пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


http://nryahtclub.ru/ яхт клуб что такое яхт клуб.
Всесвітня історія

1.5. Міжнародний робітничий та соціалістичний рух у другій половині XIX — на початку XX ст.


Промисловий переворот і завершення формування індустріаль­ного суспільства привело докорінних змін у соціальній структурі країн Європи та Північної Америки. Найчисельнішою групою населення стають наймані робітники, які, на відміну від селян і ремісників, не володіли засобами виробництва. Вони існували лише за рахунок продажу своєї робочої сили і були постійною жертвою економічних криз. Масовий робітничий рух був наро­джений прагненням забезпечити певні гарантії своєї соціальної стабільності. Ідеологією руху став соціалізм — вчення про модель справедливого суспільства, де буде досягнуто суцільної соціальної рівності людей. Щодо шляхів встановлення нового суспільства соціалісти поділялись на дві групи: 1) прихильники мирного (реформаторського) шляху; 2) прихильники насильницького (революційного) шляху. Перші теоретичні основи такого суспіль­ства були зроблені англійським філософом Р. Оуеном та фран­цузькими філософами Ш. Фур´є і А. Сен-Сімоном. Згодом на цьому філософському ґрунті К. Маркс розробив теорію пролетарської революції та побудови нового комуністичного суспільства. Марк­сизм став основною ідеологією робітничого руху в другій половині XIX — на початку XX ст.

І Інтернаціонал. Інтернаціоналізація промислового виробництва в умовах формування індустріального суспільства створювала передумови для міжнародної солідаризації робітничого руху. Уже в середині XIX ст. робітники поряд із профспілками почали створювати політичні організації. З метою налагодження зв´язків між представниками різних національних організацій було підготов­лено проведення 28 вересня 1864 року в Лондоні установчих зборів Міжнародного товариства робітників, які згодом стали називати І Інтернаціоналом. До складу товариства увійшли представники британських тред-юніонів, французькі анархісти (прудоністи), іта­лійські мадзіністи, представники німецького, польського, ірланд­ського робітничих рухів. Керівним органом товариства була Гене­ральна рада, фактичним керівником якої став К. Маркс. Вищими органами цієї робітничої організації були конгреси Інтернаціоналу, між якими діяла Генеральна рада. Основним програмним докумен­том І Інтернаціоналу був «Установчий маніфест», написаний К. Марксом. До І Інтернаціоналу приймалися організації різного типу і спрямування — профспілки, кооперативні об´єднання, полі­тичні організації і т. п. Ці організації утворювали секції І Інтернаці­оналу різного типу. І Інтернаціонал досить швидко перетворився на керівний міжнародний робітничий центр, а його програмні і так­тичні засади стали основою для подальшого робітничого руху.

На початку 70-х pp. XIX ст. політично-економічне становище в Європі стабілізувалося. Робітники почали відходити від органі­зованого І Інтернаціоналом робітничого руху. Після розгрому в 1871 р. Паризької комуни становище І Інтернаціоналу стало особ­ливо тяжким. Уряди європейських країн усвідомили небезпеку соціалістичної ідеології, що ставила під загрозу існування дер­жавної влади і приватної власності. Було здійснено низку заходів проти соціалістів. Одночасно посилився вплив на робітничий рух політичних організацій, які не приймали ідей І Інтернаціоналу (тред-юніони, анархісти, християнські організації).У країнах світу виникли робітничі організації, що намагалися обмежити боротьбу лише потребами національного пролетаріату, з´явилися само­стійні національні робітничі партії. У зв´язку з тим, що організа­ційні структури перестали задовольняти робітничий соціалістич­ний рух, І Інтернаціонал у 1876 р. припинив своє існування.

II Інтернаціонал. Кінець XIX — початок XX ст. характеризу­ється мирним розвитком робітничого руху. Проте умови праці залишалися тяжкими, робочий тиждень становив 70-72 години. Посилення експлуатації внаслідок інтенсифікації виробництва, низький життєвий рівень, відсутність соціального законодавства вимагали подальшої боротьби трудящих за свої права і свободи. Поглиблюється тенденція до міжнародної солідарності в робітни­чому русі під час подій у Чикаго (1886 p.), страйків шахтарів Руру (Німеччина) та докерів Лондона (1889 p.). Масовими організаці­ями у всіх індустріальних країнах стають робітничі і соціалістичні партії. Якщо на початку 70-х pp. робітнича партія існувала лише в Німеччині, то в другій половині 90-х pp. робітничі партії існу­вали вже в 21 країні. Необхідність об´єднання соціалістичних та робітничих партій для координації своїх дій стала головною перед­умовою утворення II Інтернаціоналу.

14 липня 1889 р. у Парижі зібрався міжнародний соціалістич­ний конгрес. Рішення про створення нової міжнародної робітни­чої організації на зразок І Інтернаціоналу не було прийнято. Новий Інтернаціонал розвивався у вигляді періодичних інтернаціональ­них конгресів. Він поставив за мету своєї діяльності боротьбу за соціальні права трудящих, поліпшення умов життя. Конгрес при­йняв рішення про щорічне проведення робітничих маніфестацій солідарності 1 травня — в роковини подій у Чикаго 1886 р.

Конгреси II Інтернаціоналу збиралися раз на два-три роки (всього їх відбулось 9) і розробляли конкретну програму боротьби за поліп­шення становища трудящих. Діяльність II Інтернаціоналу свідчила про перетворення робітничого і соціалістичного руху на впливову політичну силу XIX — початку XX ст. Офіційною ідеологією II Інтер­націоналу став марксизм. Ті робітничі організації, які не визнавали марксизму, продовжували існувати за межами II Інтернаціоналу.

Проте подальше загострення соціальних протиріч призвело до ідейної боротьби у міжнародному соціалістичному русі з питань тактики, стратегії, теорії, оцінки нових явищ і процесів у еконо­міці та державній політиці. УII Інтернаціоналі постійно виникали ідеї про необхідність переглянути (ревізувати) ідеї К. Маркса у відповідності з потребами часу. У кінці XIX ст. ідейні протиріччя в Європейській соціал-демократії набули непримиренного харак­теру і призвели до кризи в II Інтернаціоналі. На початку XX ст. утворилося дві течії: радикальна (революційна) і поміркована. Представники першої продовжували наполягати на необхідності революційної боротьби і побудові держави диктатури пролетаріату (В.Ульянов (Ленін)). Друга течія була більш поміркованою. Німецький соціал-демократ Е. Бернштейн дійшов висновку про помилковість марксистського положення про подальше загост­рення класової боротьби та наявність передумов для побудови соціалістичного суспільства. Він твердив, що до соціалізму можна прийти шляхом державного регулювання товарно-ринкової еко­номіки, реформуванням політичного суспільства легальними методами, через парламентську боротьбу. Ці висновки будуть під­тверджені майбутнім.

Напередодні Першої світової війни II Інтернаціонал був впли­вовою політичною силою. Партії, що перебували під його впли­вом, об´єднували 10 млн осіб, кооперативи — 7 млн.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь