Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Етика

3.5. Давньокитайське етичне вчення


Етичні вчення Давнього Китаю складаються в середині II тис. до н. є. Вони набувають цілісного характеру у вигляді трьох тисяч статей законів та моральних норм легендарного царя Му. В них відображені стосунки перехідного етапу в історії Китаю: від первісно-родових до рабовласницьких (XVI ст. до н. е.). Патріархальна родова община з властивим їй способом життя утверджується як ідеальний спосіб організації стосунків. Тут поважали старших, допомагали слабким і немічним, усі по­чувалися родичами.

До числа основоположних етичних понять входили: "сяо", "лі", "де". "Сяо" — ієрогліф для означення шанування предків. Знатність походження визначала місце людини не лише в зем­ному, але й у потойбічному житті. Вважалося, що душа знатно­го покійника стає духом — покровителем живих. Тому кожен пан є батьком своїх підлеглих і опікується ними не лише в зем­ному, але й у потойбічному світі.

"Лі" — ієрогліф для означення обряду жертвоприношення покійним предкам. Він означає також порядок у світі, де сто­сунки підпорядковані принципу служіння нижчих вищим.

Ієрогліф "де" — означає доброчесність і тотожний поняттю "сінь" — слухняний. Доброчесними вважалися люди, що вико­нували моральні приписи. Моральні поняття розглядалися згідно з принципом протилежного: світлі (відданість, вірність тощо) та темні (нещирість, розпусність тощо). Носіями "світлої" моралі вважалися люди знатні, темної — прості люди. В "Кни­зі часів" ("Іцзинь") добро і зло зображуються ЯК "ЯН" (світле) та "інь" (темне) начала світу та людського життя. Знатність ото­тожнена з небом і сонцем; незнатність — з пітьмою і землею.

Характерне для китайської культури уявлення про злагод­женість буття природного світу та світу людського життя знай­шло відповідне відображення в етичних ученнях. Так, світ при­роди бачиться як світ взаємодії п´яти стихій. Це — вода, во­гонь, земля, дерево, метал. Відповідно вони визначають п´ять людських якостей: мудрість, людинолюбність, вірність, шану­вання старших, мужність. У "Книзі часів" визначається 8 еле­ментів світу і відповідно 8 людських чеснот.

Суспільні негаразди VII—VI ст. до н. є. зумовлюють розви­ток У настроях людей скептицизму. Звучать сумніви щодо існу­вання гармонії в природному світі та в людських стосунках. Піддається сумніву думка про існування "вищої справедливості" на небі. Існування зла, аморалізму починає розглядатися як наслідок людської діяльності, а не якихось природних сил зла. Криза традиційної моральності зумовлює розвиток філософської рефлексії, спрямованої на пошук вихідних засад моралі, здат­них забезпечити суспільну злагоду. Визначним філософом-ети-ком Давнього Китаю (V ст. до н. є.) був Конфуцій (551—479 pp.). Основна його праця з питань етики "Луньюй" ("Бесіди і мірку­вання") укладена його учнями. Основним в етичному вченні філософа є поняття "жень" (людинолюбність). Конфуцій наго­лошував, що його етика оперта на традиційні цінності. Вона виходить з уявлень про панування гармонії в природному світі та в людських стосунках. Люди отримали моральність у дару­нок від небесного володаря. Він вручив правила моральності двом легендарним царям Яо і Шунь.

Етика Конфуція базувалася на всезагальних моральних зобо­в´язаннях. Якщо багаті та знатні будуть дотримуватися правил "лі" (порядок світу), то прості люди будуть слухатися їх. Закон "лі" вимагав дотримання традиції жертвоприношень та шану­вання родичів. Цю моральну вимогу Конфуцій розглядає як вихідну, як основу людськості. Нею перевіряється велико­душність, вірність, доброта тощо. Віддякою за ці якості стає сприяння богів. Носіями названих чеснот, цілком у дусі свого часу, філософ вважає лише знатних громадян. Однак його по­вчання містить і всезагальні моральні принципи. Так, у відповідь на питання учня: "Чи можна одним реченням висловити прави­ло, якого необхідно дотримуватися усе життя?" — Конфуцій відповів: "Можна. Чого не бажаєш собі, того не роби й іншим" [1,с 193—194].

Система всезагальних моральних підпорядкувань поширю­ється на ставлення підлеглих до своїх правителів. Імператор — ´син неба"— "батько і мати народу". Непослух йому— най­більше зло. За жодних обставин чи то знатні, чи прості люди не мають сумніватися у вищій мудрості і справедливості імпера­тора. Вищий прояв "і" (обов´язку) — відданість царю; вища мета життя людини — служити вельможі як батьку.

Ієрархічна упорядкованість стосунків, коли кожен діє в ме­жах, визначених його соціальним статусом, бачиться умовою збереження життя та його гармонії. Адже цей порядок, як на­голошує Конфуцій, не витвір людей, а дарунок богів. Поняття "жень" має специфічний зміст: людинолюбність бачиться в на­данні кожному явищу (кожній суспільній верстві) належного їм образу і способу діяльності. Цій меті служить, зокрема, ви­сунутий Конфуцієм принцип "виправлення імен". Тобто, ко­жен має почуватися і діяти в суспільстві згідно зі своїм соці­альним статусом. На цій підставі Конфуцій вимагав повернути зубожілій аристократії її багатства і соціальні привілеї. Апелю­ючи до свідомості "благородних", він говорить про "принцип середини", тобто уникання крайнощів (згодом поняття "міри" моральності ґрунтовно розробить давньогрецький філософ IV ст. до н. є. Арістотель у праці "Нікомахова етика").

Етика Конфуція зберігалася аж до початку XX ст. у статусі державної релігії Китаю.

Опозиційним щодо конфуціанства стало релігійно-моральне вчення даосизму ("дао" — шлях). Засновником даосизму вва­жається легендарний мудрець Лао-цзи (VI—V ст. до н. е.), су­часник Конфуція. Ідеї даосизму викладені в трактаті "Лао-цзи" (інша назва "Даодецзин"). В основу його покладені традиційні для китайського народу уявлення про гармонійні зв´язки при­родного і суспільного життя. "Дао" — це певна надприродна сила, що наповнює собою світ. Протягом віків це поняття напов­нювалося різним змістом. Його тлумачили то як божество, то як дух, то як першопричину усіх речей, то як природний прин­цип життя.

Порушення "дао", зокрема спричинене негідною поведінкою людей, стає причиною людських нещасть. Даосизм учив відмові від чуттєвих задоволень, від пристрастей, від матеріального світу загалом. Відмова від бажань, пасивно-споглядальне жит­тя утверджується як вище благо. Песимізм і непротивлення злу лежать в основі етики Лао-цзи, де важливим є: "У світі най-слабші перемагають найсильніших. Небуття всепроникне. В сві­ті немає нічого, що можна було б зрівняти з користю недіяння" [4, с 139].

Ідеалом суспільних відносин в етиці даосизму є патріархаль­но-общинні звичаєві стосунки. Об´єктом його критики є держава, що спричиняє до воєн, поборів простого люду тощо.

Названий період в історії Давніх держав — це період майже одночасного становлення філософських учень, що осмислюють життя природи та людини, намагаються віднайти закони, які визначають буття світу, а також людське життя. Відомий німецький філософ XX ст. К. Ясперс у праці "Смисл та призна­чення історії" (1949) характеризує період між 800 і 200 роками до н. є. як початок відліку "осьового часу". Це період, коли для всіх народів "були знайдені спільні рамки розуміння їх істо­ричної значущості" [4, с 32]. Особливо вирізняються, на думку філософа, культури народів Індії, Персії та Греції. Створене ними "було одним із чинників, що зумовили характер осьового часу", причому, велику роль відіграли такі народи, як іудеї і ки­тайці" [4, с 81].

Література

1. Антология мировой философии: В 4 т. — М.: Мысль, 1962. — Т. 1. — Ч. 1. — 576 с.

2. Матье М. Э. Из истории свободомыслия в Древнем Егип­те // Вопросы истории религии и атеизма. — М.: Мысль, 1953. Т. 3. — 242 с.

3. Рой М. История индийской философии. — М.: Иностран­ная литература, 1958. — 548 с.

4. Ясперс К. Смысл и назначение истории. — М.: Политиз­дат, 1991. — 527 с.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Етика та естетика
Етика соціальної роботи
Эстетика
Етика ділового спілкування
Дипломатичний протокол та етикет
Етика
Етикет і сучасна культура спілкування