Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Етика

3.3. Етика Давнього Вавилону, Палестини, Ірану


У IV тис. до н. е. в районі між Тигром та Євфратом склада­ються державні утворення: Шумер та Аккад. Збережені часом писемні пам´ятки того періоду говорять про існування ста "ме", тобто божественних законів і правил. Вони подаровані людям богинею неба Інанн, яка попросила їх у свого прабатька — бога мудрості Енкі. Боги регулюють поведінку людей: карають та винагороджують. Намісники богів на землі — царі — уособлю­ють справедливість. Вони захищають слабкого від сильного, бідного від багатого. В II тис. до н. є. виникає практика заміни тілесних покарань грошовим штрафом. Це створює підстави для становлення почуття людської гідності.

У XVIII ст. до н. е. у Вавилонському царстві створено законо­давчий документ, названий "Закони царя Хаммурапі" (знайдено в 1901—1902 pp. під час розкопок іранського міста Сузи). На ка­м´яному стовпі вирізьблено 282 закони, що регламентують дер­жавне, суспільне та придворне життя. Деякі з них згодом (через 800 років) будуть повторені в Біблії — в "Законах Мойсея". Зокрема такі: "Якщо буде шкода, то віддай душу за душу, око за око, зуб за зуб, руку за руку, ногу за ногу" [Вихід XXI, 23—24].

Принцип рівної відплати повертає до первіснородових тра­дицій покарання за учинене. Вітхозавітна Біблія, книги якої створювалися впродовж десяти століть (XII — середина II ст. до н. е.), регламентує стосунки, спираючись як на родові тра­диції, так і на нові рабовласницькі стосунки. В книзі "Вихід", глава XX, викладено 10 заповідей; а в главі XXIV — їх 13. Перші 4 заповіді містять вимогу шанування єдиного бога, накла­дають заборону на шанування ідолів, вимогу не згадувати бога даремно, а також дотримуватися свята суботи. Інші — регла­ментують стосунки між людьми. Заповіді "не убий", "не кради", "не чини перелюбу" повністю запозичені з вавилонських запо­відей. Ці заповіді поширювалися лише на "своїх". Біблійні опо­віді про суворі покарання євреїв богом Яхве за недотримання законів "вибраним народом" засвідчують, що люди вчилися ба­чити причини нещастя у власних пристрастях, а не у мінливо­сті долі, тобто вчилися долати їх, укладаючи в межі розумного. Розумне бачилося дарунком вищих сил. Приборкання пристра­стей, що увійшли в життя людей із "гріхопадінням", — одна з актуальних біблійних тем. Мудрість починає розглядатися як здобута людьми ціною великих страждань, а не лише як дару­нок богів. Поряд із моральними приписами, що набули сили закону, існувала велика кількість моральних "рекомендацій" — висловлювань, думок про моральну поведінку та шляхи її до­тримання, а також нарікання з приводу втрати людьми мораль­ного сумління. Так, відома літературна пам´ятка Давнього Вавилону II тис. до н. є. "Діалог пана і раба про сенс життя" висловлює сумнів у вірності погляду жерців на сенс життя. Господар прагне знайти цей сенс у земному житті і будує для цього різні плани. Однак щоразу відмовляється від них, пере­конавшись, що вони не наблизять до істини. Він намагається здобути сенс у людських стосунках, але переконується в під­ступності та зрадливості людей, бо "вони візьмуть твій хліб і бу­дуть проклинати тебе ж. Отже, життя позбавлене сенсу. Може, цей сенс є десь в іншому світі?" Устами раба говориться, що і жертви богу даремні, адже хіба змусиш його бути виконавцем твоїх потреб? Приписи доброчесності даремні, оскільки життя зрівнює усіх. "Пройди руїнами давнини і подивись на черепи людей, що жили раніше і пізніше: хто з них був володарем зла і хто з них був володарем добра?"

Криза свідомості, викликана індивідуалізацією досвіду стосунків в умовах зростаючих суперечностей соціального жит­тя, як свідчить сказане, позначається і на одному з фундамен­тальних уявлень, що спонукало до моральної поведінки: на уяв­ленні про існування душі. Вираженою є зневіра в існуванні потойбічного життя та безсмертя душі.

Зміна спонуки на моральну дію простежується у культурі пізнішого періоду. Дотримання моральних вимог розглядається як необхідність, навіть якщо воля бога жорстока і немає надії на справедливий суд. В Іудеї І—III ст. н. є. складається велика талмудична (тлумачна, "учительна") література, що чітко регла­ментує поведінку, спираючись на старозавітні приписи (за­гальним числом 613:248 спонук і 365 заборон).



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Етика та естетика
Етика соціальної роботи
Эстетика
Етика ділового спілкування
Дипломатичний протокол та етикет
Етика
Етикет і сучасна культура спілкування