Економічний розвиток. Перша світова війна сприяла швид­кому зростанню промисловості США. Монополії отримали вели­чезні прибутки від військових замовлень. Національне багатство в роки війни зросло більш як у 2,5 рази, а закордонні капітало­вкладення збільшились у 6 разів. США перетворилися з боржника у найбагатшого кредитора світу. Найбільших успіхів досягла велика індустрія. У 1920 р. на США припадало 85% світового виробництва автомобілів, 67% нафти, понад 60% чорних металів. Індустріальний розвиток характеризувався подальшою монопо­лізацією найважливіших галузей промисловості.

Період з 1922-1929 pp. характеризувався як епоха процвітання («проспериті»). США, подолавши проблеми повоєнної структурної перебудови, стали на шлях створення споживчої економіки. На 1929 р. обсяг індустріального виробництва зріс на 20%. США виробляли на 10% більше світової продукції, ніж Великобританія, Франція, Німеччина, Італія та Японія разом узяті. У виробництво запроваджували новітню техніку й технологію, вдосконалювали виробничі процеси, застосовували широку стандартизацію. Швид­кими темпами розвивалося автомобіле- і літакобудування, радіо-і кінопромисловість та інші галузі. Наприклад, автомобільна про­мисловість випускала до 5 млн машин на рік. Це зумовило швидкий ріст мережі шосейних доріг, вплинуло на міське будівництво тощо. Прискореними темпами відбувалася концентрація виробництва і капіталів. У 1929 р. великі монополії об´єднували майже половину промислових підприємств, на яких було зайнято 90% усіх робіт­ників і випускалося 92% усієї промислової продукції. Зріс вивіз капіталів до країн Латинської Америки та Європи. У 20-х pp. екс­порт США переважав імпорт на 7,7 млрд доларів.

Успіхи в економічному житті базувались на ефективній орга­нізації виробництва та інтенсифікації праці, запроваджені науко­вих методів організації виробництва тощо.

У жовтні 1929 р. у США розпочалася найбільша світова еконо­мічна криза. За 4 роки збанкрутувало 5,7 тис. банків, розорилися сотні тисяч фермерів. До 1933 р. промислове виробництво у США скоротилось на 46% порівняно з докризовим рівнем. Криза охо­пила всі галузі економіки та сільського господарства. За рівнем промислового виробництва США були відкинуті на початок XX ст.

Навесні 1933 р. особливої гостроти набула фінансова криза: міль­йони вкладників розорилися, всі банки були закриті. Республі­канська адміністрація президента Г Гувера не змогла подолати кризу і втратила підтримку населення. «Велика депресія» при­звела до небаченого зубожіння. Загальне невдоволення народу вилилось у «голодні походи» на Вашингтон. Кількість безробітних становила на початку 1933 р. 17 млн осіб — 35% працездатного населення.

На президентських виборах 1932 р. перемогу здобув представ­ник Демократичної партії Франклін Рузвельт. Для виходу з кризи було проголошено «новий курс», суть якого полягала в проведенні державно-монополістичного регулювання економіки. Теоретич­ною базою «нового курсу» було вчення англійського економіста Д. Кейнса, згідно з яким для забезпечення нормального функціо­нування виробництва потрібне державне регулювання економіки та широкі соціальні реформи.

У перші 100 днів свого президентства Ф. Рузвельт домігся прийняття Конгресом 70 законодавчих актів, спрямованих на «оздоровлення» промисловості, сільського господарства, фінан­сово-банківської системи, торгівлі. Спочатку було здійснено реформування банківської системи і проведено девальвацію долара. Ключовим був закон про відновлення промисловості, прийнятий 16 червня 1933 р. Відповідно до нього підприємці мали укладати між собою угоди «чесної конкуренції», що регулювали б обсяг виробництва, ринки збуту, ціну, заробітну плату тощо. З метою соціального захисту фіксувався мінімальний рівень заро­бітної плати і максимальний робочий тиждень. Ще раніше (12 травня 1933 р.) був ухвалений закон про допомогу фермерам, за яким держава укладала з фермером контракт про скорочення посівних площ, поголів´я худоби, за що виплачувала компенсації. Було створено Адміністрацію сільського господарства, яка в короткий строк знищила величезні надлишки продовольчих товарів.

Одночасно здійснювались заходи по організації допомоги без­робітним. З цією метою була створена Адміністрація громадських робіт, яка проводила широкомасштабні акції по залученню без­робітних до робіт з благоустрою міст, будівництво доріг тощо. Для молоді створювалися трудові табори.

У 1935 р. був прийнятий закон про трудові відносини між під­приємцями і трудівниками (закон Вагнера), згідно з яким розши­рювалися права профспілок в укладанні колективних договорів з підприємцями, у проведенні страйків і пікетувань. Заборонялася нечесна практика підприємців: втручання у справи профспілок, переслідування робітників тощо. Цього ж року приймається пер­ший в історії США федеральний закон про соціальне страхування, за яким встановлюється система пенсій по старості (65 років) і виплати по безробіттю. Важливим етапом у соціальних реформах «нового курсу» був закон 1938 р. про справедливі умови праці, який встановлював норми мінімальної зарплати та максимальну тривалість робочого дня, тижня, забороняв дитячу працю.

Активне державне регулювання, запроваджене «новим кур­сом» Ф. Рузвельта, сприяло поступовому послабленню кризових явищ в економіці. Кількість безробітних неухильно скорочува­лася. У 1934 р. американська економіка знову пожвавлюється. Проте восени 1937 р. розпочалась нова економічна криза. Адміні­страція Ф. Рузвельта здійснила ряд нових реформ: зменшення податків, регулювання сільського господарства, встановлення мінімальної зарплати тощо. У 1939 р. Рузвельт відмовився від подальших реформ. Загалом у 30-х pp. економіка СІЛА перебу­вала в стані депресії, яка буде подолана лише з початком Другої світової війни. Спроба адміністрації Рузвельта з допомогою «нового курсу» повністю контролювати ринкову економіку бажа­ного успіху не мала.

Політичне становище. Після закінчення Першої світової війни президентом США залишався Вудро Вільсон (1913-1921 pp.). У внутрішній політиці адміністрація сприяла зміцненню позицій американських фінансових кіл. У зовнішній політиці США про­водили експансіоністський курс у Латинській Америці та на Дале­кому Сході. «Програма миру» В. Вільсона передбачала зміцнення провідних позицій США у світовій торгівлі й політиці через посе­редництво Ліги Націй. Проте ці плани провалилися на Паризькій мирній конференції.

У 20-х pp. (1921-1933 pp.) при владі знаходилися республі­канці: У Гардінг, К. Кулідж, Г. Гувер. Було здійснено ряд заходів в інтересах промислових магнатів, розпочався наступ на проф­спілки (рух за «відкриті підприємства»), заохочувалася зовнішня торгівля, надавалися пільги корпораціям-експортерам, проводи­лася політика жорстокого протекціонізму тощо.

У зовнішній політиці США намагалися розширити ринки збуту товарів та сферу інвестицій капіталів. Посилилося проникнення у Китай, де розраховували на те, що економічна перевага дасть змогу витіснити Великобританію і Японію. У Латинській Америці США на початку 30-х pp. взяли під контроль фінансові системи більшості держав.

Уряд Ф. Рузвельта проводив гнучку і реалістичну зовнішню політику, розуміючи роль США у світовій політиці. Одним з пер­ших зовнішніх актів нового президента було встановлення в 1933 р. дипломатичних і торгових відносин з СРСР. Проте в 30-х pp. у країні переважили «ізоляціоністські» настрої — бажання дистанціюватися від подій у світі. У 1935 р. навіть було прийнято закон про нейтралітет. Лише посилення агресії Німеччини та Япо­нії змусили адміністрацію Рузвельта змінити закон, щоб мати можливість здійснювати військові поставки до Великобританії та Франції.