пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Цивільне право України. Загальна частина

§ 3. Спадкування за законом


При спадкуванні майна в Україні застосовуються два основ­них порядки визначення спадкоємців та розподілу спадкового майна. При спадкуванні за законом до спадкування закликають­ся ті особи, яких законодавець називає спадкоємцями. Тобто, в цьому випадку спадкове майно розподіляється між особами, які названі в числі спадкоємців у відповідних статтях ЦК Украї­ни. Такі особи називаються законними спадкоємцями, або колом спадкоємців за законом.

Спадкування за законом має місце тоді, коли воно не змінене заповітом, тобто спадкодавець у заповідальному розпорядженні не призначив спадкоємців особисто. Тобто, спадкування за зако­ном настає, коли:

а) спадкодавець не скористався наданим йому правом і не склав заповіт;

б) заповідач скасував раніше складений заповіт і не залишив нового;

в)  заповіт в судовому порядку визнаний недійсним повністю чи частково;

г)  складеним заповітом не охоплене все належне заповідачу майно;

д) спадкоємці за заповітом померли раніше спадкодавця, а ін­ших спадкоємців заповідач не підпризначив;

є) спадкоємці за заповітом усунуті від спадщини як «негідні» відповідно до ст. 1224 ЦК, не прийняли спадщину, відмовилися від неї або не виконали умов заповіту.

Кого ж саме законодавець називає в числі спадкоємців за законом? Передусім це особи, які за характером сімейно-побу­тових зв´язків були найближчими до покійного. Незважаючи на те, що спадкодавець не склав заповіту, законодавець нама­гається передбачити, кому б цей громадянин міг залишити своє майно, і цілком обґрунтовано вважає, що це повинні бути най­ближчі до померлого особи. Вирішуючи це питання, законода­вець враховує такі обставини: кровну спорідненість, шлюбні відносини, відносини усиновлення (удочеріння), перебування на утриманні.

Спадкоємці за законом призиваються до спадкування в по­рядку черги. Якщо ЦК УРСР 1963 р. було встановлено дві черги спадкоємців, то діючим законодавством коло черг збільшено до п´яти.

Спадкоємцями першої черги є діти (в тому числі й усинов­лені), подружжя, батьки (в тому числі усиновителі), а також ди­тина, яка народилася після смерті спадкодавця.

До спадкоємців першої черги належать також онуки та прав­нуки, але лише в тому випадку, якщо на момент відкриття спад­щини немає в живих того з батьків, який би був спадкоємцем.

До спадкоємців належать не тільки діти, які народилися в за­реєстрованому шлюбі, але й ті діти, стосовно яких батько доб­ровільно визнав своє батьківство і без укладання шлюбу, або ж батьківство було встановлено в судовому порядку. Навіть якщо шлюб був визнаний недійсним, діти, народжені у такому шлюбі, користуються такими ж правами спадкоємців, як і діти, народ­жені в дійсному шлюбі.

До дітей спадкодавця прирівнюються усиновлені діти, які спадкують після свого усиновителя, і вже не вважаються спад­коємцями за законом рідних батьків. Усиновлення повинне бути оформлене належним чином рішенням органів опіки та піклу­вання.

Не належать до спадкоємців за законом пасинки та падчерці після вітчима та мачухи, якщо не мало місце усиновлення чи утримання.

До спадкоємців другої черги відносяться брати, сестри, дід, баба померлого. Чинне законодавство не робить ніяких відмін­ностей між братами та сестрами повнорідними, єдинокровними чи єдиноутробними. Для спадкування у другій черзі після бра­та чи сестри досить походження від спільної матері чи батька. Зведені брати та сестри, тобто діти, батьки яких уклали шлюб між собою, права спадкування один після одного не набувають, оскільки у них відсутні спільні батько та матір.

За рішенням суду між усиновленим та його бабою, дідом, бра­том та сестрою за походженням може бути збережений правовий зв´язок, у цьому випадку спадкування відбувається на загаль­них підставах.

Про розширення кола спадкоємців за законом висловлювали­ся окремі науковці ще в 30-х роках. Цю ж позицію поділяли де­які фахівці і при обговоренні проектів нових цивільних кодексів союзних республік на початку 60-х років. Але позитивного вирі­шення в законодавстві ця пропозиція не знайшла.

У новому ЦК України значно розширене коло спадкоємців за законом, причому це поняття поширюється не лише на осіб за ознакою родинних чи сімейних зв´язків, а й за ознакою членства у сім´ї. І якщо перша і друга черга спадкоємців за законом змін не зазнала, то у третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця (ст. 1263 ЦК).

У четверту чергу право на спадкування за законом мають осо­би, які проживали зі спадкодавцем однією сім´єю не менш як п´ять років до відкриття спадщини (ст. 1264 ЦК).

Одним із найбільш спірних питань в науці цивільного та сі­мейного права залишається поняття «член сім´ї».

У чинному законодавстві немає визначення поняття не лише «член сім´ї», а й поняття «сім´я» взагалі, хоча від правильного застосування цього терміну в кожному конкретному випадку залежить не лише обсяг і характер суб´єктивного права, ай са­ме існування цього права (на житлове приміщення, аліменти, пенсію, пільги тощо). Це поняття використовує житлове, трудо­ве, страхове законодавство, законодавство про соціальне забез­печення.

Так у статті 64 Житлового Кодексу УРСР до сім´ї наймача віднесені подружжя наймача, їхні діти, батьки. Членами сім´ї наймача можуть бути визнані й інші особи, якщо вони постій­но проживають спільно з наймачем і ведуть з ним спільне гос­подарство. Поняттям «член сім´ї» послуговується також трудове право, страхове право, право соціального забезпечення.

В ст. 23 Закону України «Про державний бюджет України на 2004 рік» від 27 листопада 2003 р. зазначено, що до членів сім´ї пільговика при наданні пільг належать: дружина (чоловік), їх неповнолітні діти (до 18 років); неодружені повнолітні діти, яких визнано інвалідами з дитинства 1 та 2 групи або інваліда­ми 1 групи; особа, яка проживає разом з інвалідом війни 1 гру­пи та доглядає за ним за умови, що інвалід війни не перебуває у шлюбі; непрацездатні батьки; особа, яка перебуває під опікою або піклуванням громадянина, що має право на пільги та прожи­ває з ним.

Відповідно до п. 26 Порядку призначення і виплати держав­ної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам і державної соціальної допомоги на догляд, затвер­дженого поставною KM України від 2 квітня 2005 р. № 261 до складу сім´ї включаються: чоловік, дружина, діти, які перебу­вають на утриманні цієї особи віком до 18 років; діти - студенти вищих навчальних закладів 1-4 рівня акредитації та професій­но-технічних навчальних закладів з денною формою навчання віком до 23 років, які не мають власних сімей, у тому числі ті, що одержують стипендію, незалежно від того, де вони прожи­вають (разом з батьками чи перебувають на навчанні в іншому населеному пункті); особи, шлюб яких не зареєстровано, якщо вони разом проживають та ведуть спільне господарство; усинов­лені діти, які проживають з усиновителями. До складу сім´ї не включаються: батьки, дід, баба, брати, сестри, діти, які перебу­вають на повному державному утриманні та деякі інші особи.

Офіційне тлумачення поняття «член сім´ї» спробував дати і Конституційний Суд України. У своєму рішенні від 3 червня 1999 року він зазначив, що природа сімейних правовідносин визначається кровними (родинними) зв´язками або шлюбни­ми відносинами; спільним постійним проживанням; веденням спільного господарства. Членами сім´ї можуть бути визнані й інші особи за умови постійного спільного проживання і веден­ням спільного господарства.

Зазначимо, що це тлумачення поширюється лише на поняття «член сім´ї військовослужбовця, працівника міліції, особового складу пожежної охорони».

Коментатори ЦК поняття «проживали однією сім´єю» тра­диційно розкривають, виходячи із норм Сімейного кодексу Ук­раїни. Так, за ст. З СК сім´ю складають особи, що спільно про­живають, пов´язані спільним побутом, мають взаємні права та обов´язки.

Відсутність законодавчого поняття «член сім´ї» обумовлює і відсутність чіткого розуміння поняття «спадкоємець третьої черги». А це провокує численні судові розгляди, коли ті чи інші спадкоємці, або і зовсім сторонні особи, будуть наполягати на визнанні їх членами сім´ї в судовому порядку.

П´яту чергу спадкоємців становлять інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближ­чого ступеня споріднення усувають від права спадкування роди­чів подальшого ступеня споріднення (ст. 1265 ЦК).

Ця новела, по суті, безмежно розширює коло спадкоємців за законом і практично позбавить державу права на так звану ві-думерлу (виморочну) спадщину, тобто майно, яке залишилося після смерті громадянина за відсутності спадкоємців як за за­повітом, так і спадкоємців за законом, і яке успадковується де­ржавою.

Якщо на думку розробників нового ЦК перехід виморочної спадщини до держави є несправедливим, то чи доцільнішою є пропозиція, за якою цю ж спадщину замість держави будуть отримувати далекі родичі, які можуть не лише не підтримувати ніяких стосунків з померлим, а й взагалі не знати про його існу­вання. І як справедливо вже зазначалося, ці далекі родичі й самі не розраховували отримати щось із цієї спадщини.

Закон повинен бути не лише справедливим, але й зрозумілим. Чи має уяву пересічний громадянин про «спорідненість шостого ступеня»? Не кожен правознавець зможе назвати «родичів шос­того коліна», тому редакція статті є невдалою спробою «юридич­ної економії».

Ступінь родинності визначається кількістю народжень, які відділяють родичів, при цьому народження самого спадкодавця в це число не входить. Таким чином до спадкування в четверту чергу послідовно закликаються:

- родичі четвертого ступеня споріднення - діти рідних племінників і племінниць спадкодавця (двоюрідні онуки і онуч­ки, рідні брати і сестри його діда та бабки (двоюрідні дід та баба);

- родичі п´ятого ступеня споріднення - діти його двоюрідних онуків і онучок (двоюрідні правнуки та правнучки), діти його двоюрідних братів та сестер (двоюрідні племінниці та племін ники), діти його двоюрідних дідів та бабок (двоюрідні дядьки та тітки);

- родичі шостого ступеня споріднення - діти його двоюрід­них правнуків та правнучок (двоюрідні праправнуки та праправ­нучки), діти його двоюрідних племінників та племінниць (тро­юрідні онуки та онучки), діти його двоюрідних дядьків та тіток (троюрідні брати та сестри).

Для того щоб довести нотаріусу існування родинних зв´язків (по жіночій лінії) із померлою троюрідною сестрою, спадкоємець повинен надати сімнадцять свідоцтв про народження, смерть та шлюб і це за умови, що ніхто із жінок (спадкоємець, мати, ба­буся, двоюрідна бабуся, двоюрідна тітка, троюрідна сестра) не розривав і не укладав нового шлюбу. Чи зможе спадкоємець про­тягом встановленого шестимісячного терміну довести своє право на спадщину за умови, що нікого із згаданих родичів уже немає в живих?

На допомогу родичів у цій ситуації спадкоємець розраховува­ти не може, оскільки нікого із згаданих вище родичів вже немає в живих, тому і свідоцтва про народження та шлюб своєї дво­юрідної бабусі, яка померла ще до війни, повинен віднайти він сам. В таких випадках важко уникнути тривалих, витратних і безперспективних судових процесів, а право на спадкування ро­дичів шостого ступеня спорідненості перетворюється на декла­рацію.

До п´ятої черги ЦК України відносить також утриманців по­мерлого, які не були членами його сім´ї, тобто непрацездатних і неповнолітніх осіб, які протягом п´яти років одержували від спадкодавця матеріальну допомогу, яка була для них єдиним або основним джерелом засобів існування (ст. 1265 ЦК).

За ЦК УРСР 1963 р. утриманці, тобто особи, які були непра­цездатними за віком чи за станом здоров´я, і перебували на ут­риманні спадкодавця не менше року до відкриття спадщини, складали особливу групу спадкоємців. Непрацездатними вва­жаються подружжя чоловічої статі з досягненням ними 60-ти років та жіночої статі з досягненням 55-річного віку, незалежно від того, настало у них право на пенсію чи ні; неповнолітні до 18 років, а також інваліди І—III групи, незалежно від того, була їм призначена пенсія чи ні.

За ЦК УРСР 1963 р. утриманці не мали своєї постійної черги -вони закликалися до спадкування разом з тією чергою, яка отри­мувала спадщину. ЦК України практично усуває утриманців від спадкування, оскільки право на спадщину вони набувають лише за відсутності перших чотирьох черг спадкоємців за законом.

Зміст спадкування за законом полягає в тому, що законода­вець за відсутності заповіту моделює поведінку померлої особи щодо розпорядження належним їй майном. І зрозуміло, що до числа спадкоємців за законом повинні потрапити найближчі і найдорожчі для спадкодавця особи - його діти, батьки, дружи­на. Але і до утриманця спадкодавець своє ставлення висловив чітко і однозначно ще за життя: утриманець отримував від нього допомогу, яка була постійним і основним джерелом існування протягом не менше 5 років.

Тому позбавлення утриманця засобів існування після смерті спадкодавця означає спотворення волі спадкодавця і викликає цілком природне запитання: хто ж буде піклуватися про таку особу? Нам здається, що в цьому випадку обов´язки по утри­манню шляхом надання аліментів повинні покладатися на спад­коємців, які прийняли спадщину, пропорційно їх часткам.

Нове спадкове законодавство надало право на спадкування в порядку представлення не лише внукам та правнукам, але і племінникам та двоюрідним братам та сестрам померлого. При спадкуванні по прямій низхідній лінії право представлення діє без обмеження ступеня споріднення (ст. 1266 ЦК).

В ЦК України з´явилася новела, яка передбачає зміну черго­вості одержання права на спадкування (ст. 1259 ЦК).

Черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим дого­вором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Водночас цей договір не може порушувати прав спад­коємця, який не бере в ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов´язкову частку у спадщині.

Черговість спадкування може бути змінена і за рішенням суду. Так, фізична особа, яка протягом тривалого часу опікува­лася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спад­кодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані, може вимагати в судовому порядку визнання за нею права на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування.

Зазначена новела є досить спірною. Існування низки оціноч­них понять («тривалий час», «тяжка хвороба», «безпорадний стан», «опікувалася», «матеріально забезпечувала», «інша до­помога») перетворює розв´язання справи на підставі норм зако­ну у вирішення згідно із «суддівським баченням», що не може не зумовити появу безпідставних позовів і певних зловживань з боку суддівського корпусу.

Спадкоємці за усною угодою між собою можуть змінити роз­мір частки рухомого майна у спадщині будь-кого з них. Якщо угода стосується нерухомого майна, то вона повинна укладатися в письмовій формі (ст. 1267 ЦК).

ЦК УРСР встановлював особливі правила щодо спадкування предметів домашньої обстановки та вжитку. При спадкуванні за законом це майно успадковували спадкоємці, які не менше од­ного року до смерті спадкодавця проживали спільно з ним. ЦК України скасував особливий правовий режим домашнього май­на, включивши його в загальну спадкову масу. Таким чином, домашнє майно підлягає поділу між спадкоємцями, які закли­каються до спадщини, на загальних підставах, хоча спадкоємці, які протягом не менш як одного року до часу відкриття спадщи­ни проживали разом із спадкодавцем однією сім´єю, мають пере­важне право на виділ їм у натурі предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку в розмірі частки, яка їм належить.

Така новела, на нашу думку, є передчасною. В силу традицій, які склалися на Україні, якщо з батьками залишається син чи дочка, вони піклуються про старих, доглядають їх, а після смер­ті успадковують домашнє майно. І таке рішення є справедливим. Інші спадкоємці, які мешкають в іншому місці, змушені, зви­чайно, придбати собі посуд, меблі, телевізор, тощо. Спадкоємці, які мешкають разом із спадкодавцем, не бачать сенсу в придбан­ні, скажімо ще однієї шафи, бо ця річ в квартирі є і вони нею користуються. Свої кошти вони витрачають на ремонт побутової техніки, на харчі для тих же батьків, сплачують за квартиру, телефон, послуги. І за цих обставин примушувати спадкоємців, які проживали разом із спадкодавцем, виплачувати іншим спад­коємцям вартість частки майна, яке, зазвичай, залишається у них, є рішенням несправедливим.

Спадкоємці однієї черги отримують спадщину в рівних час­тках. Винятком з цього правила є спадкування спадкоємців в порядку представлення. У такому порядку спадкують онуки та правнуки, прабаба, прадід, племінники, двоюрідні брати та сестри померлого. Вони отримують ту частку, яка б належала їх померлим батькам, якби ті були живими на момент відкриття спадщини.

Так, якщо після смерті спадкодавця залишився його син і два онуки раніше померлого другого сина, то половину спадщини от­римає живий син, а кожний онук матиме право на одну четверту частину спадщини, оскільки їм разом належить та частка, яку б отримав їх батько, коли б він був живий. Тобто у цьому випадку у спадкоємців однієї черги (син та онуки) частки будуть різними.

Онуки мають право отримати спадщину в порядку представ­лення лише в тому випадку, якщо їх батьки померли до відкрит­тя спадщини, а не, наприклад, відмовилися від спадщини, чи були усунуті від спадщини як негідні спадкоємці.

Практичне значення має і вирішення питання щодо порядку спадкування онуками, правнуками у випадку, коли вони є спад­коємцями за законом першої черги і, одночасно, один з них пере­бував на утриманні померлого.

Якщо онуки і правнуки закликаються до спадкування в по­рядку представлення, вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкуванні за законом одному з померлих батьків. Тобто, якщо б після смерті спадкодавця залишилися його старший син і троє онуків молодшого сина, то син отримав би половину спадку, а онуки поділили б частку свого померлого батька і отримали б по 1/6.

Спадкове майно переходить у власність територіальної грома­ди у таких випадках:

  • якщо спадкоємець заповів все своє майно або його частину де­ржаві;
  • якщо спадкоємці відмовилися від спадщини на користь де­ржави;
  • якщо всі спадкоємці відмовилися від спадщини або не прий­няли її у встановленому порядку;
  • якщо заповідана лише частина майна, а спадкоємці за зако­ном відсутні;
  • якщо у спадкодавця немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом і за рішенням суду спадщина визнана відумерлою;
  • якщо спадкоємці усунуті від спадщини як негідні.


Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Адміністративне право України: тенденції трансформації в умовах реформування
Конкурентне право України
Дипломатичне представництво: організація і форми роботи
Аграрне право України
Історія держави і права України - Ч.1
Юридична деонтологія
Історія вчень про державу і право
Адміністративне право України
Аграрне право України
Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності)
Виконавча влада в Україні: організаційно-правові засади
Правове регулювання застосування сили працівниками правоохоронних органів
Цивільне право України. Загальна частина
Історія вчень про право і державу
Податкове право