Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Всесвітня історія

2.1.2. Революція у Німеччині. Встановлення Веймарської республіки


Поразка у війні, наростання революційних виступів у Німеч­чині 1918 р. призвели до того, що німецько-прусська вояччина все більше схилялася до необхідності політичних репресій для зміц­нення свого становища.

Ліберали вважали необхідним за допомогою дипломатичних заходів вирішити питання про мир. Оскільки Німеччина була абсо­лютистською монархією і у країні не існувало демократичного механізму для волевиявлення настроїв, на порядок денний постали питання зміни політичного режиму, ліквідація політичних приві­леїв аристократії, обмежень виборчого права, фактично необме­женої влади кайзера, непідзвітності голови уряду рейхстагові.

Інтереси німецького робітничого класу виражали Соціал-демократична партія Німеччини і Незалежна соціал-демокра-тична партія Німеччини (СДПН та НСДПН).

У травні 1918 р. СДПН, лідерами якої були Ф. Шейдеман і Г. Бауер, опублікувала «Програму дій», де висувалося завдання мирного перетворення старої авторитарної держави на демокра­тичне соціалістичне суспільство, запровадженння ліквідованих у роки війни політичних свобод, демократизація політичної сис­теми та інші конституційні реформи.

НСДПН, лідерами якої були К. Каутський та Г. Гаазе, мала радикальніші соціалістичні ідеї. Особливо рішуче була налашто­вана група «Спартак» на чолі з Карлом Лібкнехтом і Розою Люк­сембург, які за прикладом більшовицької Росії закликали до ство­рення Рад, повалення державної влади і встановлення диктатури пролетаріату. З критикою більшовизму виступив лідер помірко­ваної більшості НСДПН К. Каутський, який у праці «Диктатура пролетаріату» підкреслював, що диктатура будь-якого типу зни­щить демократичні завоювання революції.

Революція у Німеччині почалася на військово-морській базі Кіль, коли її матроси відмовилися виконати наказ командування прорвати англійську військово-морську блокаду. Тоді їхні керів­ники були заарештовані. У відповідь 3 листопада 1918 р. у Кілі відбулась демонстрація, а спроба її розігнати обернулася зброй­ним повстанням. Повсталі вимагали негайного завершення війни, відставки кайзера, звільненння всіх політичних в´язнів. Направ­лені проти них війська перейшли на бік повсталих.

Революція, почавшись у Кілі, за кілька днів охопила всю кра­їну. Учасники виступів вимагали зречення кайзера, розпуску рейхстагу ландтагів. В окремих землях лідери СДПН та НСДПН формували революційні уряди. Створювалися також Ради робіт­ничих і солдатських депутатів.

9 листопада повстання перемогло у Берліні. Кайзер Віль-гельм II утік з Німеччини. Лідер СДПН Ф. Шейдеман із вікна рейх­стагу проголосив «вільну Німецьку республіку». 10 листопада на загальних зборах Рад у цирку Буша був обраний виконком робіт­ничих і солдатських депутатів, де більшість належала поміркова­ним делегатам СДПН та НСДПН. Затверджено було також Раду народних уповноважених — РНУ з 6 членів на чолі з головами Ф. Ебертом (СДПН) та Г. Гаазе (НСДПН). Гаслом «До трудящого народу!» Німеччина проголошувалася соціалістичною республі­кою, підкреслювалася необхідність націоналізації засобів вироб­ництва.

12 листопада РНУ опублікувала програму революційних пере­творень. У 1919 р. мав бути запроваджений 8-годинний робочий день, розширена система соціального страхування, скликані кон­ституційні збори на основі загального прямого і таємного вибор­чого права з 20 років. Була укладена угода про «трудове співробіт­ництво», де профспілки визнавалися представниками робітників, які мали право укладати колективну угоду з підприємцями.

Революція, що почалася, мала два альтернативних варіанти розвитку: конституційно-демократичний та більшовицько-радян­ський. До надання влади Радам закликали спартаківці та ради­кали з НСДПН. Помірковане керівництво СДПН та НСДПН роз­горнуло проти них пропагандистську кампанію під гаслом «Хліб або більшовизм!», доводячи, що більшовицький варіант розвитку революції призведе до голоду.

16-21 грудня 1918 р. відбувся перший з´їзд Рад, який проголо­сував за передачу вищої законодавчої та виконавчої влади РНУ Було вирішено провести 19 січня 1919 р. вибори в національні Установчі збори, підкреслювалася необхідність соціалізації засо­бів виробництва та демократизації армії.

Через розходження між СДПН та НСДПН представники остан­ньої наприкінці грудня вийшли з РНУ 30 грудня 1918 р. зі спарта-ківців і радикалів НСДПН була створена Комуністична партія Німеччини, яка закликала до встановлення диктатури пролета­ріату. Партія вирішила бойкотувати вибори до Національних збо­рів і вийти із профспілок.

На початку січня комуністи організували у Берліні страйки і демонстрації під лозунгами: «Геть уряд Еберта-Шейдемана!» і закликали до збройного повалення РНУ НСДПН намагалася під­тримати вимогу ліквідації РНУ, разом з тим не допускаючи крово­пролиття. Однак це не вдалося. 8-12 січня війська, вірні РНУ, придушили повстання комуністів у Берліні. 15 січня загинули К. Лібкнехт і Р. Люксембург.

На виборах 19 січня 1919 р. перемогли помірковані сили. Щоб забезпечити себе від радикалів національні збори проводилися у провінційному містечку Веймар. Був сформований коаліційний уряд із представників поміркованих соціал-демократів і центрис­тів на чолі з Ф. ПІейдеманом.

Комуністи та ліві соціал-демократи виступили навесні у Бава­рії, де 13 квітня 1919 р. проголосили Баварську радянську респуб­ліку. Вони створили уряд під назвою Комітет дії на чолі з комуніс­том Є. Левіне і запропонували більшовистську програму: введення робочого контролю на виробництві, націоналізацію банків, фор­мування Червоної Армії. Однак через 3 тижні урядові війська при­душили Баварську радянську республіку.

31 липня 1919 р. Національні збори прийняли так звану Вей-марську конституцію. Вводилося загальне виборче право для чоло­віків і жінок з 20 років, демократичні права і свободи, рейхстаг набував ширших прав. Уряд формувався більшістю парламенту і відповідав перед ним, канцлер був парламентським міністром. Велику владу мав президент, що обирався на сім років загальним голосуванням, він був головнокомандуючим, призначав і звільняв міністрів і канцлера, розпускав рейхстаг і призначав вибори. Пер­шим президентом став соціал-демократ Фрідріх Еберт.

Отже, революція у Німеччині завершилася створенням демо­кратичної республіки президентського типу. Залишки феодально-абсолютистських порядків були ліквідовані. Революція не пішла за більшовицьким сценарієм, незважаючи на зусилля комуністів та лівих радикалів. У Німеччині сильнішими виявились помірко­вані сили у революційному русі.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь