Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

У спільній частковій власності кожному її учаснику належить право на визначену частку (1/2, 2/3, 3/5 тощо).

Право спільної часткової власності передбачає:

• по-перше, що право кожного співвласника не обмежується якою-небудь конкретною часткою спільної речі;
• по-друге, що об´єктом цього права власності є річ;
• по-третє, що права інших співвласників також поширюються на все майно в цілому, а ця власність є багатосуб´єктною;
• по-четверте, що кожному співвласнику належить визначена частка у праві власності. Саме в цьому виявляється специфіка часткової власності як особливого виду спільної власності.

Суб´єктами спільної часткової власності можуть бути всі ві­домі цивільному праву суб´єкти майнових правовідносин: гро­мадяни, юридичні особи, держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада.

Підстави виникнення спільної часткової власності фізичних осіб різноманітні. Вона може утворитися внаслідок сумісної купівлі речі, отримання спадкового майна кількома спадкоєм­цями. Спільна власність з участю фізичних осіб може виникнути як результат їх спільної праці (наприклад, на відведеній земель­ній ділянці кількома особами було збудовано будинок). Виникнення спільної часткової власності фізичних осіб може відбува­тися й на інших підставах.

З виникненням спільної часткової власності фізичних осіб виникає багато питань з приводу володіння, користування і роз­порядження спільним майном. Деякі з цих питань врегульовані правовими нормами, вирішення інших не повинно суперечити загальним правилам. У ЦК України правовому регулюванню відносин між фізичними особами, які є учасниками спільної часткової власності, безпосередньо присвячені статті 356-367. Названі статті можуть регулювати і відносини між юридичними особами як учасниками спільної часткової власності, але за умо­ви, що вони не суперечать статутній діяльності останніх.

Правовий режим спільної часткової власності визначається з урахуванням інтересів всіх її учасників. Володіння, користуван­ня і розпорядження майном при спільній частковій власності на нього, здійснюється за згодою всіх його співвласників, а за від­сутності згоди - спір вирішується судом. Співвласники мають рівне право голосу у здійсненні правомочностей щодо належного їм спільного майна незалежно від розміру їх часток.

Якщо ж йдеться про правомочності учасника спільної част­кової власності стосовно не об´єкта спільної власності, а частки у праві, що належить власнику, тоді діє не загальна воля спів­власників, а індивідуальна воля конкретного співвласника, який здійснює свої права стосовно належної йому частки в спільному майні.

Кожний учасник спільної власності відповідно до своєї частки має право на доходи від спільного майна, а також несе відпові­дальність перед третіми особами за зобов´язаннями, пов´язаними із спільним майном, і зобов´язаний брати участь у сплаті подат­ків і платежів, а також у витратах на утримання і зберігання спільного майна. Але це не означає, що співвласники не можуть передбачити й інший порядок розподілу вказаних обов´язків.

Учаснику спільної часткової власності надається право на оплатне чи безоплатне відчуження іншим особам своєї частки у спільному майні (шляхом укладення договорів купівлі-про-дажу, дарування, міни). Після смерті співвласника його частка може переходити до спадкоємців як за законом, так і за заповітом. Набувачами такої частки можуть бути інші співвласники або сторонні особи.

Як уже зазначалося, право спільної власності пов´язане з об­меженням права власника, але у законі встановлені також і га­рантії захисту прав співвласників, які не заінтересовані у від­чуженні частки у спільній власності стороннім особам. Однією із таких гарантій є переважне право купівлі частки в спільній власності (ст. 362 ЦК України). У разі продажу одним із спів­власників своєї частки в спільній власності сторонній особі, ре­шта учасників спільної часткової власності має переважне перед іншими особами право купівлі частки, що продається, за ціною, оголошеною на продажу, і на інших рівних умовах, крім випад­ку продажу з прилюдних торгів.

Переважне право купівлі має місце тоді, коли співвласник за своєю волею вирішив продати свою частку в праві спільної влас­ності. Але у випадках продажу частки співвласника не за його волею це право не діє. Хоча закон зазначає лише один випадок такого продажу (не за волею співвласника) - із прилюдних тор­гів, сюди слід також віднести всі форми реалізації прав креди­торів, пов´язаних з примусовим стягненням майна боржника. Застосування в цих випадках переважного права купівлі надзви­чайно ускладнило б процес примусового стягнення, що призвело б до порушення прав кредиторів одного із співвласників.

Переважне право купівлі не застосовується при відчуженні частки шляхом укладання договорів дарування, довічного ут­римання, міни. Це можна пояснити тим, що співвласнику не байдуже, хто набуде права на його частку. В одному випадку він хоче, щоб його частка перейшла безоплатно тим, а не іншим осо­бам, в іншому - він передає свою частку в обмін на довічне утри­мання, а за договором міни він бажає отримати необхідну йому річ, якої може не виявитись у співвласників. Обмежувати такі бажання власника було б безпідставним.

Стаття 362 ЦК України встановлює також умови здійснення співвласниками переважного права купівлі, а також наслідки їх неодержання. Так, співвласник-продавець зобов´язаний письмо­во повідомити решту учасників спільної часткової власності про намір продати свою частку сторонній особі із зазначенням ціни  та інших умов, на яких він її продає. Якщо співвласники (спів­власник) відмовляться від здійснення переважного права купів­лі або не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого майна - протягом десяти днів з дня отримання ними повідомлення, продавець має право прода­ти свою частку будь-якій особі. Якщо бажання придбати частку у праві спільної власності виявили кілька співвласників, про­давець має право вибору покупця. Незгода співвласників із за­пропонованими продавцем умовами повинна прирівнюватися до відмови реалізувати своє переважне право купівлі.

Слід зауважити, що це положення може дати підставу пору­шити переважні права співвласників на купівлю. Змовившись із покупцем, продавець може назвати більшу суму, ніж він отримує насправді. Оплата мита за оформлення договору може бути вста­новлена також відповідно до завищеної суми, що фактично уск­ладнює виявлення правопорушення. Але у разі виявлення цього або іншого порушення інші учасники спільної власності можуть звернутися до суду з позовом про перевід на них прав і обов´язків покупця. Такий позов може бути заявлений протягом трьох мі­сяців з дня, коли позивачі дізналися про порушення їх прав. Це один із випадків скороченого строку позовної давності.

При розгляді цього позову суд повинен перевірити реальність вимог позивачів.

Доказом бажання і реальних можливостей позивача щодо переводу на нього прав і обов´язків покупця є внесення пози­вачем на депозитний рахунок суду всіх сум, які за договором зобов´язаний сплатити покупець. Невиконання позивачем цих умов може бути підставою для відмови в позові про перевід на нього прав і обов´язків покупця.