На відміну від права спільної часткової власності, право спіль­ної сумісної власності може виникнути тільки на підставах, пе­редбачених законом чи договором.

В сумісній власності, як і в частковій, право кожного із спів­власників   не  обмежене  якою-небудь  конкретною  частиною спільного майна і поширюється на все майно в цілому. Вод­ночас у сумісній власності, на відміну від часткової, кожному із співвласників до виділу або поділу не належить заздалегідь визначена частка в праві власності на спільне майно. Це основ­на ознака сумісної власності. Відповідно до п. 1 ст. 368 спіль­ною сумісною власністю є спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них. Право одного спів­власника на все майно, що є у спільній сумісній власності, таке ж, як і права інших співвласників цього майна. Крім того, за­звичай учасники спільної сумісної власності пов´язані між со­бою ще й особистими правами: реєстрацією шлюбу, родинними зв´язками тощо.

Стаття 368 ЦК України передбачає можливість виникнення спільної сумісної власності з участю громадян, юридичних осіб, держави та територіальних громад. Що ж до чинних суспільних відносин у сфері спільної сумісної власності, то ст. 368 ЦК Ук­раїни безпосередньо встановлює дві підстави виникнення спіль­ної сумісної власності:

- набуття майна подружжям за час шлюбу;

- набуття майна в результаті спільної праці та за спільні гро­шові кошти членів сім´ї, якщо інше не встановлене договором, укладеним в письмовій формі.

Крім того, ст. 74 Сімейного кодексу України встановлює пра­вило, за яким майно, набуте за час спільного проживання однією сім´єю жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановле­не письмовим договором між ними.

Можливість виникнення права спільної сумісної власності на підставі договору теж встановлюється законом. Так, Закон України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 р. встановив, що члени фермерського господарства за домовленіс­тю між собою можуть утворити спільну (часткову або сумісну) власність з того майна, яке не увійшло до складного капіталу господарства.

На підставі ст. 8 Закону України «Про приватизацію держав­ного житлового фонду» передача займаних квартир у спільну сумісну чи часткову власність здійснюється за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім´ї, які постійно мешкають у даній квартирі.

При здійсненні права спільної сумісної власності співвласни­ки майна, що є у спільній сумісній власності, повинні дотриму­ватись вимог, встановлених ст. 369 ЦК України.

За загальним правилом володіння та користування таким майном здійснюється спільно. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх спів­власників, але законодавець виходить з презумпції наявності та­кої згоди у разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном. Щодо вчинення правочину по розпорядженню спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, то повинна мати міс­це згода всіх співвласників, висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном. Таке уповноваження повинно оформлятись з дотриманням ви­мог, встановлених ч. З п. 2 ст. 369 ЦК України.

Співвласникам надається право на свій розсуд в будь-який час заявляти вимогу щодо виділу в натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності.

У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній влас­ності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, але співвласники за до­мовленістю можуть відступити від принципу рівності часток у праві спільної сумісної власності. Крім того, підставою відсту­пу від названого принципу може бути норма закону чи рішення суду. Так, ч. 2 ст. 70 Сімейного кодексу України надає суду пра­во відступати від засади рівності часток подружжя, враховуючи при цьому інтереси неповнолітніх дітей або інші обставини, що мають істотне значення.

Законом дозволено кредитору співвласника майна, що є у спільній сумісній власності, пред´явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї. Та­кий позов може бути пред´явлено лише у разі недостачи у спів­власника іншого майна, на яке може бути звернене стягнення.