Претензійні строки - це встановлений законом строк, про­тягом якого сторона, право якої порушено, зобов´язана перед зверненням з позовом до господарського суду направити поруш­никові претензію.

Мета претензійного порядку - звільнити судові органи від розгляду спорів, які можуть бути врегульовані сторонами само­стійно в досудовому порядку.

Залежно від підстав та категорії спору розрізняють строки пред´явлення та розгляду претензій.

Чинне законодавство не обмежує потерпілу сторону часом звернення з претензією, окрім випадків, передбачених у транс­портному законодавстві. Щодо загальних строків розгляду пре­тензій, то вони встановлені у ст. 7 ГПК України. Претензія під­лягає розглядові протягом одного місяця від дня отримання. Якщо ж обов´язковими для сторін правилами чи договором пе­редбачене право перепровірки забраковано! продукції (товарів) підприємством-виготовлювачем, то претензії, пов´язані з якіс­тю та комплектністю, розглядаються протягом двох місяців.

Порядок пред´явлення претензії перевізникові, що випливає із договору перевезення вантажу, пошти встановлено транспорт­ними кодексами (статутами).

Якщо ж позивач звертається з позовом до господарського суду і не подає доказів того, що ним вживалися заходи досудо-вого врегулювання спору, то суддя відповідно до п. 7 ст. 63 ГПК України повертає заяву без розгляду для усунення допущених порушень.

Строки оперативного захисту порушених прав. Законодавс­тво, практика, наука цивільного права дозволяють захищати порушене суб´єктивне право власними односторонніми діями і без звернення до юрисдикційного органу. Це, зокрема, має місце при застосуванні оперативно-господарчих санкцій.

Так, при порушенні зобов´язань контрагентом потерпіла сто­рона може відповідно на це відреагувати: скасувати знижки, що надавалися; відмовитися від оплати неякісної продукції, яку постачальник постачає; відмовитися від поставки продукції, строк поставки якої прострочений, і нарешті, в односторонньому порядку розірвати договір.

Але застосування заходів оперативного впливу має бути пов´язане з необхідністю дотримання сторонами певного поряд­ку й строків, що встановлюються законом або договором.

Види оперативно-господарських санкцій, які можуть бути застосовані до порушника, передбачає і ст. 236 Господарського кодексу України.

Присікальні або преклюзивні строки. Це також строки здійс­нення суб´єктивних цивільних прав, і вони, як і строки позовної давності, мають за мету усунення невизначеності у правовідно­синах. Хоча законодавець не користується терміном «присікаль­ні строки», він широко вживається у цивільно-правовій науці. На відміну від строків позовної давності присікальні строки - це строки існування прав та обов´язків, на які не поширюються за­гальні правила щодо зупинення, перерви чи поновлення строків позовної давності.

Так, закінчення строку позовної давності позбавляє сторону захисту суб´єктивного цивільного права в примусовому порядку через суд, але це не виключає можливості, що відповідач, незва­жаючи на закінчення строків позовної давності, добровільно ви­конає покладені на нього обов´язки. Закінчення ж пристального строку припиняє існування самого права, оскільки присікальні строки, за загальним правилом, не можуть бути продовженими, поновленими або зупиненими.

Присікальні строки передбачені різними статтями ЦК України. Так, до присікальних строків можна віднести 6-місячний строк для збереження загублених речей, після чого особа, яка знайшла загублену річ, за певних умов набуває право власності на неї, а власник, відповідно, втрачає на право на цю річ (ст. 338 ЦК); строки пред´явлення претензій до органу транс­порту, по закінченню яких позивач позбавляється права зверну­тися за судовим захистом (ст. 925 ЦК), оскільки в цих випадках господарський суд на підставі п. З ст. 80 ГПК України припиняє провадження по справі, та деякі інші строки.

У літературі пропонується така класифікація присікальних строків: 1) строки, протягом яких виконання обов´язку веде до припинення суб´єктивного права; 2) строки, в які невиконання обов´язку є перешкодою для виникнення суб´єктивного права; 3) строки, в які нездійснення права викликає припинення цього права; 4) строки, протягом яких право припиняється на певний час, а потім продовжує своє існування´.

Гарантійні строки. Ці строки встановлюють з метою збіль­шення відповідальності за якість продукції товарів, які призна­чаються для довготривалого користування. Гарантійні строки -це строки, протягом яких продавець відповідає перед покупцем за якість товару. Гарантійні строки визначаються стандартними та технічними умовами. Якщо у стандартах чи технічних умовах гарантійні строки не передбачені, вони можуть бути встановлені договором.

Протягом гарантійного строку покупець або замовник, який виявив недоліки у товарах, має право за певних умов вимагати від контрагента: а) замінити товар; б) зменшити ціну; в) безоп­латно усунути недоліки; г) розірвати договір з відшкодуванням збитків.

Традиційно розрізняють такі гарантійні строки: експлуата­ції, збереження, придатності. Залежно від виду гарантійного строку змінюються і правила його обчислення: гарантійні стро­ки експлуатації продукції обчислюються від дня початку вико­ристання продукції; товари - від дня їх продажу через роздрібну торговельну мережу; на будівельні об´єкти - від дня підписання акта про їх приймання відповідною комісією.

Гарантійний строк експлуатації (використання) поширюєть­ся як на основні вироби, так і на комплектуючі, і закінчується для них одночасно, якщо інше не передбачене стандартом або технічними умовами. Гарантійний строк експлуатації продов­жується на той час, протягом якого усувалися недоліки, або починається спочатку у випадках заміни неякісної продукції на іншу.

Гарантійні строки збереження та придатності обчислюються від дня виготовлення продукції чи товарів.

За своїм характером гарантійні строки є присікальними, ос­кільки вони визначають у часі межі відповідальності продавця, постачальника, виготовлювача за якість товару.

Закінчення гарантійного строку припиняє право споживача вимагати усунення недоліків чи надання відповідної компенса­ції у вищезазначених випадках.

Строки надувальної давності. Це строки, впродовж яких особа, що не є власником майна, але добросовісно, відкрито і без­перервно володіє цим майном, може стати його власником.

Цей інститут відомий законодавцям багатьох країн. Так, ЦК Російської Федерації встановлено два види строків набуваль-ної давності: право власності виникає на боці безтитульного володільця, якщо він володів нерухомим майном протягом 15 років; рухомим майном - протягом 5 років (ст. 234 ЦК РФ).

ЦК УРСР 1963 р. не передбачав загального правила щодо ви­никнення права власності за давністю володіння, але в одній із норм ЦК зазначалося: якщо протягом 6-ти місяців від дня пере­дачі сільгосппідприємству бездоглядної робочої чи великої рога­тої худоби хазяїн цієї худоби не з´явиться, то худоба безоплатно переходить у власність її нового володільця.

Водночас ст. 119 Земельного кодексу України надавала мож­ливість набути право власності на земельну ділянку в силу набувальної давності за умови:

-  відкритого володіння чужою ділянкою;

-  добросовісного володіння;

-  безперервного;

-  протягом 15 років.

Підстави набуття права власності за давністю володіння пере­дбачені і в ст. 344 ЦК України. Особа, яка добросовісно заволоді­ла чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років (рухомим - протя­гом п´яти), набуває за загальним правилом право власності на це майно. Набувальна давність як один із способів набуття пра­ва власності буде розглянуто в главі «Право власності».