Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Етика

9.8. Фройдизм. Неофройдизм


У другій половині XIX — на початку XX ст. ідеї "філософії життя" вплинули на фройдизм, етична система якого базується на принципі ірраціоналізму. Засновник психоаналізу Зиґмун Д Фройд (1856—1939) розглядає етичну проблематику у зв´язку з розробленою ним теорією психоаналізу в таких працях: "Я і Воно", "Психологія мас і аналіз людського Я", "Тотемі і табу", "Майбутнє одної ілюзії", "Незадоволеність у культурі" та ін. Фройд вважав, що витоки людських вчинків у безсвідомому. Структуру психіки він загалом поділяв на 3 шари: несвідоме, свідоме і надсвідоме. За його термінологією це відповідно: "Воно", "Я" і "над-Я". Свідомість служить для того, щоб на­давати ірраціональним потягам зовні прийнятних форм. Це ра­ціональні "маски" наших вчинків. Переведення свідомістю не­прийнятного по суті у зовні прийнятні форми — явище суб­лімації (заміщення) наявних у природі людини ірраціональних потягів. Це, у першу чергу, статеві потяги. Тим не менше, фройд не заперечує існування морального почуття. Для ро­зуміння його природи важливі роботи вченого, у яких досліджу­ються ранні форми культури, зокрема культура табу. Фройд чітко вирізняє мотиви дотримання заборон, що народжені містичним страхом перед невідомими явищами (табу), від забо­рон, які свідомо накладені людьми на певні шкідливі для спіль­ноти дії. Останні — це моральні заборони, оперті на розум. Фройд пише: "Від заборон вони (табу. — В. М.) відрізняються відсутністю приналежності до системи, що вимагає загалом утримання та наводить підстави для такої вимоги. Заборони, табу позбавлені будь-якого обґрунтування" [10, с. 347]. Згідно з Фройдом, табу значно вагоміше впливає на психіку саме своєю незбагненністю, ніж свідомо вироблені заборони.

"Значення табу розгалужується у двох протилежних напрям­ках. З одного боку, воно означає святий, освячений, з іншого — жахливий, небезпечний, заборонений, нечистий. ...Наше сполу­чення "священний трепет" збігається із змістом табу" [10, с 347]. Заборони, обмеження, що пов´язані з певним типом об´єктів, викликають до цих об´єктів особливий інтерес, концентрацію уваги. Утаємниченість об´єктів зумовлює стійке зосередження на них, а отже, вони посідають важливе місце у психічних струк­турах і концентруються саме у сфері безсвідомого.

За Фройдом, безсвідоме складає найбільший шар у структурі людської психіки, отже, контроль над ним з боку свідомості — явище дуже складне. На цій підставі робиться висновок про Домінування ірраціональних начал у людині.

Разом з тим, Фройд не заперечує явища удосконалення пси­хіки в історичному розвитку людства. У праці "Майбутнє одної ілюзії" він наголошує: "Неправильно, що людська психіка з дав­ніх часів не розвивалась і, на відміну від прогресу науки і тех­ніки, сьогодні все ще така ж, як і на початку історії... Наш роз­виток іде у тому напрямку, що зовнішній примус поступово входить усередину, а особлива психічна інтонація, людське над-Я, включає його до числа своїх заповідей. Кожна дитина демон­струє нам процес подібного перетворення, завдяки йому долу­чаючись до моральності і соціальності" [9, с 100]. Шлях вихо­ду з-під влади ірраціональних темних сил, що організують со­бою психічні структури людини, — це збільшення кола знань про світ. Прояснюючи розум, знання позбавляють людину стра­ху перед світом, а отже, поступово усувають (мають усувати) із психіки ілюзорні уявлення про світ. Щодо перспектив такого процесу Фройд пише: "...Наша природна організація, тобто наш психічний апарат, сформувались саме у ході зусиль, спрямова­них на пізнання зовнішнього світу, тому у її структурі повинна мати хоч якесь місце відповідність цій меті..." [9, с 142]. Ха­рактеризуючи психіку як явище еволюції, Фройд наголошує, що у людському житті все ще мають місце патологічні, з погля­ду моралі та культури загалом, явища: вбивства, інцесту тощо. Саме вони і є предметом дослідження у психоаналізі. Перспек­тиву людства вчений бачить у моральному вдосконаленні. "По­силення над-Я є надзвичайно цінним психічним здобутком культури. Особистості, у яких воно відбулося, робляться з про­тивників культури її носіями. Чим більша їх кількість утому чи іншому культурному регіоні, тим більш забезпечена ця куль­тура, тим швидше вона зможе обійтися без засобів зовнішнього примусу" [9, с 100]. У філософсько-культурологічних працях (в першу чергу, саме у них) Фройд виступає виразником ідей прогресу, зокрема морального прогресу людства.

Психоаналіз Фройда також має виражене етичне наванта­ження. Адже неусвідомлені психічні комплекси, що спричиня­ють хворобу психіки, як наголошує Фройд, можуть бути подо­лані за умови їх "прояснення": моральної рефлексії над ними. В своїй лікарській практиці Фройд широко вдавався до цього методу.

Ідеї Фройда знайшли переосмислення у працях представ­ників неофройдизму, в першу чергу, — його учня Карла Юнга (1875—1961). Юнг — засновник аналітичної психології. Основні ідеї його вчення викладені у працях: "Психологія і релігія", "Метаморфози і символи лібідо", "Архетипи колективного без-свідомого", "Поняття колективного безсвідомого" та ін.

Розбіжність Юнга з Фройдом стосувалася, по-перше, ролі сексуального начала ужитті людини. По-друге, тлумачення природи безсвідомого. Юнг заперечує ідею пансексуальності, піддаючи критиці підхід Фройда до пояснення будь-якої ді­яльності витісненням сексуальних потягів. Він доводив також безпідставність спроби пояснення усіх явищ культури витісне­ними сексуальними потягами. Юнг радикально переосмислює концепцію Фройда щодо природи несвідомого. На його думку, несвідоме поєднує у собі не лише індивідуальний психічний зміст, але і колективні, безособові форми реагування на явища, досвід якого складався впродовж еволюції. Ці форми не до­вільні. Вони зумовлені наявними у психіці людини образами, що і визначають спільність реагування. Юнг називає їх архетипа­ми (гр. початкові образи, або прообрази). Тобто, він розрізняє архетип і архетипний образ, або архетип, що знайшов утілення в міфах, казках, художніх творах. Вихідною засадою для форму­вання поняття архетипу стала виявлена психологом спільність мотивів міфології, сновидінь людей, а також фантазії психічно хворих.

В етиці Юнга поняття архетипу розглядається у зв´язку із несвідомою активністю людей. Вона зумовлюється змістом об´єктів небайдужості, що знаходяться не в об´єктивній дійс­ності, а в психіці людини, у її глибинних шарах. Згідно з Юнгом, образи, що є носіями колективного безсвідомого, відігра­ють роль формуючого начала психіки. Юнг розумів їх то як психічний корелят (лат.: виправлення) інстинктів, то як на­слідок мимовільного породження образів нейродинамічними структурами мозку, то як чистий формуючий елемент сприй­мання. Сутнісною ознакою архетипічних образів є їх принци­пова непізнаваність. Архетипічні образи Юнг характеризує як засіб організації духовного досвіду окремої особистості. Архе­тип "збуджує нас тому, що пробуджує у нас голос набагато Могутніший, ніж наш власний", — пише він [16, с. 27].

Архетипічні образи є вихідною засадою для творення повно­ти психічного буття окремої особистості. Складниками його є Я (Ego), Маска (Persona), Тінь (Sehalten, Ombra), образ душі (Апіта), особисто-несвідоме з комплексами та колективне не­відоме з архетипами. Підставою їх єдності має бути самість. Інтеграція самості з Я є кінцевою метою розвитку особистості (індивідуалізації). В етичному плані цікаве поняття "Маска", або "соціальна шкіра" особистості. Вона служить джерелом захисту для Я завдяки тому, що особа вписується в середовищі безконфліктно. Хоча Маска, якщо вона пронизує психічні структури особистості, може набути руйнівного характеру -~ нівелювати особу. Цей феномен, як його розуміє Юнг, близький до дії феномена безособового (Man) у філософії Гайдеґґера.

Цікаві міркування Юнга щодо впливу різних типів соці­ального середовища на психіку та мораль окремої особистості. Повне злиття та розчинення її у колективних формах, в арха­їчній стихії колективного безсвідомого — характерне для східних релігійно-містичних культів. Інша крайність стосунків особи з суспільством явлена сучасною європейською цивіліза­цією. Вона раціоналізувала життя і прибила та спотворила на­явне у нашій психіці колективне безсвідоме. Порушення рівно­ваги психічних структур, особливо такого їх формуючого на­чала, як колективне безсвідоме, спричиняє нерегульовані спонтанні вибухи асоціальності. Розрив з колективним досві­дом, наявним у психічному світі людини ранніх культур, ста­вить сучасну людину в ситуацію безпорадності, коли вона з жа­хом виявляє, що є об´єктом якихось містичних сил, "факторів" [15, с 142].

Етична проблематика розглядається у філософії відомого представника неофройдизму Еріха Фромма (1900—1980). У пра­цях "Втеча від свободи", "Людина для себе","Мати і бути" та інших Фромм доводить суперечність людського існування, взя­того не як суб´єктивно-особистісний, а як онтологічний факт. Він виділяє різні типи організації суспільства (патріархат і ма­тріархат), різні типи свідомості (авторитарна і гуманістична), різні типи організації життя людей (екзистенційну та історич­ну) тощо. Виділяє два типи свободи: "свобода від" (негативна) і "свобода для" (позитивна). Основна проблема його праць — аналіз шляхів та засобів індивідуалізації людини та усвідом­лення складності й суперечності цього процесу. З одного боку особистісне і онтологічне начала людського буття не суперечать, а доповнюють одне одного. З іншого — суперечать одне одному, оскільки унікальність і всезагальність несумісні.

Фромм виділяє три передумови істинного буття людини: свобода; незалежність і критичність мислення; моральна освіченість — головна умова. Велика увага приділена у його працях реальній духовній ситуації західного суспільства, яке він називає хворим суспільством. Неврози, як наголошує Фромм, є наслідком відчуження, домінування пристрастей над людьми. Єдиний вихід запобігання кризи цивілізації — це повернення людині душевного здоров´я, а шлях до останнього — це гармо­нійний розвиток особистості. Шлях до гармонії, натомість, — в радикальній зміні стосунків між людьми. Фромм розглядає повернення гуманізму як умову збереження західного суспіль­ства. "Для того, щоб зберегти зв´язок індивідуалізованої люди­ни зі світом, існує єдиний можливий шлях: активна солідар­ність з іншими людьми, спонтанна діяльність, любов до праці — усі ці чинники в сукупності можуть відновити зв´язок людини зі світом і скріпити його, але вже не первинними зв´язками, а зв´язками, що будуть передбачати людину як незалежного і вільного індивіда", — пише Фромм у праці "Втеча від свобо­ди" [11, с. 55—56]. Реальність здійснення такої перспективи Фромм бачить у моральних здібностях людини: в розкутій здат­ності до любові, віри і розмірковувань. Відродження самості людини замість "удаваного Я", внутрішнє її моральне "віднов­лення" можливе на основі застосування "гуманістичного пси­хоаналізу". У ньому вчений бачить суспільно прийнятний засіб звільнення людей від ілюзій їх буття.

Справжньою цінністю людського життя Фромм уважає здатність любити. Любов — "це єднання за умови збереження власної цілісності, індивідуальності... У любові має місце пара­докс: дві істоти стають одною і залишаються при цьому двома" [12, с 36].

Згідно з Фроммом, правомірно вирізняти декілька видів любові: материнська (природна); батьківська (народжена почут­тям обов´язку); любов дитини до батьків (незріле почуття); братська ("фундаментальний" вид: переживання єдності); еро­тична (ілюзія єдності); любов до себе (згідно з принципом: "воз­люби ближнього як самого себе"); любов до Бога (прагнення Подолати відчуження від світу). У любові людина здобуває справжній сенс життя, оскільки любов народжує інтерес до життя, потребу в єднанні зі світом. Любов змінює характер людини і систему цінностей, переводячи егоїзм на альтруїзм.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Етика та естетика
Етика соціальної роботи
Эстетика
Етика ділового спілкування
Дипломатичний протокол та етикет
Етика
Етикет і сучасна культура спілкування