пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Етика

12.4. Соціальні функції та ціннісний зміст моралі


Сучасна етична теорія ґрунтовно дослідила проблему функцій моралі. Вона, до певної міри, навіть абсолютизувала цей аспект  феномена моральності на підставі витлумачення моральних вимог як ідеального уособлення ідеї моральності. Суб´єкт жит­тєвості був осмислений при цьому не як суб´єкт моральності, тобто не як її творець, а переважно як об´єкт регулятивного впливу норм і вимог.

У навчальному посібнику "Марксистская этика" щодо місця моральної регуляції в житті говориться: "Моральні підвалини суспільного життя виражаються в упорядкованій системі моральнісної регуляції, що охоплює як об´єктивну, так і суб´єктив­ну площини буття людини" [8, с. 108]. Функціональний підхід до моралі відображає певні тенденції в суспільному житті. Він розглядає мораль переважно в її "оберігаючій" функції: як засіб "утримання" стосунків у межах, що усталилися. Як говорить К. Маркс, "урегульованість і порядок є саме формою суспільно­го зміцнення цього способу виробництва і тому його відносної емансипації від просто випадку і просто сваволі" [7, с 328]. Творчість стосунків при цьому бачиться як "свідомий вибір" у межах конкретних (пропонованих) обставин. Тим самим підно­сяться до рівня ідеальних реально існуючі стосунки. Функціо­нальний підхід розглядає цінність моралі у трьох головних ас­пектах її вияву: регулятивному, пізнавальному та виховному.

Справді, мораль є джерелом регуляції стосунків, оскільки закріплює досягнутий рівень уявлень про морально цінне. Взя­та у цій своїй функції, вона "типізує" поведінку, забезпечуючи зовнішню сторону дотримання. Ці межі відповідають переваж­но поняттю "етикетна поведінка", "належна поведінка". Тою мірою, якою зовнішнє і внутрішнє, форма і зміст стосунків не співпадають, розуміння моралі як засобу регуляції мало що пояснює в механізмі творення людяності життя. Моральні сто­сунки в спільноті формують у свідомості особи образ належної поведінки. Оформлена образом належного, життєва енергетика кожного з суб´єктів життєвості створює певну атмосферу прияз­ні (або видимість її) в стосунках. К. Лоренц визначав цей фено­мен як "ритуалізовану поведінку". У випадку несуперечливості вимог суспільного середовища уявленням особи про належне та особистісно бажане, вона в стосунках дотримується тих ви­мог. Більше того, вироблені уявлення здатні входити в глибинні структури свідомості, визначатися як складова світоглядних переконань. Однак сприйняття реально наявного в стосунках як ідеального здатне спричиняти внутрішню самодостатність. Це накладає обмеження на стосунки, не даючи їм розгортатися у бік творчості. Певним гарантом соціальної злагоди є об´єкти­вовані форми моральності: громадянське суспільство, держава. Вони закріплюють вимоги дотримання належної поведінки тво­ренням суспільної думки, що стимулює злагоду, формує бажані моделі стосунків. Окрім того, вони опирають свої вимоги на закони в разі вираженої асоціальності поведінки. Регулюється виконання законів відповідними адміністративно-правовими соціальними інституціями. Тою мірою, якою закони не супере­чать моральним поняттям, вони сприяють творенню і утриман­ню соціальної злагоди, хоча як відчужена форма існування су­спільності, вони не формують моральної свідомості.

Питання моральної регуляції набуває сутнісної визначеності за умови, що має місце внутрішня регуляція, і що суб´єкт виз­начається уставленні до себе як свідомий суб´єкт морального вибору. Мова при цьому іде не лише про межі "пропонованих" обставин. Як правило, в цих межах найчастіше достатніми є уста­лені норми, традиції, звичаї тощо. Вони не створюють підстав для творчого вибору вже тому, що репродукують стосунки, дії, вчинки, форми яких окреслені традицією, сприйнятні й вико­нуються саме тому, що не дають підстав для внутрішнього конф­лікту. Але вони відображають і своє інше, а саме те, що не спо­нукають або мало спонукають усвідомлений моральний вибір. Це зумовлене наявним тлом суспільності. Воно створюється без­посередньо в стосунках і дає відчуття психічної комфортності існування. Проблема вибору набуває актуальності, коли йдеться про суттєві сторони стосунків, що не вкладаються в освоєні і усталені в звичаях та нормах способи їх творення. У виборі відкривається міра людяності його суб´єкта, людська спро­можність особи. Ситуація вибору завжди ставить особу перед необхідністю діалогу з собою, навіть якщо він має нерозгорнутий характер, а вибір виглядає безальтернативним і безконф­ліктним. Діалог із собою включає механізм совісті, що дійсний, передовсім, як засіб перевірки власних можливостей, а отже, здійснюється у формах саморефлексії. У статусі суб´єкта мо­рального вибору особа здатна виступати найсуворішим суддею власних намірів та вчинків. Ця "регуляція" значно цінніша для усуспільнення життя, ніж регуляція у вигляді "громадської Думки", особливо коли вона розійшлася з інтересами особистості.

Суб´єкт свідомого морального вибору є носієм розумної волі та бере активну участь у становленні моральнісного відношен­ня до світу в формах, що не суперечать ідеалу суспільності. Свідомий вибір засвідчує наявність свідомого освоєння моралі та об´єктивацію її вимог у змісті діяльності. Лише в такому сенсі слушно говорити про "регулятивну функцію моралі як об´єднав­чу" [10, с 53].

Мораль як предмет пізнання досягає об´єктивації в діяль­ності особи. В такій своїй функції вона не лише "орієнтує" в дійс­ності, але є джерелом саморозвитку — сходження від рівня істо­рично-конкретного до всезагального. Тому про пізнавальну функцію моралі доцільно говорити в плані пізнання її цінності для творення сутнісної визначеності стосунків з привілею люди­ни почуватися суб´єктом моральності, тобто почуватися справ­ді людиною.

Важливим джерелом забезпечення функціонування моралі як живого процесу її творення в стосунках є моральне вихован­ня. Наголосимо, що мова йде не про виховний процес як такий, а про творення моральності в моральнісних взаємодіях спілку­вання. Це живий обмін людськими сутнісними силами, в яко­му світом одної особистості запалюється, надихається і органі­зується світ іншої.

Стосунки, що мають невідчужений, неформалізований харак­тер, виявляють сутність процесу саме як моральнісного. Суб´єк­ти спілкування взаємодіють предметно, оскільки у виховному процесі відбувається передача і сприйняття досвіду стосунків, тобто створюється атмосфера суспільності.

Конкретизованою її формою є передача досвіду входження в поле людських знань, творення уміння та потреби пізнання. Вчитель є носієм освоєного досвіду спілкування, що виявляє себе як моральна культура — як сконцентрований у суб´єкті досвід людяності. Тому він набув об´єктивованого в образі та втіленого в практиці стосунків індивідуально-неповторного вияву людяності. Саме тому він цінний для апробації здатності моралі "творити" неповторну людську особистість. Це вияв все­загального в індивідуальному. Принаймні таким є ідеал особи­стості, яку можна назвати Вчителем. Предмет пізнання, що стає підставою для небайдужості, формує собою зміст відношення, суттєво впливає на його якість. Скажімо, предмет, що духовно підносить людей, включених у процес сприймання та пережи­вання його краси і змістовності, створює атмосферу загальної внутрішньої злагоди і спільного спрямування почуттів суб´єктів спілкування на утвердження якостей об´єкта. Навпаки, явища пересічні або виражено негативні розбалансовують духовні структури суб´єктів спілкування, навіть якщо їх думки і по­гляди на явище суттєво збігаються. У виховному процесі, що здійснюється належним способом, досвід Учителя стає джере­лом творення моральності тою мірою, якою є не декларуван­ням цінності моралі, а виявляє себе у формах морального став­лення до предмету викладання та до суб´єктів сприймання. Зміст наукового знання набуває морального забарвлення, коли він виявляє свою визначеність як істина, добро і´краса. Скажі­мо, зміст наукових знань у педагогічному процесі завжди опо­середкований для учнів образом носія цього змісту — вчителя. Невиразність його особистості присутня у кожному з її про­явів. Відповідно репродукується невиразність у стосунках, бай­дужість до знань тощо. І навпаки, яскрава особистість відсвічує багатством граней в стосунках з вихованцями, вдало уникаючи формалізму, стереотипів у підходах до творення ситуації спілку­вання. Знання, що несе вчитель, зігріті його небайдужістю. Во­ни є наслідком особистісно пережитого пошуку істини, а отже укладені в яскраві, доступні, і тому легко засвоювані форми.

В атмосфері стосунків, де поняття "ділове спілкування" здійснюється у вигляді творення моральнісних взаємодій, мо­ральністю осягається увесь процес: зміст знання, спосіб його передачі, спосіб відношення до нього суб´єктів сприймання — учнів. В атмосфері моральності і завдяки їй задіюється моральнісний потенціал вихованців. Наявна в дитині потреба злагоди стосунків, гармонії спілкування розвиває та удосконалює її психічні та інтелектуальні структури.

Отже, моральне виховання — це явище введення суб´єкта Життєвості в поле людських стосунків, тобто поле творення Духовних зв´язків. Усе, що складає специфічно людське жит­тя, як уже було сказано, є наслідком творчих взаємодій лю­дей — творення ними суспільності життя. Освоєння стосунків Шляхом безпосередньої участі в їх творенні формує і впоряд­ковує духовні структури людини, визначає здатність бути людиною. В моральному вихованні методологічно плідним є діа­лектичний зв´язок моральності виховної мети та моральності засобів.

Література

  1. Гегель. Философия истории // Соч. — Т. VIII. — М. — Л.: Соцэкгиз, 1935. — 470 с.
  2. Гегель.Философия права //Соч. — Т. VII. — М. — Л.: Соцэкгиз, 1934. — 380 с.
  3. Гегель. Энциклопедия философских наук: В 3 т. — М.: Мысль, 1977. — Т. 3. — 471 с.
  4. Дробницкий О. Моральное сознание и его структура // Вопр. философии. — 1972. — № 2. — С. 31.—42.
  5. Дробницкий О. Понятие морали. — М.: Наука, 1974. — 388 с.
  6. Мандевиль. Басня о пчёлах. — М.: Мысль, 1974. — 376 с.
  7. Маркс К. і Енгельс Ф. Твори. — Т. 25. — Ч. 2. — К.: По-літвидав, 1965. — 511 с.
  8. Марксистская этика / Под ред. А. Титаренко. — М.: По­литиздат, 1980. — 352 с.
  9. Титаренко А. Структуры нравственного сознания. Опыт этико-философского исследования. — М.: Мысль, 1974. — 278 с.
  10.  Фортова А. Сущность, структура и функции морали // Марксистско-ленинская этика и эстетика. — К.: УМК ВО Мин­вуза УССР, 1989. — 352 с.
  11. Фортова О. Сутність, структура і функції моралі // Ети­ка: Навч. посіб. — К.: Либідь, 1992. — 328 с


Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Етика та естетика
Етика соціальної роботи
Эстетика
Етика ділового спілкування
Дипломатичний протокол та етикет
Етика
Етикет і сучасна культура спілкування