Ефективне функціонування економіки будь-якої країни певною мірою залежить від належного виконання договір­них зобов´язань суб´єктами господарської діяльності. Римські юристи зазначали: «Pacta sunt servanda» - договори повинні виконуватися. Зазвичай контрагенти добросовісно виконують взяті на себе за договором зобов´язання. Водночас в умовах пе­реходу до ринкової економіки зростає ймовірність невиконання боржником своїх зобов´язань. Відмова держави від диктату в договірній політиці не може обумовити послаблення договірної дисципліни. Причиною невиконання може бути як пряма не­добросовісність боржника, так і збіг обставин, внаслідок яких він не зміг виконати зобов´язання, непослідовність економіч­ної, податкової політики, вина третіх осіб перед боржником та інші причини.

Учасники цивільного обороту зацікавлені в застосуванні різ­ного роду гарантій виконання зобов´язань, значення яких нез­мірно зростає. Зобов´язальне право в об´єктивному розумінні буде більш надійним, якщо воно забезпечує реальне здійснення прав кредитора.

В сучасному цивільному праві розроблена і функціонує спе­ціальна система засобів, метою яких є забезпечення стабільного становища кредитора в договірних правовідносинах.

Види забезпечення виконання зобов´язань - це сукупність заходів, за допомогою яких сторони цивільно-правових відносин впливають одна на одну з метою належного виконання передба­ченого договором зобов´язання під загрозою вчинення певних дій, які обумовлять настання негативних наслідків майнового ха­рактеру для боржника, незалежно від того чи понесе кредитор фактичні збитки чи ні.

Види (способи) забезпечення виконання зобов´язання мають виконувати такі завдання:

1)  створювати кредитору реальні можливості для задоволен­ня його інтересів у випадку невиконання чи неналежного вико­нання зобов´язання боржником;

2)  усувати негативні наслідки, які можуть настати для креди­тора у зв´язку з невиконанням зобов´язання;

3)  попереджувати потенційних правопорушників про негатив­ні наслідки майнового характеру, які можуть настати при неви­конанні чи неналежному виконанні договірного зобов´язання.

В ст. 546 ЦК України до видів (способів) забезпечення вико­нання зобов´язань віднесено: а) неустойку (штраф, пеня); б) по­руку; в) гарантію; г) заставу; д) притримання; є) завдаток.

Водночас передбачено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов´язання. Не можна не погодитися з Н.С. Кузнєцовою, що сучасні тенденції розвитку законодавства щодо способів забезпечення виконання зобов´язання передбачають значне розширення кола таких пра­вових засобів, якими може скористатися кредитор з метою вста­новити додаткові гарантії, спрямовані на забезпечення виконан­ня зобов´язання.

Серед інших видів забезпечення виконання зобов´язання на­зивають «фідуціарну заставу», «умовну продажу»´, «відмовно товарні види забезпечення виконання зобов´язання», під якими розуміють відмову від наданого товару при невиконанні продав­цем своїх обов´язків тощо.

Види забезпечення виконання зобов´язань мають спільну мету - надати кредитору додаткову можливість отримати на­лежне йому за зобов´язанням. Кожен із встановлених законом видів (способів) обумовлює виникнення поруч з головним (основ­ним) зобов´язанням нового зобов´язання, яке є додатковим до го­ловного, тобто має акцесорний характер.

Таким чином, виявляється, що додатковим зобов´язанням можна забезпечувати лише дійсні вимоги, тобто такі, які реаль­но існують на момент укладання правочину. Якщо недійсним буде основне зобов´язання, то, відповідно, недійсними стають і будь-які способи забезпечення його виконання.

Види забезпечення виконання зобов´язань встановлюють­ся в інтересах кредитора. Тому при уступці вимоги до нового кредитора переходять усі права, які забезпечують виконання зобов´язання. Водночас у разі переводу боргу зберігають свою чинність лише ті способи забезпечення зобов´язань, які стосу­ються зобов´язань між кредитором і боржником (неустойка, за­вдаток), а не між ними і третіми особами (порука, гарантія).

Залежно від підстав класифікації в юридичній літера­турі розрізняють такі види (способи) забезпечення виконання зобов´язань:

1. За кількістю учасників забезпечувальних правовідносин:

а) двосторонні (кредитор, боржник);

б)  багатосторонні (кредитор, боржник, третя особа - гарант, поручитель).

2. За підставами встановлення:

а) як законом, так і договором (неустойка, застава, завдаток, утримання);

б) виключно договором (порука, гарантія).

3. За формою встановлення:

а) проста письмова (неустойка, порука, застава, гарантія);

б) нотаріальна (застава нерухомості, транспортних засобів).

4. За ступенем визначеності:

а) вид і розмір, визначений на момент укладання договору;

б)   розмір залежить від характеру і строку невиконання зобов´язання;

в)  вид і розмір сторонами не визначений.

5. За характером забезпечувальних засобів:

а) боржник втрачає заздалегідь визначену грошову суму (за­вдаток, неустойку);

б) боржник втрачає визначене заздалегідь майно (застава);

в)  окрім майна боржника стягнення може бути звернене на майно третіх осіб (поручитель, гарант);

г)  виключається можливість володіння, користування та роз­порядження боржником певним майном (утримання).

6. За процедурою задоволення інтересів кредитора:

а) стягнення проводиться з майна боржника, яке перебуває у кредитора (застава, притримання);

б) проводяться грошові стягнення (неустойка);

в)  до відповідальності притягуються треті особи (поручитель, гарант).

Незважаючи на загальну спільну мету, кожен із способів за­безпечення виконання зобов´язань має свої особливості. Завда­ток і неустойка забезпечують виконання зобов´язання борж­ником в натурі під загрозою настання для нього невигідних майнових наслідків.

Порука та гарантія забезпечують кредитору більшу ймовір­ність задоволення його грошових вимог, оскільки у разі невико­нання боржником зобов´язання, є можливість звернутися за їх задоволенням до третьої особи.

Застава, з одного боку, забезпечує виконання боржником зобов´язання в натурі, а з іншого - гарантує кредитору задоволення його інтересів у разі невиконання боржником основного зобов´язання.

Вибір виду забезпечення виконання в багатьох випадках за­лежить від суті зобов´язання або може передбачатися імпера­тивною нормою закону. Так, для зобов´язань, які виникають з договору позики чи кредитного договору, характерним спо­собом забезпечення є застава, гарантія, порука. Зобов´язання щодо виконання робіт чи надання послуг, звичайно, забезпе­чуються неустойкою, зобов´язання з участю громадян, що ви­никають із договорів відчуження майна, забезпечуються за­вдатком.

Види забезпечення зобов´язань умовно можна поділити на зобов´язально-правові та речово-правові. До першого виду відно­ситься неустойка, порука, гарантія та завдаток, до другого - за­става і притримання.

Для речово-правових видів (способів) характерне те, що ін­тереси кредитора можуть бути забезпечені за рахунок майна, яке перебуває у володінні кредитора. Зобов´язально-правові способи змушують боржника виконати належно зобов´язання під страхом настання негативних наслідків, які пов´язані із зобов´язальними вимогами.

Види забезпечення виконання зобов´язання є різновидом цивільно-правових зобов´язань. Водночас специфічні ознаки способів забезпечення виконання зобов´язань дозволяють відме­жувати їх від схожих цивільно-правових інститутів.

По-перше, юридична природа видів забезпечення виконан­ня зобов´язань виключає можливість їх самостійного виник­нення та існування, оскільки вони виступають як акцесорні зобов´язання. По-друге, в певних випадках види забезпечення виконання зобов´язань є доказом укладання основного договору (завдаток). По-третє, їх виникнення органічно пов´язане з іс­нуванням головного зобов´язання (неустойка) або ж є передумо­вою виникнення головного зобов´язання (порука). По-четверте, забезпечувальні засоби дають можливість кредитору отримати майнове задоволення у випадку неналежного виконання голо­вного зобов´язання кредитором. По-п´яте, загроза настання не­гативних наслідків майнового характеру внаслідок застосування забезпечувальних способів стимулює боржника до належного виконання зобов´язання.