Інколи контракт може бути переглянутий вже в ході виконання. Якщо контракт переглядається на користь лише однієї зі сторін, то зазвичай саме постачальник прагне перегляду контракту. Одна з причин, з яких передбачливий постачальник намагатиметься переглянути контракт, це ввести в нього умову про зміни в ціні (див. параграф 5.6.2). Якщо постачальник включив таку умову в контракт, то, як правило, не виникає великих проблем у разі зростання ціни. Але якщо він цього не зробив, то постає проблема зустрічного задоволення.

Це можна проілюструвати давньою справою Стілк проти Майріка.

Стілк проти Майріка (1809 р.)

Позивач-матрос погодився піти на судні до Балтійського моря і назад за платню 5 фунтів стерлінгів на місяць. Під час плавання двоє матросів залишили свій пост. Після марних спроб взяти на їхнє місце інших матросів у Кронштадті капітан домовився з рештою команди, що вони поділять між собою платню двох дезертирів, якщо не вдасться заповнити вакансії в Ґетеборзі. Вакансії заповнені не були, і судно пішло до рідних берегів з неповною командою. Позивач подав позов про виплату йому його частки заробітної плати дезертирів. Лорд Елленбурзький прийняв рішення, що позивачі не дали жодного зустрічного задоволення за обіцянку капітана, оскільки вони лише погодилися робити те, що вони і так зобов´язані були робити за контрактом.

Ось іще один гіпотетичний приклад, що спирається на справу "Норт Оушн Шиппінг Компані" проти "Хюндай Констракшн Компані" (1979 p.). Марія в Руританії погодилася побудувати судно для Натана у Фридонії. Оплатити роботи належало в руританських франках. Згодом руританський франк зазнав девальвації на 10 % проти фридонійського долара, і Марія отримала за свою працю на 10 % менше, ніж очікувала. Якщо в результаті Марія відмовиться продовжувати виконувати контракт, Натан може подати позов за порушення контракту. На практиці ймовірніше, що ціну буде переглянуто з урахуванням девальвації, і Марія отримає додаткову виплату.

Як ми бачили, судді в разі подібного перегляду угод переважно схилялися до винесення рішення, що Марія не має права подати позов, щоб примусово привести у виконання обіцянку заплатити їй додаткову суму, оскільки вона не дала зустрічного задоволення. Право не вважає, що особа дала зустрічне задоволення, якщо вона просто робила чи пообіцяла зробити щось, що вона і так була зобов´язана зробити за контрактом. Цей підхід, попри всю свою логічність, не спроможний відобразити комерційних реалій ситуації. Обіцянка додана до минулого зустрічного задоволення, але причина, через яку ситуація, пов´язана з додатковими обіцянками, як можна бачити, розвинулася в окреме правило, полягає в тому, що, крім того, є ще й таке правило, що коли особа має договірне зобов´язання, то обіцянка заплатити за виконання договірного зобов´язання дається іншою стороною без зустрічного задоволення. Тож правило про минуле зустрічне задоволення, принаймні в тій його частині, яка стосується обіцянок, даних після укладення контракту, злилося з правилом, пов´язаним з існуванням договірних зобов´язань (тобто зобов´язань, які випливають безпосередньо з контракту).

5.7.1. Винятки з наведеного вище правила

1. За умови, що будь-яка додаткова обіцянка, дана однією стороною (наприклад, заплатити додаткову суму грошей) врівноважується контр-обіцянкою іншої сторони (наприклад, зробити щось на додаток до попереднього зобов´язання), додаткові обіцянки обох сторін мають позовну силу, оскільки кожна обіцянка є зустрічним задоволенням іншої. (Аналогічне правило застосовується щодо чинних договірних зобов´язань: сторона, якій дають обіцянку, має пообіцяти зробити більше, ніж передбачено чинним договірним зобов´язанням — див., напр., справу "Гласбрук Броз" проти "Гламорган КК" (1925 р.).)

Щодо договірних зобов´язань давня справа Хартлі проти Понсонбі є прикладом обіцянки виконати більше, ніж вимагає контракт.

Хартлі проти Понсонбі

Судно залишило береги Англії з командою, яка налічувала 36 осіб, але коли воно прибуло до Порт-Філіпа, значна частина команди втекла, залишилось лише 19, з яких лише четверо чи п´ятеро були справжніми матросами. Капітан намагався найняти нових матросів, але не зміг. Тож він пообіцяв позивачеві, професіональному матросові, та іншим таким самим матросам винагороду в 40 фунтів стерлінгів, якщо вони допоможуть провести судно з Порт-Філіпа до Бомбея з командою в 19 осіб. Судно благополучно досягло Бомбея, отже позивач виконав свій обов´язок. Після прибуття до Ліверпуля йому заплатили його звичайну платню, відмовивши у виплаті 40 фунтів стерлінгів. Рішення: оскільки судно з командою 19 осіб було не придатне до плавання, позивач мав право відмовитися плисти з Порт-Філіпа до Бомбея. Тож він міг вимагати укладення на це плавання нового контракту між ним і капітаном судна.

Протягом багатьох років лунали голоси, що особа в тій ситуації, в якій опинилася Марія, повинна мати можливість зобов´язати до виконання обіцянки заплатити додаткову суму, навіть попри те, що вона не обіцяла натомість зробити щось додатково. Аргументи на користь цього твердження висувалися такі: виконання початкового контракту Марією створює переваги для Натана, оскільки йому не треба завдавати собі зайвого клопоту — розпочинати все спочатку і вести переговори про новий контракт з іншим будівельником. Отже, виконання початкової договірної обіцянки дорівнює зустрічному задоволенню.

Право зараз змінилося — ці зміни були внесені з урахуванням комерційних реалій і базуються на аргументах, викладених у попередньому параграфі. Апеляційний суд ухвалив рішення, що коли хтось обіцяє завершити чинне договірне зобов´язання в обмін на додатковий платіж, то він тим самим надає зустрічне задоволення, оскільки це створює переваги для другої сторони.

Вільямс проти "Роффей Броз" (1990 р.)

Компанія Р. уклала контракт з житлово-будівельним кооперативом "Шеффердс Буш" про ремонт 27 квартир у кварталі Твінхолм Меншнс. 21 січня 1986 р. компанія Р. уклала субконтракт з В. на теслярські роботи за обумовлену ціну 20 тис. фунтів стерлінгів. Наприкінці березня у В. виникли фінансові труднощі, оскільки обумовлена ціна була надто низькою, аби він міг отримати прибуток. В основному контракті була умова про порушення строків (тобто пункт про те, що в разі затримки виконання контракту основний підрядник заплатить певну суму житлово-будівельному кооперативові). 9 квітня, коли В. завершив роботи на даху і в дев´яти квартирах, а також виконав частину робіт в інших 18 квартирах, Р. погодилася заплатити В. додаткові 10 300 фунтів стерлінгів. Це становило 575 фунтів стерлінгів за кожну квартиру, де залишалося завершити роботи, і Р. пообіцяла заплатити ці гроші через побоювання, що доведеться платити штраф, якщо В. не завершить теслярські роботи вчасно. Одним із питань, яке мав розв´язати суд, було питання, чи обіцянка завершити виконання існуючого зобов´язання достатня для підтримання обіцянки заплатити додаткову суму. Класичні теоретики сказали б "ні", оскільки існував установлений принцип права, що коли одна сторона контракту дає обіцянку, наступна обіцянка не має позовної сили, хіба що вона врівноважена контробіцянкою іншої сторони. Однак у даному випадку було винесено рішення, що компанія Р. виграла від своєї обіцянки заплатити додаткові суми і, отже, В. надав зустрічне задоволення.

(Примітка: хоч ми переважно говорили про перегляд контракту з погляду підвищення ціни, той самий принцип застосовується, коли ціна залишилися такою самою, але інша сторона взяла на себе додаткове зобов´язання.)

Застереження. Якщо сторона, яка вимагає додаткової плати, робить це, погрожуючи, що він (вона) не продовжуватиме виконання контракту, доки не буде домовленості про додатковий платіж, суд може ухвалити рішення, що обіцянка заплатити додаткову суму була спричинена економічним примусом. Відмінність між активними переговорами з метою захисту власних інтересів, що є законними, і економічним тиском, що практично дорівнює примусу і є незаконним, може бути дуже незначною. Наприклад, у згаданій вище справі "Пау Он** суд ухвалив, що там не було примусу, а лише активні переговори. Однак, якщо суд ухвалює, що застосовувався тиск, який дорівнює примусу, угода заплатити додаткові кошти може бути визнана недійсною на прохання сторони, на адресу якої були погрози.

"Норт Оушн Шиппінг" проти "Хюндай Констракшн Ко" (1979 p.)

Компанія X. погодилася побудувати танкер для компанії Н. за фіксовану ціну 30 950 тис. доларів. Н. зобов´язалася заплатити п´ятьма частинами в міру виконання роботи. X. погодилася відкрити акредитив з метою надання гарантії повернення платежів у разі не можливості виконати контракт. Н. заплатила перший платіж 28 квітня 1972 р. 12 лютого 1973 р. США девальвували долар. Тому X. почала претендувати на збільшення на 10 % чотирьох наступних платежів. Н. не погодилася і запропонувала звернутися з цим спором до арбітражу. X. відхилила пропозицію, заявивши, що якщо Н. не погодиться заплатити додатково 10 %, X. розірве контракт і поверне перший платіж. У цьому разі проти Н. відкрилася б справа за порушення контракту. У цей час Н. уклала дуже вигідну угоду з компанією "Шелл", за якою остання мала найняти нове судно на три роки, і якби X. виконала свою погрозу, цей контракт було б утрачено.

(Примітка: хоч Н. мала б право на відшкодування збитків, якби X. здійснила свою погрозу не будувати судно, і Н. подала б у результаті позов за порушення контракту, але відшкодуванню підлягали б лише збитки, пов´язані з утратою звичайних прибутків, а не збитки, пов´язані з утратою надзвичайно високих прибутків, які Н. очікувала від фрахтування судна компанією "Шелл".)

Тож Н. повідомила X., що попри те, що Н. не була зв´язана зобов´язанням робити додаткові платежі X., вона готова зробити такі додаткові платежі без шкоди своїм правам. Вона додала також, що сподівається на відповідне збільшення суми свого акредитива. X. пообіцяла збільшити акредитив. Збільшення сум чергових виплат і акредитиву були належним чином оформлені, і будівництво танкера було завершено 27 листопада 1974 р.

30 липня 1975 p. Н. подала позов, претендуючи на повернення додаткових 10 %. Вона пояснила, що раніше утримувалися від позову про повернення коштів, бо X. будувала ще один корабель для Н., і Н. побоювалася, що якби вони подали позов раніше, ніж буде завершено будівництво танкера, то X. відмовилася б будувати його.

Рішення: обіцянка збільшити суму акредитива була зустрічним задоволенням за обіцянку Н. збільшити суми чергових виплат.

Потім суд мав вирішити, чи може Н. повернути собі додаткові 10 % на тій підставі, що їх було заплачено з примусу. Суддя постановив, що додаткові 10 % були виплачені з економічного примусу, тому контракт заплатити 10 % є недійсним. Однак, оскільки Н. зволікала з поданням свого позову, то ця затримка має трактуватись як підтвердження нею контракту, а отже, Н. не має права на відшкодування цих 10 %.

Як ви, можливо, помітили з висвітленої вище справи "Хюндай", сторона, якій погрожують, завжди може відмовитися робити додаткові виплати, розірвати контракт і подати позов про порушення контракту. Проблема полягає в тому, що в цьому разі доведеться із самого початку вести переговори про укладення контракту з іншою стороною. Не виключено, що цей процес затягнеться. Більше того, якщо розпочнеться судовий процес, то навіть якщо факт порушення контракту є безсумнівним, винна сторона може створювати додаткові труднощі, сперечаючись про суму відшкодування за збитки.

2. Договірне зобов´язання перед однією стороною може становити предмет нового контракту з третьою стороною.

Скотсон проти Пегга (1861 р.)

С. уклав контракт з третьою стороною Т. про те, що С. доставить вантаж вугілля до Т. або туди, куди накаже останній. Т. продав цей вантаж П. і наказав С. доставити вантаж П. Потім П. уклав угоду з С, за якою "з огляду на те, що С. на прохання П. доставить відповідачу" вантаж вугілля, П. пообіцяв розвантажити його за встановленим тарифом. С. подав позов проти П., оскільки П. не виконав угоди. П. відповів, що С. не дав зустрічного задоволення за його обіцянку, тому що він уже мав договірне зобов´язання перед Т. до* ставити вугілля. Рішення: С. виграв справу. Адвокат Вілде висловив думку, що С, можливо, вважав вигідним не виконувати контракту з Т., бо контракт С. з П. був йому на шкоду. Крім того, С. домовився віддати вантаж П., що було вигідно П.

У справі "Нью Зіленд Шиппінг Компані" проти Саттертвейт (1975 р.) лорд Вільберфорс, висловлюючи думку більшості Таємної ради, зазначив:

"Зобов´язання з боку того, хто дає обіцянку, зробити щось таке, що він і так зобов´язаний робити, можна цілком слушно прирівняти до дійсного зустрічного задоволення, і саме так було в цьому випадку: той, кому була дана обіцянка, дістав перевагу прямого зобов´язання, яке він може змусити виконати в судовому порядку. Ця думка підтверджується і може бути проілюстрована справою Скотсон проти Пегга, яку їхні світлості вважають юридично обґрунтованою".

До того, як за допомогою справи Вільямс проти "Роффеи Броз" у праві було наведено порядок, існувала аномальна ситуація. Якщо А мав договірне зобов´язання перед Б, він міг зробити існуюче зобов´язання предметом нового контракту з В. Однак він не міг зробити його предметом нового контракту з Б без зобов´язання зробити щось додатково, аби був наявний елемент "зустрічного задоволення".