Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Етика

8.5. Революційне народництво: ідея "морального боргу"


У російському соціал-демократичному русі 70—90-х років чільне місце посідає революційне народництво, моральний ідеал якого здобуває обґрунтування у соціально-етичних теоріях Петра Лавровича Лаврова (1823—1900), Михайла Олександровича Бакуніна (1814—1876), Петра Олексійовича Кропоткіна (1842-1921), Петра Микитовича Ткачова (1844—1885).

Спираючись на ідеали революційної демократії, революційні народники розгорнули її в практику боротьби проти самодердсавства шляхом політичної пропаганди у народі та індивідуального терору. Найкрупнішим теоретиком цього напрямку був Ц. Лавров — творець підпільних організацій "Земля і воля" та "Народна воля". Основні його праці з теорії етики: "Історичні листи", "Соціальна революція і завдання моральності", "Нариси питань практичної філософії", "Сучасне вчення про моральність та її історія". У центрі його етики стоїть "теорія особистості", тобто історія її становлення, та місце особи в історичному процесі. Істинна теорія прогресу, на його думку, та, що працює на єднання суспільства, на гармонію особистості і суспільного цілого. Особа без підтримки суспільства безсила. Але і суспільство без особи не може рухатися вперед. Оптимальний зв´язок особи і суспільства він визначає так: "Істинна суспільна теорія вимагає не підпорядкування суспільного елемента особистому і не поглинання особи суспільством, а злиття суспільних і особистих інтересів" [5, с 98].

Автор ставить прогрес у історичному розвитку людства у за-лежність від наявності морального ідеалу. Вироблення його здатне слугувати цілеспрямованому удосконаленню суспільства. На думку автора, прогрес полягає в єдності таких чин-ників: "Розвиток особистості у фізичному, розумовому та моральнісному планах; втілення у суспільних формах істини і справедливості" [5, с 54]. Конкретизуючи поняття "розвитку особи в моральнісному відношенні", Лавров ставить його у за-лежність від соціального середовища, а саме: "коли суспільне середовище дозволяє і заохочує в особистостях розвиток самостійності переконань; коли особистості мають змогу обстоювати свої різні переконання і тим самим змушені поважати свобо-ду чужого переконання; коли особа усвідомила, що її гідність лежить у її переконанні і що повага гідності чужої особи є повага власної гідності" [5, с 56]. У наведеній думці міститься ціла програма морального оздоровлення людства. Умовами його Лавров бачить, з одного боку, розвиток свідомості (почуття людської гідності), а з іншого боку — суспільства, що "культивує", заохочує моральнісні прояви людини.

Зрозуміло, що визначені філософом риси морального про-гресу — це не реальність його, а ідеал, що він і визнає. Однак наявність носіїв морального ідеалу — творчих особистостей — створює підстави для оптимізму щодо перспектив людства загалом. Моральна творчість особистості пов´язується з діяльністю, що створює обставини, гідні людини. Це, як говорить Лав¬ров, "єдиний шлях, яким здійснюється прогрес в історії". Творча особистість, спрямована на віднайдення істини, характеризується як "критично мисляча". Мета її, за визначенням Лаврова, полягає утому, щоб "виправити зло". "Я зніму з себе відповідальність за криваву ціну свого розвитку, якщо застосую цей самий розвиток на те, щоб применшити зло у теперішньому і майбутньому", — так має міркувати "критично мисляча" особистість. Інакше кажучи, Лавров спрямовує інтелігенцію на служіння народу. Це "віддача боргу", адже народною працею невелика частина "критично мислячих" особистостей змогла здобути знання, розвинути свої здібності. "Критично мислячу" особистість Лавров бачить виразником думок і надій народу. Ці думки близькі до наведених вище думок І. Франка стосовно свого боргу перед народом.

У розвитку моральних якостей творчої особистості велику роль Лавров відводить моральному прикладу. "Щоб дія сили проявилася, потрібний приклад. Щоб особа почувалася не самотньою, потрібно, щоб вона дізналася, що є інша особа, ... яка діє проти ...зла". Своїми працями Лавров запалював дух інтелі¬генції, спонукав на активну не лише просвітницьку, але і політичну діяльність.

Послідовно обстоюючи позицію морального служіння особи суспільству, Лавров вважає, що талановита особа, яким би вагомим не був її доробок у науці чи мистецтві, ще не сприяє прогресу. Цінність особистості він визначає за її "моральнісним значенням". "Якщо жар вчителя запалив хоча у невеликої кількості учнів жадобу розмірковувань, самостійної роботи, жадобу знань і праці, то прогрес... був" [5, с 92].

До моральних доброчесностей людини філософ відносить працю. Цінність її у тогочасних умовах бачиться як "асоційована праця", що "протистоїть капіталу і формує новий економічний ідеал". Останній має виражене моральне спрямування. Його мета — творення суспільства, у якому "особа була б забезпечена". Важливу роль в історичному поступі Лавров відводить національностям. Він розрізняє енергію національності, виражену в експансії щодо інших, та моральнісне начало національного духу. Щодо останнього, то він бачить цінність національності для людства загалом. "Історична... роль її визначається здатністю впливати на інші національності при збереженні власних і чужих особливостей" [5, с 164].

М.Бакунін — теоретик морального анархізму. Він, разом з Нечаєвим, склав сумновідомий "Катехізис революціонера", у якому, з опорою на історичну практику єзуїтів та на ідеї Макіавеллі, утверджується аморальний принцип: "мета виправ-довує засоби". "Катехізис" пропонував революціонерам заради досягнення благородної мети вдаватися до підкупів, шантажу тощо. Нечаев пропонував навіть чинити розбій. Зрозумівши, якої шкоди його ідеї завдали моральному престижу революціонерів, Бакунін відмовився від них. Він писав, що "на єзуїтському обмані нічого живого, міцного не побудувати...".

Етичні ідеї П. Ткачова викладені у роботах "Люди майбутнього і герой міщанства", "Жіноче питання". Основна тема у його етиці — тема героїчних дій особистості, спрямованих проти царського уряду. Для досягнення справедливої мети — здійснення революції — він уважає виправданими будь-які засоби, зокрема заколот, дезорганізацію державного механізму. Мета таких дій — показати народу слабкість уряду, а отже звільнити від страху перед ним і підняти селянство на революцію. Героїчну особистість — "активну меншість" — Ткачов ставить у центр історичного процесу, вважаючи, що свідомість, воля і пристрасть людей творять історію. Його соціально-етична теорія Має суб´єктивістський характер.

Етика П. Кропоткіна є явищем "комуністичного анархізму". Ідеї його складалися під впливом праць М. Штерна, М. Бакуніна та Г. Спенсера. Соціально-етичні погляди філософа і вченого викладені у праці "Етика", що складається з дослідження походження та історичного розвитку моральності. Вона також містить аналіз проблем: справедливості та моральності; економіки та моральності; моралі, права, політики тощо. Позиція, з якої виходить Кропоткін, — невідповідність між державним механізмом регулювання життя та "природною" моральністю. Держава тримається примусом, а отже вона, на думку Кропоткіна, системою пригнічення людини. У той же час всередині люд-ських спільнот, незалежно від держави і навіть усупереч їй, утримуються приязнь, взаємодопомога, співчутливість. Тому, на думку Кропоткіна, в суспільстві майбутнього держава не потрібна. Воно буде регулюватися безпосередніми моральними стосунками між людьми. Тобто, анархізм Кропоткіна спрямований не проти моралі, а на утвердження цінності моралі як іманентної людині, всупереч обмеженості соціально-історичних форм суспільності. Етика його тісно поєднана із соціологією.

У праці "Взаємодопомога як фактор еволюції" дається обґрунтування фундаментального як для етики, так і для соціо¬логії принципу взаємодопомоги. Суспільний інстинкт автор розглядає як вроджений у людини та в усіх суспільних тварин. Це ідея, яку філософ запозичує у російського зоолога К. Ф. Кесслера. Останній поглибив погляд Дарвіна на природний відбір. Кропоткін доходить висновку, що взаємна допомога — це такий самий закон розвитку природного життя, як і взаємна боротьба. Однак для прогресивного розвитку суспільства важливіша взаємна допомога. На тлі взаємної допомоги розвиваються такі індивідуальні якості людини, як почуття обов´язку, пова¬га до представника своєї спільноти та самопожертва.

Не менш фундаментальний моральний принцип — принцип справедливості. Кропоткін уважав його основним поняттям етики. При розробці цього поняття він спирається на ідеї Прудона. Останній уважав справедливість вищою ідеєю, що "задає порядок світові" на зразок платонівського світу ідей. Кропоткін зібрав багатий емпіричний матеріал з історії культури, який переконливо свідчив, що поняття справедливості складалося на ґрунті принципу рівності, характерного для ранніх культур.

Говорячи про прояви взаємодопомоги у тваринному світі, Кропоткін не ототожнює їх із людською поведінкою. Він виді¬ляє три складові частини моральності. "Спочатку, — пише він, — інстинкт спілкування, з якого розвиваються подальші звички і нрави; потім поняття про справедливість; і на ґрунті цих двох розвивається третій елемент моральнісного — почуття, яке ми називаємо не зовсім точно самозреченням або ж самопожертвою, альтруїзмом, великодушністю, почуття, підтверджене розумом, що складає, по суті, саме те, що слід було б назвати моральнісним почуттям" [4, с 271]. Якщо перший рівень — інстинкт спілкування — має місце і в тваринному світі, то два наступні рівні — суто людський здобуток.

 



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Етика та естетика
Етика соціальної роботи
Эстетика
Етика ділового спілкування
Дипломатичний протокол та етикет
Етика
Етикет і сучасна культура спілкування