Застава. В сучасній банківській практиці застава є пріоритет­ним видом забезпечення зобов´язання. Основним нормативним актом, що регулює заставні правовідносини в Україні, тривалий час залишався Закон України від 2 жовтня 1992 р. «Про заста­ву». Тепер у ЦК України заставі присвячені ст.ст. 572-593, де визначені основні положення цього способу забезпечення вико­нання зобов´язань. Водночас зберігають чинність норми Закону України «Про заставу», які не суперечать ЦК України.

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов´язання, забезпе­ченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (ст. 572 ЦК).

Спосіб забезпечення виконання зобов´язання шляхом застави за своєю природою носить речово-правовий характер, так як заста­водавець, який порушує зобов´язання, позбавляється права на річ шляхом примусового її вилучення на підставі судового рішення.

Особа, яка надає майно в заставу, називається заставодав­цем. Заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель). При заставі майна заставодавцем може бути як власник майна, так і особа, якій власник у встановлено­му порядку передав майно і право застави на нього. Особа, яка отримує майно в заставу, називається заставодержателем.

Згідно зі ст. 574 ЦК підставами виникнення застави можуть бути: договір, припис закону або рішення суду. До застави, яка виникає на підставі закону, застосовуються положення ЦК щодо застави, яка виникає на підставі договору, якщо інше не вста­новлено законом.

Предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставо­давцем і на яке не може бути звернене стягнення. В заставу можна передавати і очікуване майно, наприклад, майбутній урожай, приплід худоби, плоди та інші прибутки, якщо це передбачено договором.

Предметом застави не можуть бути національні, культурні та історичні цінності, що перебувають у державній власності й занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру на­ціонального культурного надбання; вимоги, що мають особис­тий характер (про відшкодування шкоди, заподіяної життю або здоров´ю, право спадкування, вимоги про аліменти. Водночас самі ці права можуть бути забезпечені заставою); інші вимоги, застава яких заборонена законом.

Предметом застави також не можуть бути об´єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, а також майнові комплекси державних підприємств та структур­них підрозділів, що знаходяться у процесі корпоратизації. За­лежно від виду договору застави можуть бути встановлені й об­меження щодо предмету застави. Так, Типовий статут ломбарду визначає, які речі не приймаються від громадян у заставу.

Застава охоплює не лише головну річ, а й приналежні, основ­ні плоди, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Якщо річ перебуває у спільній власності, заставити її можна лише за згодою всіх співвласників. Тому бажання чоловіка за­ставити свою частку однокімнатної квартири без згоди дружи­ни замало. Майно, яке перебуває у спільній частковій власності може бути самостійним предметом застави лише за умови виді­лення його в натурі.

Договір застави повинен укладатися у письмовій формі. У договорі необхідно зазначити найменування (прізвище, ім´я та по батькові), місцезнаходження (місце проживання) сторін, суть забезпеченої заставою вимоги, розмір і строк виконання зобов´язання, опис предмета застави, інші умови, на яких напо-лягають«сторони.

Нотаріальне посвідчення договору застави вимагається, якщо предметом застави є нерухоме майно, космічні об´єкти. Договір посвідчується за місцем знаходження нерухомого майна; якщо предметом застави є транспортні засоби чи космічні об´єкти - за місцем їх реєстрації.

Застава нерухомого майна підлягає також державній реєстра­ції. Порушення обов´язкової нотаріальної форми договору тягне його недійсність.

Право застави виникає з моменту укладання договору, а коли договір підлягає нотаріальному посвідченню - з моменту посвід­чення договору. Реєстрація застави не пов´язана з моментом ви­никнення права застави. Якщо предмет застави повинен знахо­дитись у заставодержателя, то право застави виникає з моменту передачі йому предмета застави; якщо передача була здійснена до укладання договору - з моменту його укладання.

Застава вже заставленого майна (наступна застава) допус­кається, якщо інше не передбачене законом чи договором про заставу. Зрозуміло, що наступна застава можлива, коли вартість предмета застави є більшою, ніж зобов´язання за основним дого­вором. Вимоги заставодержателя, право якого виникло пізніше, задовольняються з вартості предмета застави після повного задо­волення вимог попередніх заставодержателів.

Заставодавець зобов´язаний попередити кожного із заставо­держателів про всі попередні застави свого майна, про характер і розмір забезпечених заставою зобов´язань.

Згідно зі ст. 593 ЦК право застави припиняється у разі: при­пинення зобов´язання, забезпеченого заставою (у цьому разі за-ставодержатель, у володінні якого перебувало заставлене майно, зобов´язаний негайно повернути його заставодавцеві); втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет заста­ви; реалізації предмета застави; набуття заставодержателем пра­ва власності на предмет застави; в інших випадках встановлених законом.

Залежно від виду майна, яке може бути предметом застави розрізняють наступні види застави: іпотека, заклад, застава то­варів в обороті або переробці, застава цінних паперів та застава майнових прав.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 5 червня 2003 р. «Про іпотеку»´ іпотека - це вид забезпечення виконання зобов´язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні

Див.: Офіційний вісник України. ~ 2003. - № 28.

 

іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов´язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у поряд­ку, встановленому цим Законом.

Предметом іпотеки є нерухоме майно, під яким розуміються земельні ділянки, а також об´єкти, розташовані на земельній ділянці і невід´ємно пов´язані з нею, переміщення яких є не­можливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Правовий режим нерухомого майна поширюється на повітряні та морські судна внутрішнього плавання, космічні об´єкти.

Слід зазначити, що законодавцю необхідно розробити чіткі критерії поділу майна на рухоме і нерухоме, оскільки при без­системному віднесенні до категорії нерухомого різних видів май­на поняття «нерухоме майно» стає умовним, а це недопустимо в практичному аспекті, оскільки чинне законодавство передба­чає різний правовий режим щодо рухомого і нерухомого майна.

Оскільки особливістю іпотеки є те, що заставлене майно за­лишається у заставодавця, то заставодержателю надаються до­даткові права, зокрема: перевіряти документально і фактично наявність, стан та умови збереження предмета застави; вимага­ти від заставодавця вжиття заходів, необхідних для збереження застави.

Серед прав іпотечного заставодавця зазначимо такі: право на реалізацію предмета застави за письмовою згодою заставодер­жателя іншій особі з переводом на неї основного боргу та право здавати предмет застави в оренду за наявності письмової згоди заставодержателя. Одночасно на заставодавця покладені такі обов´язки: виконувати капітальний і поточний ремонт предме­та застави, застрахувати його на користь заставодержателя і належним чином зберігати, надати аналогічне за вартістю неру­хоме майно або виконати зобов´язання, якщо предмет застави загине.

Закладом є застава рухомого майна, що передається у во­лодіння заставодержателя або за його наказом - у володіння третій особі (ч. 2 ст. 575 ЦК, ст. 44 Закону «Про заставу»). За угодою сторін річ може бути залишена у володінні заставодавця під замком та опечатана заставодержателем. Такий вид застави називається твердою заставою.

За втрату або недостачу предмета закладу заставодержатель несе відповідальність у розмірі вартості втраченого майна, а за пошкодження предмета закладу - в розмірі суми, на яку знизи­лась вартість заставленого майна.

Заставодержатель зобов´язаний відшкодувати заставодавцю всі заподіяні втратою, недостачею чи пошкодженням предмета закладу збитки в повному обсязі, якщо це передбачено законом чи договором.

Заставодержатель звільняється від відповідальності, якщо доведе, що втрата сталася не з його вини. Однак, якщо заставо­держателем виступає ломбард чи повне господарське товариство, для якого надання кредитів громадянам під заклад є предметом його діяльності, заставодержатель звільняється від відповідаль­ності лише у випадку непереборної сили.

Застава товарів в обороті або переробці. Предметом цього виду застави є сировина, напівфабрикати, комплектуючі виро­би, готова продукція. Такий вид застави створює для заставодав­ця певні незручності. Незважаючи на те, що він має право прода­вати і купувати товари, сировину, матеріали, загальна вартість товару, який в нього знаходиться, не повинна бути меншою за ту, яка передбачена договором про заставу.

Товари в обороті чи переробці перестають бути предметом за­стави з моменту їх реалізації, а набуті заставодавцем нові товари стають предметом договору з моменту виникнення у нього права власності на них.

Застава цінних паперів. Застава векселя чи іншого цінного паперу, який може бути переданий шляхом вчинення переда­вального запису (індосаменту), здійснюється шляхом індосамен­ту і вручення заставодержателю індексованого цінного паперу. Передавальний запис вчиняється на звороті. Заставлені папери за угодою сторін можуть бути передані на збереження в депозит нотаріальної контори або банку. Нотаріус, приймаючи в депозит цінні папери, не перевіряє підстави і правильність їх внесення, тобто підстави виникнення прав кредитора та обов´язків борж­ника.

Застава майнових прав. Предметом договору застави можуть бути і належні заставодавцю вимоги за зобов´язаннями, де він є кредитором, або вимоги по зобов´язаннях, які виникнуть в май­бутньому. У договорі про заставу майнових прав повинна бути зазначена особа, яка є боржником відносно заставодавця і яку необхідно повідомити про заставу прав.

Суть застави майнових прав полягає в тому, що у разі невико­нання боржником зобов´язання до заставодержателя переходять закладені права в тому обсязі, в якому вони належали заставо­давцю.

Якщо заставляється право вимоги, яке чинне протягом пев­ного часу, то воно може бути предметом застави лише до закін­чення строку дії цієї вимоги. Так, якщо заставляється право на оренду, то предметом застави в даному випадку виступає право здійснювати оренду протягом строку, який залишився до припи­нення договору оренди.

Порядок реалізації застави. У разі невиконання зобов´язання, заставодержатель набуває право звернення стягнення на пред­мет застави. Воно здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 590 ЦК). Закон України «Про заставу» встановлює ще одну форму стягнення - на під­ставі виконавчого напису нотаріуса.

Якщо предмет застави складають дві або більше речі, то стяг­нення може бути звернене на всі речі або на будь-яку з них за вибором заставодержателя.

Реалізація заставленого майна, на яке звернене стягнення, здійснюється судовим виконавцем на підставі виконавчого лис­та суду або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріальних органів, якщо інше не передбачене законом чи до­говором. Заставодержатель, маючи на руках нотаріально посвід­чений договір, не може самостійно вчинити стягнення, він пови­нен звернутися до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, якщо ж договір не нотаріальний, то необхідне судове проваджен­ня, рішення суду, виконавчий лист.

Відповідно до ст. 591 ЦК України реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів. Порядок реалізації заставленого майна передбачений Положенням про порядок проведення аукціонів (пуб­лічних торгів) з реалізації заставленого майна, що затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 1997 р.

Реалізацію майна здійснює судовий виконавець, а майна державних підприємств та відкритих акціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації, всі акції яких перебувають у державній власності, - відповідний орган приватизації. Відш­кодування витрат, пов´язаних з реалізацією майна, покладаєть­ся на заставодавця.

Заставодавець має право в будь-який час до моменту реаліза­ції предмета застави припинити звернення стягнення на майно виконанням свого зобов´язання.

Притримання. Інститут притримання як вид забезпечен­ня виконання зобов´язань є новелою ЦК України і передбаче­ний ст.ст. 594-597 ЦК. Сутність права притримання полягає в тому, що кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі не­виконання ним у строк зобов´язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов´язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов´язання (ст. 594 ЦК).

На відміну від більшості інших видів забезпечення виконан­ня зобов´язання, притримання виникає безпосередньо в силу за­кону.

Правом на притримання речі може скористатися зберігач, ко­місіонер, підрядник, продавець, вимагаючи від боржника спла­ти обумовленої винагороди або належної за укладеним догово­ром плати.

Норми щодо притримання не мають диспозитивного характе­ру, тому акцесорне забезпечувальне зобов´язання, яке виникає з його приводу, не залежить від волі боржника та кредитора. Відмовитись від права на притримання не можна. Така відмова буде вважатися нікчемною. Поряд з тим притримання - це все ж таки право, а не обов´язок кредитора. Скористатися ним чи ні - цілком залежить від його волевиявлення.

Кредитор має право притримати річ у себе також у разі, якщо права на неї набула третя особа за умови, що ці права виникли після передачі речі у володіння кредитора. Про реалізацію права притримання кредитор зобов´язаний негайно повідомити боржника.

Оскільки до кредитора, що притримує річ, внаслідок притри­мання право власності не переходить, він не має права користува­тися майном, що притримується. Однак, згідно із законом, кре­дитор відповідає за втрату, псування або пошкодження речі, яку він притримує в себе, якщо втрата, псування або пошкодження сталися з його вини (ст. 595 ЦК). Крім того, на ньому лежить ри­зик випадкового знищення або випадкового пошкодження при­триманої речі, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки кредитор на законних підставах обмежує права власника речі (позбавляє його можливості не лише володіти на­лежною йому річчю, а і користуватися та розпоряджатися нею), то на кредитора покладається обов´язок - негайно сповістити боржника про реалізацію свого права притримання.

Задовольнити свої інтереси кредитор може шляхом реалізації предмету притримання в такому ж порядку, в якому реалізуєть­ся предмет застави.