Електронна бібліотекапідручники


Право: Посібник для студентів бізнес-спеціальностей

5.9. Позбавлення права заперечення на підставі даної обіцянки


Незважаючи на те, що описані вище винятки з правила справи Піннеля є усталеною нормою права, вони зачіпають лише дуже обмежену кількість випадків, тож, навіть попри ці винятки, загальне застосування правила залишалося практично незмінним. Виникла необхідність у такому винятку з правила, який застосовувався б у більшості випадків. Інакше кажучи, необхідне було нове правило, стосовно якого випадок Піннеля став би винятком!

Зачатки такого правила вдалося відшукати в принципі права справедливості, який називається принципом відмови. Він діяв тривалий час і був усталеним винятком з вимоги про те, що обіцянка для позовної сили обов´язково має бути підкріплена зустрічним задоволенням.

Хаджес проти "Метрополітен Рейлвей Компані" (1887 р.)

Другого жовтня 1874 p. X. надіслав своєму орендареві — компанії МРК — лист-нагадування про те, що, згідно з умовами угоди вона повинна в 6-місячний строк виконати певні ремонтні роботи. Якщо ремонт не буде завершено до 22 квітня 1875 р. (тобто до завершення 6-місячного строку), то МРК буде позбавлена оренди. Однак у листопаді 1874 р. МРК написала X. листа з пропозицією продати їй орендовані нею приміщення (приміщення для бізнесу, розташовані в зручному місці, можуть бути цінним активом, тому часто стають предметом продажу), зазначивши, що вони не розпочинатимуть ремонт, про який ішлося в листі-нагадуванні, доки не одержать від X. відповідь. 1 грудня X. відповів, що він подумає над цим, коли дізнається про ціну. ЗО грудня МРК призначила ціну — 3000 фунтів стерлінгів. 31 грудня X. відповів листом, в якому заявив, що запропонована ціна "абсолютно неприйнятна" і попросив змінити пропозицію. Після цього ніякого спілкування між ними не було до 19 квітня 1875 р. (тобто за три дні до кінця призначеного на ремонт строку), коли МРК заявила, що оскільки переговори не привели до продажу і погода стала сприятливою, то вона розпочинає ремонт. X. відповів, що у МРК було достатньо часу, для завершення ремонту, оскільки переговори обірвалися ще наприкінці грудня, і 28 квітня подав позов, вимагаючи, щоб МРК звільнила приміщення на тій підставі, що вона не виконала ремонт відповідно до листа-нагадування.

Палата лордів ухвалила рішення, що, з позиції справедливості, переговори про продаж орендованих приміщень привели до відстрочення 6-місячного строку, встановленого в листі-нагадуванні. Це відстрочення завершилося 31 грудня 1874 p., і МРК має право завершити ремонт протягом шести місяців від цієї дати.

Примітка: було ясно, що якщо орендарі збиралися купити приміщення, вони не мали наміру розпочинати необхідний ремонт; по суті вони сказали X. саме це. X., почавши переговори про продаж орендованого приміщення, опосередковано пообіцяв МРК, що відмовиться від своїх прямих законних прав і не робитиме кроків до виконання вимоги листа-нагадування про ремонт. Коли переговори зірвалися, термін дії відмови закінчився, і X. міг знову повернути свої прямі законні права.

Принцип, встановлений справою Хаджес проти "Метрополітен Рейлвей Компані", називається "відмовою". Відмова застосовується в разі, якщо:

а) одна сторона обіцяє (обіцянка може виражатися явно або неявно) іншій стороні, що не наполягатиме на своїх прямих законних правах, які випливають з

контракту, враховуючи, що інша сторона діятиме відповідно до цієї обіцянки;

б) інша сторона покладається на обіцянку, діючи відповідно до неї. За цих умов той, хто дав обіцянку, не може знову повертатися до

реалізації своїх прямих законних прав, доки така реалізація не стане для нього справедливим кроком. Однією з таких ситуацій, в яких справедливість вимагає дозволити тому, хто дав обіцянку, повернутися до реалізації своїх прямих законних прав, є ситуація, коли він заздалегідь повідомляє про свій намір іншу сторону. Тож орендодавець у справі Хаджес проти "Метрополітен Рейлвей Компані" міг повернутися до здійснення своїх прямих законних прав, але лише після того, як він заздалегідь повідомив би іншу сторону про свої наміри.

Відмова часто застосовується у випадках, коли одна сторона контракту не може вчасно виконати своє зобов´язання. Наприклад, припустимо, А і Б домовилися, що А доставить Б товари 1 листопада. А не може виконати свого зобов´язання в цей день, і Б погоджується, що достатньо буде, якщо товари буде доставлено 1 грудня. У цьому випадку Б не має права повернутися до попередньої домовленості й реалізувати свої прямі законні права, подавши позов проти А за порушення контракту, коли 1 листопада товари не будуть доставлені.

Інколи відмова дається без призначення нового строку замість старого, у цьому разі зобов´язання має бути виконано у прийнятний термін.

Чарльз Рікардс проти Оппенгейма (1950 р.)

Р. продав О. шасі від "роллс-ройса". О. зажадав, щоб на шасі був побудований корпус, і Р. погодився замовити цю роботу в субпідрядника. Планувалося, що робота забере шість, щонайбільше сім місяців, і отже, буде виконана до кінця березня. Роботи не завершилися до кінця березня, але О. продовжував наполягати на виконанні замовлення. Врешті-решт він написав Р. листа, в якому зазначив, що якщо машина не буде готова до 25 липня, то він придбає замість неї іншу машину. Машина не була готова, і О. придбав іншу. Р. завершив виготовлення машини в жовтні, а згодом подав позов, звинувативши О. у відмові прийняти доставлену йому машину і заявивши, що після скасування умови стосовно початкового терміну він був зобов´язаний завершити роботу в прийнятний термін. Апеляційний суд ухвалив рішення, що О. відмовився від початкового терміну поставки, але мав право відновити своє право на отримання машини за умови, якби завчасно повідомив про свої наміри і дав час на виконання замовлення. І він це зробив.

Саме цей принцип відмови застосував суддя Деннінг у справі, в якій ішлося про часткову сплату боргу. Цей принцип у тому вигляді, в якому він застосовується у справах про часткову виплату боргу, називається "позбавленням права заперечення на основі даної обіцянки". (Позбавлення права заперечення — це норма доказового права, яка в широкому розумінні "зупиняє", тобто позбавляє людину, яка робить заяву, права пізніше заперечувати правдивість своєї заяви.)

"Централ Лондон Проперті Траст" проти "Хай Тріз Хауз" (справа відома під назвою "справа "Хай Тріз") (1947 р.)

Відповідно до орендної угоди від 24 вересня 1937 p., XTX орендувала багатоквартирний будинок у ЦЛПТ на 99 років, орендна плата —

2500 фунтів стерлінгів на рік. ХТХ здала в суборенду квартири індивідуальним квартиронаймачам. Розпочалася війна, всі квартири не вдалося здати в оренду, і сторонам стало ясно, що ХТХ не може заплатити орендну плату, яку вона винна ЦЛПТ, за рахунок орендної плати, зібраної у квартиронаймачів. Тому вони домовилися, що орендну плату слід зменшити до 1250 фунтів стерлінгів на рік. З 1941 р. ХТХ почала вносити зменшену орендну плату. На початок 1945 р. всі квартири будинку були здані в оренду. 21 вересня 1945 р. ЦЛПТ написала ХТХ листа, в якому зазначила, що надалі необхідно вносити орендну плату в повному обсязі, вказавши, що нараховано заборгованість за весь період, починаючи з 1941 р. Згодом ЦЛПТ подала позов на ХТХ, вимагаючи заплатити всю суму орендної плати за квартали, що закінчуються 29 вересня та 25 грудня. Відповідачі заявили:

  • що було досягнуто домовленості про зменшення орендної плати до 1250 фунтів стерлінгів, і ця домовленість мала залишатися в силі на період до кінця оренди;
  • що позивачі не мали права стверджувати, що орендна плата перевищує 1250 фунтів стерлінгів на рік;
  • що оскільки позивачі не вимагали підвищення орендної плати до написання листа від 21 вересня 1945 р. (отриманого відповідачами 24 вересня 1945 p.), вони тим самим відмовилися від своїх прав на будь-яку суму орендної плати, що перевищує 1250 фунтів стерлінгів, за весь термін до 24 вересня 1945 р.

Суддя Деннінг виніс рішення, що на основі цілого ряду справ, включно зі справою Хаджес проти "Метрополітен Рейлвей Компані" (1877 p.), установлено справедливий принцип, аналогічний принципу позбавлення права заперечення, згідно з яким сторона, що дає обіцянку, як у випадку з ЦЛПТ, не має права діяти всупереч цій обіцянці.

Принцип позбавлення права заперечення на підставі даної обіцянки сформульовано так:

"Якщо одна сторона поводить себе так, що інша сторона має підстави вважати, що вона не наполягатиме на реалізації прямих прав, що випливають із контракту, усвідомлюючи, що інша сторона має діяти відповідно до цього уявлення, і вона так діє, тоді перша сторона не має права пізніше наполягати на своїх прямих законник правах, якщо такі дії будуть несправедливими... За відповідних обставин вона може відновити свої прямі законні права на майбутнє за умови, що повідомить про свій намір це зробити або своєю поведінкою дасть зрозуміти, що відтепер наполягатиме на цих правах" (Лорд Деннінг, голова Апеляційного суду, у справі "В. Дж. Алан енд Ко" проти "Ель Наср Експорт енд Імпорт Ко" (1972 p.))

5.9.1. Суперечність між загальним правом і правом справедливості

Трудність, що виникла, коли суддя Деннінг спробував обійти правило справи Піннеля, полягає в тому, що це правило підтвердила Палата лордів у справі Фоукс проти Бір (див. вище) і що в справі Фоукс проти Бір не було згадки про жоден принцип права справедливості, який суперечив би рішенню, винесеному в цій справі. Однак суддя Деннінг зазначив, що в часи, коли розглядалася справа Фоукс проти Бір, принципи права справедливості та загального права тільки-но зливалися, а на сьогодні, продовжив суддя Деннінг, коли право справедливості об´єдналось із загальним правом уже понад 70 років тому, необхідно переглянути принципи у світлі їхньої спільної дії. Це пояснення не може вважатися цілком переконливим, враховуючи той факт, що на практиці принцип позбавлення права заперечення на підставі даної обіцянки став широко визнаним в юриспруденції; мабуть, уже занадто пізно намагатися стверджувати, що він суперечить справі Фоукс проти Бір, а тому не існує.

5.9.2. Як нині застосовується принцип позбавлення права заперечення на підставі даної обіцянки

Застосований суддею Деннінгом новий варіант цього принципу, сформульований у справі Хаджес проти "Метрополітен Рейлвей Компані", спершу викликав певні розходження думок та непорозуміння. Зауважували, що він намагається "підвісити" доктрину зустрічного задоволення.

"Щит, а не меч"

Невдовзі потому судді Деннінгу видалася нагода заново сформулювати доктрину справедливого позбавлення права заперечення у справі Кумб проти Кумба. У цій справі лорд-суддя Деннінг (а саме цей титул він одержав на той час) наголосив на думці, висловленій ним у справі Хай Тріз, що по справедливості позбавлення права заперечення не можна використати для виправдання примушення до обіцянки, не підкріпленої жодним зустрічним задоволенням, її можна використовувати для виправдання дії. Його колега лорд-суддя Беркетт вдався до промовистої метафори, сказавши, що цей принцип слід застосовувати "як щит, а не як меч".

Кумб проти Кумба (1951 р.)

Пані Кумб розпочала процедуру розлучення й отримала умовне рішення (це означає, що рішення про розлучення набирає чинності за певних умов). Пан Кумб пообіцяв виплачувати їй аліменти в сумі 100 фунтів стерлінгів на рік (не враховуючи податків). Він не виконав цього, і пані Кумб подала на нього в суд за порушення зобов´язань. Було встановлено, що обіцянка чоловіка не підкріплена жодним зустрічним задоволенням. Попри це, суддя Бірн виніс рішення на користь дружини згідно з принципом справедливості, сформульованим у справі Хай Тріз. Апеляційний суд задовольнив апеляцію чоловіка на тій підставі, що принцип справедливості може застосовуватися лише при захисті, а не як підстава для позову.

Примітка: у справі Кребб проти ради округу Лрун (1976 р.) позивачеві не відмовили в праві подавати позов за порушення обіцянки, не підкріпленої зустрічним задоволенням. Принципом, що дав можливість це зробити, був принцип позбавлення права заперечення, але в тому випадку йшлося про позбавлення права заперечення на основі майнових прав, а не на основі даної обіцянки. Навіть після справи Кребба нерідко вважають правильним, що позбавлення права заперечення на основі даної обіцянки має застосовуватися на захист, а не як підстава для позову.

5.9.3. Прямі законні права призупиняються чи припиняються зовсім?

Важливим питанням стосовно позбавлення права заперечення на підставі даної обіцянки, яке ще остаточно не вирішено, є питання про те, чи в результаті цієї доктрини прямі законні права просто призупиняються чи взагалі анулюються. Інакше кажучи, якщо А обіцяє Б, що він прийме 50 фунтів стерлінгів як повне погашення боргу в 100 фунтів стерлінгів, то чи це анулює право А на решту 60 фунтів стерлінгів? З іншого боку, чи в результаті таких дій право А призупиняється так, що А може згодом передумати і порушити свою обіцянку? Як ми бачили, близький родич цього принципу — принцип відмови діє так, що згідно з ним прямі законні права призупиняються і можуть бути поновлені, якщо завчасно попередити про намір їх реалізувати. У деяких випадках стверджувалося, що позбавлення права заперечення на підставі даної обіцянки діє так само, а отже, відбувається лише призупинення прямих законних прав.

Рішення Таємної ради в справі Аджайї проти Бріско (1964 р.) може допомогти розібратися в цьому питанні. Таємна рада проголосила, що доктрина позбавлення права заперечення на підставі даної обіцянки діє за таких умов:

а) стан того, кому дають обіцянку, змінився (очевидно, з урахуванням обіцянки);

б) той, хто дав обіцянку, може припинити дію своєї обіцянки, попередивши про це заздалегідь, причому це попередження належним чином оформлене, а той,

кому дали обіцянку, був би в змозі повернутися до попереднього стану;

в) обіцянка стає остаточною і її дії не можна припинити лише в тому разі, якщо той, кому дали обіцянку, не може повернутися до попереднього стану.

Лорд Деннінг послідовно відстоює свою позицію, що ця доктрина може служити і в той, і в інший спосіб, і що єдине, що повинен робити той, кому дали обіцянку, це виконувати нову угоду в тому вигляді, якого та набула після обіцянки. Він зосереджував свою увагу передусім на тому, чи справедливо дозволити тому, хто дав обіцянку, відступатися від неї. Якщо це справедливо, як у справі "Д. енд К. Білдерс" проти Ріс (1966 р.) (див. нижче), то застосовується норма загального права — правило Піннеля. Якщо дозволяти порушувати дану обіцянку несправедливо, то слід застосувати принцип позбавлення права заперечення на підставі даної обіцянки, сформульований у справі Хай Тріз.

Можна стверджувати, що краще розглядати це відносно просте питання (тобто питання чи справедливо дозволити тому, хто дав обіцянку, порушити її за певних обставин), ніж ускладнювати справу, вимагаючи, щоб той, кому дали обіцянку, змінив свою позицію, і втягнув себе в непродуктивні дебати про те, анулюється за цією доктриною дія законних прав чи вони лише призупиняються.

Цілком очевидно, коли йдеться про контракти, пов´язані з довгостроковими зобов´язанням, в яких одне із зобов´язань призупиняється, якщо немає явно чи неявно встановленого терміну дії відмови, то дію прямих законних прав можна поновити після відповідного повідомлення.

"Тул Метал Менюфекчуринг Ко" проти "Тангстен Електрик Ко" (1955 p.)

Компанія ТМ погодилася на призупинення дії певних умов контракту, за якими компанія ТЕ мала здійснити певні виплати ТМ. Призупинення вводилося на час до укладення нового контракту. Починаючи з 1939 р. ніяких платежів не робили. У 1944 р. переговори щодо укладення нового контракту зірвалися. У 1945 р. ТЕ подала на ТМ у суд за порушення контракту, а ТМ подала зустрічний позов про стягнення платежів, які їй належали за контрактом, але починаючи не з 1939 p., а з 1 червня 1945 р. ТЕ програла справу. Потім розглядалося питання, порушене в зустрічному позові ТМ. Апеляційний суд ухвалив, що ТМ могла вимагати відновлення обумовлених контрактом платежів лише в разі, якби вона заздалегідь повідомила про це, і що, оскільки вона цього не зробила, то її позов відхилено. Тоді ТМ розпочала нову справу, вимагаючи поновлення платежів з 1 січня 1947 p., і постало питання, чи дорівнює зустрічний позов ТМ у першій справі попередженню про її намір відновити дію своїх законних прав. Палата лордів ухвалила, що зустрічний позов дорівнює такому попередженню, а отже, цю справу ТМ виграла.

5.9.4. Позбавлення права заперечення на підставі даної обіцянки як норма права справедливості

Останній момент, на якому слід наголосити, коли йдеться про позбавлення права заперечення на підставі даної обіцянки, це те, що ця норма, будучи за походженням нормою права справедливості, застосовується судами за їхнім бажанням — вони мають право, але не зобов´язані її застосовувати (на відміну від відшкодування збитків, яке є засобом судового захисту загального права і має застосовуватися щоразу, коли позивач доведе правоту свого позову).

Є чимало різноманітних обставин, коли суд відмовляється застосувати право на користь того чи іншого конкретного позивача. Зокрема, особливо характерна ситуація, в якій той, кому дано обіцянку, примусив до неї за допомогою тиску. Одним із принципів права справедливості є такий: "Хто шукає справедливості, сам має діяти справедливо". Це означає, що особа, яка претендує на призначення засобу судового захисту, передбаченого правом справедливості, сама має чинити справедливо.

"Дональдсон енд Кейзі Білдерс" проти Ріс (1966 р.)

У цій справі компанія "Дональдсон енд Кейзі Білдерс" виконала певні будівельні роботи на замовлення Р. З урахуванням суми, внесеної на рахунок, залишалося заплатити ще 482 фунти стерлінгів. Позивачі протягом 7 місяців марно домагалися, щоб їм заплатили. Нарешті пані Ріс зателефонувала їм і заявила, що вони можуть одержати 300 фунтів стерлінгів як остаточний розрахунок, але це все, на що вони можуть сподіватися. Дональдсон і Кейзі обговорили це питання між собою. їхній фінансовий стан був настільки поганим, що якщо не дістати терміново якихось коштів, компанія могла просто збанкрутіть. Дональдсон зателефонував пані Ріс, яка знала про надзвичайно скрутне становище, в якому перебувала компанія "Дональдсон енд Кейзі Білдерс", і сказав їй, що прийме 300 фунтів стерлінгів як часткову оплату боргу і дасть їй рік на те, щоб виплатити решту. Вона відмовилася, заявивши, що ніколи не матиме грошей, щоб заплатити решту, і запропонувала йому на вибір — або 300 фунтів стерлінгів, або нічого. Д. погодився на 300 фунтів стерлінгів, сказавши їй, що "в нього немає вибору". Пані Р. запропонувала отримати чек у суботу або готівку в понеділок. Д. вибрав чек у суботу і, пішовши одержувати чек, захопив із собою заздалегідь підготовлену розписку на одержання 300 фунтів стерлінгів. Пані Р. наполягала, щоб він дописав на розписці: "як повний розрахунок". Згодом компанія "Дональдсон енд Кейзі Білдерс" подала позов, вимагаючи, щоб Р. заплатила решту. Р. заявила:

1) що частковий платіж чеком як платіж типу, відмінного від того, за яким мав бути погашений борг (всі борги мають сплачуватися готівкою, якщо в контракті не передбачено іншого), може вважатися домовленістю про заміну виконання, тобто означає, що погашено весь борг. На підтвердження такого трактування Р. послалася на прецедент справи Годдард проти О´Браєна (1882 p.).

Апеляційний суд ухвалив, що часткова виплата чеком у цьому випадку не відрізняється від часткової виплати готівкою, тому аргумент Р. було відхилено;

2) що "Дональдсон енд Кейзі Білдерс" не має права заперечення, оскільки була дана обіцянка прийняти 300 фунтів стерлінгів як повне погашення боргу.

Голова Апеляційного суду Лорд Деннінг і лорд-суддя Данквертс ухвалили, що пані Ріс домоглася обіцянки від "Дональдсон енд Кейзі Білдерс" шляхом тиску на кредитора. Тож вона не має права користуватися перевагами позбавлення права заперечення на підставі даної обіцянки.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Міжнародне приватне право
Римське приватне право
Право: Посібник для студентів бізнес-спеціальностей