пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Всесвітня історія

3.1. Основні тенденції розвитку світу в повоєнний період


Зміни в міжнародному становищі після Другої світової війни. Початок «холодної війни». Друга світова війна докорінно змінила розташування сил у світі. Німеччина, Італія та Японія втратили статус великих держав і на певний час перестали брати учать у міжнародному житті. У світі домінували інтереси держав антигіт­лерівської коаліції — США, СРСР, Великобританії та Франції. Саме взаємовідносини між ними визначають повоєнні реалії у світі. Проте Франція і Великобританія, зазнавши великих матері­альних збитків, також втратили статус світових держав. Розпа­лися їхні колоніальні імперії, послабилися міжнародні позиції. Лише США і СРСР вийшли з війни найбільш зміцнілими у вій­ськово-політичному плані і зайняли домінуючі позиції на світовій арені. Однак, уже на завершальному етапі Другої світової війни між СРСР і США почали виникати суперечності і непорозуміння, зумовлені різними підходами до післявоєнного устрою світу. Поступово відбувалася поляризація міжнародних відносин, що привело до утворення в другій половині 40-х pp. двох систем, які упродовж сорока років вели між собою боротьбу.

Головною проблемою міжнародних відносин залишалася проблема післявоєнного мирного врегулювання.

Відповідно до рішень Потсдамської конференції підготовкою мирних договорів з Німеччиною і країнами-колишніми союзни­ками Гітлера повинна була займатися Рада міністрів іноземних справ 5 великих держав (США, Англії, Франції, СРСР та Китаю). Під час засідань Ради неодноразово відбувалися гострі дискусії через зіткнення інтересів СРСР та США і їхніх союзників.

З метою погодження питань, пов´язаних з мирними догово­рами, з 29 липня по 15 жовтня 1946 р. у Парижі відбулася мирна конференція за участю 21 держави. На конференції знову виникли конфлікти між прихильниками СРСР та прибічниками західних держав. Між Болгарією та Грецією, між Югославією й Італією загострився конфлікт на ґрунті територіальних претензій.

СРСР після довгих дискусій домігся встановлення репарацій­них платежів від Італії в розмірі 100 млн доларів. США взагалі відмовилися від репарацій. Загострилося протистояння обох сто­рін відносно судноплавства на Дунаї.

Після завершення роботи конференції на засіданнях Ради міністрів іноземних справ найбільш гострі проблеми мирних договорів були вирішені шляхом взаємних поступок і компромі­сів. 10 лютого 1947 р. у Парижі були укладені мирні договори з Італією, Фінляндією, Болгарією, Угорщиною та Румунією. У біль­шості випадків відбувалося повернення до довоєнних кордонів. Італія позбавлялась усіх своїх колоній, знищувала військові укріп­лення на кордонах. Місто Трієст з навколишньою територією перетворювалося на вільну територію Трієст. Фінляндія переда­вала СРСР на півночі область Петсамо (Печенга), а у Фінській затоці надавала права оренди на 50 років військово-морської бази Порккала-Удд. Румунія та Фінляндія сплачували Радянському Союзу по 300 млн доларів репарацій у вигляді поставок товарів, Угорщина — 200 млн доларів. Передбачалися заходи з демократи­зації та дефашизації переможених країн, виведення окупаційних військ з їхніх територій, крім Угорщини та Румунії, де залиша­лися радянські війська.

Мирні договори з Німеччиною та Японією не були розроблені на той час, і їх вирішення було відкладено.

З 20 листопада 1945 р. по 1 жовтня 1946 р. проходив Нюрн­берзький судовий процес над групою головних німецьких військо­вих злочинців. Спеціально створений для цього Міжнародний вій­ськовий трибунал визнав підсудних винними у здійсненні підготовки і веденні агресивних війн проти миролюбних країн, у порушенні міжнародних договорів та угод, у здійсненні спланова­них військових злочинів, що проводилися з особливою жорсто­кістю і терором, у злочинах проти людства (знищення народів за расовими та національними ознаками). Герингу, Ріббентропу, Кей-телю, Кальтенбруннеру, Розенбергу, Франку та іншим злочинцям (усього 12 осіб) було винесено смертний вирок, деяким (Гесс, Функ) — довічне ув´язнення.Трибунал оголосив злочинними керів­ний склад нацистської партії (НСДАП), СС, СД та гестапо. Вимога СРСР визнати злочинними організаціями гітлерівський уряд, вер­ховне командування та генеральний штаб не була підтримана.

Представник Радянського Союзу заявив про незгоду з рішенням про виправдання Шахта та деяких інших німецьких діячів.

Нюрнберзький процес — перший в історії міжнародний суд над групою злочинців, які заволоділи державою і перетворили її на зна­ряддя тяжких злочинів. Уперше в юридичній практиці були засу­джені державні діячі, відповідальні за агресію і військові злочини.

Над головними японськими військовими злочинцями з 3 травня 1946 р. по 12 листопада 1948 р. у Міжнародному військовому три­буналі для Далекого Сходу проходив Токійський судовий процес. За участь у підготовці та розв´язанні агресивної війни, за здій­снення масового знищення мирного населення в окупованих кра­їнах, полонених та інші злочини семи найбільшим злочинцям було винесено смертний вирок, 16-тьом — довічне ув´язнення. Серед страчених були колишні прем´єр-міністри Японії, військо­вий міністр, представники вищого генералітету.

Вирішення питань післявоєнного мирного врегулювання дедалі більше ускладнювалося через суперництво СРСР та США. На конференції про режим судноплавства на Дунаї у Белграді (1948 р.) завдяки перевазі прихильників СРСР такі країни, як США, Англія і Франція були виключені з числа учасників. На кон­ференції були вироблені умови, вигідні СРСР. У систему судно­плавства був включений лише сам Дунай без приток та каналів.

Іншою проблемою, вирішення якої ускладнилося, залишалося німецьке питання.Улітку 1945 р. Потсдамська конференція визна­чила основні принципи окупаційної політики союзних держав стосовно Німеччини. Було передбачено поділ країни на 4 окупа­ційні зони, які розглядалися як єдине економічне ціле, а мирний договір з Німеччиною буде підписано усіма переможцями. Проте глибокі розбіжності між СРСР і західними державами у реалізації окупаційної політики зробили розкол Німеччини неминучим. У 1949 р. дві німецькі держави — Федеративна Республіка Німеч­чина (ФРН) та Німецька Демократична Республіка (НДР) — отри­мали юридичне оформлення. Німецько-німецький кордон стане головним символом розколу післявоєнного світу.

На Далекому Сході основне протистояння між СРСР і США розгорнулося за Китай і Корею. Радянська окупаційна адміні­страція не допустила у Маньчжурію війська Чан Кайші, якого підтримували США.Упродовж 1945-1947 pp. між комуністичними і гомінданьськими військами відбувалися окремі сутички, а навесні 1947 р. почалася широкомасштабна громадянська війна, що завершилася перемогою комуністів і проголошенням 1 жовтня 1949 р. Китайської Народної Республіки (КНР).

Корейський півострів був звільнений від японських військ з півночі радянськими військами (до 38-ої паралелі), з півдня — аме­риканськими. У зоні окупації сформувалися прорадянські та про-американські режими. У 1948 р. на півдні було проголошено Рес­публіку Корею, а на півночі — Корейську Народно-Демократичну Республіку (КНДР). Незважаючи на проголошені наміри мирного об´єднання країни, сторони інтенсивно готувалися до війни.

Мирний договір з Японією було укладено у вересні 1951 р. на міжнародній конференції у Сан-Франциско. За його умовами Японія визнавала незалежність Кореї і відмовлялася від претен­зій на Курильські острови, Південний Сахалін, Тайвань та низку інших островів. СРСР, Польща і Чехословаччина, що були учас­ницями конференції, відмовилися ставити свої підписи під цим договором, вимагаючи запрошення для участі в роботі конферен­ції делегації Комуністичного Китаю, Монголії та інших союзни­ків. Крім того, СРСР вимагав вивести з Японії американські вій­ська і ліквідувати бази США. Лише в 1956 р. була підписана радянсько-японська декларація про припинення війни та віднов­лення дипломатичних відносин. А мирний договір з Японією до сьогодні так і не підписаний.

У травні 1955 р. у Відні СРСР, США, Англія та Франція уклали договір з Австрією, за яким вона проголошувалася нейтральною країною.

Створення ООН. Ідея створення організації, яка б сприяла розвитку міжнародного співробітництва, забезпечувала б світовій співдружності мир і безпеку, виникла в ході Другої світової війни. Восени 1944 р. на конференції в Думбартон-Окс (Вашингтон, США) були підготовлені пропозиції щодо створення майбутньої організації. Ялтинська (Кримська) конференція 4-11 лютого 1945 р. ухвалила скликати 25 квітня 1945 р. у Сан-Франциско (США) установчу конференцію Організації Об´єднаних Націй (ООН). Учасникам конференції стали держави, що оголосили війну Німеччині і Японії до 1 березня 1945 р. 26 червня 1945 р. у Сан-Франциско учасники конференції (50 держав, серед яких Українська і Білоруська РСР) прийняли Статут ООН. Він набув чинності 24 жовтня 1945 р.

Статут проголошував рівноправність усіх людей, повагу прав і свобод людини. Основне призначення ООН — гарантування миру та безпеки у повоєнному світі. Основними робочими структурами ООН стали Генеральна Асамблея ООН, що проводить щорічні сесії та Рада Безпеки. Генасамблея приймає рішення двома третинами голосів. Рада Безпеки складається з 15 членів ООН. З них 5 — США, СРСР (з 1991 р. — Росія), Великобританія, Франція та Китай — постійні члени, які не підлягають переобиранню. Інші 10 держав обираються на дворічний термін Генеральною Асамблеєю. Кожний з постійних членів Ради Безпеки має право «вето» — забо­рони рішення. Рада Безпеки — постійно діючий орган, рішення якої обов´язкові до виконання всіма членами ООН. Генасамблея обирає також Економічну, Соціальну та Опікунську Ради, Між­народний суд і Секретаріат. Керує роботою Секретаріату Гене­ральний секретар ООН. Лише Рада Безпеки вибирає шляхи та засоби підтримання миру на планеті і має право вдатися до санк­цій та застосування сили проти агресора. Для сприяння економіч­ному, соціальному, культурному та екологічному розвитку планети ООН має розгалужену структуру міжнародних інститутів. Наприклад, ЮНЕСКО (Організація Об´єднаних націй з освіти, науки і культури), ВООЗ (Всесвітня організація охорони здоров´я), ЮНІСЕФ (дитячий фонд ООН) та інші. Фінансування ООН здій­снюється за рахунок відрахувань держав-учасниць. Головні структури ООН розміщені в Нью-Йорку (СІЛА), а служби — у Женеві, Парижі, Відні.

ООН ухвалила і прийняла низку важливих документів, такі як засудження пропаганди війни (1947 p.), Загальна декларація прав людини (1948 p.), на основі якої в наступні роки були розроблені й прийняті міжнародні договори про права людини. Держави, що приєднуються до ООН, зобов´язуються виконувати вимоги цих документів.

Створення ООН заклало основи мирного післявоєнного співіс­нування країн, але їй так і не вдалося послабити протистояння США і СРСР. Військово-політичне суперництво зумовлювало силовий підхід до вирішення міжнародних проблем і призвело до виникнення «холодної війни».

Політика «холодної війни» (друга половина 40-х — перша половина 50-х pp.)- Період співробітництва партнерів антигітле­рівської коаліції досить швидко закінчився. Вимушена співпраця в роки Другої світової війни змінилася гострим протистоянням у другій половині 40-х pp. Цей період конфронтації, військової і політичної нестабільності увійшов до світової історії як період «холодної війни». Це поняття включає в себе декілька визначень:

—ідеологічне протистояння — пропагандистська війна;

—активна участь у регіональних конфліктах — боротьба за вплив у країнах «третього світу»;

—економічна війна та гонка ракетно-ядерних озброєнь;

— утворення військово-політичних блоків тощо.

Хронологічно «холодна війна» розбивається на кілька періодів:
-1946-1949 pp.;

-1949-1475 pp.;

-1975-1990 pp.

Причини «холодної війни» пояснюються історичними, еконо­мічними, психологічними чинниками. По-перше, це розкол світу на дві полярні соціально-політичні системи.

По-друге, перемога над фашизмом привела до усунення загрози, яка об´єднувала учасників антигітлерівської коаліції — з одного боку СРСР, з іншого — США та Англію.

По-третє, США, так само як і СРСР після перемоги у Другій світовій війні, перетворились у наймогутнішу військову державу світу і претендували на утвердження свого впливу в різних регіо­нах планети.

По-четверте, перемога над фашистським блоком привела до поширення у більшості країн світу ідей демократії, свободи і прав людини. Одночасно в СРСР ще більше зміцнів сталінський тоталі­тарний режим, що прагнув утвердити комуністичну диктатуру в інших країнах світу.

Уже в 1945 р. суперечності між учасниками антигітлерівської коаліції значно загострилися. Оволодіння США монополією на ядерну зброю, утвердження прорадянських режимів у Східній Європі та підтримка прокомуністичних сил Радянським Союзом в інших країнах поглибили взаємну недовіру.

5 березня 1946 р.УїнстонЧерчілль виступив з промовою у Вест-мінстерському коледжі м. Фултона, де в присутності президента Г. Трумена закликав до рішучого протистояння СРСР у зв´язку з посиленням комуністичної загрози. Англія, позиції якої після закінчення війни були значно ослаблені, звернулася до США із закликом узяти на себе основний тягар боротьби з комунізмом.

12 березня 1947 р. президент Трумен звернувся з посланням до конгресу США, в якому проголосив «доктрину стримування» Радянського Союзу у зв´язку з комуністичною загрозою, що нависла над країнами Європи та Азії, зокрема над Грецією і Туреч­чиною. Президент підкреслив необхідність надання цим країнам американської допомоги, зокрема військової. Того ж року адміні­страція США виступила з планом широкомасштабної допомоги європейським країнам. Цей план повинен був сприяти повоєнній відбудові економіки цих країн і посилити економічні та політичні позиції США на континенті. 5 червня 1947 р. державний секретар США Д. Маршалл запропонував економічну програму допомоги для «відродження Європи». Американську пропозицію прийняли 16 європейських держав, тобто практично всі, крім тих, що нале­жали до прорадянського блоку.

У Москві план Маршалла був розцінений як спроба США закабалити європейські країни.У вересні 1947 р. сталінське керів­ництво скликало у Польщі (Шклярська Поремба) нараду дев´яти комуністичних партій Європи, на якій тодішній секретар ЦК ВКП (б) А. Жданов обґрунтував положення про «розкол світу на два протилежних табори». На довгі роки «холодної війни» це положення посіло чільне місце в радянській пропаганді.

План Маршалла, що здійснювався з 1948 до 1951 роки, сприяв новим структурним змінам західноєвропейської економіки і поси­ленню інтеграційних процесів між його учасниками.У січні 1949 р. в Москві на нараді представників країн прорадянського блоку (Болгарія, Угорщина, Польща, Румунія,Чехословаччина та СРСР) було вирішено створити Раду Економічної Взаємодопомоги (РЕВ). Пізніше до РЕВ були прийняті Албанія, НДР, Монголія та інші держави.

Таким чином, протистояння в економічній сфері поглибилося. Економічні, торговельні та культурні зв´язки між обома угрупо­ваннями швидко згорталися.

Особливо небезпечною була «холодна війна» у політичній площині. Протягом 1945-1949 р. СРСР пов´язав усі країни прорадянського блоку двосторонніми договорами про дружбу, взаємодопомогу і співробітництво. У цей час у Брюсселі 17 березня 1948 р. був укладений так званий Західний союз між Англією, Францією, Бельгією, Голландією та Люксембургом. Великобрита­нія намагалась утвердити в новоствореному союзі своє лідерство:
об´єднане військове командування очолив англійський фельдмар­шал Монтгомері.

Однак під американським тиском Великобританія у 1949 р. була змушена поступитися лідерством на користь США. 4 квітня 1949 р. міністри закордонних справ Бельгії, Ісландії, Данії, Канади,Люксембурга, Нідерландів, Норвегії, Португалії, Італії, Велико­британії, Франції та США уклали у Вашингтоні Північноатлантич­ний пакт (НАТО). 1952 р. до НАТО увійшли Греція та Туреччина, у 1955 р. — ФРН. Крім Північноатлантичного пакту на початку 50-х років було створено цілу низку військово-політичних блоків.

У1951 р. у Сан-Франциско був укладений Тихоокеанський пакт безпеки (АНЗЮС) за участю США, Австралії та Нової Зеландії. У Манілі (Філіппіни) 1954 р. створено Організацію договору Пів-денно-Східної Азії (СЕАТО), до якої ввійшли США, Великобрита­нія, Франція, Австралія, Нова Зеландія, Таїланд, Філіппіни та Пакистан. Ще один блок створено у 1955 р. за участю Великобрита­нії, Туреччини, Іраку, Пакистану та Ірану (Багдадський пакт, що в 1959 р. був перейменований в СЕНТО після виходу з нього Іраку).

З іншого боку СРСР та його союзники створили у травні 1955 р. Організацію Варшавського договору (Албанія, Болгарія,Угорщина, НДР, Польща, Румунія,Чехословаччина та Радянський Союз).

Одночасно нарощувалася гонка озброєнь. Невдовзі після ство­рення атомної зброї у США (1945 p.) Радянський Союз провів перше випробування своєї такої зброї у 1949 p., Великобрита­нія — у 1952 р. У середині 50-х pp. обидві сторони почали озброю­ватися термоядерними бомбами, активно здійснювали програми по створенню міжконтинентальних балістичних ракет, підводних човнів-ракєтоносіїв. Будь-який «прорив» однієї зі сторін у гонці озброєнь невдовзі успішно долався суперником і все повторюва­лося спочатку.

«Холодна війна» приводила до виникнення низки регіональ­них конфліктів у різних районах планети, де також чітко визна­чилося протистояння СРСР — США.

 

Опорні методичні матеріали

I. Генеральні секретарі ООН

1) Трюгве Лі (Норвегія);

2) Даг Хаммершельд (Швеція); З)УТан(Бірма);

4) Курт Вальдхайм (Австрія);

5) Хав´єр Перес де Куельяр (Перу);

6) Бутрос Бутрос Галі (Єгипет);

7) Кофі Атта Аннан (Гана).

II. Рада Безпеки ООН

10



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь