названі вище категорії — не закрита система. В етичній теорії фіксується багатство понять, що конкретизують цінності морального життя людства. До низки етичних цінностей у різ­ний час були долучені поняття: доброчесність (Арістотель), самозбереження (Гоббс), справедливість (Локк), благо (Ляйбніц), рівноправність (Юм), сором, жалість, схиляння (Соловйов). Ці поняття трапляються уже в античній філософії. Мова іде про обґрунтування їх категоріального значення в подальшій історії розвитку етичного знання. Здебільшого це поняття, що є конкретизацією таких більш загальних, як добро, гідність, обов´язок тощо. Скажімо, доброчесність конкретизує поняття "добро", індивідуалізуючи його прояви в суб´єкті. "Благо" ха­рактеризує поняття "добро" в аспекті обладнаності людського життя, сталості моральних стосунків тощо.

В історії етики поняття "благо" визначалося і як провідне, як "те, до чого все прагне" (Платон). Однак уже Арістотель, Цитуючи наведену думку Платона, вважає за необхідне розріз­няти благо з огляду на мету, засоби, сферу вияву тощо. Він вказує, що "будь-яке пізнання, будь-який свідомий вибір спря­мовані на те або інше благо" (1095 а 15). Але зрештою, говорить Арістотель, під поняттям "благо" мається на увазі щастя, а під Добробутом — щасливе життя (1095 а 20). "Самозбереження" Конкретизує категорію "обов´язок", оскільки збереження влас­ного життя, так само, як і життя загалом — моральний обов´я­зок людини. Поняття "рівноправність" уточнює категорію "гідність", оскільки людина не може відповідати своєму поняттю сповна, якщо принижує інших або мириться з приниженням та несправедливістю щодо неї самої і щодо інших.

Змістовне наповнення етичних понять не є чимось незмін­ним, сталим. В історичному поступі вони змінюються в напрям­ку поглиблення та удосконалення уявлень людства про мораль­но цінне. Так, на ранніх етапах історії поняття "благо" пов´язу­валося з матеріальним добробутом і лише згодом почало осягати духовну сферу. Поняття "справедливість" пов´язувалося з рів­ною відплатою за провину тощо.

У категоріях етики, що визначаються у системі понять мо­ральної свідомості як найбільш суттєві, відображається всезагальне в моральному досвіді людства.

Моральні цінності: добро, совість, гідність, честь, обов´язок, сенс життя, щастя — охоплюють систему уявлень людства про цінне в собі (у своїй моральній природі) та цінне в навколиш­ньому світі для становлення і розвитку його моральної сутності.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Етика та естетика
Етика соціальної роботи
Эстетика
Етика ділового спілкування
Дипломатичний протокол та етикет
Етика
Етикет і сучасна культура спілкування