пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Етика

11.5. Поняття морального прогресу


Сучасна етична теорія, що виходить з ідеї поступального руху суспільства, шукає відповіді на питання: чи має місце мораль­ний прогрес. Постановка цього питання та спроба його розв´я­зання посідають одне з чільних місць у філософії, починаючи з доби Просвітництва. Просвітницький підхід до людини як природної істоти надавав питанню особливої гостроти, оскільки за­галом усував або відсував на другий план питання про боже­ственне її творення та іманентну їй моральність. Просвітителі вважають, що розум людина отримала від природи і вже відтак — взаємодіє з нею на розумних засадах. У людині закла­дена потреба пізнання світу завдяки органам відчуттів, якими наділила її природа. Пізнання необхідне для того, щоб слідува­ти законам природи, не порушувати природний порядок. У при­роді, як писав Гольбах, "немає ні розуму, ні мети", але вона породжує розумну людину. Завдяки її розумності людина має бути щасливою. Шлях до щастя — в розумному слідуванні ро­зумним законам. Отже, людина має пізнати саму себе (розум­ність своєї природи) та розумність законів природного світу, щоб слідувати їм. "Хай лише вони (люди. — В.М.) пізнають себе, хай вони здобудуть ясні ідеї про моральність — і вони стануть щасливими і доброчесними", — писав Гельвецій [5, с 7]. Ідея природності людини покладала в собі не лише її природну ро­зумність, але нерівність усіх людей стосовно їх природних прав. Кожна людина має право на щастя, на задоволення своїх людських потреб шляхом зміни навколишнього середовища — і удосконалення свого розуму.

Однак процес удосконалення моральної природи людини бачився просвітителями як складний і суперечливий. З усією гостротою цю проблему поставив Ж. -Ж. Руссо в трактаті "Чи сприяло відродження наук і мистецтв покращенню нравів?" (1741). Заперечна відповідь, що її дає Руссо, викликана усві­домленням глибокої суперечності соціального поступу, зокре­ма відходом людства від моральної чистоти, характерної для людей раннього періоду їх історії — "природного стану". Де­тальніше ідею суперечності людського поступу філософ осмис­лює у праці "Про причини нерівності" (1754). Усю сучасну йому цивілізацію Руссо характеризує як побудовану на нерівності, атому як чужу моральності. Нерівність, на думку Руссо, має три рівні: фізична, політична, майнова. Перша — природна. Друга — політична — пов´язана зі становим поділом суспіль­ства. Знатні захищають свої права засобами політики, "зачи­няючи перед бідними всі двері". Майнова нерівність пов´язана з політичною. Багаті потопають у розкошах, тоді як бідні по­збавлені найнеобхіднішого.

Руссо вважає, що причини соціального зла зумовлені чут­тєвими пристрастями людини. Вони поневолюють людей і є дже­релом зла. Цивілізація стає злом, оскільки виходить за межі розумного регулювання природних людських потреб. При­страсті, спотворені особисті інтереси людей стають причиною негараздів у житті людства. Руссо радить людині не шукати джерело зла десь поза собою. Воно — в самій людині. З праг­нення жити краще вона прирікає себе на моральну вбогість. Вона відокремлюється від інших людей, вибираючи самотнє існування. Брехня і лицемірство складають вагомий чинник міжособистісних стосунків. Зрештою, людство прирікає себе на загальне культурне зубожіння. Фальш наявна в науці, мистец­тві, стосунках між людьми. Політичний аспект проблеми де­що раніше був розглянутий у праці Гельвеція "Про розум".

Філософ вказує, що відчуження влади від людських потреб та від інтересів засвідчує руйнування природної розумності люд­ських потреб на усіх рівнях суспільного життя. Руссо також вважає, що політичні інституції, хоча вони виникли з необхід­ності регулювати людські пристрасті, мають негативний вплив на мораль. Руссо пропонує навіть дослідити, чи не народилось усе безладдя разом із самими законами. Адже, якби закони були здатні боротися з безладом, то "найменше, чого від них слід було б вимагати, це те, щоб вони покінчили із тим злом, якого без них загалом би не існувало" [9, с 100].

На думку французьких просвітителів, джерелом існування соціального зла є "невігластво" людей, що зберігається та укріп­люється панівними групами, оскільки у такий спосіб вигідно тримати їх у покорі. Однак ця ситуація не видається фатальною, оскільки домінуючою є віра в кінцеву силу розуму, хоча поки що він не в змозі осягнути всі явища життя, щоб розумно управ­ляти власною природою. В перспективі він здатний пізнати світ і спрямувати людські пристрасті в розумне русло. Гуманістичні ідеї Просвітництва мали особливе значення для культури тим, що утверджували моральність людської природи: в перспективі вона неминуче набуде значення провідної засади в організації людського життя.

Моральність людської природи в її діалектичному розвитку розглядається як провідна ідея праці Геґеля "Філософія пра­ва". Об´єктивний дух, згідно з Геґелем, у своєму розвитку про­ходить три ступені: абстрактне право, мораль, моральність. У свою чергу, моральнісна субстанція існує у декількох формах: у вигляді безпосереднього, або природного духу (сім´я); у вигля­ді певної формальної всезагальності (громадянське суспільст­во); у вигляді усвідомлюючої себе субстанції (державний лад) [4, с 341]. Суперечність, що виникає в стосунках між людьми, є виявом суперечностей висхідного розвитку і відображає склад­ність процесу індивідуалізації в суб´єкті ідеї субстанційного доб­ра. Інституалізовані форми моральності (сім´я, громадянське суспільство, держава) містять у собі духовний простір для інди­відуалізації волі суб´єкта і є дійсними завдяки волі, що прагне самоздійснення. Геґель говорить, що і право, і мораль є абстрак­ції, "істину яких представляє лише моральність" [3, с 59]. Моральний поступ людства пов´язаний із суб´єктом, що є носієм і виразником субстанційного життя. Він є моральнісною особи­стістю, що уособлює доброчесність. У діяльності доброчесність здійснює цілі всезагального і здатна навіть пожертвувати собою заради них.

Сучасна етична теорія не заперечує ідеї морального прогре­су, зосереджуючи увагу на пошуку його критерію. Г. Гумницький так характеризує сутність та критерій моральнісного про­гресу: "Специфічна функція (сутність) моралі полягає у тому, щоб забезпечити необхідність узгодження інтересів особи та суспільства (групи, класу) шляхом ставлення особи до загаль­ного блага як до вищої мети, і до особистого блага як до кінце­вої мети, в їх взаємному підпорядкуванні при домінуванні пер­шого відношення" [6, с 67]. Мораль у цьому критерії береться як дещо стале, як регулятивний чинник стосунків, а не як ре­зультат людської діяльності.

У значенні регулятивного чинника розглядає мораль О. Ти-таренко. Як провідний, він виділяє такий показник морально­го прогресу: "зростання можливостей моралі позитивно впли­вати на процес соціального звільнення класів, груп та духовне удосконалення особи" [11, с 19]. Називаються також такі чин­ники прогресу, як його поетапність; розширення сфер застосу­вання моралі в суспільному житті; зростання її "пізнавально-правильного змісту" та інші. Критерій морального прогресу, на думку автора, вкладається в таку систему ознак: "Розвиток мо­ралі можна оцінити як моральнісний прогрес лише остільки, оскільки кожна наступна сходинка вища за попередню. Перехід На більш високу сходинку означає гуманізацію взаємодії про­тилежностей добра і зла, зайнятість людей більш людськими моральними проблемами" [10, с 272]. Критерій морального прогресу, як свідчить цитата, носить описовий характер, вира­жений у поняттях "більший", "вищий" тощо. Очевидно, що він не може задовольнити, оскільки дає певну сукупність ознак впливу моралі на людину, але не розкриває мораль як сутнісну ознаку людини.

У навчальному посібнику "Марксистская этика" за редак­цією О. Титаренка не залишено поза увагою питання морально­го прогресу та його критерію. Наголошується, що "критерій Морального прогресу розкриває такі специфічні перспективи Людини в історії, як перспективи її нормативно-ціннісного удосконалення, дозволяє науково обґрунтувати бажаний гума­ністичний ідеал суспільства та особи" [8, с 91]. Функція моралі служити засобом удосконалення людини може бути реалізова­на лише за умови, що суб´єкт несе в собі вселюдське у формах індивідуально-неповторного. Суб´єкт є моральною особистістю не тоді, коли дотримується прийнятої форми стосунків, а тоді, коли є творцем моральнісного відношення. Тому поняття "нор­мативно-ціннісне удосконалення людини" не може бути кри­терієм морального прогресу. Воно відображає лише один із ас­пектів цінності моралі: її регулятивну функцію. Очевидно, що поняттям "моральний прогрес" мають осягатися не лише наяв­ні в суспільстві форми морального регулювання стосунків. Кри­терій, у першу чергу, має містити у собі процес творення моральнісності в усіх сферах людського життя, тобто відобража­ти всепроникний характер моралі. Адже все, що робить людина, осягається моральним критерієм з огляду на мету та засоби ді­яльності. Мораль є не лише одним із чинників суспільного про­гресу. Моральність — це засіб, завдяки якому людство розши­рює межі свободи в діяльності творення специфічно людського середовища духовності життя.

Сказане свідчить, що моральність — це спосіб організації людської життєдіяльності, засіб її нормального здійснення, тобто у формах людяності. А звідси — і мета: утвердити лю­дяність як сутнісну якість людської життєвості. Критерієм морального прогресу є зростання рівнів свободи на рівні суспіль­ної організації стосунків та свободи в суб´єкті, дійсністю якої є свобідний вияв всезагального у формах індивідуально-неповтор­ного утвердження добра.

Література

  1. Алексеев В., Першиц А. История первобытного обще­ства. — М.: Высшая школа, 1990. — 351 с.
  2. Бубер М. Два образа веры. — М.: Республика, 1995. —-464 с.
  3. Гегель. Философия права // Сочинения. — Т. VII. — М. Л.: Соцэкгиз, 1934. —  380 с.


Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Етика та естетика
Етика соціальної роботи
Эстетика
Етика ділового спілкування
Дипломатичний протокол та етикет
Етика
Етикет і сучасна культура спілкування