Електронна бібліотекапідручники


Етика

13.1. Поняття "принцип" в етиці


Принципи етики — це система понять, що відображають вихідні, основоположні засади здійснення людської життєвості, шляхи і засоби творення людяності життя в єдності двох при­род людини: тілесної і духовної, чуттєвої і раціональної. Вони розкривають закономірності творення стосунків у безпосеред­ньому відношенні людини до природного та соціального світів. Об´єктивна результативність відношення відображається у рівні моральної досконалості життя та досконалості його суб´єкта — людини.

Принципи — основоположні засади формування відношен­ня людини до світу. Вони визначають рівень людяності життя. Оскільки принципи відображають сутнісну сторону відносин, вони є невід´ємною складовою світоглядних переконань та он­тологічною засадою моральності.

Багатство способів відношення людини до дійсності, детерміноване якостями об´єктивного світу та змістом і характером людських потреб, розкривається у системі принципів на трьох рівнях.. Єдністю їх створюється усе багатство морального життя людства.

Перший відображає потреби збереження та примноження родового життя, тобто роду людського. Як вид природного жит­тя, людство взаємодіє з усіма іншими видами планетарного життя.

Другий відображає специфіку способу творення та утвер­дження людського життя, а саме: розумно визначену суспільну організацію стосунків. На рівні свідомого творення життєвості людство утверджує себе як особливий — розумний вид життя.

Третій — це рівень, на якому утверджується сутнісна визна­ченість людини як свідомого суб´єкта життєвості.

Отже, моральні принципи відображають вихідні засади тво­рення людського життя на основі свідомого, творчого ставлення людини до світу. Лише в такому випадку вони є методоло­гічними принципами аналізу рівня моральності життя. Свою методологічну функцію вони відповідно виконують на трьох рівнях: на рівні людства як виду життя; на рівні конкретних історичних епох, конкретних суспільних систем з огляду відпо­відності їх поняттю людяності життя; зрештою, на рівні мо­ральності людської особистості. Тому не можна погодитися з думкою, що "в класово протилежних системах моралі можуть бути окремі загальні моменти (наприклад, прості норми мораль­ності), але немає і не може бути єдиних моральнісних прин­ципів, адже в них фіксується сам тип відносин між особою і су­спільством, взаємин між людьми" [11, с 191]. Принципи фіксу­ють діалектику сталого та історично змінного у стосунках. Щоразу на кожному етапі історії наявна певна єдність проти­лежного у стосунках як відображення рівня суспільності жит­тя. Це єдність егоїзму та альтруїзму; колективізму та індивіду­алізму, свободи та необхідності. Інша справа, що на конкрет­них етапах історії домінує та чи інша тенденція стосунків. Варто Також зазначити, що риси всезагального виявляються не в про­дих нормах моральності. Навпаки, в звичаєвості (а саме вона є  основою "простих норм") відображається своєрідність мен­тального життя, тобто особливе в ньому. Сутнісні ознаки спе­цифічно людської життєвості виявляють те, в чому люди сут­нісно єдині, а не те, в чому вони відмінні. Тобто, суттєве виявляє себе в кожну епоху і повторюється з необхідністю в житті кож­ного народу.

Принципи регулюють основні рівні організації життя: родо­ве, видову його специфіку, індивідуальні вияви. Відповідно можна виділити три діалектичні пари принципів, кожна з яких співвідноситься з іншою як єдність протилежностей. А саме: на рівні родового життя — це діалектична єдність альтруїзму та егоїзму. Видова специфіка, якою є розумно організоване су­спільне життя, відображена в принципах колективізму та інди­відуалізму.

На рівні конкретного суб´єкта вихідним принципом ставлен­ня до світу є діалектична єдність свободи і необхідності. Етич­ний аспект їх зв´язку вибудовується у такий спосіб, що не­обхідність покладено не лише в об´єкті (принцип причинності), але і в суб´єкті. Морально визначена діяльність, що набуває змісту необхідності в її суб´єкті, є творчість. Людська дійс­ність — олюднений природний світ, людські стосунки — на­слідок діяльності людини як суб´єкта вибору. Необхідність для неї набула значення бажаного, внутрішньої потреби.

Особливе місце в системі етичних принципів посідає прин­цип відповідності мети і засобів. Цей принцип є "інструмен­том" моральної діяльності, методологічною засадою відношен­ня до світу з огляду моральної визначеності засобів діяльності. Моральна мета завжди містить у собі певний момент ідеально­го. У зв´язку з цим закономірно, що моральний ідеал у його сутнісній визначеності відкривається на ґрунті морально дос­коналих засобів його утвердження. Оскільки ідеал не є дещо незмінне, стале, моральні засоби його утвердження розкрива­ють сутність ідеалу як висхідний рух шляхом досконалості. Як такий він є можливою реальністю у діяльності окремої особи­стості, у діяльності суспільних верств і, зрештою, людства як цілого.

Названий ряд принципів утворює собою систему. Вона роз­криває, як свідчить сказане, закономірності творення та функ­ціонування моралі на усіх рівнях людського життя: родового, суспільного, особистісного. Тим самим моральність відкрива­ється як сутнісна ознака розумного життя і одночасно як орга´ нічна складова планетарного життя в єдності його творення та функціонування.

Принцип єдності мети і засобів є засадничою основою розум­но виваженої діяльності. В ньому відсвічує людяність ставлен­ня до світу. Мета відношення у її найсуттєвіших виявах роз­кривається не лише з огляду його практичної корисності, але і в аспекті творення образу та ідеї досконалості, тобто з огляду цінності духовного начала в стосунках.

Усередині кожної пари принципів є свої різновиди. Вони пояснюють собою основні та розгортають їх зміст. Так, різно­видами альтруїзму є гуманізм і патріотизм. Гуманізм розкри­ває стосунки на рівні безпосередніх зв´язків між людьми та утверджує людяність як сутнісну ознаку людського життя за­галом. Патріотизм відображає ставлення до своєї землі та наро­ду як до певного цілого, а отже, потребу їх захисту, збереження та утвердження всупереч будь-яким перешкодам. Такі ж різно­види наявні в системі інших пар принципів. Скажімо, принцип колективізму має свої історичні форми: первісний колективізм, патріархальний, соціалістичний.

У діалектиці свободи і необхідності стихійною формою ви­яву свободи є волюнтаризм. Заперечення свободи, утвердження ідеї жорсткого детермінізму в сфері моралі (наслідок втручан­ня метафізичної волі) фіксується в понятті "фаталізм".



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Етика та естетика
Етика соціальної роботи
Эстетика
Етика ділового спілкування
Дипломатичний протокол та етикет
Етика
Етикет і сучасна культура спілкування