За загальним правом фінансовим наслідком фрустрації по суті було "замороження" контракту. Будь-які кошти, сплачені іншій стороні до фрустраційної події, не підлягали відшкодуванню, і будь-які кошти, що мали бути, але не були сплачені, підлягали сплаті. Так, у справі Чандлер проти Вебстера (1904 p.), факти якої були аналогічними фактам справи Крелл проти Генрі (див. вище), контракт про використання місця для спостереження за коронацією передбачав, що ціна в сумі 141 фунтів стерлінгів та 15 шилінгів має бути внесена негайно. Позивач вніс 100 фунтів стерлінгів на рахунок, і подав позов про відшкодування цієї суми. Відповідач подав зустрічний позов на 41 фунт стерлінгів та 15 шилінгів. Рішення: позивач програв справу, а відповідач виграв зустрічний позов. (У справі Крелл проти Генрі (див. вище) рішення було іншим, оскільки угода оренди набирає чинності лише в момент початку процесії.)

Це ставлення до контрактів, що зазнали фрустрації, було піддане широкій критиці. Зокрема, є думка, що в разі, коли зустрічне задоволення, дане однією стороною, виявилося повністю неможливим, інша сторона повинна мати право на повернення внесених нею грошей або переданої нею власності. У справі Фіброза (див. вище) Палата лордів встановила, що гроші, заплачені відповідно до контракту, притому, що зустрічне задоволення виявилося повністю неможливим, підлягають поверненню стороні, яка їх заплатила. Однак це рішення викликало таку саму критику, як і у зв´язку зі справою Чандлер проти Вебстера (див. вище). Тож виникла потреба законодавчо врегулювати це питання з метою досягнення справедливого розв´язання для обох сторін.