Електронна бібліотекапідручники


Етика

8.7. Ленінізм: соціально-етичні ідеї


Володимир Ілліч Ленін (Ульянов, 1870—1924) — основопо­ложник соціально-етичної теорії побудови соціалізму в одній окремо взятій країні. Ленінський етап розвитку соціально-етич­ної теорії прийнято розглядати як явище практичного утвер­дження ідей марксизму. Насправді, ленінізм в етичній, так само як і у соціально-політичній сферах, — продовження ідей народ­ництва, хоча і з опорою на ідеї Маркса. Етичну програму соціа­лізму Ленін викладає у працях: "Економічний зміст народницт­ва і критика його у книзі п. Струве", "Марксизм і революціо­нізм", "Держава і революція", "Пам´яті графа Гейдена", "Лев Толстой як дзеркало російської революції", "Л. М. Толстой і його епоха" та ін. Після жовтневої революції 1917 року — у працях: "Великий почин", "Завдання спілок молоді" та ін. Вихідним началом для побудови соціалізму Ленін бачить мо­ральність, потенційно наявну в робітничому середовищі. Роз­горнутися у повну силу настільки, щоб стати основною засадою творення нового суспільства, моральність нового класу може після перемоги пролетарської революції. Основою розвитку суспільства нового типу бачиться моральна сфера, а не еконо­мічна. На відміну від ідеї Кропоткіна про вільний, бездержав­ний механізм спілкування, Ленін пропонує оперти мораль на диктатуру передового класу — робітників.

Він відмежовує соціально-етичний ідеал пролетарської ре­волюції та соціалізму від ідей інших ліворадикальних на­прямків (революційне народництво) та ліберальних (ліберальне народництво, "етичний соціалізм"). Послідовно проведений Леніним (всупереч ідеям Маркса) принцип побудови соціаліз­му в одній окремо взятій країні, до того ж країні переважно селянській, якою була Росія, робив неминучою диктатуру од­ного класу. Соціологічний раціоналізм марксизму, радше лені­нізму, М. Бердяев назвав крайнім взірцем "соціологічного уто­пізму". Справді, теорія ленінізму виявляє свою соціально-етич­ну обмеженість у тому, що емпіричного суб´єкта розглядає як носія образу моральної досконалості за формальною підставою: приналежності до певного класу. Моральний критерій оцінки, Що покладає змістовність мети та засобів діяльності особисто­сті, тут відсутній.

Зміна соціальних обставин після перемоги революції бачи­ться вирішальною умовою піднесення емпіричного суб´єкта до рівня творчої особистості. Основною у працях Леніна проходить думка про складність побудови соціалізму зусиллями мас, що є носіями "дрібно-буржуазної свідомості". Тому, згідно з його переконанням, неможливо змінити свідомість людей до пере­моги соціалістичної революції. Лише революція може переро­бити мораль людей шляхом включення їх в активний процес побудови нового суспільства. У чесній праці ("комуністичне ставлення до праці") він бачив паростки свідомості нового ти­пу. Справа однак у тому, що ентузіазм як такий, не опертий на знання та культуру, міг давати лише взірці моральної само­відданості окремих представників класу. Але він не міг якісно змінити зміст діяльності: надати їй творчої результативності, оскільки остання покладає у собі високий рівень фахової ком­петентності. Суспільний лад не міг триматися лише ентузіаз­мом частини суспільства, що беззастережно вірила в ідеї соціа­лізму. Необхідною стала диктатура, або примус.

Визначаючи критерій комуністичної моралі, Ленін писав: "Ми говоримо: моральність це те, що служить руйнуванню ста­рого експлуататорського суспільства і об´єднанню усіх трудя­щих навколо пролетаріату, який будує нове суспільство кому­ністів... В основі комуністичної моральності лежить боротьба за зміцнення і завершення комунізму" [6, с 296, 298]. Соціалізм у формі диктатури пролетаріату мав важливе історичне значен­ня саме як експеримент, що не вдався. Ще було раз, уже наоч­но підтверджено висловлене Марксом і теоретично обґрунто­ване у його ранній праці "Економічно-філософські рукописи 1844 року" положення про можливість побудови соціально спра­ведливого суспільства лише внаслідок поступального суспіль­но-історичного процесу.

Отже, у теорії ленінізму та в практиці більшовицького варіанту соціалізму лівий радикалізм вичерпав себе. Історич­ний процес розкрився у своїх засадах як об´єктивний процес саморозвитку людства: його творчих умінь, його моральнісних якостей та його здатності пізнання дійсності та самопізнання. Однак саме лівий радикалізм з усією можливою гостротою по­ставив питання про рівність людей як суб´єктів специфічно людської життєвості, тобто на тій підставі, що вони люди. Він утверджував у суспільній свідомості думку про неминучу перспективу рівності прав людей, про свободу як умову нормальності людського життя. Зрештою, він шукав радикальні засоби прак­тичного утвердження ідей свободи, рівності, братерства.

Література

  1. Герцен А. Соч.: В 2 т. — М.: Мысль, 1986. — Т. 2. — 654 с.
  2. Добролюбов Я. Собр. соч.:ВЗ т. — М.: Худож. л-ра, 1952.— Т. 3.— 743 с.
  3. Кропоткин П. Этика. — М.: Политиздат, 1991. — 496 с.
  4. Избранные социально-политические и философские про­изведения декабристов: В 3 т. — М.: Политиздат, 1951.— Т. 2. —567 с.
  5. Лавров П. Философия и социология. Избр. произв.: В 2 т. — М.: Мысль, 1965. — Т. 2. - 703 с.
  6. Ленін В. Завдання спілок молоді: Повне зібр. творів. — К.: Політвидав, 1979. — Т. 41. — 670 с
  7. Маркс К., Енгельс Ф. Німецька ідеологія. Твори. — М.: Політвидав, 1979. — Т. 3. — 603 с
  8. Маркс К. Економічно-філософські рукописи 1844 року // Маркс К. і Енгельс Ф. Твори. — Т. 42. — К.: Політвидав, 1980. — 303 с
  9. Сен-Симон. Избр. соч.: В 2 т. — М. — Л.: Изд-во АН СССР, 1948. — Т. 2. — 486 с.
  10. Українка Леся. Зібр. творів: У 12 т. — К.: Наукова дум­ка, 1975. - Т. 8. - 319 с.
  11. Франко І. Зібрання творів: У 50 т. — К.: Наукова думка, 1981.-Т. 31. — 595 с.
  12. Фурье Ш. Избр. соч.: В 4 т. - М. — Л.: Изд-во АН СССР, 1951.-Т. 2. -396 с.


Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Етика та естетика
Етика соціальної роботи
Эстетика
Етика ділового спілкування
Дипломатичний протокол та етикет
Етика
Етикет і сучасна культура спілкування