Електронна бібліотекапідручники


Право: Посібник для студентів бізнес-спеціальностей

3.2. Результат пропозиції


Є сім варіантів того, чим може закінчитися пропозиція. Ось вони:

1) вона може бути прийнята і, отже, стати частиною контракту;

2) вона може бути відхилена;

3) вона може бути відкликана;

4) вона може втратити чинність через те, що минув відведений час;

5) вона може втратити чинність через смерть оферента або офер-тоодержувача;

6) вона може втратити чинність через те, що об´єкт пропозиції зазнав істотних змін, у зв´язку з чим стало неможливо виконати умови пропозиції (див. розд.

9, "Неможливість");

7) вона може бути скасована у зв´язку з контрпропозицією.
Ми розглянемо ці варіанти по черзі.

3.2.1. Прийняття

Прийняття — це демонстрація беззастережної згоди на всі умови пропозиції. Безумовне прийняття дорівнює контрпропозиції, наслідком якої є скасування початкової пропозиції (отже, вона вже більше не може бути прийнята) і заміна її новою пропозицією, яку той, хто першим зробив пропозицію, може прийняти або відхилити. (Докладніше про контрпропозицію див. нижче.)

Зазвичай діє правило, що прийняття пропозиції, а отже, і виникнення контракту відбувається тоді, коли іншу сторону інформують про прийняття пропозиції (тобто коли інша сторона чує або читає про її прийняття). Це звичайне правило поширюється на повідомлення по телефону, телексу, і (як можна припустити) факсу, а також за допомогою будь-якої іншої форми миттєвого електронного зв´язку для передачі письмових повідомлень. Однак це правило не поширюється на ті випадки, коли повідомлення про прийняття пропозиції надсилається поштою. У цьому випадку застосовується "поштове правило".

"Поштове правило"

У випадках, коли пошта є відповідним засобом зв´язку для повідомлення про прийняття пропозиції, прийняття вважається завершеним (а отже, контракт укладеним), щойно лист з цим повідомленням здано на пошту. Це правило поширюється також на телеграми.

Адамс проти Ліндселла (1818 р.)

А. займався бізнесом у Бромсгроув, графство Вустершир. Л. займався бізнесом у Сейнт Івсі, графство Хантингдоншир. 2 вересня 1817 року Л. написав А., пропонуючи продати йому певну кількість вовни. У листі він просив дати відповідь зі зворотною поштою (це, очевидно, означає, що відповідь мала бути надіслана, коли поштовий екіпаж вирушатиме у зворотну подорож). На жаль, Л. направив свого листа до Бромсгроув, графство Лестершир, тож він ніяк не міг надійти до А. раніше сьомої години вечора 5 вересня. Того самого вечора А. написав і відправив листа, що він приймає пропозицію. Лист-прийняття пропозиції надійшов до Л. 9 вересня. Відповідач очікував на відповідь 7 вересня і, не отримавши її, 8 вересня розпочав продаж вовни третій стороні. А. подав позов на Л. за порушення контракту. Рішення: контракт був укладений, коли А. відправив поштою лист-прийняття пропозиції. Далі, пропозиція не втратила сили, коли Л. не отримав відповіді зі зворотною поштою, як очікував, оскільки затримка сталася з вини Л. Таким чином, відповідач порушив контракт.

Примітка: при такому вирішенні цієї справи суд виразно прагнув увільнути від відповідальності позивача через помилку відповідача. На жаль, для цього було обрано такий варіант рішення, що контракт був укладений, коли лист-прийняття пропозиції надіслали поштою, хоч інша зазначена причина, тобто що пропозиція не втратила чинності (як це було б і за очікуваного перебігу подій, якби прийняття пропозиції надійшло зворотною поштою), оскільки офертоодержувачі повідомили про прийняття пропозиції тільки-но змогли, була б сама по собі достатньою. У цьому випадку суд міг би далі визначити, що прийняття пропозиції набрало сили 9 вересня і тим самим надало сили контракту. Причина надання переваги твердженню, що контракт укладений 7 вересня, коли був відправлений лист-прийняття пропозиції, полягає в тому, що на час, коли розглядалася справа Адамс проти Ліндселла, ще не було розроблено законодавство про завершення пропозиції шляхом її відкликання. Не спростувавши (помилкового) аргументу, що пропозиція про продаж товарів відкликається, якщо, перш ніж пропозицію прийнято, товари були продані третій стороні, суд віддав перевагу вирішенню проблеми в такий спосіб, що ухвалив, ніби контракт був укладений до продажу товару третій стороні (тобто коли було відправлено лист-прийняття пропозиції — 7 вересня). Лише згодом у XIX столітті з´явилося правило, за яким пропозиція не може вважатися відкликаною доти, доки офертоодержувача не поінформовано про її відкликання.

"Поштове правило" може спричинювати труднощі, оскільки в усіх інших договірних ситуаціях повідомлення набирає сили, коли його доведено до відома іншої сторони (це може означати: коли вона його одержує, або коли читає його, або навіть коли мала б його прочитати — але, звичайно, не тоді, коли воно було відправлене поштою). Таким чином, "поштове правило" є відхиленням від інших правил стосовно поштових повідомлень, і до того ж це відхилення має такий характер, що може спричинити труднощі для оферента не з його вини: правило поширюється, наприклад, навіть на випадки, коли лист-прийняття пропозиції затримується або не надходить до місця призначення.

"Хаузголд Фає Іншуране" проти Гранта (1879 p.)

Відповідач зробив письмову заяву про бажання придбати акції компанії на тих умовах, що внесе депозит у сумі 1 шилінг за кожну акцію, а решту 19 шилінгів згоден сплатити протягом року після надання йому акцій. Секретар компанії надіслав із Суонсі листа з повідомленням про приділення акцій. Відповідач так ніколи і не отримав цього листа. Попри це, його ім´я занесли до Реєстру членів компанії, і на його рахунок були нараховані дивіденди в сумі 5 шилінгів. З часом розпочалась ліквідація компанії, і ліквідатор подав позов на Гранта, вимагаючи, щоб той сплатив решту купівельної ціни за свої акції. Апеляційній суд виніс рішення, що відповідач зобов´язаний задовольнити вимогу, викладену в позові, незважаючи на те, що суддя Брамвель був проти цього рішення, бо йому не подобалася ідея, що на оферента покладалося невідоме йому зобов´язання. Було запропоновано таке обґрунтування "поштового правила", що після відправки листа Поштове відомство стає спільним агентом обох сторін. Проти такого обґрунтування потім багато хто заперечував, і нині прибічників цього аргументу майже не залишилося.

Попри практичні труднощі, які спричинює прецедент Адамс проти Ліндселла, висновок за ним Палата лордів підтвердила у справі Данлоп проти Хіггінса (1848 p.), і він до кінця століття твердо встановився в праві.

Відкликання прийняття пропозиції після того, як його було надіслано поштою

Проблема, яку не було розв´язано, — питання чи можна відкликати прийняття, перш ніж воно дійде до оферента. Наприклад, якщо А надіслав л ист-прийняття пропозиції Б, то чи може він, скажімо, зателефонувати, поки цей лист іще не доставлений, і скасувати прийняття пропозиції? У принципі відповідь повинна бути "ні", оскільки в іншому лпадку оферент міг би "мати свій пиріг і одночасно їсти його", тобто міг би прийняти пропозицію листом, знаючи, що, якщо він передумає невдовзі після цього, то матиме можливість відкликати прийняття пропозиції. Однак в англійському праві відповіді на це питання немає.

Можливість уникнути застосування "поштового правила"

Оферент може уникнути застосування поштового правила, передбачивши умову, що пропозиція не вважатиметься прийнятою, доки на адресу оферента не надійде лист у відповідь (зазвичай протягом певного терміну). Є й ще одна можливість уникнути застосування цього правила — у порядку презумпції.

"Холвел Сек´юрітіс" проти Х´югса (1974 р.)´

У цій справі було ухвалено рішення, що вираз: "Згаданий варіант має бути приведений у дію шляхом повідомлення про це відповідного продавця в письмовій формі" — достатній для уникнення застосування "поштового правила". Вжиття слова "повідомлення" у пропозиції опосередковано вказувало, що прийняття пропозиції не завершене доти, доки фактичне повідомлення не досягло оферента. По суті, лист - прийняття повідомлення так ніколи і не досяг оферента (хоч його копія надійшла до соліситора за кілька днів до закінчення строку пропозиції), і було ухвалено, що прийняття пропозиції не набрало чинності, коли був відправлений лист-прийняття повідомлення.

Схоже на те, що це рішення вказує на тенденцію в юридичному мисленні до обмеження застосування аномального "поштового правила".

Звичайне правило

Усне повідомлення про прийняття пропозиції не вважається завершеним, поки його не сприйме оферент. Це правило поширюється на випадки, коли про прийняття пропозиції повідомляють по телефону та за допомогою інших електронних засобів миттєвого зв´язку, а також ситуації, коли обидві сторони при цьому присутні.

Енторес проти "Майлс Істен Корпорейшн" (1956 p.)

Е. з Лондона факсом надіслав пропозицію компанії М., яка знаходиться в Амстердамі. Пропозицію було прийнято, повідомлення про прийняття було надруковане в Амстердамі й отримане на телекс позивача в Лондоні. Контракт було порушено, а постало питання про те, в який момент він виник. Відповідачі стверджували, що до телексу було застосоване "поштове правило", а отже, контракт було укладено в Амстердамі. Апеляційний суд ухвалив рішення, що в разі, коли зв´язок є миттєвим (наприклад, сторони розмовляють безпосередньо чи телефоном) або майже миттєвим (наприклад, по телексу), прийняття має місце лише тоді, коли його отримає оферент.

Аналогічно в справі Брінкібон проти "Стехег Сталь уид Сталь-варенхандельгесселшафт МБГп (1983 р.) мало місце телексне повідомлення про прийняття пропозиції. Палата лордів ухвалила рішення, що контракт виник у Відні. Лорд Вілберфорс відмовився визнати, що телексне повідомлення завжди набирає сили, коли його отримують на апараті на іншому кінці. Він сказав:

"Трапляються випадки, коли повідомлення може не дійти негайно до того, кому його вислано, з випадкових причин або у зв´язку з тим, що так і було задумано; повідомлення можуть відсилатися в неробочий час або вночі навмисно або виходячи з припущення, що їх прочитають пізніше. Не виключена якась помилка або поломка на кінці одержувача, через яку одержувач може не отримати повідомлення в момент, визначений відправником, хоча він гадає, що той його отримав. Буває, що повідомлення відправляють і/або отримують через апарати, на яких працюють треті особи. Є багато й інших можливих варіантів. Немає жодного універсального правила, яке охопило б усі ці варіанти: у кожному випадку питання треба розв´язувати, виходячи з намірів сторін, посилаючись на розумну практику ділових відносин, а в окремих випадках — через вирішення питання про те, у чому полягає ризик".

Прийняття пропозиції через відповідну поведінку

Прийняття пропозиції може бути зроблено в неявний спосіб — через поведінку. У випадку одностороннього контракту прийняття пропозиції через відповідну поведінку є нормою (див., напр., справу "Карлілл проти " Карболік Смоук Болл Ко"). Однак у двосторонньому контракті, якому властиве наполягання на необхідності повідомлення про прийняття і в якому простої внутрішньої (невисловленої) згоди недостатньо, прийняття пропозиції через відповідну поведінку є радше винятком, принаймні, коли йдеться про зобов´язання, які необхідно виконати в майбутньому. Ось один із небагатьох прикладів.

Броджден проти "Метрополітен Рейлвей Ко" (1877 p.)

Броджден постачав залізничній компанії вугілля протягом багатьох років без укладення формального контракту. Кінець-кінцем Броджден запропонував, а залізнична компанія погодилася, що треба його укласти, й агент залізничної компанії підготував проект контракту та надіслав його Бродждену для погодження. Броджден заповнив місця, спеціально для цього залишені незаповненими, включно з ім´ям арбітра, і повернув поштою контракт агенту компанії. Агент просто поклав контракт у шухляду, і більше нічого з ним зроблено не було. Тим не менше сторони діяли відповідно до умов контракту протягом двох років, по закінченні яких Броджден відмовився визнати існування контракту. Палата лордів ухвалила рішення, що, хоча проект контракту не був контрактом, але, оскільки Броджден вписав до нього деякі умови, не погоджені із залізничною компанією, то сторони своєю поведінкою виявили взаємну згоду на умови проекту контракту. Контракт виник або тоді, коли компанія вперше замовила вантаж вугілля на умовах, передбачених у проекті контракту, або, щонайпізніше, коли Броджден доставив його. Контракт був укладений через відповідну поведінку, а його умови містяться в проекті контракту.

Коли оферент визначає конкретний метод прийняття контракту

Якщо оферент визначає конкретний метод прийняття пропозиції, то офертоодержувач може застосувати й альтернативний метод прийняття пропозиції за умови, що:

1) відомості про прийняття пропозиції надходять до оферента принаймні не пізніше, ніж якби застосували визначений оферентом метод;

2) обраний альтернативний метод не ставить оферента в менш вигідне становище, ніж при застосуванні визначеного ним методу.

Йєтс проти Пуллеина (1975 р.)

Відповідачі володіли ділянкою землі, придатною для забудови, яку позивачі хотіли придбати. Відповідачі дали позивачам опціон придбати землю частинами. Опціони виконувалися шляхом надсилання письмового повідомлення відповідачам, причому обумовлювалося, що "такі повідомлення мають надсилатися рекомендованою поштою". Позивачі буцімто виконали опціон звичайною поштою. Відповідачі заявили, що умов виконання опціону не було дотримано. Апеляційний суд ухвалив рішення:

1) особа, яка робить пропозицію, може обумовити спосіб, у який вона має бути прийнята;

2) питання про те, чи така умова обов´язкова, чи це просто визначається в порядку вказівки, — справа тлумачення;

3) якщо, при правильному тлумаченні слів, які вжив оферент, умова є обов´язкова, жоден інший метод не можна застосовувати;

4) якщо умова є простою вказівкою, то повідомлення про прийняття пропозиції у спосіб, який не ставить оферента в менш зручне становище, ніж визначений ним метод, буде достатнім для того, щоб вважатися правильно оформленим прийняттям пропозиції.

Складність у таких випадках полягає в необхідності відрізняти умову, яка є простою вказівкою, від обов´язкової умови. Такі тонкі відмінності, як правило, незрозумілі нефахівцям, які цілком природно схильні думати, що якщо оферент передбачає, що прийняття пропозиції має відбуватися за допомогою рекомендованої пошти, він чи вона мають на увазі саме рекомендовану пошту, а отже, умова має бути обов´язковою.

Результат мовчання особи, якій зробили пропозицію

Часом оферент не накладає договірного зобов´язання на оферто-одержувача, визначаючи, що його мовчання буде трактуватись як прийняття пропозиції.

Фелтхауз проти Бінблі (1862 р.)

Позивач обговорював зі своїм племінником Джоном купівлю його коня. Позивач написав Джону: "В разі твого мовчання я вважатиму коня придбаним мною за ЗО фунтів 15 шилінгів". Джон не відповів на цього листа. Через 6 тижнів після того аукціоніст, найнятий Джоном для продажу своєї худоби, помилково продав цього коня, хоч Джон і сказав йому, що його продавати не можна, бо він уже проданий (позивачу). Позивач порушив справу, звинувативши Джона в делікті привласнення. Щоб виграти справу, він мав довести, що саме він був власником коня, для чого, у свою чергу, необхідно було довести, що він мав належним чином укладений контракт на придбання коня. Суд ухвалив рішення, що контракту про продаж коня не було, зокрема через те, що племінник не повідомив про прийняття пропозиції свого дядька. Самої лише невисловленої згоди було недостатньо для укладення контракту.

Однак оферент може звільнити іншу сторону від необхідності повідомляти про прийняття пропозиції, інакше кажучи, він може взяти на себе зобов´язання, звільнивши офертоодержувача від необхідності повідомляти про це. Саме так часто буває, коли йдеться про односторонній контракт (див., напр., справу Карлілл проти "Карболік Смоук Болл Ко" (1893 p.)).

Торгівля в надії на інертність покупця і Закон про незамовлені товари та послуги

Через зростання випадків торгівлі в надії на інертність покупця в 60-х роках у 1971 р. було прийнято Закон про незамовлені товари та послуги з метою, зокрема, зміцнити позиції отримувачів незамовлених товарів. Торгівля в надії на інертність покупця — це надсилання людям товарів, яких вони ніколи не замовляли із застереженням, що, якщо отримувач не поверне їх протягом певного терміну, то вважатиметься, що він їх придбав. Пов´язані з цивільним правом положення цього закону встановлювали, головним чином, що одержувач незамовлених товарів може вважати їх безумовним подарунком, якщо: в нього немає серйозних підстав вважати, що вони були продані йому для торгівлі чи бізнесу; він не погодився ні купити, ні повернути ці товари; минуло шість місяців від дня отримання товарів; відправнику було надіслано повідомлення, в якому зазначалися ім´я та адреса одержувача, підкреслювалося, що товари не були ним замовлені, і відводився 30-денний термін, протягом якого відправник може здійснити кроки, щоб повернути собі права власності на надіслані товари. Нинішня практика розходиться з тою, яка передбачена загальним правом, згідно з яким одержувач повинен був тримати у себе товари протягом шести років, перш ніж набував прав власності на них (хоча щонайменше одному заповзятливому одержувачу вдалося добитися, щоб йому заплатили за зберігання товарів).

Тендери

Досить поширеною є практика, за якої організації, яким потрібно придбати ті чи інші товари чи послуги, запрошують постачальників до участі в тендері на право постачати їх. Як правило, у таких випадках або складають перелік постачальників (переважно тих, які вже працювали з цією організацією в минулому), або у відповідному виданні (газеті, галузевому журналі тощо) дають оголошення, в якому зацікавлених постачальників запрошують надсилати свої пропозиції (оферти). Таке оголошення майже завжди є запрошенням до переговорів. Організація - клієнт надсилає зацікавленим постачальникам докладнішу інформацію про те, що їй потрібно. Після цього постачальники висувають свої пропозиції з урахуванням висунутих вимог. Наприклад, клієнт хоче, щоб учасники тендера здійснювали поставки певних канцелярських товарів. Буде складено перелік цих товарів, скажімо, 50 пачок паперу для ксерокопіювання формату А-4, 10 пачок паперу формату А-3, 5000 коричневих конвертів формату А-4 тощо. Оферта може бути разовою, щотижневою, щомісячною тощо. Це буде вказано. Крім того, може зазначатися точна кількість одиниць товару, який необхідно поставити.

Специфічна оферта (коли всі умови і обсяги поставок визначені від самого початку) є пропозицією, яку можна прийняти у звичайний спосіб. Клієнт не має обов´язку прийняти саме ту пропозицію, за якої ціна найнижча, але він майже напевно зобов´язаний розглянути всі пропозиції.

Інколи в умовах-тендера не вказують обсяг поставок. У такому разі пропозиція може або зовсім не мати обмежень, або може визначатися верхня межа, наприклад, до 5000 конвертів "на тиждень".

Така оферта називається "загальною". Загальна оферта є сталою пропозицією, що приймається щоразу, коли роблять замовлення на товар. Тож загальну оферту можна відкликати в будь-який час, і постачальник нестиме відповідальність за законом (якщо взагалі він нестиме якусь відповідальність) лише за прийняті, але не виконані замовлення (див. справу "Грейт Нозерн Рейлвей" проти Вітема (1873 р.)). Крім того, сторона, яка приймає загальну оферту, не зобов´язана замовляти товари за офертою (див. справу Персіваль проти LCC (1918 р,)). Однак, якщо вона обіцяє придбати товари в учасника тендера в такому обсязі, щоб повністю задовольнити свою потребу в товарі того чи іншого типу, то, попри те, що сторона, яка приймає оферту, не зобов´язана замовляти жодних товарів взагалі, в разі виникнення потреби в товарі того типу, що включений в оферту, зобов´язана замовити їх саме в учасника тендера.

Випадки, в яких немає явної пропозиції та її прийняття

Не завжди легко проаналізувати процес укладення контракту, спираючись тільки на концепції пропозиції та її прийняття. Наприклад, це досить часто трапляється при певних типах контрактів (скажімо, йдеться про будівництво, зокрема цивільне, про проектні роботи): бувають роботи, передбачені контрактом, які мають розпочатися (а інколи навіть завершитися!) перш ніж умови контракту буде погоджено.

Ретроспективне прийняття пропозиції і контракти, що випливають з поведінки

Як правило, якщо робота, передбачена контрактом, розпочалася, а лише потім сторони дійшли остаточної згоди, суди виносять постанову, що угода є ретроспективною. Тож контракт спирається на умови угоди.

"Троллоп та Коллс" проти "Етомік Пауер Констракшнс" та ін. (1962 р.)

Позивачі були субпідрядниками — виконували будівельні роботи при спорудженні нової електростанції для компанії "CEGB" (один із відповідачів). Позивачі подали заявку на участь у тендері, в якій зазначили, що плата за їхню частину роботи становитиме 9 млн фунтів стерлінгів. До заявки була включена умова про коригування ціни, яка давала можливість позивачеві скоригувати ціну відповідно до змін у витратах на робочу силу та матеріали, можливих протягом терміну виконання робіт. Компанія "CEGB" внесла численні зміни до оферти, включно зі змінами щодо умови про коригування ціни. Ці зміни були не на користь позивача, який, однак, на зустрічі з представниками компанії "CEGB" 11 квітня 1960 р. погодився на них. На той час позивачі вже виконали істотний обсяг робіт, передбачених в оферті. Пізніше вони пожалкували про те, що дали згоду

11 квітня, і спробували звільнитися від неї, при чому стверджували, що мають право на оплату за вже виконані роботи на підставі quantum meriut (що означає "стільки, скільки це коштує" і становить обсяг, що визначається судом в умовах, коли позивач виконав роботу, за яку мав би отримати плату, але сума не була погоджена). Рішення: угода від 11 квітня має застосовуватися ретроспективно, оскільки обидві сторони працювали весь час, виходячи з того, що на певній стадії було укладено зобов´язувальну угоду. Тому позивачі були зобов´язані завершити роботу і мали праву на оплату на підставі домовленості від 11 квітня.

Якщо вже виконано істотний обсяг роботи або вона вже завершена, а угоду так і не уклали, тоді, за умови, що немає істотних причин для того, щоб сторони опинилися в безвихідному становищі, суди ухвалюють рішення про контракт, що випливає з поведінки.

Броджден проти "Метрополітен Рейлвей Компані" (1876 р.)

Б. постачав залізничній компанії вугілля протягом кількох років на основі серії окремих контрактів. Броджден запропонував залізничній компанії укласти довгостроковий контракт. Компанія підготувала проект контракту, Б. заповнив у ньому відповідні місця і зробив позначку "схвалено". Компанія відклала її і забула про неї, хоч, оскільки Б. заповнив незаповнені місця, то це була контрпропозиція, і компанії слід було сповістити про формальне прийняття пропозиції. Так чи інакше, компанія замовила вугілля на умовах угоди (ціна 20 шилінгів за тонну була вищою за ціну, яка застосовувалась до укладення угоди), і Б. поставив вугілля. Згодом Б. відмовився поставляти вугілля, замовлене згідно з домовленістю, і компанія подала позов, звинувативши його в порушенні контракту. Б. заявив, що не було ніякого контракту, оскільки його пропозиція не була прийнята компанією. Рішення: тут мав місце контракт, що випливає з поведінки, оскільки обидві сторони діяли відповідно до проекту контракту і вважали його зобов´язу вальним.

У справі, що розглядалася нещодавно, суд виніс рішення, що сторони на певній стадії виконання роботи дійшли згоди щодо деяких важливих умов угоди контракту. Але суд ухвалив рішення, що, навіть якби це було не так на певному етапі, цілком очевидною є наявність контракту, що випливає з поведінки, оскільки контракт було виконано без будь-який істотних суперечностей між сторонами.

"Трентам Лтд" проти "Аркітал Лаксфер" (1993 р.)

У цій справі компанія "Трентам" звинуватила компанію "Аркітал" у неналежному виконанні нею контракту про проектування та монтаж вікон на промисловому об´єкті. Компанія "Аркітал" намагалася спростувати це обвинувачення, твердячи, що між нею і компанією "Трентам" не було контракту, а отже, не могло бути його порушення.

Т. була головним підрядником спорудження промислових об´єктів. Робота включала проектно-конструкторські роботи, поставку і монтаж алюмінієвих вікон. Компанія "Аркітал" — постачальник вікон — подала розрахунки на роботи на підставі умов їх поставок. Т. не була готова прийняти ці умови, але висунула контрпропозицію, що не відрізнялася від пропозиції А., але містила стандартні умови, на яких працює Т., і зокрема умову, що для набрання контрактом чинності необхідно підписати субконтракт і одразу повернути прикріплену до нього відривну частину. Жодна з цих умов не була виконана. Однак А. працювала за "контрактом". Сторони продовжували обмінюватися кореспонденцією, між ними відбувалися зустрічі, врешті-решт стало ясно, що А. прийняла стандартні умови Т. Залишилися три питання, позиції з яких не були узгоджені: а) процедура оплати за виконану роботу; б) хто відповідає за страхування вікон, ще не встановлених у будівлі, залишених А. на будівельному майданчику; в) процедура вирішення спорів.

Суддя виніс рішення, що процедура оплати погоджена на основі розкладу, що міститься в стандартних умовах Т. Він виніс рішення, що А. взяла на себе ризики, пов´язані з невстановленими вікнами. В апеляційному суді було висунуто заперечення, буцімто немає доказів на користь такої думки, але суд його відхилив. Т. в явний спосіб відмовилася взяти на себе ці ризики, і А. повідомила, що вона вивчає рахунки страхових компаній, що надійшли від її брокерів. Вона продовжувала завозити вироби на будівельний майданчик, виконувати роботи й одержувати проміжні виплати, а отже, взяла цей ризик на себе. Питання про розв´язання спорів не мало для контракту істотного значення. У будь-якому разі були підстави вважати, що сторони дійшли згоди щодо арбітра та депозитарію спірного майна. Суддя, який брав участь у розгляді справи, дійшов висновку, що мали місце пропозиція і її прийняття, навіть незважаючи на те, що певні питання залишилися не вирішеними після того, як розпочалися роботи (див. справу Троллоп і Коллс проти "Етомік Пауер Констракшн"). Апеляційний суд погодився із суддею, але додав, що навіть якби він не мав рації, у випадку контракту, який повністю виконано, було б неможливо ухвалити рішення, що контракту не було. Тут міг бути контракт, що випливає з поведінки, як у справі Броджден проти "Метрополітен Рейлвей Компані", незважаючи на те, що такий контракт неможливо піддати точному аналізу з погляду пропозиції та її прийняття, навіть якщо контракт укладено після виконання частини роботи й оплати.

Однак в іншій, відмінній справі, в якій сторони так і не дійшли згоди, було винесено рішення про те, що контракту не було.

"Бритіш Стіл*´ проти "Брідж енд Інжінірінг Ко" (1984 p.)
Позивачі й відповідачі проводили переговори з метою укласти контракт, за яким відповідач має придбати у позивача сталеві конструкції. Позивач склав протокол про наміри, в якому висловив бажання придбати конструкції і попросив відповідача в очікуванні оформлення контракту розпочати роботи з їх виготовлення. Однак відповідач прагнув, щоб контракт був на умовах, що встановлюють необмежену відповідальність позивача за опосередковану втрату, пов´язану із затримками поставок. Ця вимога виявилася каменем спотикання в переговорах, і в результаті контракт так і не було укладено. Між тим позивач виготовив і доставив усі конструкції, крім однієї. Затримка з виготовленням останньої конструкції пов´язана з виробничим конфліктом на заводі позивача. Відповідач відмовився заплатити за ті три конструкції, які вже були доставлені, заявивши, що позивач порушив контракт, не доставивши четверту. Рішення, оскільки сторони не змогли узгодити між собою істотну умову пропонованого контракту, то контракту не було, а отже, не було й порушення контракту. Тому компанія "Бритіш Стіл" могла висувати претензію про належну оплату виконаної роботи за законом про реституцію.
Вирішальним моментом у справі "Бритіш Стіл" було те, що сторони явно не змогли узгодити між собою важливу умову контракту. У справі "Трентам Лтд" проти "Аркітал Лаксфер", попри те, що факти дуже схожі, робота була виконана без будь-яких істотних суперечностей між сторонами, і суд дійшов висновку, що там мали місце або ретроспективна угода, або контракт, що випливає з поведінки, відповідно до прецеденту Броджден проти "Метрополітен Рейлвей Компані".

Спроби уникнути необхідності знаходити чітку пропозицію та її прийняття

Трудність аналізу "пропозиції та її прийняття" полягає в тому, що на практиці буває важко точно визначити, коли саме була зроблена пропозиція і коли її було прийнято. Звичайно, у багатьох випадках не має значення, коли саме було укладено контракт, оскільки жодна зі сторін не намагається заперечувати існування контракту, а отже, цей факт не дискутується. Однак у випадках, коли укладання контракту має бути точно визначене (наприклад, коли постає питання чи включено в контракт умову про обмеження відповідальності або чи не мало місце відкликання пропозиції, перш ніж її було прийнято), необхідно встановити час, коли одна сторона зробила пропозицію і коли друга сторона її прийняла.

Були спроби обійтися без аналізу укладення контракту, який пов´язаний з досить-таки серйозними обмеженнями й у деяких випадках є доволі неприродним і штучним. Основним прихильником змін був голова Апеляційного суду лорд Деннінг, який при розгляді справи про продаж муніципального будинку заявив, що для встановлення, чи має місце контракт, не потрібно чітко визначати момент пропозиції та її прийняття.

Гібсон проти муніципалітету Манчестера (1979 р.)

У листопаді 1970 р. муніципалітет надіслав Г. умови програми, за якою орендарі муніципального житла можуть приватизувати приміщення, які вони орендують. Г. негайно відправив письмову заяву. Муніципалітет надіслав відповідь 10 лютого 1971 p.: "Корпорація може бути готова продати вам будинок за купівельну ціну 2725 фунтів стерлінгів мінус 20 %, тобто за 2180 фунтів стерлінгів (безумовне право власності на нерухомість)". У листі наводились умови іпотеки і зазначалося: "Цього листа слід вважати твердою пропозицією іпотечного кредиту. Якщо ви бажаєте зробити формальну заяву на придбання муніципального будинку, будь ласка, заповніть форму заяви, що додається, і якнайшвидше поверніть заповнену форму мені".

Г. заповнив форму і повернув її, але залишив незаповненим місце для продажної ціни, зазначивши в супровідному листі, датованому 5 березня 1971 p., що власність потребує певного ремонту, і чи не міг би муніципалітет або відремонтувати її, або зменшити ціну. Муніципалітет 12 березня надіслав у відповідь листа, в якому відмовився зменшити ціну або провести ремонт. Г. надіслав 18 березня відповідь, у якій просив муніципалітет продовжити процедуру придбання будинку, відповідно до його попередньої заяви.

Два місяці по тому, перш ніж відбувся обмін формальними контрактами, більшість у муніципалітеті перейшла від консерваторів до лейбористів, і новий муніципалітет відмовився від політики продажу муніципальних будинків. Новий продаж будинків не розпочинався, а приватизації підлягали лише ті будинки, щодо продажу яких попереднім складом муніципалітету вже були укладені зобов´язувальні контракти. Тож постало питання, чи може згадане листування вважатися зобов´язувальний контрактом. (Зауважте, що у випадку продажу землі, щоб контракт був зобов´язувальний, він раніше мав бути письмово засвідченим, нині ж має бути оформленим письмово.)

Г. мав ту перевагу, що в попередньому аналогічному випадку — справі Сторер проти муніципалітету Манчестера (1974 р.), в якій, щоправда, листування просунулося на одну стадію далі, — Апеляційний суд ухвалив рішення, що контракт справді мав місце. У справі Г. Апеляційний суд виніс аналогічне рішення, і лорд Деннінг так висловився з приводу того, чи мала там місце пропозиція, яку було прийнято:

"Ми довго обговорювали питання, чи був лист пана Гібсона від 18 березня 1971 р. новою пропозицією чи то було прийняття пропозиції, зробленої попередньо. Я не є прихильником детального аналізу цього питання. Гадаю, що ті, хто вважає, ніби всі контракти можна аналізувати з погляду пропозиції та її прийняття, помиляються. Я знаю, що в окремих посібниках традиційно пропонують проводити такий аналіз, але, наскільки я розумію закон, немає жодної потреби шукати чіткої пропозиції та її прийняття. Вам слід розглянути листування в цілому і поведінку сторін, і на цій основі ви зможете зробити висновок, чи дійшли сторони згоди про всі істотні умови, які відтоді стають зобов´язувальними. Якщо з їхнього листування та їхньої поведінки випливає, що вони домовилися з усіх істотних умов, які з того часу стають зобов´язувальними, тоді має місце зобов´язувальний контракт за законом, навіть якщо не всі формальності виконано. На підтвердження своєї позиції я послався б на справу Броджден проти "Метрополітен Рейлвей Ко" (1877 p.)." Муніципалітет подав апеляцію до Палати лордів. Апеляція була успішною. Палата лордів, визнаючи, що можуть мати місце виняткові випадки, які не можуть бути піддані звичайному аналізу пропозиції та її прийняття, ухвалила, що в цьому конкретному випадку, в якому всі переговори між сторонами були повністю документовані, нема підстав відходити від загальноприйнятого аналізу. Лорди знайшли відмінності між цією справою і справою Сторера, вказавши, що у справі С. справа приватизації будинку просунулася далі, ніж у випадку Г., бо в тій справі муніципалітет написав С: "Ми розуміємо ваше бажання придбати муніципальний будинок і додаємо угоду про продаж. Якщо ви підпишете угоду і повернете її нам, ми надішлемо вам в обмін на неї угоду, підписану від імені Корпорації". Палата лордів вважала, що ця різниця має істотне значення. Вона дорівнює пропозиції, яку С. прийняв, коли підписав договір. У випадку Г. такого документа не було. Муніципалітет просто заявив, що "може бути готовим" продати будинок. Отже, тут не можна знайти необхідної пропозиції і її прийняття. Палата лордів ухвалила, що оскільки обмін думками між сторонами добре задокументований і оскільки він не вказує на чітку пропозицію та її прийняття, то можна зробити висновок про відсутність контракту.

Пропозиції, зроблені та прийняті посередньою стороною

Постала проблема, пов´язана з тим, що відбувається, коли пропозицію було зроблено і прийнято через посередницьку сторону. У справі Кларк проти Данравена (1897 р.) тих, хто вступав до яхт-клубу для участі в перегонах, відсилали до секретаря клубу. Попри це, було винесено рішення, що вони перебували один з одним у договірних відносинах. Аналогічний принцип застосовується щодо осіб, які підписуються на акції компанії. Вважається, що всі вони перебувають у договірних відносинах один з одним і з компанією, відповідно до умов статуту акціонерної компанії, тобто правил, якими керується керівництво компанії (див. стаття 14 Закону про компанії 1985 p.).

Додаткові контракти

Часом, коли А укладає контракт з Б на основі інформації, представленої В, застосовується концепція додаткового контракту. У таких випадках, цілком очевидно, між А і В немає договірних відносин.

"Шанклін П´єр" проти "Детел Продактс" (1951 р.)

Позивачі, які мали пірс, уклали контракт з підрядником — фарбувальною компанією про перефарбування пірса. Позивачі мали право за контрактом визначити, яку фарбу використовувати. Після обговорення з відповідачем виробники фарби запевнили, що фарба, яку вони виготовляють, триматиметься 7—10 років, позивачі дали вказівку підрядникам застосувати цю фарбу. Підрядники виконали вказівку, але фарба виявилася незадовільної якості й протрималася лише три місяці. Зазвичай, коли підрядник застосовує невідповідні матеріали, проти нього можна порушити справу про недотримання контракту. У цьому ж випадку складність полягала в тому, що підрядник застосував фарбу, визначену позивачами. Тож позивачі прагнули, щоб відповідачі відшкодували їхні збитки. Проблема тут полягала в тому, що, на перший погляд, між позивачами і відповідачами не було контракту, оскільки фарбу придбали підрядники. Суд подолав цю складність, зробивши висновок, що в цій трансакції мали місце не один, а два контракти. За першим контрактом позивачі найняли підрядників для того, щоб вони пофарбували пірс. За другим, додатковим до першого, позивачі мали контракт з відповідачами, згідно з яким відповідачі пообіцяли, що якщо позивачі визначили застосування фарби відповідачів для фарбування пірсу, то вона протримається протягом 7—10 років.

3.2.2. Відмова

Відмова — це відхилення пропозиції. Вона набирає чинності, коли про неї повідомлено оферента.

3.2.3. Відкликання

Якщо пропозицію відкликано, це означає, що її скасовано. Відкликання — це скасування пропозиції, яку зробив оферент, і ´її не слід плутати з відмовою.

Пропозицію можуть відкликати в будь-який момент до того, як її прийнято. Це правило поширюється навіть на ті випадки, коли оферент погодився, що пропозиція залишатиметься відкритою протягом певного періоду часу. Це пояснюється тим, що закон не забезпечує виконання обіцянки, доки обіцянка не підкріплена відповідним зустрічним задоволенням (див. розд. 5).

Рутледж проти Гранта (1828 p.)

Г, запропонував P. взяти в оренду приміщення, яке йому належало, при чому відповідь слід було дати в 6-тижневий термін. Через три тижні Г. анулював свою пропозицію. Пізніше, але коли шість тижнів ще не закінчилися, Р. заявив, що приймає пропозицію Г. Рішення: пропозиція була фактично відкликана Г., перш ніж Р. її прийняв. Тож контракт не мав місця.

З правила про те, що пропозицію можна відкликати в будь-який час до її прийняття, є два винятки.

Опціони

Якщо особа, якій зробили пропозицію (офертоодержувач), заплатила оференту суму, яка називається опціоном, з огляду на що той погодився тримати пропозицію відкритою протягом певного періоду часу, оферент повинен тримати пропозицію відкритою протягом цього періоду часу і не відкликати її. Наприклад, компанія "А Лтд" може дати олціон Б за ціною, скажімо, 50 фунтів стерлінгів на придбання 1000 акцій по 1 фунту стерлінгів за акцію, і термін опціону — шість місяців. Якщо через шість місяців ціна на акції зросте, Б виконає опціон, тобто придбає акції. Якщо ж, з іншого боку, ціна на акції впаде, то Б не придбає акції і просто втратить гроші, які він заплатив за опціон.

Маунтфорд проти Скотта (1975 p.)

С. надав опціон за суму в 1 фунт стерлінгів, за яким М. міг придбати його будинок за 10 тис. фунтів стерлінгів, якщо він виконає опціон у 6-місячний термін. Перш ніж опціон було виконано, С. оголосив про скасування пропозиції. Рішення: оскільки С. надав М. опціон за відповідну винагороду, С. не міг скасувати пропозицію.

Примітка: Правова комісія у своєму Робочому документі № 60 (1975 р.) висунула такі положення щодо твердях пропозицій, що не супроводжуються зустрічним задоволенням з боку офертоодержувача:

а) оферент, який пообіцяв не відкликати пропозиції протягом визначеного терміну, має бути зв´язаний умовами цієї обіцянки протягом терміну, що не

перевищує шість років, за умови, що обіцянка дана в рамках ділових відносин;

б) така обіцянка має підкріплюватися письмовим свідченням;

в) необхідно, щоб вона стосувалася землі або прав на нерухомість;

г) офертоодержувач повинен мати можливість прийняти тверду пропозицію, на яку поширюється дія пункту а), протягом часу, поки оферент зв´язаний

обіцянкою, навіть якщо він оголосив про її відкликання;

д) оферент, котрий порушив обіцянку, якою він був зв´язаний відповідно до положення пункту а), повинен відшкодувати збитки офертоодержувача.

Односторонні контракти

Може видатися, що односторонні контракти є винятком із правила про те, що пропозиція може бути відкликана в будь-який час до її прийняття. Зауважте в цьому зв´язку, що пропозиція в односторонньому контракті не приймається доти, доки офертоодержувач не завершить завдання, передбачене оферентом. Таким чином, якби до односторонніх контрактів мало застосовуватися загальне правило, оферент міг би зачекати, доки офертоодержувач не виконає істотної частини завдання, а потім відкликати свою пропозицію. Наприклад, припустимо, що А запропонував приз 10 тис. фунтів стерлінгів переможцю змагань зі спортивної ходьби зі стартом у Нортгемптоні й фінішем у Лондоні. Стартує 100 чоловік (приміром), але лише один приймає пропозицію, і це переможець. Тож, якщо в момент, коли лідер досяг Лутона (недалеко від Лондона), А відкликає пропозицію, застосування загального правила дало б відповідь, що пропозиція була належним чином відкликана. Отже, для забезпечення справедливості необхідно видозмінити загальне правило.

Еррінгтон проти Еррінгтона (1952 р.)

Батько придбав будинок для проживання свого сина і невістки. Батько заплатив готівкою 250 фунтів стерлінгів і позичив решту 500 фунтів, яких не вистачало; їх треба було повертати по 15 шилінгів на тиждень. Він сказав, що 250 фунтів стерлінгів — то подарунок їм, вручив невістці книжку члена кооперативу, побажав ніколи не розлучатися з нею і сказав, що будинок стане їхнім, коли вони повністю виплатять іпотечний кредит. Далі він сказав, що після виходу на пенсію перепише будинок на їхнє ім´я. Подружжя регулярно сплачувало внески житлово-будівельному кооперативу, і коли вже виплатило значну частину, батько помер. Виконавці його духівниці висунули вимогу звільнити власність на тій підставі, що вона є частиною майна батька. Подружжя заявило, що вони мають право залишатися у будинку, доки не буде погашено іпотечний кредит, а тоді будинок стане їхнім. Рішення Апеляційного суду: батько своєю обіцянкою створив односторонній контракт, умовою якого було те, що коли подружжя виплатить іпотечний кредит, одержить будинок у власність.

Пропозицію не можна відкликати, оскільки молоде подружжя все ще намагається прийняти пропозицію, для чого поступово сплачує Іпотечний кредит. Як тільки офертоодержувач, наскільки відомо оференту, почав виконувати умови, необхідні для прийняття пропозиції, оферент не може відкликати пропозиції, не створивши офертоодержувачу відповідних можливостей завершити акт прийняття пропозиції.

3.2.4. Повідомлення про відкликання

Щоб відкликання набуло чинності, про нього необхідно повідомити офертоодержувача.

Байрн проти Ван Тінховена (1880 р.)

Події розгорталися таким чином; 1 жовтня ВТ., який перебував у Кардіффі, направив листа Б. до Нью-Йорка, пропонуючи продаж 1000 упаковок білої жерсті; 8 жовтня ВТ. отримав пропозицію і телеграфував про її прийняття; 20 жовтня Б. отримав від ВТ. лист про відкликання пропозиції. Постало питання про те, чи достатнім засобом повідомлення про відкликання пропозиції було надіслання листа поштою. Рішення: попри те, що прийняття угоди відбулося, щойно телеграма була вручена адресату на пошті, лист про відкликання пропозиції не набрав чинності, доки не надійшов до позивача 20 жовтня. Оскільки на той час позивач уже прийняв пропозицію відповідача, то тоді вже існував належним чином укладений контракт про продаж білої жерсті.

Труднощі можуть виникнути, коли, наприклад, оферент надсилає поштою повідомлення про відкликання пропозиції на адресу, на яку надсилалася пропозиція, і виявляється, що офертоодержувача за цією адресою вже немає і він прийняв пропозицію, не знаючи про лист-відкликання. Іншим прикладом може бути ситуація, коли лист-відкликання доставляється до приміщення офертоодержувача о 9 ранку, відкриває його секретар о 9:30, і він залишається непрочита-ним до 10:00. Чи є в такій ситуації контракт? Відповідь полягає в тому, що суд дуже жорстко підходить до питання про "повідомлення". Він ухвалить, що "повідомлення" не мало місця доти, доки його не було справді доведено до офертоодержувача. Однак може статися і так, що суд стане на ту точку зору, що слід вважати, що повідомлення мало місце тоді, коли відкликання пропозиції мало потрапити до рук офертоодержувача.

На перший погляд, повідомлення про відкликання має зробити оферент офертоодержувачу. Однак було ухвалено рішення, що відкликання набирає чинності тоді, коли офертоодержувач дізнається (у будь-який спосіб) про те, що оферент більше не бажає, щоб пропозиція була відкритою.

Дікінсон проти Доддса (1876 р.)

У середу Доддс вручив Дікінсону письмову пропозицію про продаж певних будинків: "Ця пропозиція закриється в п´ятницю о 9 ранку (тобто до того часу залишатиметься відкритою)". У четвер по обіду Дікінсон поінформував Б, що Доддс пропонував або погоджувався продати власність А. У четвер о 7:30 вечора Дікінсон залишив листа про прийняття пропозиції у будинку, де зупинився Доддс. У п´ятницю вранці Б (який працював від імені Дікінсона) вручив дублікат листа-прийняття пропозиції Доддсу й усно повідомив його про зміст листа. За день перед цим Доддс підписав контракт про продаж з А; суд видав наказ, що він має виконати контракт з Дікінсоном. Доддс подав апеляцію, щоб суд визначив, чи мало місце відкликання пропозиції, зробленої Доддсу. Апеляційний суд ухвалив рішення, що так, воно мало місце, причому суддя апеляційного суду Джеймс сказав:

"Позивач явно знав, що Доддс більше не має наміру продавати власність йому так само чітко і ясно, як було б, коли Доддс сказав йому таке: "Я відкликаю свою пропозицію".

Зверніть увагу на назву справи, яка свідчить, що продаж власності третій стороні сам по собі дорівнює скасуванню пропозиції на підставі прикладу, наведеного суддею Меллішем. Однак на початку своєї промови він чітко дав зрозуміти, що якщо власність, запропонована А, потім продана Б, пропозиція, зроблена А, буде відкликаною тільки тоді, коли А отримає повідомлення про продаж.

Якщо пропозиція одностороннього контракту зроблена світові в цілому або певному класу людей (а не конкретній особі), то схоже, що пропозиція може бути відкликаною на практиці через той самий канал, за допомогою якого вона була оприлюднена.

3.2.5. Втрата чинності пропозицією у зв´язку із завершенням відведеного на її прийняття часу

Якщо пропозиція дійсна лише певний час, то її необхідно прийняти протягом цього часу, інакше вона втрачає чинність. Якщо обмеження за часом не встановлено, то пропозиція має бути прийнята протягом певного прийнятного періоду часу. Що є прийнятним періодом часу, залежить від конкретних умов пропозиції.

3.2.6. Втрата чинності пропозицією у зв´язку зі смертю оферента або офертоодержувача

У цьому випадку правило залежить від того, хто саме помер — оферент чи офертоодержувач.

Смерть оферента

У разі смерті оферента після того, як він зробив пропозицію, її прийняття після його смерті буде дійсним за умов, що:

а) контракт можна виконати за допомогою майна покійного (таким чином, прийняття пропозиції про особисте надання послуг втрачає дійсність);

б) офертоодержувач не знав про смерть оферента, коли приймав пропозицію.

Бредбері проти Моргана (1862 p.)

Покійний написав Б. листа, в якому попросив його надати кредит Т. і запропонував гарантію боргу в максимальній сумі 100 фунтів стерлінгів. (Гарантія кредиту або овердрафту є постійною пропозицією, яка "приймається** щоразу, коли надаються гроші за кредитом або овердрафтом.) Кредит продовжувався після смерті покійного, оскільки Б. не знав про цю смерть. Б. подав позов про виконання гарантії проти виконавців духівниці покійного. Рішення: відповідачі відповідали за гроші, переказані Б. після смерті покійного і до того часу, коли Б. дістав повідомлення про неї.

Смерть офертоодержувача

Загальноприйнято, що смерть офертоодержувача завжди веде до втрати контрактом чинності, хоч в англійському праві немає прямого застереження з цього питання.

3.2.7. Контрпропозиція

Якщо у відповідь на пропозицію офертоодержувач вводить нові умови або пропонує змінити запропоновані умови, він тим самим робить контрпропозицію, результатом якої є анулювання першої пропозиції і заміна її альтернативною пропозицією, зробленою офертоодержувачем. Тепер уже той, хто спершу був оферентом, має вирішити, приймати чи ні альтернативні умови, запропоновані офертоодержувачем. Якщо ні, то офертоодержувач не має права прийняти попередню пропозицію, оскільки вона була анульована його альтернативною пропозицією.

Хайд проти Ренча (1840 р.)

6 червня відповідачі написали позивачеві, запропонувавши продати його ферму за 1 тис фунтів стерлінгів. Агент позивача негайно навідався до Р. і запропонував 950 фунтів стерлінгів, Р. попросив декілька днів на роздуми про цю пропозицію. 27 червня Р. написав листа, в якому повідомив, що не може прийняти пропозицію. Після цього X. написав P., що приймає пропозицію про продаж за тисячу фунтів стерлінгів. Було ухвалено рішення, що контракту не було.

Пропозиція Р. продати ферму не була прийнята. Натомість X. зробив контрпропозицію — придбати за 950 фунтів. У результаті цього він скасував попередню пропозицію і замінив її новою. Нову пропозицію було відхилено і, отже, контракту не було.

"Війна форм"

Трудність, на яку постійно натрапляють менеджери, —це проблема "війни форм". Цим терміном називають досить поширену ситуацію, коли дві сторони, які ведуть переговори про укладення контракту, надсилають одна одній форми, щоб забезпечити превалювання своїх умов ведення справ над умовами іншої сторони. Постачальник робить пропозицію на своїй стандартній формі, яка містить умови, на яких постачальник здійснює поставки. Клієнт надсилає "прийняття" пропозиції на своїй стандартній формі, яка містить умови, на яких клієнт купує. У разі, якщо виникають розбіжності між двома наборами умов, то чиї превалюватимуть?

"Батлер Машин Тул Ко" проти "Екс-Целло" (1979 р.)

23 травня компанія Б. запропонувала продати компанії Б. машину за 75 535 фунтів стерлінгів з поставкою протягом 10 місяців. Пропозиція включала умову, що всі замовлення приймаються виключно на умовах Б., які мають превалювати над будь-якими умовами замовлення Е. Однією з умов Б. було, що будь-яке збільшення собівартості після того, як зроблено замовлення, але до того, як виріб доставлено, має включатися до ціни, яка належить до сплати. 27 травня Е. подала замовлення на купівлю, в якому було надруковано її власні умови придбання. Серед цих умов, звичайно, не було умови про зміни в ціні. Внизу бланка замовлення була відривна частина з написом: "Ми приймаємо ваше замовлення на умовах, викладених у ньому". 5 червня Б. повернула відривну частину. її представники написали також супровідного листа, в якому зазначали: "Ми прийняли ваше офіційне замовлення, згідно з нашими модифікованими розрахунками від 23 травня".

Б. виставила Е. додатковий рахунок на 2892 фунта стерлінгів на підставі умови про зміну ціни, і Б. відмовилася платити. Апеляційний суд ухвалив, що замовлення Б. від 27 травня було контрпропозицією, яку Б. прийняла, коли повернула відривну частину бланка замовлення 5 червня. (Було винесено рішення (на дещо сумнівних підставах), що лист Б. з посиланням на їхні розрахунки від 23 травня мав на меті визначити машину і ціну, а не включити до угоди пропоновані Б. умови, надруковані на зворотному боці документа.) Якби відривну частину бланка не повернули, то контракту не було б, оскільки не було б прийняття пропозиції, принаймні до моменту, коли машину доставлять і її прийме покупець (у цьому разі мало б місце прийняття, що випливає з поведінки).

Цей випадок мав далекосяжні наслідки для бізнесу. До того, як його було розглянуто, вважалося, що якщо умови продажу, запропоновані X, містять умову, згідно з якою умови X превалюють над будь-якими іншими умовами, які потім будуть запропоновані У, цього достатньо для надання пріоритету умовам X. Однак зі справи "Батлер Машин Тул Ко" проти "Екс-Целло" ясно, що у "війні форм", якщо бодай один раз були висунуті інші умови, вони превалюватимуть.

Вважалося також, що проста умова зміни ціни в контракті суперечить правилу, яке вимагає "визначеності" в контрактах і, отже, не буде чинною, хіба що в угоді міститиметься точно сформульоване визначення того, як має бути вироблена нова ціна. Звідси, через бурхливу інфляцію 70-х років, багато галузевих асоціацій виробників і дилерів підготували формули зміни цін для включення до контрактів своїх членів, хоч багато компаній, які торгували відносно дешевими товарами, продовжували покладатися на умову, яка давала їм можливість піднімати ціни до невизначеної суми. Однак у справі "Батлер Машин Тул Ко" проти "Екс-Целло" цей бік по суті не обговорювався, бо основним було питання про те, чи включено умову до контракту. Якби компанія Б. подолала таку перешкоду, цілком можливо, що цю умову однаково було б анульовано на підставі "невизначеності умов", хоч є численні випадки, коли угоди, що дозволяють одній стороні змінювати контракт в односторонньому порядку без посилання на будь-яку точну формулу, не визнавалися недійсними на підставі "невизначеності умов". (Проте у Постанові про нечесні умови споживчих контрактів 1994 р. серед інших умов, які суд може визнати нечесними, є умови "що передбачають можливість визначення ціни товарів у момент доставки або дозволяють продавцю товарів чи надавачеві послуг збільшити свою ціну, при тому, що в обох випадках не передбачено відповідного права Споживача скасовувати контракт, якщо остаточна ціна надто висока порівняно з ціною, узгодженою при укладенні контракту".)

Отже, що має робити в майбутньому компанія, яка опинилася в такому становищі, як компанія "Батлер", для того, щоб її умови превалювали над умовами майбутнього покупця?

Найкращий спосіб для постачальника товарів або надавача послуг забезпечити складення контракту на його умовах поставок — зробити так, щоб усі пропозиції подавалися в стандартній формі, в якій викладені умови постачальника. Дві копії цього документа надсилаються покупцеві. Покупець має прийняти пропозицію, повернувши одну копію форми, належним чином підписану від свого імені.

Інший спосіб полягає в тому, щоб сторони домовилися про конкретний перелік умов, які обом сторонам видаються справедливими, як-от набір умов, підготований галузевою асоціацією виробників і дилерів.

Якщо підприємство укладає контракт про поставку товарів або надання послуг по телефону, копію умов постачальника необхідно на самому початку надіслати клієнту, бажано перед тим, як буде зроблено чи прийнято будь-яке замовлення. На документі треба залишити місце для підпису клієнта і напису, який вказує на те, що клієнт згоден, щоб усі трансакції відбувалися на умовах постачальника. Це не перешкодить застосуванню умов клієнта в разі, якщо постачальник приймає замовлення на цих умовах. Однак це може утримати клієнта від виставлення ним власних умови.

Підприємство, яке має справу з телефонними клієнтами і займається недорогими трансакціями, перебуває у складному становищі щодо включення своїх умов до контракту, особливо коли клієнти непостійні або разові. У цьому разі немає практичного сенсу повідомляти умови клієнтам заздалегідь, до трансакції, і брати в них підписану згоду на ці умови. У таких випадках постачальник має заявити по телефону, що продаж або поставки повинні відбуватися на умовах постачальника, а потім надіслати клієнту копію. Складність тут полягає в тому, що в разі спору суд чи арбітр може сказати, що умови постачальника не включені до контракту, оскільки точні умови не були повідомлені іншій стороні в момент укладення контракту. З іншого боку, оскільки постачальники знали, що продаж чи надання послуг обмежені умовами, і потім довели точні умови до відома іншої сторони, суд чи арбітр може винести рішення на користь постачальників.

Однак не слід думати, що загалом спілкування між офертоодержувачем і оферентом, у ході якого явно пропонуються нові умови, означає контрпропозицію. Може статися, що офертоодержувач тільки просить роз´яснити умови пропозиції або надати додаткову інформацію про неї.

Якщо застосувати прості терміни, то цю відмінність легко виявити. Якщо А пропонує Б продаж туру на певний курорт, у певний готель, подорож літаком, А може цілком законно попросити Б підтвердити, що ціна включає харчування на літаку й обід у готелі, і це не дорівнює контрпропозиції. Ясно, що це прохання про додаткову інформацію, не пов´язану з пропозицією. Однак у судовому прецеденті Стівенсон проти Макліна (1880 р.), в якому вперше було проведено розмежування між запитом про додаткову інформацію та контрпропозицією, об´єктивний спостерігач може помітити, що, хоч суд і ухвалив рішення, що звернення офертоодержувача мало на меті отримати додаткову інформацію, по суті воно значно більше скидалося на контрпропозицію.

Стівенсон проти Макліна (1880 р.)

М. написав С. у суботу листа, в якому запропонував продати йому певну кількість заліза за ціною 40 шилінгів чистою готівкою за тонну. Пропозиція залишилася відкритою до понеділка. У понеділок С. телеграфував М: "Будь ласка, телеграфуйте, чи погодилися б ви на доставку за 40 (шилінгів) протягом двох місяців або, якщо ні, то довшого періоду, який ви можете дати". ("Чистою готівкою" означає, що необхідно зробити платіж негайно, тож ця телеграма фактично означала: "Чи не дасте ви нам кредит?") М. одержав телеграму С. о 10:01 в понеділок і негайно продав залізо третій стороні. О 1:25 пополудні М. телеграфував С, повідомляючи, що залізо продане. Об 1:34 пополудні С. телеграфував, що приймає пропозицію М. про продаж за 40 шилінгів готівкою. О 1:46 пополудні телеграму М. доставили С. Останній подав позов на М. про порушення контракту. М. висунув заперечення, що телеграма С, отримана о 10:01, являла собою контрпропозицію, яка скасовувала попередню пропозицію продажу, і що оскільки вони не прийняли контрпропозицію, то не було і контракту про продаж заліза. Суддя Лаш виніс рішення, що телеграма позивача, отримана о 10:01, була просто запитом про додаткову інформацію, пов´язану з пропозицією, що не дорівнює контрпропозиції. Оскільки пропозиція була прийнята телеграмою позивача від 1:34, проголошене відкликання пропозиції телеграмою відповідача від 1:25, доставленій після 1:34, не мало сили.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Міжнародне приватне право
Римське приватне право
Право: Посібник для студентів бізнес-спеціальностей