пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Право: Посібник для студентів бізнес-спеціальностей

1.4. Прецедентне право, що ґрунтується на доктрині зобов´язувального прецеденту


У більшості правових систем, включно із системами цивільного права, рішення, ухвалені за розглядом справ раніше є просто частиною (хоч і неодмінно важливою) матеріалу, який суд може взяти до уваги, коли прийматиме свої рішення. В англійському ж праві діє доктрина зобов´язувального прецеденту. Зобов´язувальний прецедент означає, що суддя, розглядаючи справу, зобов´язаний керуватися рішеннями, винесеними вищим судом у попередньому випадку. Зобов´язувальне рішення називається "ratio decidenti"— "мотиви рішення"* Апеляційний суд (на відміну від Палати лордів) також зобов´язаний враховувати свої попередні рішення (попри те, що попередній склад суду, цілком можливо, був зовсім іншим).

Будь-яка норма права, необов´язкова для рішення (а з огляду на багатослівність правників включно з автором цієї книжки, таких постанов безліч), називається "obiter dicta", що означає "сказане принагідно", і вважається переконливим аргументом. До переконливих аргументів належать також рішення судів, які не є обов´язковими для даного суду, включно з рішеннями судів загального права інших держав та міркуваннями відомих авторів посібників.

Зібрання попередніх рішень публікують у вигляді зведень судових рішень. Найважливіша серія збірок так і називається "Збірка судових рішень" ("Law Reports"). видає "Товариство судових звітів" ("Incorporated Society of Law Reporting"). Як правило, між слуханням справи і публікацією судового рішення у збірці минає деякий час. Зміст збірок широкий — у них публікують виступи адвокатів (тобто баристерів, яким доручено виступати у справі в суді від імені сторін), а також судові рішення, які перед опублікуванням перевіряються суддею. Опублікувати можна лише обмежену кількість судових рішень. Тому видавці "Збірки судових рішень" намагаються оприлюднювати переважно ті справи, які визначають важливий новий правовий принцип. Якщо матеріали справи наведено в "Збірці судових рішень", то саме на опубліковану в цьому виданні версію слід посилатися в суді, а не на жодну іншу ймовірну її публікацію.

Є чотири серії "Збірок судових рішень", а саме: "Справи, що розглядаються в апеляційному порядку" ("Appeal Cases", скорочено АС), "Справи, що розглядаються Відділенням Королівської лави" ("Queen´s Bench", скорочено QB), "Справи, що розглядаються Канцлерським відділенням" ("Chancery", скорочено Ch) та "Справи, що розглядаються Відділенням у сімейних справах" ("Family", скорочено Fam), Відділення у сімейних справах було створено лише в 1972 р. До 1972 р. третім відділенням Високого суду було Відділення у справах про спадок, розлучення і в морських справах ("Probate, Divorce and Admiralty", скорочено PDA).

Серія "Справи, що розглядаються в апеляційному порядку" містить судові звіти з Палати лордів і Таємної ради. Справи, що розглядаються в апеляційному порядку, не включають, як можна подумати, апеляційні справи, розглянуті Апеляційним судом — вони публікуються у томі звітів, присвяченому звітам того відділення Високого суду, в якому справу було порушено, або, якщо справу подано на апеляцію із суду графства, у томі, присвяченому відділенню Високого суду, в якому її було б порушено, якби вона була порушена у Високому суді.

Дві серії звітів загального права публікуються щотижня. Серію "Всеанглійська збірка судових рішень" ("All England Law Reports", скорочено All ER) видає приватна компанія "Баттервортс", а серію "Тижневик судових рішень" ("Weekly Law Reports", WLR) публікує "Рада судових звітів" ("Incorporated Council of Law Reporting"). ? також велика кількість спеціалізованих публікацій. Студенти, які вивчають бізнес, можуть натрапити на "Збірку рішень Ллойдса" ("Lloyds Reports", скорочено Lloyds Rep), де публікують справи, пов´язані з комерційних правом, та "Збірку рішень з питань трудового права" ("Industrial Law Reports", скорочено IRLR), де публікують, зокрема, справи трудового (або індустріального) права.

Посилання на збірки судових рішень мають такий вигляд:

"Chappel & Co Ltd v Nestle Co Ltd" [1960] AC 87; [1959] 2 All ER 701.

Це означає, що судове рішення можна знайти в серії "Справи, що розглядаються в апеляційному порядку", яку видає Рада судових звітів, за 1960 р. на с. 87. Крім того, воно наведене також у другому томі серії "Всеанглійської збірки судових рішень" за 1959 р., на с. 701.

Як працює прецедент

На практиці доктрина зобов´язувального прецеденту не така заскорузла, як у теорії. Це пов´язано з двома основними причинами. По-перше, якщо суд, котрий розглядає справу, бажає прийняти рішення, що відрізняється від очевидно зобов´язувального рішення, він досить легко може "відрізнити" даний випадок від попереднього, постановивши, що факти відмінні в принципі, а тому слід застосувати іншу норму права. Нині досить поширене використання дуже незначних відмінностей з метою звільнення від необхідності застосовувати норми права, сформульовані в минулому, в інших соціально-політичних чи економічних умовах.

Приклад "відрізнених"

У справі Балфор проти Балфора (1919 р.) чоловік обіцяв видавати на утримання своїй дружині ЗО фунтів стерлінгів на місяць протягом вимушеного роздільного проживання. Він не зміг цього зробити, і дружина подала позов, звинувативши його в порушенні контракту. Було ухвалено рішення, що звинувачення не має підстав, оскільки домовленості між подружжям не мають такої позовної сили, як контракти, тому що для таких домовленостей не передбачено правових наслідків.

Згодом у справі Меррітт проти Меррітта (1970 р.) чоловік і дружина жили окремо, і чоловік зобов´язався платити своїй дружині 40 фунтів стерлінгів на місяць, з яких вона мала робити виплати, щоб погасити іпотечний кредит, за яким було придбано будинок подружжя. Крім того, він підписав письмову угоду про те, що після виплати іпотеки передасть будинок у її володіння. Він справді давав їй ці гроші, але відмовився виконати свою обіцянку передати будинок після виплати іпотеки. Дружина подала позов, звинувативши його в порушенні контракту. З боку чоловіка було висунуто аргумент, що її позов не має підстав, бо це домовленість між подружжям, тому, йдучи за прецедентом Балфор проти Балфора, не могло існувати наміру, щоб його обіцянку можна було примусово виконати в судовому порядку. Однак було ухвалено, що домовленість може розглядатись як контракт і бути примусово виконаною в судовому порядку. Справа Балфор проти Балфора відрізняється від даної справи тим, що в першому випадку сторони перебували в дружніх стосунках між собою на час укладення угоди, а тут угоду було укладено після того, як вони стали жити нарізно.

По-друге, у переважній більшості випадків йдеться про факти, а не про право. Перше завдання будь-якого суду полягає у визначенні фактів даної спірної справи, а вже потім у застосуванні до цих фактів прав.

Більшість цивільних справ розглядаються суддею одноосібно або у випадку певних судів — журі, очолюваним правомочною особою. У такому разі суддя або журі встановлює та оцінює факти. Якщо справу розглядає журі, саме воно займається процесом встановлення та оцінки фактів після відповідних роз´яснень судді щодо права.

Важливо розрізняти питання права та питання факту. Це пов´язано з трьома причинами.

По-перше, є загальне правило, що результати встановлення та оцінки фактів апеляційний суд може спростувати лише в разі, якщо вони були цілковито хибними в тому розумінні, що жоден розсудливий суд не міг би встановити та оцінити факти на основі представлених йому доказів у такий самий спосіб. Апеляційний суд ніколи не спростує факти, встановлені судом або трибуналом нижчої інстанції, та їхню оцінку просто через те, що він дійшов би на основі представлених доказів до іншого рішення.

По-друге, оскарження певних апеляційних рішень можливе лише тоді, коли йдеться про питання права. Наприклад, до Палати лордів і до Апеляційного суду у трудових справах (поряд з іншими) апеляції можуть подаватися лише щодо питань права.

По-третє, лише рішення з питання права є правовим прецедентом.

Отже, як би ви визначили різницю між питанням факту і питанням права? Відповідь, яку дали автори відомих посібників, полягає в тому, що питання факту — це питання, яке в разі, якби справу слухало журі (але не забувайте, що переважну більшість цивільних позовів журі не слухає), було б питанням саме для вирішення журі. Складність тут полягає в тому, що тепер треба перейти до питання про те, які питання віднесені до вирішення журі. Пропонована нами відповідь яка є, можливо, надто широкою та загальною, але годиться для більшості випадків, полягає в тому, що питання права — це справа загального принципу. Питання факту — це питання того, як загальний принцип можна застосувати до конкретної справи.

Приклад

Кетрін відповідає в суді за порушення контракту. У понеділок вона запропонувала Лену певну кількість будівельної цегли за дуже привабливою ціною, давши йому час до п´ятниці на роздуми, чи прийняти пропозицію. У вівторок вона зняла пропозицію і твердить, що зателефонувала Лену, щоб сказати про це. У середу Лен відправив листа з повідомленням, що згоден на пропозицію Кетрін, якого вона одержала в четвер. Лен тепер стверджує, що Кетрін йому не телефонувала, щоб зняти свою пропозицію, і що, навіть якби вона це зробила, вона не могла б зняти пропозицію, оскільки спершу вона сказала йому, що пропозиція буде в силі до п´ятниці. Тут є два запитання, на які необхідно дати відповідь.

1. Чи телефонувала Кетрін, щоб зняти свою пропозицію?

2. Чи можна зняти пропозицію, перш ніж її було прийнято, навіть якщо було визначено термін дії пропозиції і він не закінчився?

Перше питання — питання факту, оскільки воно стосується виключно справи Кетрін та Лена. Друге питання — питання права, оскільки воно стосується загального принципу, який можна застосовувати в аналогічних випадках. (Відповідь, яку право дало на друге питання, — "так".)



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Міжнародне приватне право
Римське приватне право
Право: Посібник для студентів бізнес-спеціальностей