На відміну від об´єктів авторського права, винаходи, корисні моделі і промислові зразки як рішення практичних завдань мо­жуть повторюватися, створюватися різними способами незалеж­но один від одного. Тому їх правова охорона припускає формалі­зацію в законі певних ознак, дотримання спеціального порядку визначення пріоритету, перевірку новизни і встановлення особ­ливого режиму використання.

Патентне право (право промислової власності) забезпечує другу частину об´єктів творчості (складову інтелектуальної власності) не менш важливу, ніж перша його частина (духовна творчість). Слід брати до уваги, що в умовах ринкової економі­ки, як перші об´єкти (духовної творчості), так і другі (науково-технічної творчості), виступають товаром.

Патентне право - це сукупність норм, що регулюють май­нові й особисті немайнові відносини, які виникають у зв´язку з використанням авторства на винаходи, корисні моделі і про­мислові зразки, з охороною прав на винаходи, корисні моделі і промислові зразки, установленням режиму використання цих об´єктів, матеріальним і моральним стимулюванням, а також захистом прав авторів і патентовласників.

Об´єктами патентного права є винаходи, корисні моделі і промислові зразки, яким надається правова охорона, що не су­перечить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та відповідає умовам патентоздатності.

Патентоздатність - це властивість нововведення бути виз­наним винаходом, корисною моделлю, промисловим зразком у правовому відношенні і, відповідно, одержати правову охорону. Винахід - це технічне (технологічне) рішення, що отримує правову охорону у разі, якщо воно є новим, має винахідницький рівень і є промислово придатним для використання. Об´єктом винаходу може бути продукт, (пристрій, речовина тощо) або про­цес у будь-якій сфері технології.

Корисна модель — це конструктивне виконання засобів ви­робництва і предметів споживання, а також їх складових частин. Корисна модель вважається придатною для набуття права інте­лектуальної власності на неї, якщо вона, відповідно до закону, є новою і придатною для промислового використання.

Промисловим зразком є художньо-конструкторське рішен­ня виробу, що визначає його зовнішній вигляд. Зміст промисло­вого зразка складає не технічне рішення, а художньо-конструк­торське рішення виробу, що формує його зовнішній вигляд: ав­томобіля, літака, телевізора тощо.

Правова охорона надається промисловому зразку, що є новим і промислово придатним.

Не можуть одержати правову охорону в рамках патентного права: відкриття, наукові теорії та математичні методи; методи організації та управління господарством; плани, умовні позна­чення, розклади, правила; топографії інтегральних схем; сорти рослин і породи тварин тощо.

Суб´єктами патентного права є автори винаходів та корисних моделей (винахідники), а також автори промислових зразків, які є фізичними особами. Суб´єктами можуть також бути патентовласники - фізичні та юридичні особи, які не є авторами, од­нак одержали окремі патентні права за законом або договором (ст. 463 ЦК України).

Неповнолітні особи вправі самостійно, без згоди батьків чи законних представників, здійснювати свої патентні права після досягнення 14 років (п. 2 ст. 32 ЦК України). Іноземні фізичні та юридичні особи користуються правами нарівні з фізичними і юридичними особами України відповідно до міжнародних дого­ворів України.

До джерел патентного права належить Конституція України
(ст.ст. 41, 54), ЦК України глава 39, Закон України «Про охо­рону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки». До джерел патентного права відносять та­кож міжнародні угоди, зокрема Паризьку конвенцію з охорони промислової власності (1883 p.), Євразійську патентну конвен­цію (1995 р).        

Набуття права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок засвідчується патентом. Будь-яке посягання на права власника патенту вважається порушенням права власника патенту.

На вимогу власника патенту таке порушення має бути припи­нено, а порушник зобов´язаний відшкодувати власнику патенту заподіяні збитки. Вимагати поновлення порушених прав влас­ника патенту може також особа, яка придбала ліцензію, якщо інше не передбачено ліцензійним договором.

Спори, пов´язані з порушенням прав та інтересів патентовласників, розв´язуються судом, господарським або третейським су­дом у порядку, встановленому чинним законодавством України. Так, суди відповідно до їх компетенції розглядають спори про:

-    авторство на промисловий зразок;

-    встановлення власника патенту;

-    порушення майнових прав власника патенту;

-    укладання та виконання ліцензійних договорів;

-    право попереднього користування;

-    винагороду автора;

-    компенсації. Кодексом України про Адміністративні правопорушення (ст. 51-2) передбачена відповідальність за незаконне використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка та ін., привлас­нення авторства на такий об´єкт або інше умисне порушення прав на об´єкт права інтелектуальної власності, що охороняється за­коном. Таке правопорушення тягне за собою накладення штрафу від десяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання і матеріалів, які призначені для її виготовлення.

Статтею 177 КК України передбачена відповідальність за по­рушення прав на об´єкти промислової власності. Незаконне ви­користання винаходу, корисної моделі, промислового зразка та ін., якщо ці дії завдали матеріальної шкоди у великому розмірі (якщо її розмір у сто і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян), - карається штрафом від ста до чо­тирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, з конфіскацією не­законно виготовленої продукції та обладнання і матеріалів, при­значених для її виготовлення.

Зазначеною нормою передбачено також відповідальність за ті ж самі дії, якщо вони вчинені повторно або завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі (якщо розмір шкоди у тися­чу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян).

Право інтелектуальної власності на наукове відкриття.

Наукове відкриття є особливим, нетрадиційним результатом інтелектуальної діяльності. Воно характеризується важливістю і певною мірою значимістю в розвитку людства, вагомими зру­шеннями у розвитку науково-технічного прогресу. Наукове від­криття - це досягнення всього людства, і воно не може бути мо­нополізоване окремою особою чи групою осіб, мати конкретного правоволодільця. З моменту обнародування воно стає надбанням людства і може бути вільно використано будь-ким як при про­веденні подальших наукових досліджень, так і при розробці на його основі конкретних технічних рішень. Аналіз чинного зако­нодавства дозволяє говорити не лише про особливості об´єкта у праві інтелектуальної власності на наукове відкриття, а й зважу­вати на складнощі у здійсненні правового регулювання науково­го відкриття. Даному питанню присвячена окрема глава ЦК Ук­раїни (ст.ст. 457-458). На міжнародно- правовому рівні наукові відкриття, як об´єкт інтелектуальної власності, регулюються ст. 2 Конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелекту­альної власності, прийнятої на Стокгольмській дипломатичній конференції у 1967 році. Новим ЦК науковим відкриттям нада­на юридична визначеність та конкретність, однак спеціальний закон щодо врегулювання суспільних відносин у даній сфері, на жаль, в Україні відсутній.

Відповідно до ст. 457 ЦК України, науковим відкриттям є встановлення невідомих раніше, але об´єктивно існуючих законо­мірностей, властивостей та явищ матеріального світу, які вно­сять докорінні зміни урівень наукового пізнання. Отже, об´єктами наукових відкриттів є закономірності, властивості та явища ма­теріального світу, визначальними ознаками яких є те, що по-пер­ше, вони не були відомі раніше в світі і виявлені вперше; по-друге, здатні вносити докорінні зміни у рівень наукового пізнання. Тіль­ки за наявності таких умов закономірності, властивості та явища матеріального світу можуть бути визнані відкриттям, до того ж, кожен із зазначених об´єктів може бути окремим відкриттям. Слід зазначити, що наукове відкриття є результатом виявлення безпосередньо суттєвих, необхідних зв´язків матеріального світу, а не встановлення яких-небудь раніше не відомих матеріальних об´єктів. Тому правова охорона не поширюється на географічні, археологічні, палеонтологічні відкриття, а також відкриття ко­рисних копалин. Не отримують у даному випадку охорони також відкриття у сфері суспільних наук.

Наукове відкриття має бути достовірним, тобто існування за­кономірності, властивості чи явища матеріального світу не прос­то констатуються автором, а обов´язково доводяться ним теоре­тично або експериментально.

Закономірність матеріального світу як об´єкт відкриття - це невідомий раніше, але об´єктивно існуючий і такий, що вносить докорінні зміни в рівень пізнання, істотний і стійкий зв´язок між явищами або властивостями матеріального світу. Така закономірність у природі існувала, існує і буде існувати за­вжди. Об´єктом відкриття вона стає лише тоді, коли про існуван­ня цієї закономірності людина дізналася, встановила її, виявила об´єктивне існування. Закономірність як прояв дії об´єктивного зв´язку характеризується тим, що є стійким і закономірним зв´язком між явищами і властивостями, має універсальний ха­рактер.

Властивість матеріального світу як об´єкт відкриття - це невідома раніше об´єктивно існуюча якісна сторона об´єкта ма­теріального світу. Об´єкти різняться між собою за різноманітни­ми властивостями, як істотними, так і неістотними. Сукупність істотних властивостей об´єкта складає його якісну визначеність. Виявити нову істотну властивість об´єкта - означає встановити існуючу незалежно від волі і свідомості людини невідому рані­ше якісну визначеність об´єкта стосовно інших об´єктів, з якими він вступає у взаємодію. При цьому повинно бути доведено, чим викликана виявлена властивість, що вона за собою тягне і при яких взаємодіях проявляється.

Явище матеріального світу як об´єкт відкриття - це невідо­ма раніше об´єктивно існуюча і така, що вносить докорінні зміни в рівень пізнання, форма прояву сутності об´єкта матеріального світу (природи). Явище і сутність органічно поєднані, існують незалежно від волі і свідомості людини. Досить часто сутність прихована за явищем. У разі розкриття сутності стає можливим наукове пояснення самого явища. Явище завжди несе в собі ін­формацію про сутність об´єкта матеріального світу.

Суб´єктами права на наукове відкриття передусім є фізич­ні особи незалежно від віку, дієздатності, стану здоров´я тощо, творчою працею яких зроблено відкриття. В сучасних умовах відкриття може бути зроблено (встановлено, доведено, обґрунто­вано тощо) творчою працею не лише однієї особи, а декількох. Якщо відкриття зроблено кількома особами, то виникає співав­торство на нього. При цьому співавторами часто бувають вчені різних галузей науки, які прийшли до відкриття, досліджуючи його окремі елементи. Співавтором визнається особа, яка своєю творчою працею взяла участь у встановленні відкриття. Не мо­жуть претендувати на співавторство особи, які надали автору наукового відкриття лише технічну допомогу (виконання розра­хунків, оформлення документів, організаційне керівництво до­слідженнями тощо).

Наукове відкриття може бути зроблено у зв´язку з виконан­ням службових обов´язків, в певній установі чи закладі. Навіть у такому випадку усі немайнові права на нього будуть належати його авторові. Право авторства є найважливішим серед особиcтих немайнових прав, які має особа, котра зробила відкриття. Воно не може бути відчужене за життя автора або перейти до спадкоємців після його смерті.

Відповідно до ст. 458 ЦК України автор наукового відкриття має право надати науковому відкриттю своє ім´я або спеціальну назву.

Право на наукове відкриття засвідчується дипломом та охо­роняється у порядку, встановленому законом.

Дане положення закону закріплює за автором відкриття пра­во на авторське ім´я. Воно полягає у можливості автора вимага­ти, щоб за будь-яких згадувань щодо зробленого ним наукового відкриття воно пов´язувалося з його ім´ям, а також, щоб його ім´я не спотворювалося.

Право інтелектуальної власності на комерційну таємницю. Чинне в Україні законодавство виділяє декілька видів відомос­тей, які в певній мірі відносяться до таємних. Відтак, має міс­це таємниця державна, військова, медична, нотаріальна, ад­вокатська, банківська, а також особиста та сімейна таємниця, таємниця усиновлення, таємниця слідства, таємниця нарадчої кімнати і т. п. Правова охорона відомостей, які повинні збері­гатися в таємниці знайшла своє закріплення у різних норма­тивних актах. При цьому слід назвати Закон України «Про де­ржавну таємницю», Закон України «Про інформацію», Закон України «Про банки і банківську діяльність», Сімейний кодекс України та ін. Основи цивільно-правового регулювання комер­ційної таємниці закріплено в Цивільному кодексі України (ст. ст. 505-508).

Сутність права інтелектуальної власності на комерційну таєм­ницю полягає в забезпеченні володільцю інформації можливості засекречувати цю інформацію від широкого загалу і вимагати, щоб треті особи утримувались від використання незаконних шляхів її отримання.

Відповідно до ст. 505 ЦК України комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв´язку із цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обста­винам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію. Отже, виходячи з цього, комерційна таємниця - це інформація, яка по-перше, має дій­сну або потенціальну комерційну цінність в силу її невідомості третім особам; по-друге, до неї немає вільного доступу на закон­них підставах; по-третє, володілець по відношенню до такої ін­формації приймає заходи щодо її конфіденційності. Це можуть бути найрізноманітніші відомості, пов´язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємця, за винятком тих, які відповідно до за­кону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці. Так, не можуть бути віднесені до комерційної таємниці:

-  установчі документи;

-  документи, що надають право займатися підприємницькою діяльністю;

-  відомості за встановленими формами звітності про фінансо­во-господарську діяльність або інші відомості, необхідні для пе­ревірки правильності вирахування та сплати податків та інших обов´язкових платежів;

-  документи про сплату податків та інших обов´язкових пла­тежів;

-  відомості про чисельність, склад працівників, їхню заробіт­ну плату та умови праці;

-  відомості про забруднення навколишнього природного сере­довища, порушення антимонопольного законодавства, недотри­мання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що заподіює шкоду здоров´ю населення.

Суб´єктами права на комерційну таємницю можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, які займаються підприємни­цькою діяльністю. Майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю належать особі, яка правомірно визначи­ла інформацію комерційною таємницею. Відповідно до ст. 506 ЦК України майновими правами на комерційну таємницю є: 1) право на використання комерційної таємниці; 2) виключне пра­во дозволяти використання комерційної таємниці; 3) виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Володілець права на комерційну таємницю може використо­вувати її будь-яким способом не забороненим законом: дозволи­ти використання інформації третім особам на основі договору, розкрити відомості, які складають державну таємницю, продати або іншим способом розпорядитися інформацією, надати іншим особам дозвіл на використання конфіденційної інформації шля­хом видачі виключних чи невиключних ліцензій.    .

Комерційна таємниця не потребує офіційного визнання її охороноспроможності, державної реєстрації та виконання ін­ших формальностей, а також сплати державних зборів чи мита. Строк чинності права інтелектуальної власності на комерційну таємницю обмежується строком існування сукупності ознак ко­мерційної таємниці (секретність, комерційна цінність, забезпе­чення збереження).

Володілець комерційної інформації зобов´язаний приймати всі заходи щодо її охорони, а також розкрити її за вимогою ком­петентних державних органів чи посадових осіб (суду, слідчих органів, органів попереднього дізнання). На вимогу ст. 507 ЦК України, органи державної влади також зобов´язані охороняти від недобросовісного комерційного використання інформацію, яка є комерційною таємницею та створення якої потребує знач­них зусиль і яка надана їм з метою отримання встановленого законом дозволу на діяльність, пов´язану з фармацевтичними, сільськогосподарськими, хімічними продуктами, що містять нові хімічні сполуки. Дана інформація охороняється органами державної влади також від розголошення, крім випадків, коли розголошення потрібне для забезпечення захисту населення або не вжито заходів щодо її охорони від недобросовісного комерцій­ного використання.