пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Етика

5.2. Візантійська етика


Візантійська середньовічна етика розвивається на ґрунті пра­вославної етики, творцями якої були Василь Великий, Григорій Богослов, Іоан Златоуст та інші отці Східної Церкви. Основна ідеї її: презирство до життя. Іоан Златоуст (бл. 347—407 pp.) — константинопольський архиепископ — у промові "Про користь страху перед начальниками" твердив: доброчесний той, хто має страх перед Богом і владою. Виправданню піддається соціальна несправедливість та майнова нерівність. "Якщо ти знищиш бідність, ти знищиш і весь порядок ужитті".

Загалом, етична проблематика, що порушується у патри-стичній літературі, не ставить завданням спонуку особи до свідо­мого морального вибору. Повчально-проповідницька літерату­ра формує усталений образ стосунків, як даний Богом, а не людське творення. Мораль також розглядалася як божествен­на за своїм походженням. Моральні вимоги до особи зосередже­ні переважно на протиставленні тілесного та духовного начал у людині. Основна увага звернена на приборкання природних потягів, на відмову від радощів життя на користь аскетизму. Протиставляючи дві людські природи, отці церкви бачили джерело нещасть у тілесності. За гріховність тіла людині обіцяли вічні муки душі у потойбічному світі. Основна мета зем­ного життя вбачалася не у самоутвердженні, а в прагненні до небесного світу. Заперечення цінностей земного життя в ім´я небесного утверджувалося як вияв морально доброго. Зло по­в´язувалося з тяжінням до земного, минущого.

Поширенню ідей аскетизму, презирства до світу сприяли численні на ті часи повчальні збірки: "Бджола", "Златоструй", "Шестокрил" та інші. Зокрема популярною була збірка вислов­лювань про мораль "Мудрість Менандри" Григорія Богослова.

Була вироблена своєрідна ієрархія моральних чеснот. Провід­ними вважалися віра у Бога, сподівання на його любов та любов до нього. Похідними від них були справедливість, помірність, милосердя, скромність тощо.

На той час були вироблені ідеальні взірці безгрішного жит­тя: пустельництво, самітництво, пости, мовчазність, юродство в ім´я Христа. Григорій Палама (1296—1359) вчив, що істинної моральної досконалості можна досягти лише шляхом спогля­дання, у містичному екстазі. Тут відчутний вплив неопла­тонізму, зокрема ідей Плотина щодо руху душі у напрямку до поєднання з Богом. Саме від Плотина (бл. 203—269/270 pp.) іде зміна погляду на людські чесноти: очищення в ім´я уподіб­нення душі до Бога. Шлях такого уподібнення "не через твере­зе розумування, а через екстазу, не думкою, а інтуїцією, безпо­середнім доторком до досконалого буття" [10, с 207].



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Етика та естетика
Етика соціальної роботи
Эстетика
Етика ділового спілкування
Дипломатичний протокол та етикет
Етика
Етикет і сучасна культура спілкування