Електронна бібліотекапідручники


Право: Посібник для студентів бізнес-спеціальностей

7.1. Зміст контракту


Є два важливі запитання, що стосуються обіцянок або зроблених заяв і потребують відповіді:

1) які обіцянки є частиною контракту, а які ні (якщо такі є)?

2) яка вага кожної обіцянки порівняно з іншими (якщо ми не маємо наміру трактувати всі обіцянки як однаково важливі, а це, як ми побачимо, насправді

практично неможливо)?

Щоб уникнути повторення термінологічних пояснень, зручніше розглянути ці питання у зворотному порядку.

7.1.1. Відносна важливість умов контракту

Після встановлення, які обіцянки входять до складу контракту, ми повинні вирішити, якими будуть наслідки порушення обіцянки. Основним тут є питання, чи порушення тієї чи іншої конкретної обіцянки дає безвинній стороні право не лише на відшкодування збитків, а й на розірвання контракту, чи лише на компенсацію. Звичайно, сторони контракту можуть передбачити в контракті, що в разі невиконання того чи іншого конкретного зобов´язання однією зі сторін інша сторона матиме право розірвати контракт. На жаль, у ході виконання контракту справді трапляються речі, подумати про які сторонам у момент укладання контракту не спало на думку, хоч з позицій моменту, що настав, вони видаються цілком вірогідними. Тож необхідно передбачити в праві механізм, за допомогою якого можна визначити наслідки конкретного порушення контракту.

Цього можна досягти, зокрема, передбачивши в законодавстві, що наслідки будь-якого порушення обіцянки будуть завжди однакові.

Порушення обіцянки завжди веде: а) до розірвання контракту плюс відшкодування збитків або б) лише до відшкодування збитків. Од-нак варіант б) може зобов´язати безвинну сторону продовжувати миритися з виконанням контракту, в якому вона вже, можливо, не зацікавлена, адже вона має право лише на відшкодування збитків; з іншого боку, варіант а) може призвести до того, що безвинна сторона, для якої контракт став невигідним, вимагатиме розірвання його на підставі порушення обіцянки, хоч воно практично не мало жодних наслідків.

Тож нам справді потрібно шляхом аналізу з´ясувати, як можна забезпечити розірвання контракту в разі, якщо це виявляється доречним, а в інших ситуаціях — відшкодування збитків безвинній стороні без розірвання контракту.

Приклад

Альфред придбав у компанії "Флайбайнайт Туре" путівку на різдвяні свята до Австрії. Його літак відлітає об 11 годині вечора 14 грудня, тривалість перебування в Австрії — два тижні. Уявімо дві альтернативні ситуації (для цього знехтуємо звичайними статтями про звільнення від відповідальності, які зазвичай включають до таких контрактів):

а) за кілька днів до від´їзду компанія "Флайбайнайт Туре" повідомила Альфреда, що відбулося об´єднання двох рейсів у один, і через це він вилітає 15 грудня

о 2 годині ночі. Альфред засмутився через те, що його канікули скоротилися на 3 години;

б) компанія "Флайбайнайт Туре" повідомила Альфреда за кілька тижнів до відправлення, що вона не може повезти його до Австрії через дуже великий

наплив тих, хто бажає поїхати туди на свята, натомість вона може направляти його до Французьких Піренеїв. Він не задоволений цим, бо йому більше

подобається Австрія, де кататися на лижах краще, ніж у Піренеях.

У ситуації а) Альфред, найімовірніше, прагнутиме часткового відшкодування вартості путівки. Малоймовірно, однак, що він захоче скасувати поїздку і, більше того, було б доволі несправедливо дозволити йому розірвати контракт на підставі відносно невеликого його порушення. На відміну від цього, у ситуації б) порушення серйозне, і Альфред, скоріше за все, захоче відмовитися від поїздки і до того ж претендуватиме на відшкодування збитків, пов´язане з додатковими витратами (якщо вони мали місце) на придбання іншої путівки до Австрії.

Проблеми, окреслені на прикладі випадку Альфреда, можна розв´язати двома шляхами. Перший — це розглянути обіцянки туристичної фірми (тобто умови контракту) і розділити їх на дві категорії за значенням. Потім можна буде сказати, що порушення більш істотних умов може бути підставою для таких засобів судового захисту, як розірвання контракту та відшкодування збитків, а порушення менш істотних буде підставою для позову про відшкодування збитків. Таким чином, умова про час відльоту буде незначною обіцянкою, у разі порушення якої можна застосувати такий засіб судового захисту, як відшкодування збитків; місце відпочинку буде істотною умовою контракту, порушення якої може бути підставою для розірвання контракту та відшкодування збитків.

Складність при цьому підході полягає в тому, що ту чи іншу конкретну обіцянку можна порушити багатьма способами. Так, хоч ми і зазначили, що обіцянка стосовно часу відльоту є незначною, але уявіть собі, що час відправлення було перенесено на 72 години, у результаті чого Альфред втратив три дні своєї поїздки. У такому разі групування умов угоди в категорії не дуже допоможе, оскільки, якщо час відправлення трактуватиметься як застереження, то Альфред матиме право лише на відшкодування збитків незалежно від того, наскільки серйозним було порушення умов контракту. Однак наслідки порушення, якщо воно веде до 72-годинної затримки відправлення значно серйозніші, ніж коли затримка становить лише три години.

Це підводить нас до другого можливого підходу до проблеми. Замість того, щоб групувати умови контракту в категорії, ми можемо зачекати і побачити, якими будуть наслідки порушення тієї чи іншої конкретної угоди. Якщо порушення дуже серйозне, то необхідно зробити так, щоб, крім відшкодування збитків, можна було розірвати договір, а якщо ні — то потерпілий повинен мати право лише на відшкодування збитків.

Традиційний підхід загального права до проблеми полягав у групуванні обіцянок за категоріями. При цьому важливі обіцянки називалися "істотними умовами", а менш важливі — "застереженнями". Порушення умови дає невинній стороні право на розірвання контракту, а порушення застереження дає невинній стороні лише право на відшкодування збитків.

Однак у зв´язку з обмеженістю підходу "істотні умови — застереження", на початку 60-х років виникла ідея підійти до проблеми з іншого боку. Замість того, щоб групувати за категоріями обіцянки, за цього підходу за категоріями групують порушення. Умовам контракту не дають назв, а називають їх "неназваними", тобто такими, що "не мають назви". (Інколи їх ще називають "проміжними", але це неточно, бо виникає враження, що вони стоять десь посередині між істотними умовами та застереженнями, що не відповідає дійсності.) Порушення поділяються на такі, що ведуть до розірвання контракту, і такі, що до цього не ведуть. Серйозні порушення можуть призвести до розірвання контракту, тобто дають право безвинній стороні розірвати контракт. Менш серйозні порушення не пов´язані з розірванням контракту і дають безвинній стороні право лише на відшкодування збитків.

Було б корисно, якби підхід типу "кеназваних умов" повністю замінив собою підхід типу "істотні умови та застереження" і основним методом розгляду наслідків умов був аналіз серйозності порушення, а не аналіз типу умови, яку було порушено. На жаль, все не так просто. Розмежування умов за звичайним правом на "істотні умови та застереження" стало "менш щасливим партнером" сучаснішого підходу типу "неназвані умови", у результаті чого контракти інколи аналізують, застосовуючи підхід, в основі якого лежить поділ на істотні умови та застереження, часом вдаються до підходу "неназваних умов", а подеколи (напр., див. нижче справу Хенса Норд) розглядають обидва ці підходи одночасно.

(Примітка: побутує думка, що насправді на ранніх етапах свого розвитку загальне право розглядало наслідки порушення контракту при вирішенні питання, чи може він бути розірваний на підставі порушення його виконання. У справі Пуссард проти Спіерса (1876 р.) оперна співачка, яку найняли для виконання партії, не прибула на час прем´єри опери. Довелось шукати заміну, і співачці, яка зайняла місце П., пообіцяли контракт на 4 тижні. Коли П. прибула, опера вже йшла протягом тижня. Вона запропонувала, що почне співати свою партію, але відповідачі відмовилися пристати на її пропозицію. У справі Беттіні проти Гі (1876 р.) співак Б. мав контракт на 15 тижнів (робота в театрах, залах тощо). Через хворобу він пропустив чотири з шести днів, коли проводилися репетиції. В обох випадках перед судом постало питання, чи вела відсутність позивача "до кореня проблеми". У справі Пуссард було вирішено, що відсутність П. вела до кореня контракту, а отже, відповідач мав рацію, розірвавши контракт. У справі Беттіні було ухвалено, що відсутність Б. не вела до кореня контракту, а отже, Г. зробив помилку, коли розірвав контракт. По суті, це той самий тест, який був запропонований у 1962 р. у справі "Гонг Коне Фір Шиппінг" проти "Кавасакі Кісєн Каїша" (1962 p.), що знаменувала собою початок застосування сучасного підходу типу "неназваних умов".)

Докладніше ці два підходи ми не розглядатимемо.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Міжнародне приватне право
Римське приватне право
Право: Посібник для студентів бізнес-спеціальностей