пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Цивільне право України. Загальна частина

§ 1. Поняття цивільно-правових зобов´язань


ивільно-правові норми зобов´язань складають окремий важ­ливий інститут цивільного права. Вони сформовані в книзі п´ятій ЦК України, яка називається «Зобов´язальне право». Норми зобов´язального права врегульовують відносини майнового обігу в суспільстві й виникають між суб´єктами у зв´язку з передачею майна, наданням послуг, виконанням робіт, заподіянням шко­ди, безпідставним придбанням майна тощо. Врегульовані нор­мами зобов´язального права цивільно-правові відносини нази­вають зобов´язальними правовідносинами. Отже, зобов´язальні правовідносини є окремими видами цивільних правовідносин.

На відміну від норм інституту права власності, які спрямо­вані на врегулювання відносин статики майна, норми інституту зобов´язального права врегульовують відносини щодо динамі­ки майна в суспільстві. їх складають як нормальні відносини між суб´єктами цивільного права, пов´язані з реалізацією про­дукції, виконанням робіт чи наданням послуг, так і відносини, які виникають внаслідок недозволених дій (заподіяння шкоди). Зобов´язальне право регулює як договірні відносини, так і відно­сини, які виникають поза договором.

Систему зобов´язального права складають: а) загальні прави­ла, що поширюються на всі види зобов´язань (загальні положен­ня про зобов´язання); б) спеціальна частина, до якої відносяться окремі види зобов´язань.

До загальних положень про зобов´язання належать норми, які визначають поняття і підстави виникнення зобов´язань, їх виконання, способи забезпечення виконання зобов´язань, від­повідальність за порушення зобов´язань, підстави припинення зобов´язань.

Спеціальну частину інституту зобов´язального права складають окремі види зобов´язань (договори купівлі-продажу, поставки, дарування, довічного утримання, найму, лізингу, факторингу, та ін.), а також специфічні за змістом зобов´язання, що виникають із заподіяння шкоди, безпідставного збагачення, ведення чужих справ без доручення, публічного обіцяння винагороди та ін.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов´язанням є правовід-ношення, в якому одна сторона (боржник) зобов´язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати май­но, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії; а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов´язку.

В цивільно-правовій літературі існує узагальнене теоретичне поняття зобов´язання. Це закріплені цивільним законом сус­пільні відносини з переміщення майнових та інших результатів праці, внаслідок яких одна особа (кредитор) має право вимагати від іншої особи (боржника) вчинення певних дій та обумовленого цим утримання від вчинення інших дій.

Як і будь-яке цивільне правовідношення, зобов´язання вклю­чає такі елементи: суб´єкти, об´єкт, зміст.

Суб´єктами в зобов´язанні виступають його учасники, яких законодавець називає кредитором і боржником. Це можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. До того ж, у зобов´язанні мо­жуть брати участь і ті особи, які не є сторонами. їх називають треті особи. За загальним правилом, зобов´язання не створює обов´язків для третіх осіб, за винятком випадків, коли це перед­бачено домовленістю сторін.

Кредитор - це особа, яка має право вимагати або виконан­ня певної дії, або утримання від вчинення певних дій. Ця особа довіряє своєму контрагенту, кредитує його довірою, тому і нази­вається «кредитором».

Боржник - протилежна кредиторові сторона в зобов´язанні. Він повинен вчинити певні дії або утримуватися від них. Ця особа має борг перед кредитором, тому її називають «боржни­ком». Кредитора, зазвичай, називають активною стороною в зобов´язанні, а боржника - пасивною стороною.

У деяких зобов´язальних правовідносинах одна сторона виступає виключно в ролі кредитора, а інша - боржника. Так, у зобов´язанні, що виникає з договору позички, право вима­гати має одна сторона, а друга є зобов´язаною. У більшості ж зобов´язань кожна зі сторін є одночасно і кредитором, і боржни­ком, оскільки, з одного боку, має право, а з іншого - зобов´язана виконати певні дії (купівля-продаж, поставка, контрактація сільськогосподарської продукції).

У зобов´язальних правовідносинах може брати участь один кредитор і один боржник. Але можливі випадки, коли на сто­роні кредитора чи на стороні боржника, або одночасно і на сто­роні кредитора і на стороні боржника виступають декілька осіб. Йдеться про множинність осіб у зобов´язанні. Вона може бути активною, пасивною або змішаною.

Зобов´язання, в яких декілька кредиторів, а боржник один називають зобов´язаннями з активною множинністю. Інші зобов´язання, в яких є декілька боржників і лише один креди­тор, вважають зобов´язаннями з пасивною множинністю. Якщо ж на стороні боржника і на стороні кредитора виступають по де­кілька осіб, то така множинність вважається змішаною. За на­явності множинності осіб, законодавець розрізняє зобов´язання дольові (часткові) і солідарні.

Зобов´язання вважається дольовим, якщо кожний із боржни­ків зобов´язаний виконати певну дію в певній частині. Частки у виконанні зобов´язань вважаються рівними, якщо інше не пе­редбачене законом чи договором.

Солідарні зобов´язання мають місце, коли кожен із борж­ників повинен виконати зобов´язання повністю. Солідарні зобов´язання виникають лише у випадку, коли це передбачено законом чи договором. Так, ст. 74 Закону України «Про госпо­дарські товариства» прямо зазначає, що якщо при ліквідації повного товариства виявиться, що наявного майна товариства не вистачає для сплати всіх боргів, то за недостатню частину май­на несуть солідарну відповідальність учасники товариства всім своїм майном. Солідарну відповідальність несуть також особи, я"кі спільно заподіяли шкоду.

Особа, яка за певних, визначених законом чи договором обста­вин, виступила в ролі боржника і надала кредитору належне, на­буває права регресу. Внаслідок виконання чужого боргу виникає нове, регресне зобов´язання, в якому особа, яка виконала чужий борг, стає кредитором, а особа, борг якої виконали, - її боржни­ком. Регресними зобов´язаннями називають зворотню вимогу, яка виникає з положень закону у випадках виконання однією особою боргу (зобов´язань) іншої особи. Регресне зобов´язання є самостійним зобов´язанням, хоча тісно пов´язане з попереднім. Правомочна особа в регресному зобов´язанні називається ре-гредієнтом, зобов´язана -регресантом.

Регресні зобов´язання виникають як наслідок виконання ін­шого зобов´язання. Вони можуть виникнути не лише при солідар­ності боржників (боржник, який задовольнив вимогу кредитора, сам стає кредитором по відношенню до іншого боржника), а й у ви­падках наявності вини зобов´язаної особи й відсутності вини кре­дитора. Так, якщо водій автопарку вчинить дорожньо-транспор­тну пригоду, то відповідальною особою перед потерпілим буде автопарк (як володілець джерела підвищеної небезпеки), який у випадку задоволення позову потерпілого має право звернутися з регресним позовом до безпосереднього винуватця аварії.

Поруч з дольовими (частковими) і солідарними зобов´ язаннями існують субсидіарні, або додаткові зобов´язання. їх суть полягає в тому, що при невиконанні чи неналежному виконанні борж­ником своїх зобов´язань відповідальність за певних обставин може бути покладена на додаткового боржника. Субсидіар­ні зобов´язання можуть виникати як на підставі закону (нап­риклад, при заподіянні шкоди неповнолітніми у віці від 14 до 18 років за відсутності у них майна чи заробітку, достатнього для відшкодування шкоди, заподіяну шкоду відшкодовують їх батьки (усиновителі) або піклувальники, якщо вони не доведуть, що шкода сталася не з їх вини), так і в силу укладеного договору (наприклад, договір поруки).

Об´єкт зобов´язань - це те, на що спрямовані права та обов´язки суб´єктів, тобто це певні дії щодо речей, грошей, пос­луг. Ці дії можуть передбачати: а) передачу речей у власність чи користування; б) виконання певної роботи; в) сплату грошей (відшкодування збитків) та ін.

Сутність зобов´язання може полягати у виконанні якої-небудь дії, наприклад передачі майна у користування. Таке зобов´язання має позитивний зміст, оскільки характерною його ознакою є позитивні дії боржника. Стримування від дій, на­приклад, не будувати паркан на ділянці землі, має негативний зміст зобов´язання. Негативна поведінка (утримання від вчи­нення певних дій), як правило, виступає лише доповненням або наслідком активної функції, яку виконує боржник.

Інколи вважають, що об´єктами зобов´язання є речі, гроші, пос­луги. Проте власне дії зобов´язаної особи є юридичним об´єктом зобов´язання, а речі, гроші, послуги - це матеріальні об´єкти зобов´язання´. У зобов´язанні є як юридичний, так і матеріальний об´єкт. Так, у договорі купівлі-продажу і продавець, і покупець од­ночасно виступають боржниками, а тому юридичними об´єктами водночас є дії щодо передачі майна (які здійснює продавець) та дії щодо оплати майна (які здійснює покупець). До того ж, у цьому по­ширеному цивільно-правовому договорі двом юридичним об´єктам (передача майна та передача грошей) відповідають і два матеріаль­ні об´єкти - майно та гроші. У низці зобов´язань за наявності двох юридичних об´єктів існує лише один матеріальний об´єкт (договір безоплатного збереження майна). Матеріальним об´єктом у цих зобов´язаннях є майно, що здане на зберігання. Юридичними об´єктами є дії, спрямовані на збереження майна зберігачем, та дії, спрямовані на своєчасне одержання майна поклажодавцем.

Зміст зобов´язання - це сукупність суб´єктивних прав та обов´язків його учасників. Оскільки зобов´язання є пра­вовідносинами майнового характеру, то і зміст їх становлять суб´єктивні права та обов´язки майнового характеру. Проте де­які зобов´язання можуть бути і не майновими, наприклад, ок­ремі зобов´язання, що виникають у галузі авторського права, коли автор вимагає виправлення перекручень у своєму творі; коли автор виконує планову роботу, за яку не сплачується гоно­рар; коли виконується доручення немайнового характеру.

Поруч із загальними для всіх правовідносин рисами, зобов´язальні правовідносини характеризуються особливими специфічними ознаками, які дозволяють розглядати їх як окре­мий вид цивільних правовідносин, зокрема:

1) за ознакою суб´єктного складу. На відміну від абсо­лютних правовідносин, наприклад правовідносин власності, зобов´язальні правовідносини завжди встановлюються з конк­ретними суб´єктами, тобто мають відносний характер. Це озна­чає, що зобов´язальні правовідносини майже завжди належать до числа відносних, а не абсолютних;

2) за ознакою юридичного об´єкта. У зобов´язальних пра­вовідносинах обов´язок, як правило, полягає у виконанні ак­тивних позитивних дій (у правовідносинах власності від інших осіб, передусім, вимагається утримуватися від дій, які порушу­ють право власності), тобто юридичним об´єктом правовідносин власності є пасивна поведінка зобов´язаних осіб;

3) зобов´язальні правовідносини є правовою формою відносин щодо передачі майна, виконання робіт, надання послуг, тобто, здебільшого, вони виступають як майнові (а не особисті немайнові) відносини, що виражають динаміку власності;

4) належне виконання зобов´язань забезпечується засоба­ми державного примусу у формі санкцій: окрім відшкодування збитків, стягується ще й пеня, штраф, неустойка.

Отже, поряд з інститутом власності, важливе місце в системі цивільного права України посідає інститут зобов´язального пра­ва. Зобов´язальне право охоплює сукупність цивільно-право­вих норм, які регулюють майнові відносини, що складаються у зв´язку з передачею майна, наданням послуг, виконанням робіт, заподіянням шкоди або безпідставним придбанням майна. Такі відносини мають власну структуру (елементи) та особливості.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Адміністративне право України: тенденції трансформації в умовах реформування
Конкурентне право України
Дипломатичне представництво: організація і форми роботи
Аграрне право України
Історія держави і права України - Ч.1
Юридична деонтологія
Історія вчень про державу і право
Адміністративне право України
Аграрне право України
Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності)
Виконавча влада в Україні: організаційно-правові засади
Правове регулювання застосування сили працівниками правоохоронних органів
Цивільне право України. Загальна частина
Історія вчень про право і державу
Податкове право