пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Право: Посібник для студентів бізнес-спеціальностей

9.5. Винятки з доктрини фрустрації


З доктрини фрустрації є чимало винятків, а саме:

1) самовикликана фрустрація;

2) коли сторони в явний спосіб передбачають випадок фрустрації;

3) продаж і оренда землі.

9.5.1. Самовикликана фрустрація

Якщо сторона угоди сама спричинила фрустрацію своєю поведінкою, вона не може подати позов, вимагаючи припинення контракту на підставі фрустрації.

Прецедентом є справа "Мерітайм Нешнл Фіш" проти "Оушн Траулере" (1935 р.) У цій справі апелянти продовжили свою угоду фрахту траулера відповідачів "Святий Катберт" на 12 місяців з 25 жовтня. Було домовлено, що траулер використовуватиметься виключно для вилову риби. У момент продовження угоди обидві сторони знали про існування канадського закону, який забороняє ловити рибу отер-тралом без ліцензії міністра. "Святий Катберт" міг ловити рибу лише отер-тралом. Апелянти, маючи загалом п´ять тралів, звернулися із заявкою на п´ять ліцензій. Міністр видав лише три ліцензії, але залишив за апелянтами право самим визначати, для яких траулерів використати ці ліцензії. Апелянти не внесли "Святий Катберт" до свого переліку і подали позов про визнання угоди на його фрахт такою, що зазнала фрустрації. Відповідачі подали позов з вимогою відшкодування ціни. У першій інстанції було ухвалено рішення про фрустрацію чартерної угоди. За апеляцією було ухвалено рішення, що угода не зазнала фрустрації, оскільки: 1) попри те, що вони знали про закон, апелянти не включили захисної умови до чартерної угоди — тож слід вважати, що вони погодилися взяти на себе ризик, пов´язаний з неодержанням ліцензії; 2) якщо і мала місце фрустрація операції, то спричинена продуманими діями апелянтів, і вони не можуть обґрунтовувати заяву про фрустрацію, спираючись на власні дії. Розглядаючи апеляцію, Таємна рада ухвалила, що угода не зазнала фрустрації, оскільки в основі доктрини фрустрації лежить припущення про її виникнення не з вини тієї чи іншої сторони. У даному випадку фрустрація була самовикликаною, а отже, апелянти не мали права покладатися на неї.

Інший приклад можна знайти у справі "Оушн Тремп Тенкерс" проти ВО "Совфрахт" (1964 р.). У цій справі судно "Євгенія" було зафрахтоване на поїздку до Індії через Чорне море з моменту його прибуття до Генуї. Під час обговорення умов чартеру обидві сторони розуміли, що Суецький канал може бути закритий, але не змогли дійти згоди, що слід зробити, якщо це станеться. Однак в угоді була "умова на випадок війни", якою фрахтувальникам заборонялося допускати, щоб судно заходило в небезпечну зону без згоди власників. Судно відправилося з Генуї і прибуло до Порт-Саїда в час, коли ця зона була небезпечною. Судно опинилося закритим у каналі. Фрахтувальники заявили, що це призвело до фрустрації угоди. (Можливість самовикликаної фрустрації усвідомлювалася, але фрахтувальники заявили, що якби судно не зайшло до каналу, воно мало б іти

через мис Доброї Надії, а отже, виконання угоди докорінно відрізнялося б від того, про що було домовлено.) Рішення Апеляційного суду: фрахтувальники не могли висувати той факт, що судно опинилося закритим у каналі, як підставу фрустрації угоди, оскільки така фрустрація була самовикликаною. Стосовно аргументу, що якби судно не виявилося закритим у каналі, угода зазнала б фрустрації, суд ухвалив, що це не так, оскільки відмінність у двох маршрутах (тобто через мис Доброї Надії як альтернатива проходженню через Суецький канал) не була такою істотною, щоб спричинити фрустрацію.

Однак, якщо одна сторона заявляє, що інша сторона винна у фрустраційній події, то вона має це довести. Тож якщо причина фрустраційної події не пояснена, то фрустрація не вважатиметься самовикликаною. У справі "Джозеф Константин Стімшип Лайн" проти "Імперіал Смелтінг Корпорейшн" (1942 p.) відповідачі зафрахтували пароплав апелянтів "Кінгсвуд" для плавання до Порт-Пірі (Австралія) і завантаження. Поки пароплав стояв на якорі на шляху з Порт-Пірі, стався сильний вибух, що призвело до такої істотної затримки, що сторони дійшли згоди, що комерційна операція зазнала фрустрації. Тож угоду було визнано такою, що зазнала фрустрації в порядку prima facie (презумпції, що може бути спростована). Постало питання, чи можна вважати вибух самовикликаною фрустрацією. Апеляційний суд ухвалив рішення, що та сторона, яка в порядку prima facie винна у невиконанні своїх договірних зобов´язань, має довести, що фрустрація сталася не з її вини. Однак Таємна рада відхилила це рішення, ухваливши, що у випадку фрустрації prima facie сторона, яка заявляє, що фрустрація є самовикликаною, має це довести.

9.5.2. Коли сторони в явний спосіб передбачають випадок фрустрації

Загалом, якщо в контракті є прямо визначена умова, що передбачає виникнення певної події, то, коли така подія трапляється, про фрустрацію йтися не може. Однак може статися, що ця подія має екстремальнішу форму, ніж передбачалося в контракті. У такому разі контракт може бути визнано таким, що зазнав фрустрації, попри те, що, згідно з явною умовою контракту, це неможливо.

У справі "Пасифік Фосфейт Ко" проти "Емпейр Транспорт" (1920 р.) у 1913 р. був укладений контракт, згідно з яким власники судна взяли на себе зобов´язання надавати фрахтувальникам певні судна щороку в період з 1914 по 1918 pp. У контракті була умова, що в разі розв´язання війни контракт може бути відкладений за бажанням будь-якої сторони і продовжений по її закінченні. Однак після початку Першої світової війни було ухвалено рішення, що контракт зазнав фрустрації, а не просто був відстрочений, оскільки умова про відкладення виконання контракту у зв´язку з війною не передбачала такої широкомасштабної війни з численними дислокаційними ефектами.

9.5.3. Продаж і оренда землі

Є істотні підстави вважати, що існує норма права, згідно з якою угоди оренди та продажу землі не можуть зазнавати фрустрації. Причина цього полягає в тому, що обидва ці типи угод ширші за просто договірні домовленості: вони дають орендарю (чи покупцю) право на нерухомість. Таким чином, орендована власність знаходиться і надалі на тому ж місці, хоч орендар, скажімо, й не може там мешкати. Аналогічно, якщо укладено контракт про продаж будинку, але перед її реалізацією будинок руйнується, контракт не буде визнаний таким, що зазнав фрустрації. Це правило викликає переважно незручності, а не труднощі, оскільки визнається, що відразу після обміну контрактами ризик такого руйнування переходить на майбутнього покупця, тож він, як правило, страхується від ризиків пожежі тощо.

Показовим прикладом є справа "Нозерне Естейтс" проти Шле-зінгера (1916 р.). У цій справі особа, яка опинилася у становищі людини, що живе в країні, яка воює проти її батьківщини, орендувала квартиру. Вона не змогла в ній жити через те, що законодавство воєнного часу забороняло їй це. Рішення: угода оренди не зазнала фрустрації на тій лише підставі, що орендар не міг особисто мешкати у квартирі.

Високоосвічений редактор посібника Чешира та Файфута "Контрактне право" твердить, що хоч і важко показати, що продаж чи оренда зазнали фрустрації, немає такої норми права, яка б це передбачала. Це питання обговорювалося Палатою лордів у зв´язку зі справою "Кріклвуд Проперті енд Інвестмент Траст" проти "Лейтоне Інвестмент Траст" (1945 р.). У цій справі в травні 1936 р. була укладена угода про оренду ділянки для забудови на 99 років. Згідно з цієї угодою, Л. надав К. в оренду землю, а К. пообіцяв побудувати на ній крамниці. Він не встиг ще розпочати будівництво, коли вибухнула Друга світова війна, і були накладені обмеження на поставки будівельних матеріалів, тож він не міг спорудити крамниці, як обіцяв. Л. подав позов, вимагаючи виплати орендної плати, як передбачалося орендною угодою, а К. заявив, що угода оренди зазнала фрустрації. Ухвала Палати лордів: угода оренди не зазнала фрустрації, оскільки період перерви (тобто з 1939 по 1945 pp.) не був достатньо тривалим порівняно із загальною тривалістю оренди, щоб угода зазнала фрустрації. Однак у зв´язку з питанням про те, чи угода оренди взагалі може зазнати фрустрації, у порядку dictum були висловлені суперечливі погляди. Двоє суддів вважали, що угода оренди може зазнати фрустрації, якщо, наприклад, якийсь природний катаклізм поглине власність, або вона буде похована в морських глибинах, або, якщо йдеться про оренду під забудову, і згодом буде ухвалено законодавчий акт, котрий визначить, що ця територія має назавжди залишатися незабудованою. Однак ще двоє суддів заперечили, що угода оренди може зазнати фрустрації, а один утримався від висловлення свого погляду на це питання.

Проте все ще залишається справедливим положення, що хоч би яким було правило, в англійському праві немає жодного прикладу визнання угоди оренди чи контракту продажу землі такими, що зазнали фрустрації. Можливо, це пов´язано з тим, що не було випадку, пов´язаного з орендою чи продажем землі, який здався б суду такою мірою драматичним, щоб виправдати фрустрацію. Справді, у справі "Хіллінгдон Естейтс" проти "Стоунфілд Естейтс" (1952 р.) було ухвалено рішення, що розпорядження про примусове відчуження, накладене на власність після укладення контракту продажу, але до її передачі, не є підставою для фрустрації контракту. У справі "Амаль-гейтид Інвестмент" проти Джона Волкера (1976 р.) забудовники уклали контракт про придбання землі та будинків з метою їх знесення і нової забудови ділянки. Вони спеціально запитали продавців, чи не були ці будинки внесені до переліку Міністерства навколишнього середовища як будівлі, що являють особливий архітектурний чи історичний інтерес, оскільки такі будівлі мають зберігатися без змін і в добре відремонтованому стані, тож, ясна річ, було б надзвичайно важко добитися згоди на їх знесення. Продавці відповіли, що будинки не внесені до цього переліку, але вони не знали про намір Міністерства навколишнього середовища включити їх до цього переліку, між тим воно зробило це наступного дня після обміну контрактами про забудову. Ціна продажу була 1 710 000 фунтів стерлінгів, однак вартість землі з будинком на ній, внесеним до переліку, становила лише 210 000 фунтів стерлінгів. Покупці заявили: 1) що контракт не був недійсним на підставі помилки, оскільки в момент укладення контракту будинок не був внесений до переліку; 2) хоч суд був готовий припустити, що контракт продажу землі може бути визнаний таким, що зазнав фрустрації в даному разі, контракт не був визнаний таким у зв´язку з тим, що хоч через внесення будинку до списку вартість власності зменшилася, проте не можна сказати, що контракт втратив свою комерційну основу. Покупці все ще могли одержати дозвіл на планування і реалізувати свої початкові наміри щодо землі: внесення будинку до списку просто істотно ускладнило це завдання.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Міжнародне приватне право
Римське приватне право
Право: Посібник для студентів бізнес-спеціальностей