Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Цивільне право України. Загальна частина

§ 1. Загальні положення спадкового права


Спадкування - це перехід майнових прав та обов´язків помер­лого громадянина (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). Право спадкування тісно пов´язане з правом власності, оскільки спадкування є одним із найпоширеніших засобів набуття права власності та охороняє це право.

Спадкове право - це сукупність встановлених державою пра­вових норм, які регламентують порядок та умови переходу май­нових прав померлого громадянина до інших осіб. Саме спадкове право визначає підстави спадкування, час і місце відкриття спад­щини, коло спадкоємців, особливості спадкування окремих видів майна, порядок і строки прийняття та відмови від спадщини, оформлення спадкових прав.

Спадкове право, як підгалузь цивільного права, побудоване на своїх особливих засадах. Принципами спадкового права є на­ступні:

1) свобода волевиявлення спадкодавця і спадкоємців. Теста-ментоздатний спадкодавець в будь-який час має можливість скласти заповіт на все майно чи його певну частку, змінити за­повіт чи скасувати взагалі. Ми вважаємо, що це положення є головним принципом спадкового права. Принцип свободи воле­виявлення спадкодавця знайшов своє закріплення у ст.ст. 1234-1237, 1240, 1242-1244, 1246, 1254, 1302, 1308 ЦК України. Спадкоємцю, в свою чергу, надано право прийняти спадщину або відмовитися від неї;

2)універсальність спадкового правонаступництва. Всі. 1218-1219 ЦК законодавець визначає склад спадщини. Спадкоємці набувають усіх прав та обов´язків, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Особливості спадкування окремих видів майна (право на одержання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, ін­ших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві) визначені в ст. 1227 ЦК та окремими підзаконними актами, наприклад від­повідною інструкцією МВС України, яка визначає порядок спад­кування мисливської зброї, спеціальних засобів тощо. Спадщина не приймається по часткам. Єдиним винятком з цього правила є можливість спадкоємця відмовитися від обов´язків правонас­тупника за договором довічного утримання (ст. 757 ЦК);

3) черговість закликання до спадщини при спадкуванні за за­коном. Суть цього принципу, який знайшов своє закріплення у ст. 1258 ЦК полягає в тому, що кожна наступна черга спадкоємців за законом набуває право на спадщину лише у випадку від­сутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття. Із цього загального правила виняток може зробити лише суд у випадку, передбаченому ч. 2 ст. 1259 ЦК;

4) рівність спадкових часток при спадкування за законом. За загальним правилом спадкоємці однієї черги набувають пра­во на спадщину в рівних частках. Це положення знайшло відоб­раження у ст. 1267 ЦК. Виняток з цього правила має місце при спадкуванні спадкоємцями, які закликаються до спадкування за правом представлення;

5) державно-правовий захист непрацездатних родичів і членів сім´ї заповідача.

Вітчизняний законодавець і в ЦК 1922 p., і в ЦК 1963 p., і в ЦК 2003 p. послідовно захищав і захищає інтереси так званих обов´язкових спадкоємців. Законодавець змінював коло осіб, які мали право на обов´язкову частку, розмір обов´язкової частки, але загальна тенденція була чітко спрямована на захист майнових інте­ресів неповнолітніх і непрацездатних осіб, про яких спадкодавець за своє життя повинен був піклуватися. Це дає підстави розглядати положення, що знайшли своє закріплення в ст. 1241 ЦК України, як форму вираження принципу підгалузевого законодавства.

Від принципів спадкового права, як підгалузі цивільного законодавства, необхідно відрізняти так звані функціональні положення (принципи) спадкового права, які не відіграють са­мостійної ролі, а лише сприяють належній реалізації спадко­вих принципів. До них ми відносимо принцип таємниці запові­ту, охорони спадкового майна, відшкодування витрат особам, які здійснювали догляд за спадкодавцем чи понесли витрати у зв´язку з його похованням, тощо.

Правильне застосування конкретних норм спадкового зако­нодавства можливе лише за умови врахування загальних при­нципів цієї підгалузі цивільного законодавства.

Наведені нами засади спадкового права є принципами при­ватного права, але це не виключає наявності публічних інтере­сів. В стабільності інституту спадкування зацікавлені не лише громадяни, а і держава в цілому, оскільки приватні інтереси в даному випадку тісно пов´язані із мораллю суспільства і безпе­кою держави в цілому.

Принципи підгалузей права знаходять своє застосування у випадках, коли виникає прогалина у діючому цивільному зако­нодавстві, що обумовлює необхідність застосування аналогії пра­ва. Суд не може відмовити позивачу у захисті порушеного права, посилаючись на відсутність конкретної норми, яка б дозволила розглянути справу по суті. Тому саме в цьому випадку виникає необхідність обґрунтувати прийняте судове рішення по справі, виходячи із загальних засад законодавства.

Спадкове право традиційно належить до найстабільніших ін­ститутів цивільного права. Після прийняття ЦК УРСР 1963 р. норми, які регулювали спадкові правовідносини, практично не змінювалися протягом сорока років.

Значні зміни внесені в інститут спадкового права у ЦК України (2003 р.). В порівнянні із ЦК УРСР 1963 р. норми спадкового пра­ва в новому ЦК містяться в семи главах: «Загальні положення про спадкування», «Спадкування за заповітом», «Спадкування за за­коном», «Здійснення права на спадкування», «Виконання запові­ту», «Оформлення права на спадщину», «Спадковий договір».

Майно, яке переходить в порядку спадкування, називається спадщиною.

Спадщина складається із сукупності майнових прав та обов´язків померлого громадянина, які, відповідно до чинно­го законодавства, можуть переходити у порядку спадкування до іншої особи. Іноді спадщину називають спадковою масою або спадковим майном.

Здебільшого спадщина складається з права приватної влас­ності померлого громадянина на різне майно: житловий буди­нок, квартиру, предмети домашнього користування, дачу, про­дуктивну та робочу худобу, насадження на земельній ділянці, вироблену продукцію, транспортні засоби, земельну ділянку, грошові кошти, цінні папери та інше майно споживчого та ви­робничого призначення, яким громадянин володів.

Так, якщо після смерті громадянина залишився недобудова­ний будинок, то у спадщину переходить не житловий будинок, а будівельні матеріали, права та обов´язки за договором підряду на будівництво.

Якщо право власності на майно у спадкодавців було відсут­нє, то це майно не може входити до складу спадщини. Так, са­мовільно побудований будинок не включається в спадкову масу, оскільки у спадкодавця право власності на цей будинок не ви­никло, і відповідно до норм чинного законодавства цей будинок підлягає вилученню.

Якщо майно належало кільком особам на праві спільної влас­ності, то після смерті однієї з них спадщина відкривається тіль­ки на належну цій особі частку.

До складу спадкової маси не включається квартира, яку спад­кодавець наймав за договором найму житлового приміщення, оскільки договір найму не є підставою набуття права власності. У цьому випадку фактичне володіння річчю ще не свідчить про наявність у особи права власності на річ.

У разі смерті громадянина, який не одержав приватизаційні папери з будь-яких причин, право одержання належних йому до видачі паперів також не успадковується.

Законодавець встановлює особливості спадкування окремих видів майна. Так, безкоштовно повинні бути здані у військові комісаріати або в органи внутрішніх справ кортики. Право влас­ності на ці речі у спадкоємців не виникає. Мисливська нарізна або гладкоствольна вогнепальна зброя протягом десятиденного стро­ку повинна бути здана в органи внутрішніх справ на тимчасове зберігання - до вирішення питання про спадкування майна. Якщо будь-хто із спадкоємців бажає стати власником такої зброї, то вона може бути зареєстрована на його ім´я у встановленому порядку.

У випадках, якщо серед спадкоємців немає осіб, які можуть мати або мають право на зберігання зброї, зброя повинна бути в мі­сячний строк продана або подарована особі, яка має дозвіл органів внутрішніх справ на придбання мисливської вогнепальної зброї.

Окрім права приватної власності в склад спадщини можуть входити й інші права померлого громадянина: ті, які виплива­ють з виконання певних правочинів; вимоги щодо відшкодуванyz шкоди, на відшкодування моральної шкоди, стягнення неус­тойки, а також майнові права автора, винахідника тощо.

Суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв´язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодуванням у зв´язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров´я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцю, але не були ним одержані, входять до складу спадщини, лише у випадку, коли відсутні члени сім´ї спадкодавця., яким ці суми повинні бути пе­редані.

Не переходять у спадщину ті права та обов´язки, які хоч і є майновими, але носять суто особистий характер. Це право на от­римання аліментів, право на користування житловим приміщен­ням, право на пенсію, на членство у кооперативі, товаристві. Не переходять у спадщину право на ім´я, вчене звання, державні нагороди, військове звання.

До складу спадщини входять не лише права спадкодавця, але й ціла низка майнових зобов´язань, а саме - борги спадкодавця. До спадкоємця також переходить обов´язок відшкодувати май­нову шкоду (збитки), яка була завдана спадкодавцем, обов´язок відшкодування моральної шкоди, завданої спадкодавцем, обов´язок сплатити неустойку (штраф, пеню), які були присуд­жені судом спадкодавцеві за його життя.

Відкриття спадщини - це наявність певних юридичних фак­тів, з якими законодавець пов´язує виникнення права спад­кування. Спадкові правовідносини виникають із смертю гро­мадянина або з оголошенням його у встановленому порядку померлим.

Для вирішення багатьох питань спадкового права суттєве зна­чення має час і місце відкриття спадщини. Саме з часом та міс­цем відкриття спадщини пов´язане встановлення таких істотних обставин, як-от:

-  визначення кола спадкоємців;

-  строку для прийняття спадщини чи відмови від спадщини;

-  склад спадкового майна;

-  закон, яким потрібно керуватися;

-   початок обрахування строку для пред´явлення претензії кредиторами.

Саме за місцем відкриття спадщини вживаються заходи щодо охорони спадкового майна і видається свідоцтво про право на спадщину.

ЦК України визначає час відкриття спадщини як день смер­ті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Факт і дата смерті підтверджуються свідоцтвом органів РАЦСу чи ін­шим документом, який видається у передбачених законом ви­падках (наприклад, повідомлення Міністерства оборони про за­гибель військовослужбовця).

У тих випадках, коли спадкодавець оголошується померлим за рішенням суду, днем смерті вважається день вступу в закон­ну силу рішення суду про оголошення такого громадянина по­мерлим. Якщо ж громадянин пропав безвісти за обставин, які загрожували йому смертю або давали підстави припускати, що він загинув від нещасного випадку, суд може у своєму рішен­ні визначити день його смерті - тобто день припустимої заги­белі.

Часом відкриття спадщини посмертно реабілітованого у вста­новленому порядку громадянина є день прийняття рішення районною Комісією з питань поновлення прав реабілітованих про повернення майна спадкоємцям першої черги. Факт смерті спадкодавця - реабілітованого у встановленому порядку грома­дянина - визначається на підставі відповідного рішення Комісії з питань поновлення прав реабілітованих, яке повинно містити перелік документів, що стверджують відповідні факти.

Сам факт зникнення громадянина безвісти (наприклад, на фронті, під час військового конфлікту) або визнання його без­вісно відсутнім у судовому порядку не тягне за собою відкриття спадщини.

Законодавець не надає правового значення годинам та хви­линам настання смерті. Правові наслідки пов´язані лише з днем смерті. Якщо особи померли в один і той же день (незалежно від часу смерті), вони не спадкують одна після одної. Так, якщо внаслідок автотранспортної події чоловік загинув на місті події, скажімо, о першій годині ночі, а його дружина - в лікарні через двадцять годин, спадщина після чоловіка для жінки не відкри­вається, оскільки подружжя померло в один день.

Особи, які померли в різний час, але в межах однієї доби, на­зиваються комморієнтами.

Місцем відкриття спадщини вважається останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме - місцез­находження майна чи основної його частини (ст. 1221 ЦК).

Місцем проживання неповнолітніх, які не досягли 14 років, або осіб, які перебувають під опікою, вважається місце прожи­вання їх батьків (усиновителів) або опікунів.

Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем від­криття спадщини є місце знаходження нерухомого майна або ос­новної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місце знаходження основної частини рухомого майна.

Після смерті військовослужбовців строкової служби, а також студентів, які навчалися в технікумах чи вищих навчальних за­кладах поза місцем постійного проживання, місцем відкриття спадщини визнається місце їх постійного проживання до призо­ву на строкову службу або до вступу на навчання до навчального закладу.

Якщо у спадкоємців відсутні наведені вище документи, то но­таріус вимагає копію рішення суду, яке вступило в законну силу, про встановлення юридичного факту - місця відкриття спадщини.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Адміністративне право України: тенденції трансформації в умовах реформування
Конкурентне право України
Дипломатичне представництво: організація і форми роботи
Аграрне право України
Історія держави і права України - Ч.1
Юридична деонтологія
Історія вчень про державу і право
Адміністративне право України
Аграрне право України
Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності)
Виконавча влада в Україні: організаційно-правові засади
Правове регулювання застосування сили працівниками правоохоронних органів
Цивільне право України. Загальна частина
Історія вчень про право і державу
Податкове право