Польща

До Першої світової війни польські землі входили до складу Росії, Німеччини, Австро-Угорщини. Після падіння царського режиму в Росії та поразки Німеччини й Австро-Угорщини у війні в листопаді 1918 р. Польща відновила свою незалежність. Дер­жави Антанти підтримали її. Тимчасовим комендантом і головно­командуючим польської армії став Юзеф Пілсудський, а перший уряд очолив Е. Морачевський.

У січні 1919 р. відбулися вибори до Установчого сейму, який схвалив «малу» конституцію. Упродовж 1919-1921 pp. правлячим колам Польщі вдалося включити до складу держави українські, білоруські та литовські землі. Національні меншини у Польщі становили понад 40% всього населення.

17 березня 1921 р. у Польщі була прийнята нова конституція, що закріплювала законодавчу владу за сеймом і сенатом, що оби­ралися на 5 років на основі загального, прямого, рівного, таємного і пропорційного голосування. Президент республіки обирався на 7 років об´єднаними Національними зборами і призначав уряд.

У 1923 р. Польща поступово почала виходити з складного еко­номічного становища. Уряд В. Грабського стабілізував націо­нальну валюту, залучив іноземні капіталовкладення. Внутріш­ньополітична нестабільність сприяла зміцненню авторитета Ю. Пілсудського, який вимагав встановлення «сильної влади».

12 травня 1926 р. Ю. Пілсудський здійснив державний перево­рот і встановив у країні «санаційний» режим. Пілсудчики внесли поправки до конституції, які зміцнили владу президента, отримали підтримку західних інвесторів, досягли стабілізації економіки.

Світова економічна криза призвела до зменшення промисло­вого і сільськогосподарського виробництва, спричинила антиуря­дові виступи робітників і селян. На кінець 30-х pp. Польща не змогла вийти з глибокої кризи. Обсяг промислової продукції не під­нявся до рівня 1928 p., кількість безробітних сягнула 2,5 млн осіб.

Правлячі кола намагалися навести в державі лад. У 1935 р. було прийнято нову конституцію, що підпорядковувала президен­тові сейм і сенат, скасувала низку громадянських прав.

Після смерті Ю. Пілсудського (травень 1935 р.) керівником Польщі став генерал Е. Ридз-Смігли, що продовжував політику свого попередника.

У зовнішній політиці Польща проводила чітку антирадянську політику та агресивну стосовно сусідів. У 1938 р. було спровоко­вано конфлікт з Литвою, у листопаді 1938 р., в результаті Мюн­хенської змови Польща приєднала частину земель Чехословаччини. У кінці 30-х pp. погіршилися польсько-німецькі відносини. Польща намагалась знайти захист і гарантії безпеки у Велико­британії і Франції.

Чехословаччина

До Першої світової війниЧехія і Словаччина входили до складу Австро-Угорщини. Восени 1918 р. у результаті поразки у війні та національно-визвольного руху слов´янських народів Австро-Угорська імперія розпалася. 28 жовтня 1918 р. національна рада проголосила незалежність Чехословаччини. Скликані 14 листо­пада 1918 р. Національні збори проголосили повалення влади Габ-сбургів і встановлення демократії республіки. Першим президен­том було обрано Томаша Масарика, уряд очолив Крамарж. До складу Чехословаччини увійшли Чехія, Моравія, частина Сілезії, Словаччина і Закарпатська Україна. Країна успадкувала близько 70% промислового потенціалу імперії Габсбургів.

Становлення і розвиток Чехословаччини відбувався в склад­ній міжнародній обстановці. У 1919 р. у Словаччині було проголо­шено радянську республіку, німецьке населення робило спроби відокремитися, виник конфлікт з Угорщиною з приводу Закар­паття та інше.

20 лютого 1920 р. Національні збори затвердили конституцію Чехословаччини. Встановлювалася республіканська форма прав­ління, гарантувалися права і свободи. Законодавча влада зосеред­жувалась у двопалатних Національних зборах. Президент оби­рався Національними зборами на 7 років і мав широкі повноваження: формував уряд, мав право «вето», скликав чи роз­пускав Національні збори тощо. Конституція надавала право національним меншинам рівні права з чеською нацією.

У вересні 1921 р. було сформовано коаліційний уряд Е.Бенеша. У внутрішній політиці уряд спрямував зусилля на подолання економічної кризи початку 20-х pp. Зокрема запровадив монопо­лію на деякі предмети виробництва, стабілізував курс валют, що забезпечило умови економічного зростання в 20-х pp. Під дер­жавний контроль були поставлені військова промисловість і транспорт.

Світова економічна криза розпочалась у Чехословаччині в 1930 р. і була тривалою та руйнівною. У 1933 р. обсяг промисло­вості виробництва скоротився на 40% у порівнянні з 1929 p., кіль­кість безробітних становила 1 млн осіб. Особливо відчутно криза проявилася у Словаччині та Закарпатті.

У роки кризи відбувалася подальша поляризація політичних сил. Активізувалася діяльність Комуністичної партії. У Судет­ській області широкого розмаху набув фашистський рух, очолю­ваний К. Генлейном, посилилися сепаратистські тенденції.

У 1934 р.Чехословаччина встановила дипломатичні відносини з СРСР. Між державами було укладено низку договорів і угод, а в травні 1935 р. — пакт про взаємодопомогу.

У 30-х pp. у Чехословаччині суттєвих суспільно-політичних змін не сталося. В 1935 р. Т. Масарик пішов у відставку, а новим президентом був обраний Едуард Бенеш.

У 1938 р. у німецько-чехословацьких відносинах виникла гостра криза. Німеччина прагнула до анексії Судетської області. Керівництво Чехословаччини було готове до компромісу з Судецько-німецькою партією К. Генлейна, але останні 13 вересня почали збройний путч. Уряд швидко придушив виступ, проте над державою нависла реальна загроза німецького вторгнення.

Великобританія і Франція рекомендували Е. Бенешу передати Німеччині області, де переважало німецьке населення, погро­жуючи при цьому відповідальністю за розв´язання війни. 29-30 вересня 1938 р. у Мюнхені на конференції за участі А. Гітлера, Е. Делад´є, Б. Муссоліні, Н. Чемберлена Чехословаччині було запропоновано до 10 жовтня передати Судети Німеччині, а деякі території — Польщі й Угорщині. Чехословаччина втратила 1/5 території, 1/4 населення 40% промислового потенціалу, могутні оборонні рубежі. Німецький кордон тепер проходив за 40 км від Праги. У березні 1939 р. Словаччина проголосила незалежність, а чеські землі були окуповані німецькими військами і як протекто­рат Бельгії та Моравії включені до складу Німеччини. Опорні методичні матеріали

Президенти Чехословаччини

1918-1935 pp. - Т. Масарик

1935-1948 - Е. Бенеш

Болгарія

У Першій світовій війні Болгарія воювала на боці австро-німецького блоку. 29 вересня 1918 р. Болгарія підписала капітуляцію і була окупована військами Антанти. Правлячі кола охопила політична криза. У політичному житті країни зросла роль лівих соціал-демо­кратів («тесняків») та Болгарського землеробського народного союзу (БЗНС). На парламентських виборах у серпні 1919 р. пере­могу здобув БЗНС, а її лідер О. Стамболійський очолив уряд.

У листопаді 1919 р. Болгарія підписала Нейїнський договір, за яким втрачала Південну Добруджу, Македонію, Західну Фракію (10% усієї території) та зобов´язувалася сплачувати репарації. Армія обмежувалася 20 тис. чоловік.

У 1920 р. в країні було запроваджено надзвичайний стан, Олек­сандр Стамболійський сформував однопартійний уряд. Було прове­дено ряд демократичних реформ, найважливішою з яких була аграрна. Вилучалися залишки земельних володінь, що перевищу­вали ЗО га, було створено земельний фонд, який розділявся між селянами. Землю отримали 75 тис. селянських господарств. За пер­ший рік діяльності уряд прийняв понад 100 законів, що стосувалися різних сторін життя болгарського суспільства. Проте реформи викликали протидію внутрішніх і зовнішніх сил. У1921-1922 pp. усі опозиційні сили об´єдналися в Конституційний блок, активізувалися профашистські організації. Погіршилися стосунки БЗНС з комуніс­тичною партією, яка закликала до страйків і збройного повстання. У БЗНС перемогли прихильники «третього шляху», що виступали за боротьбу як з комуністами, так і з буржуазними партіями.

9 червня 1923 р. у Софії було здійснено військовий переворот. Уряд було заарештовано, а О. Стамболійського вбито. Цар Борис III призначив лідера Народної змови О. Цанкова главою нового уряду. Червневий переворот поклав початок встановленню реакційного поліцейсько-монархічного режиму.

Державний переворот викликав опір змовникам, але виступи селян і повстання, організоване комуністами (вересень 1923 p.), були легко розгромлені О. Цанковим.

Режим О. Цанкова не користувався підтримкою населення країни. Масові репресії проти опозиції викликали зворотній терор. У 1926 р. новий уряд очолив А. Ляпчев, що оголосив про повер­нення до конституційного порядку.

Протягом 1923-1929 pp. економічне життя Болгарії пожвави­лося: промислове виробництво зросло на 90%, а сільське госпо­дарство досягло довоєнного рівня. Економічна криза різко скоро­тила виробництво, 30% робітників втратили роботу, відбувалося масове розорення селян. Криза вплинула на співвідношення полі­тичних сил. У 1931 р. було сформовано уряд Народного блоку.

19 травня 1934 р. військові та профашистські елементи здій­снили державний переворот. Уряд очолив К. Георгієв. Нова влада скасувала конституцію, заборонила діяльність партій і профспі­лок. У Болгарії до влади знову прийшла військова диктатура.

У зовнішній політиці Болгарія в 30-х pp. поступово переорієн­товувалася на Німеччину. У стосунках з балканськими державами дотримувалася принципів мирного співробітництва.У 1934 р. Бол­гарія встановила дипломатичні відносини з СРСР. Опорні методичні матеріали

Правляча династія

Саксен-Кобург-Готська династія

1887-1918 pp. - Фердинанд І

1918-1943 pp. - Борис III

1943-1946 pp. - Симеон II

Югославія

Югославська держава виникла після Першої світової війни. Принципи створення єдиної південнослов´янської держави були визначені Корфською декларацією 1917 р. Нова держава мала об´єднати Сербію,Чорногорію та південнослов´янські землі Австро-Угорщини і повинна бути конституційною демократичною парла­ментською монархією на чолі з династією Карагеоргієвичів.

В умовах розпаду Австро-Угорщини 6 жовтня 1918 р. в Загребі було створено Національну раду словенців, хорватів і сербів. 29 жовтня вона проголосила об´єднання південнослов´янських земель у незалежну державу. Нова держава дістала назву Коро­лівства сербів, хорватів і словенців (КСХС) і була проголошена 1 грудня 1918 р.

Королівство СХС було відсталою країною зі слабко розвине­ною промисловістю. Більшість населення була зайнята в сіль­ському господарстві.

У лютому 1919 р. уряд розпочав аграрну реформу. Поміщицьке землеволодіння було обмежене, частина земель була надана селя­нам за викуп.

28 червня 1921 р. Установчі збори прийняли так звану Видовданську конституцію, яка закріпила в державі конституційну монархію й унітарний устрій. Законодавча влада належала королю і парламенту. Всі громадяни отримували політичні права і свободи. Конституція закріпила панівне становище великосербських кіл, ігноруючи права національних меншин, що загострю­вало національні суперечності.

У 20-х pp. економічне становище залишалося складним, а політична влада нестабільною. Політика насильницької сербізації викликала опір несербських народів. Хорвати виступили за реор­ганізацію Югославії у федерацію. Наприкінці 20-х pp. країна пере­живала гостру політичну кризу. Правлячі кола вбачали вихід із ситуації у встановленні авторитарного режиму.

б січня 1929 р. король Олександр здійснив державний перево­рот. Він розпустив парламент, припинив дію конституції, заборо­нив діяльність політичних партій. Королівство СХС перетвори­лось у військово-поліцейську державу. З жовтня 1929 р. держава була перейменована в Югославію.

Світова економічна криза охопила Югославію пізніше, ніж інші держави, але вдарила по промисловості, сільському госпо­дарству, фінансах. У 1931 р. національний прибуток скоротився удвічі, виробництво сільськогосподарської продукції на 60%, без­робіття охопило 300 тис. осіб. Криза призвела до загострення суперечностей в югославському суспільстві, активізувавши націо­нально-визвольний рух. Королівська диктатура змушена була відновити конституційний лад. Конституція 1931 р. зберегла пар­ламент (скупщину), але надала королю всю повноту влади.

Прискорення економічного розвитку у 1935-1937 pp. було досяг­нуто за рахунок розвитку металургійної, машинобудівної та хіміч­ної галузей промисловості. За рівнем промислового виробництва на душу населення Югославія посідала передостаннє місце в Європі.

У кінці 30-х pp. посилився сепаратистський рух.У 1939 р. Хор­ватія отримала автономію. Складним залишалося і зовнішньопо­літичне становище Югославії. Уряд намагався маневрувати між англо-французьким блоком і фашистськими державами. З почат­ком Другої світової війни югославський уряд проголосив нейтра­літет і встановив дипломатичні відносини з СРСР. Приєднання до Берлінського пакту в березні 1941 р. викликало обурення насе­лення. У країні відбувся державний переворот — група військових скинула уряд і принца-регента.