Цивільно-правова відповідальність є одним із видів юридич­ної відповідальності. На неї поширюються загальні положення про юридичну відповідальність, але вона має й такі особливості, що змушують розглядати її як самостійну правову категорію.

Спільним для всіх видів юридичної відповідальності є те, що до порушника чужих прав застосовуються санкції. Але зміст санкцій, порядок і мета їх застосування мають свою специфіку для кожного виду юридичної відповідальності.

Під санкцією розуміється передбачений нормами права пере­лік заходів впливу, що можуть бути застосовані компетентними державними органами до правопорушника.

Класифікація санкцій у правовій науці відбувається за різни­ми ознаками. На нашу думку, найдоцільнішим є поділ санкцій на види за галузевими ознаками. А саме, необхідно виділити санкції, що застосовуються галузями приватного і публічного права.

Характерними для більшості санкцій приватного права є їх правопоновлюючий, компенсаційний характер. Публічно-пра­вові санкції, як правило, виконують штрафні, каральні фун­кції. Хоча це дещо умовний поділ, але він відповідає системі й особливостям правового регулювання суспільних відносин галу­зями приватного і публічного права.

Цивільно-правова санкція може застосовуватись як до поруш­ників зобов´язань, так і до порушників інших прав. Наприклад, у разі виконання сторонами правочину, укладеного в результаті насильства, сторона, що вдалася до насильства, зобов´язана від­шкодувати потерпілому збитки у подвійному розмірі та мораль­ну шкоду, що завдані у зв´язку з вчиненням цього правочину (ч. 2 ст. 231 ЦК).

У цивільному праві мають місце також санкції, застосуван­ня яких можливе і без правопорушення з боку особи, до якої вони можуть бути застосовані. Так, у випадках стихійного лиха, аварії, епідемії та інших надзвичайних обставин, з метою сус­пільної необхідності майно може бути примусово викуплено у власника (реквізиція) (ст. 55 Закону «Про власність»).

Більшість правопоновлюючих санкцій законодавець відно­сить до способів захисту прав та інтересів особи. Згідно зі ст. 16 ЦК такими способами можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; від­новлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов´язку особи в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи залагодження матеріальної шкоди; відшкодування мо­ральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Ав­тономної Республіки Крим та органу місцевого самоврядування. Закон не дає повного переліку таких заходів. Суд може захисти­ти права чи інтереси також іншим способом.

Як видно, зазначені в законі способи захисту прав та інтересів особи є неоднорідними. Вони можуть бути поділені на дві групи: способи захисту і способи відповідальності.

До способів захисту слід віднести такі засоби, застосування яких, як правило, не тягне для боржника додаткових негатив­них наслідків майнового характеру, а лише поновлює поруше­ний майновий стан кредитора. Такими способами є: визнання права; визнання правочину недійсним при застосуванні двосто­ронньої реституції; припинення дії, що порушує право; віднов­лення становища, яке існувало до порушення - зміна чи припи­нення правовідношення та деякі інші.

Засоби відповідальності мають за мету не тільки поновити порушений стан кредитора, а й покласти на боржника додаткові обтяження. Серед перелічених у ст. 16 ЦК способів захисту до засобів відповідальності належать відшкодування збитків та від­шкодування моральної шкоди.

Спірним є питання - до якого виду санкцій слід віднести при­мусове виконання обов´язку - до способів захисту чи до засобів відповідальності? Адже без примусового впливу на боржника може стати неможливим не тільки захист порушеного права (повернути майно, припинити правопорушення), а й стягнення збитків, відшкодування моральної шкоди тощо). До примусово­го виконання необхідно також віднести такі засоби, як знесення за свій рахунок житлового приміщення, побудованого без вста­новленого дозволу або з істотним відхиленням від проекту чи з грубим порушення основних будівельних норм і правил, при­мусове виселення та ін. Отже, примусове виконання обов´язку можна віднести до засобів відповідальності.

Додаткові цивільно-правові обов´язки можуть мати різний характер: а) порушник чужого права повинен компенсувати за­подіяну потерпілому шкоду і таким чином поновити порушене право; б) незалежно від відшкодування шкоди порушник може бути притягнутий до цивільно-правової відповідальності у виг­ляді неустойки (штрафу або пені); в) порушник може втратити право на проживання у спірній квартирі, на конфісковане чи реквізоване майно, на одержання спадщини після смерті дітей, відносно яких особа позбавлена батьківських прав тощо.

Отже, цивільно-правова відповідальність - це санкції, що за­стосовуються до правопорушника у вигляді покладання на нього додаткових цивільно-правових обов´язків або позбавлення на­лежного йому цивільного права.