пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Всесвітня історія

1.7. Перша світова війна 1914-1918 pp.


Перша світова війна була закономірним результатом загост­рення суперечностей між найбільшими індустріальними держа­вами. Головним був англо-німецький економічний, військово-мор­ський і колоніальний антагонізм. Німеччина, яка мала могутній військовий і економічний потенціал, прагнула до світового лідер­ства, не задовольняючись існуючим з кінця XIX ст. розподілом сфер впливу. Особливої гостроти інтереси Німеччини та Велико­британії зіткнулися в Африці, Східній Азії та на Близькому Сході. Обидві держави вели боротьбу за панування на морях, нарощу­ючи військово-морські сили. Великобританія прагнула якомога раніше знищити німецький флот і зберегти за собою становище першої морської держави світу. Франко-німецькі суперечності були наслідком франко-прусської війни 1870-1871 pp. Розуміючи, що Франція не погодиться із втратою Ельзасу і Лотарингії, Німеч­чина прагнула завдати їй нового удару. На початку XX ст. заго­стрилися також суперечності між Німеччиною, Росією та Австро-Угорщиною. Росію непокоїла політика Німеччини на Балканах та її економічне зростання. Австро-Угорщина готувалася захопити Сербію, Росія прагнула зберегти і розширити свій політичний вплив на Балканах, захопити чорноморські протоки і Константи­нополь, Західну Україну. На межі XIX—XX ст. все частіше вини­кали суперечності між Німеччиною та США з колоніальних питань в Африці, Південно-Східній Азії, Латинській Америці.

На початку XX ст. у світі загострилися численні міжнаціональні та соціальні конфлікти. Імперіалістичні держави-суперниці всі­ляко роздмухували їх, втручаючись у внутрішні справи інших країн і намагаючись здобути для себе економічні і політичні вигоди.

Розвиток науково-технічного прогресу привів до появи на початку XX ст. нових, більш могутніх і досконалих засобів зни­щення людей. Розпочалася гонка озброєнь, на якій наживалися військові монополії. Одночасно відбувалася мілітаризація духу і свідомості величезних мас людей. Для цього використовувалися всі доступні засоби пропаганди. Найбільш відвертою пропаганда мілітаризму проводилась у Німеччині і була відображена в діях пангерманізму. Ніхто з керівників великих держав, заклопотаних суперництвом між собою, не міг уявити собі справжніх масштабів і наслідків майбутньої війни. На початку червня 1914 р. Німеч­чина та Австро-Угорщина дійшли висновку, що настав найбільш сприятливий момент для початку війни. Великобританія активно підтримувала в них ілюзію, що в майбутній війні вона залишиться нейтральною державою, а вони будуть мати своїми противниками лише дві великі держави — Росію та Францію. Для початку кон­флікту потрібен був лише привід.

Безпосереднім приводом до розв´язання Першої світової війни стало вбивство 28 червня 1914 р. у боснійському місті Сараєво сербським націоналістом Г. Принципом спадкоємця австро-угорського престолу ерцгерцога Франца Фердинанда та його дружини. Австро-Угорщина зі згоди Німеччини звинуватила Сербію і наді­слала їй ультиматум, в якому містилися приречені на невиконання умови. І хоч його в цілому було прийнято, Австро-Угорщина ого­лосила 28 липня війну Сербії. Росія як гарант незалежності Сербії розпочала загальну мобілізацію, і вже 1 серпня Німеччина оголо­шує їй війну. У відповідь у війну вступає Франція (3 серпня) і нарешті Великобританія (4 серпня).

З самого початку війни участь в ній взяли найбільші держави Європи, і поступово до конфлікту втягувалися нові держави. 23 серпня 1914 р. на боці Антанти виступила Японія, яка скорис­талася сприятливими умовами для захоплення німецьких воло­дінь на Далекому Сході (фортеця Циндао, Маршалові, Каролін-ські та Маріанські о-ви). На другий день війни Туреччина підписала договір з Німеччиною і пропустила її кораблі в Чорне море. Після обстрілу турецьким флотом чорноморських портів Росії остання оголосила в листопаді 1914 р. війну Туреччині.

Таким чином війна стала світовою. Поступово в неї було втяг­нуто 36 держав світу з населенням понад 1,5 млрд осіб (75% насе­лення світу). У збройні сили воюючих країн було мобілізовано понад 73 млн осіб. Перша світова війна велася в багатьох регіонах світу. Утворилося близько 20 фронтів, проте основними були Західноєвропейський, де німецькі війська вели боротьбу проти франко-англійських військ, та Східноєвропейський, де російські війська протистояли австро-угорським і німецьким військам. Дру­горядними залишалися Балканський, Закавказький, Італійський, Месопотамський та інші фронти.

Німеччина з початку війни розгортає активні наступальні дії на Західному фронті. Порушивши нейтралітет Бельгії, німецькі війська рушили в наступ на Північну Францію, вико­нуючи «план Шліффена». Планувалося розгромити Францію ще до того, як Росія зосередить війська для контрудару. На кінець серпня німці підійшли до Парижу і французький уряд залишив столицю. У Берліні вважали, що перемога близько. Проте росій­ські війська на прохання союзників розпочали наступ у Східній Пруссії. Німецьке командування вимушене було перекинути на Східний фронт значні сили для нейтралізації російського наступу. Через неузгодженість дій російська армія зазнала поразки біля Мазурських озер і була витіснена зі Східної Прус­сії. Італія відмовилася виступити на боці Німеччини і оголосила нейтралітет.

Німці не змогли через брак сил захопити Париж. На початок вересня вони досягли р. Марни, але втратили темп наступальної операції. 5 вересня розпочалася битва на р. Марні, в якій з обох сторін брали участь до 2 млн осіб. Французькі війська перейшли в наступ і відтіснили противника до р. Ен. Німецький стратегічний план «бліцкригу» на Заході зазнав краху. Війна набула затяжного характеру.

На Східному фронті у Галичині російські війська завдали поразки австро-угорським арміям, відкинувши їх за Карпати і до Кракова. Німеччина змушена була перекинути в Галичину війська для підтримки союзника. Проте наступ на Варшаву зазнав поразки. У цей же час австро-угорські війська були вигнані з Сербії.

На кінець 1914 р. на всіх фронтах битви в основному закінчи­лися на користь Антанти. Англійські, французькі та японські вій­ська захопили майже всі німецькі колонії в Африці і на Далекому Сході.

У 1915 р. головні воєнні дії велися на Східному фронті. Німеч­чина та її союзники спрямували основний удар проти Росії, роз­раховуючи завдати їй поразки та примусити укласти сепаратний мир. У результаті весняного наступу російські війська завдали нових поразок Австро-Угорщині в Карпатах, заволоділи карпат­ськими перевалами і здобули фортецю Перемишль. Німецьке командування перекинуло на Схід значні сили і 2 травня 1915 р. розпочало наступ проти російських військ. У результаті п´ятимі­сячних боїв росіяни залишили всю Галичину, Буковину, Польщу, Литву, частину Волині та Латвії. Наприкінці вересня російська армія зупинила просування противника. На Східному фронті встановилася позиційна війна. Німецькому командуванню не вда­лося досягти головної мети наступу — розгрому російської армії та ліквідації Східного фронту.

На Західному фронті суттєвих змін не відбулося. Німецьким військам вдалося відбити наступ Антанти в Шампані, Фландрії та Артуа. Навесні 1915 р. Німеччина вперше в історії воєн викорис­тала біля м. Іпр отруйні гази, але мала лише тактичний успіх. Того ж року Німеччина спробувала завдати вирішального удару по Великобританії. Вона вперше почала широко використовувати підводні човни, щоб здійснити блокаду Британських островів, проте бажаного успіху не мала. На дипломатичному фронті Німеч­чина також зазнала невдач. Колишній союзник за Троїстою уго­дою, Італія в 1915 р. остаточно перейшла на бік Антанти і 23 травня вступила у війну проти Німеччини та Австро-Угорщини. На новому Італійському фронті кілька наступів італійських військ були без­результатними. У жовтні 1915 р. у війну проти Антанти вступила Болгарія, внаслідок чого утворився Четверний союз. У жовтні 1915 р. проти Сербії почався спільний наступ німецької, австро-угорської та болгарської армій. Незважаючи на героїчний опір, сербські війська були розгромлені, а їх рештки евакуйовані фло­том союзників на острів Корфу. Того ж року англо-французький десант висадився на Галліполійському півострові для встанов­лення контролю над чорноморськими протоками. Однак несприят­ливий розвиток операції змусив союзників евакуюватися.

У 1916 р. Німеччина знову переносить центр військових зусиль на Західний фронт. За розробленим німецьким командуванням планом генеральний наступ мав здійснюватися на фортецю Вер­ден, яка вважалася «воротами Парижа». Тут німці сподівалися завдати остаточної поразки Франції. Однак Німеччина переоці­нила свої сили. На цей час Англія та Франція мобілізували значні військові сили, що переважали німецькі. Країни Антанти дійшли згоди про координацію бойових дій у майбутньому.

21 лютого 1916 р. біля Вердена на десятикілометровому фронті 12 німецьких дивізій атакували французькі укріплення. Верденська битва тривала до грудня 1916 р. і увійшла в історію як «Верденська м´ясорубка». Вона була найбільш запеклою і тривалою битвою Першої світової війни. Оволодіти Верденом і прорвати фронт німецькі війська так і не змогли. Втрати кожної зі сторін перевищували 300 тис. осіб.

У відповідь на верденський наступ німців командування Антанти підготувало влітку 1916 р. велику наступальну операцію на р. Сомма. Наступ розпочався 1 липня і тривав до кінця листо­пада. У вересні 1916 р. англійські війська вперше в історії воєн застосували танки. Проте серйозного успіху союзники не досягли — прорвати фронт не вдалося. Втрати в ході битви вияви­лися ще значнішими, ніж під Верденом — понад 1 млн солдат і офіцерів. Незважаючи на безрезультатність наступу союзних армій, битва на р. Соммі засвідчила військово-технічну перевагу Антанти і похитнула віру правлячих кіл Німеччини в перемогу.

Більш успішним був наступ російських військ Південно-Західного фронту під командуванням генерала О. Брусилова, розпоча­тий 3 червня 1916 р. У результаті «Брусилівського прориву» росі­яни оволоділи Луцьком, Чернівцями, захопили частину Галичини, увійшли  в  Карпати.  Проте  незадовільний  стан  комунікацій, нестача резервів і воєнних припасів не дали змоги просуватися вперед. Австрійсько-угорські війська втратили більше 1 млн осіб, з них лише полонених — 450 тис. чоловік. Щоб врятувати союз­ника від краху німецьке командування перекинуло на Східний фронт свої війська з інших фронтів.

У складному становищі опинилася італійська армія, яка в травні 1916 р. зазнала поразки біля Трентіно від австрійсько-угорських військ. Після успіхів російських військ, 28 серпня 1916 р. у війну на боці Антанти наважилася вступити Румунія. Союзники обіцяли Румунії у разі перемоги території Австро-Угор­щини, заселені румунами (Трансільванію, Банат та ін.). Однак дуже слабка румунська армія швидко зазнала поразки. Майже всю Румунію, включаючи Бухарест і нафтові родовища захопив противник. Російській армії довелося спішно рятувати нового союзника від повного розгрому і продовжувати лінію свого Схід­ного фронту ще на 500 км аж до Чорного моря.

Німецькі правлячі кола вирішили перейти до оборони з метою ізоляції держав Антанти від їхніх колоній і США розпочали широ­комасштабну підводну війну. 31 травня — 1 червня 1916 р. біля берегів Ютландського півострова відбулася морська битва англій­ського і німецького військових флотів. Це була найбільша битва за всю історію воєн, у ній брало участь майже 300 кораблів основних класів з обох сторін. Німецький військово-морський флот зазнав менших втрат, але не зміг прорвати блокаду англій­ського флоту і змушений був повернутися на свої бази. Еконо­мічне становище Німеччини та її союзників погіршувалося наба­гато швидше, ніж країн Антанти (за винятком Росії). Усюди загострювалися соціальні суперечності, посилювався страйковий рух тощо.

У грудні 1916 р. Німеччина та її союзники запропонували дер­жавам Антанти розпочати мирні переговори. Заяву про бажання припинити війну зробили США. Проте Антанта відмовилася від переговорів, звинувативши у розв´язанні війни Німеччину. Від­мова була використана Німеччиною як привід до загострення методів ведення війни — з 1 лютого 1917 р. розпочалася необме­жена підводна війна проти флотів Антанти та їх союзників. У від­повідь на цю заяву США розірвали з Німеччиною дипломатичні відносини, а 6 квітня 1917 р. оголосили їй війну. Приводом до цього були численні напади німецьких підводних човнів на американ­ські кораблі, а також перехоплена німецька телеграма до прези­дента Мексики з пропозицією союзу проти США. Правлячі кола США побоювалися ослаблення Антанти в результаті можливого виходу Росії з війни після Лютневої революції 1917 p., однак най­головнішим мотивом для американського уряду був намір утвер­дити лідерство США на міжнародній арені.

У 1917 р. запланований Антантою одночасний генеральний наступ на всіх фронтах не відбувся. Нові спроби наступу союзни­ків на Західному фронті у районі м. Реймс та Іпр закінчилися без­результатно. У червні 1917 р. у Росії Тимчасовий уряд теж здій­снив невдалу спробу наступу проти німецько-австрійських військ у Галичині. Лише на Близькому Сході Антанта досягла певних успіхів. У  березні 1917 р. англійські війська зайняли Багдад, восени розпочали наступ у Палестині і в грудні захопили Єрусалим. У жовтні цього ж року італійські війська зазнали катастрофічної поразки біля Капоретто. Від капітуляції Італію врятували 12 англо-французьких дивізій, що були перекинуті через Альпи на Італійський фронт. На кінець 1917 р. союзники не досягли значних успіхів на фронтах. Кровопролитні бої тривали на всіх фронтах Першої світової війни.

У грудні 1917 р. радянський уряд Росії розпочав мирні перего­вори з Німеччиною та її союзниками, що завершилися 3 березня 1918 р. підписанням Брестського мирного договору. Ціною великих поступок Росія вийшла зі світової війни. У травні 1918 р. Румунія підписала з Четверним союзом мир і також припинила воєнні дії. У січні 1918 р. президент США В. Вільсон виступив з миротворчими пропозиціями («14 пунктів»), в яких засуджував несправедливі війни, національний гніт, таємну дипломатію, пропонував створити міжнародну організацію, яка могла б забезпечити післявоєнний мир. Під прикриттям пацифістських гасел США та держави Антанти продовжували добиватися здійснення головної військової мети.

Німецьке командування навесні 1918 р. спробувало розгромити англо-французькі війська до прибуття в Європу американських армій. На Західний фронт були перекинуті війська зі Східного фронту. Проте становище країн Четверного союзу було тяжким: населення голодувало, бракувало сировини, впала продуктивність праці, розпочалися виступи проти війни. 21 березня 1918 р. почався новий німецький наступ на Західний фронт. До липня ціною вели­ких втрат німецькі війська прорвали фронт і просунулися вперед. Вони знову вийшли на р. Марну, підійшли за 70 км до Парижа і змогли навіть обстрілювати місто з далекобійних гармат. Проте вони не досягли головної мети — розгрому військ Антанти. Резерви Німеччини були вичерпані, й ініціатива перейшла до Антанти.

18 липня 1918 р. союзники перейшли у контрнаступ, прорвали фронт противника та звільнили значну територію. Незабаром Чет­верний союз вступив у період своєї агонії. Антанта намагалася остаточно розгромити своїх противників і продиктувати умови миру. 15 вересня англо-французькі війська розпочали наступ на Балканах і розгромили болгарську армію. 29 вересня 1918 р. уна­слідок поразок на фронті і революційних повстань Болгарія була вимушена вийти з війни. У жовтні держави Антанти завдали поразки турецькій армії в Палестині та Сирії. ЗО жовтня капітулю­вала й Османська імперія. Після наступу на Італійському та Балканських фронтах 28 жовтня командування австро-угорської армії запросило перемир´я, а 3 листопада підписала капітуляцію. Стано­вище Німеччини після капітуляції всіх союзників стало цілком безнадійним, хоча німецький уряд усіляко намагався уникнути остаточного розгрому. З листопада в Німеччині почалася револю­ція і новий уряд поспішив укласти перемир´я. На світанку 11 лис­топада 1918 р. в Комп´єнському лісі, в вагоні маршала Ф. Фоша було підписано перемир´я між Німеччиною і державами Антанти.

Згідно з умовами перемир´я Німеччина зобов´язувалася звіль­нити захоплені нею територію Франції, Бельгії і Люксембургу, а також Ельзас-Лотарингію, вивести війська з території Австро-Угор­щини, Туреччини, Румунії, звільнити лівий берег р. Рейну. Вона пого­джувалася анулювати Брестський і Бухарестський договори, переда­вала союзникам велику кількість військового спорядження та інше.

Перша світова війна1914-1918 pp. стала гігантською трагедією для народів світу. Людські втрати в ній становили понад 10 млн осіб, вона поглинула в середньому третину національного багат­ства головних держав-учасниць війни. Майже 4,5 років військо­вих дій призвели до розорення економіки, зруйнування господар­ських зв´язків переважної більшості європейських держав. Лише США змогли зміцнити своє економічне становище, перетворив­шись у найбагатшу країну світу.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь