Право власності є одним із видів речового права, а саме - пов­не речове право. Право власності саме по собі не існує. Воно по­роджене необхідністю регулювати відносини власності. Тому, насамперед, слід дещо сказати про власність як суспільне яви­ще, проаналізувавши його у двох аспектах: економічному і со­ціальному.

Розглядаючи власність в економічному аспекті, слід базу­ватися на тому, що власність - це відношення суб´єкта (грома­дянина, юридичної особи, держави) до тієї чи іншої речі як до належної йому, як до своєї. Саме на розподілі «моє і не моє» за­снована власність. Власність має місце тільки в суспільстві, поза суспільством немає осіб, які б, не будучи власниками конкретної речі, зобов´язані були ставитися до неї як до чужої.

Таким чином, власність - це відносини між людьми з приводу речі. З одного боку цих відносин - власник, який ставиться до певної речі як до своєї, з іншого - усі інші особи, які зобов´язані ставитися до цієї речі як до чужої. Привласнюючи конкретну річ, власник тим самим усуває від неї всіх інших осіб, вступаючи з ними у певні відносини.

Суспільство також неможливе без тих чи інших відносин власності: ці відносини визначають його економічну структуру, ідеологічне, моральне і політичне обличчя.

Відносинам власності як суспільним майновим відносинам притаманний вольовий характер, що проявляється в можливості власника своєю волею володіти, користуватися й розпоряджати­ся належним йому майном.

Соціальне значення власності полягає в тому, що за допомо­гою власності забезпечується самовираження особи, наповнюєть­ся реальним змістом її правоздатність. Про соціальний характер власності свідчить те, що держава, як власник, виплачує пенсії, допомоги непрацездатним та іншим громадянам.

Відіграючи значну роль у житті суспільства, власність не може залишитися поза увагою права.

Інтерес до правового оформлення відносин власності пояс­нюється, по-перше, необхідністю стабільного забезпечення існу­ючих потреб громадян та інших суб´єктів правовідносин у май­ні, захисті інтересів у підприємництві та сфері інтелектуальної діяльності, зробити власність недоторканною для інших осіб; по-друге, неможливістю ефективної заміни права власності іншими майновими правами. Власник має набагато більше можливостей щодо володіння, користування й розпорядження своїм май­ном, ніж, скажімо, орендар, охоронець; по-третє, недопущення свавілля власником при володінні, користуванні й розпоряд­женні майном. Право власності, як будь-яке право, є знаряддям обмеження прав учасників відносин власності.

Отже, відносини власності породжують потребу їх правового регулювання, що призводить до виникнення права власності.