Електронна бібліотекапідручники


Етика

7.5. Евдемоністична етика Фойєрбаха


Основні ідеї етики Л. Фойєрбаха викладені у працях "Про спірітуалізм і матеріалізм, особливо у ставленні до свободи волі" (1863—1866), "Евдемонізм" (1867—1869), "Сутність християн­ства" (1848—1849). Етика Фойєрбаха спиралась на його антире­лігійні ідеї. Філософ рішуче розводить мораль і релігію. Причи­на цього — у розумінні витоків релігії: вона народжена страхом перед природними і соціальними стихіями, а також ілюзорними надіями на можливе щасливіше життя у потойбічному світі. "Чим обмеженіший світогляд людини, чим менше вона знайома з історією, природою і філософією, тим щирішою є її відданість своїй релігії" [5, с 252]. Об´єктом критики з боку Фойєрбаха є релігійний аскетизм, у тому числі у розумінні потреб людини та можливостей їх задоволення на ґрунті релігійної віри. Вона віддає власні творчі уміння та їх наслідки вищій істоті — Богу. Людство залишає собі хіба що надію на відплату за страждання та муки в цьому (земному) житті. Фойєрбах називає уособлену в образі Бога власну творчу силу людства, віддану вищій силі, феноменом відчуження. Філософ описує цей феномен так: "Лю­дина мимоволі силою уяви наочно споглядає свою внутрішню сутність; вона ставить її поза собою. Ця наочно спостережува­на, уособлена, діюча на неї з нездоланною силою уяви сутність людської природи як закон її мислення і дії, — є Бог" [5, с 245]. Моральні вчинки на тій самій підставі, тобто тому, що вони є наслідком Божих велінь, а не доброї волі, не є справді мораль­ними. На відміну від моралі послуху, Фойєрбах пропонує мо­раль любові. Джерелом її є наявність предмета небайдужості в особі конкретної іншої людини. Я, співвідносячись із Ти, здобуває відчуття повноти буття. Почуття індивідуального Я стає дійсним лише опредметнюючись завдяки буттю Ти — іншого суб’єкта. Оскільки ж мораль має своєю справжньою метою щастя, тобто, згідно з Фойєрбахом, стан безперешкодного задо­волення індивідуальних людських потреб, то людина стійко зорієнтована на іншу людину. Філософ виходить із того, що людина не може бути щасливою без іншої людини (тобто сама собою, без суспільства). Почуття щастя, що характеризується як духовний феномен, базується на принципі: "не роби нічого злого".

Шляхи досягнення морально доброго розглядаються у діа­лектиці об´єктивного та суб´єктивного. Кожен хоче свого ща­стя, говорить Фойєрбах, однак досягається воно шляхом злаго­ди з іншими, оскільки мораль сутнісно єдина. В основу її по­кладено духовність зв´язків між людьми. Мораль "не знає жодного щастя без щастя чужого, не знає і не хоче жодного ізольованого щастя, відокремленого і незалежного від щастя інших людей або свідомого і навмисне заснованого на їх нещасті; вона знає лише їх товариство, загальне щастя" [4, с. 621]. Філософ виходить з ідеалу моральнісних стосунків, сутність яких визначена родовою природою людини: її розумністю. Фойєрбах критикує розуміння Кантом цінності моралі, як по­кладене у ній самій. Натомість він бачить її цінність у прагнен­ні до щастя. Останнє виступає спонукою для волі, налаштову­ючи її на свідоме виконання моральних зобов´язань. У ді­яльності, що неодмінно передбачає благо інших, долається егоїзм індивідуального Я. Критерієм цінності вчинків є принцип їх розумності. Те, що особа вважає дозволеним для себе, вона вва­жає дозволеним також для інших. Цей принцип близький до сформульованого Кантом категоричного імперативу, що вима­гає від людини діяти щодо інших так, як би вона хотіла, щоб інші діяли по відношенню до неї. Чому моральна діяльність є запорукою щастя? Тому, що згідно з Фойєрбахом, добро при­носить почуття радості та задоволення. Зло, навпаки, — відчут­тя болю та втрати. Джерело моральності Фойєрбах бачить у "родовій природі" людини, у "сутності людини", яку розглядає як незмінну. Мораль, говорить він, є не що інше, як "істинна, досконала здорова природа людини; помилка, порок, гріх — не що інше, як викривлення, недосконалість, суперечність прави­лу" [4, с 637].

У зв´язку з проблемою щастя, Фойєрбах говорить про обо­в´язок людини перед собою. Тут важливим є питання морального критерію щастя. "Обов´язок щодо себе самого є не що інше, як правила поведінки, необхідні для збереження чи набуття тілесного і духовного здоров´я" [4, с 607].

Згідно з Фейербахом, умовою щастя є не прагнення людини бути щасливою за будь-яку ціну, а моральні засади ставлення до інших та до себе самої. Умовою "морального прагнення до щастя" філософ бачить розум. "Для людини немає порятунку без розуму і моралі", — констатує Фойєрбах. Поняттю волі він відводить другорядне місце.

Своєрідної інтерпретації в етиці філософа набуває поняття егоїзму. Він вважав егоїзм не порушенням моралі, а її умовою. Людина, що байдужа до власних життєвих негараздів, буде байдужою до чужих страждань, оскільки вона позбавлена здат­ності переживання загалом. У понятті особистого щастя містить­ся образ іншого як причини і джерела щастя. Моральним є ща­стя, що не хоче знати себе поза щастям інших, не мислить себе поза ним, а тим більше не припускає власного існування кош­том інших.

Категорії добра і зла в етиці евдемонізму розглядаються у зв´яз­ку з їх розумінням проблеми щастя. Добро — те, що відповідає людському прагненню до щастя; зло — те, що йому суперечить.

Філософ не лише полемізує з етикою раціоналізму, зокрема етикою Канта щодо розуміння щастя та шляхів його досягнен­ня. Він обґрунтовує ідею несуперечності "егоїстичного" праг­нення людини до щастя, з одного боку, та її моральності — з ін­шого. Оскільки людство сутнісно єдине, то критерії цінності життя і сенсу щастя для нього також єдині. Те, що складає Поняття щастя для одної людини, принаймні в суттєвому, збігається з поняттями людства. Простежується прагнення філософа створити єдину, вселюдську мораль. У його етиці не залишається поза увагою питання соціального детермінізму моралі. Звертається увага на зв´язок між типом суспільних сто­сунків та умовами соціального життя у плані їх впливу на мо­раль. На думку Фойєрбаха, "там, де не стає необхідного для життя, там відсутня і моральна необхідність" [4, с 615]. Правда, уточнюючи думку, філософ говорить, що це зовсім не ви­ключає роздумів над питаннями сенсу добра і справедливості, А отже, можливості свідомого утримання від неморальних учинків, у яких би складних умовах людина не опинилася.

 

Останнє засвідчує, що сутність людини нетотожна її існуван­ню. Етична концепція Фойєрбаха має позаісторичний харак­тер, оскільки оперта на ідею "родової сутності" людини як на певну сталу величину.

Етика Фойєрбаха стала завершальною ланкою у системі ні­мецької класичної філософії, етики зокрема. У цій системі осо­бистість бачиться центром морального життя як у плані закла­деної у її природі здатності розумного вибору добра, так і в пла­ні активної потреби здійснення у добрі. Принаймні, філософія бачить людину саме у такому образі — суб´єкта моральності, що свідомо вибирає морально добре і діє згідно з вибором.

Література

  1. Гегель. Философия права // Соч. — Т. VII. — М. — Л.: Соцэкгиз, 1934. — 380 с.
  2. Гегель. Философия истории // Соч. — Т. VIII. — М. — Л.: Соцэкгиз, 1935. — 470 с.
  3. Кант И. Соч.: В 6 т. М.: Мысль, 1965. — Т. 4. — Ч. 1.— 544 с.
  4. Фейербах Л. Эвдемонизм // Избр. филос. произв.: В 2 т. — М.: Политиздат, 1955. — Т. 1. — С. 578—641.
  5. Фейербах Л. Сущность християнства // Избр. филос. про­изв.: В 2 т. — М.: Политиздат, 1955. — Т. 2. — 942 с.
  6. Фихте. Общие принципы наукоучений // Антология миро­вой философии: В 4 т. — М: Мысль, 1971. — Т. 3. — С. 197—243.
  7. Шеллинг Ф. Философские исследования о сущности чело­веческой свободы и связанных с ней предметах // Соч. — М.: Мысль, 1998. - 1664 с.


Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Етика та естетика
Етика соціальної роботи
Эстетика
Етика ділового спілкування
Дипломатичний протокол та етикет
Етика
Етикет і сучасна культура спілкування