Електронна бібліотекапідручники


Цивільне право України. Загальна частина

§ 8. Правові наслідки визнання правочинів недійсними


Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом, який визначає наслідки, що виникають у результаті вчинення недійсних правочинів. Закон вбачає юри­дичні й майнові наслідки недійсності правочинів.

Юридичні наслідки призводять до визнання правочину недійс­ним за умов нікчемності або оспорюваності. Як правило, правочи­ни визнаються недійсними (як нікчемний, так і оспорюваний) з мо­менту їх вчинення, а в окремих випадках передбачена можливість припинення їх дії у майбутньому (наприклад, майновий найм).

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком не­дійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 ЦК України).

Що ж стосується майнових наслідків, то на них впливають підстави недійсності та наявність або відсутність умислу у сторін (сторони) і застосовуються залежно від того, чи мало місце повне або часткове виконання, чи невиконання правочину. Якщо від­повідно до вчиненого правочину не були виконані умови, то не­залежно від його характеру, майнові наслідки будуть відсутні.

Визнання правочинів недійсними пов´язано з усуненням тих майнових наслідків, які виникли в результаті виконання право­чину. Загальним правилом є повернення сторін у початкове ста­новище, тобто в той майновий стан, що мав місце до вчинення недійсного правочину.

Законодавством передбачений основний вид загальних май­нових наслідків недійсності правочинів - двостороння рести­туція.

Окрім загальних наслідків недійсності правочинів, застосову­ються також і спеціальні - у вигляді накладання обов´язку від­шкодувати збитки та моральну шкоду, що понесла одна зі сторін внаслідок вчинення та виконання недійсного правочину, та до­даткові наслідки, що використовуються по відношенню до сто­рони, з вини якої виник обман, помилка, насильство, зловмисна домовленість та збіг тяжких обставин.

Основні майнові наслідки недійсності правочинів пов´язані з визначенням правової долі того, що отримано сторонами право­чину. Це регламентується загальними правилами, які регулю­ють правову частку, отриману сторонами правочину.

До загальних правил майнових наслідків недійсності право­чинів належить двостороння реституція у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов´язана повернути іншій стороні у натурі все, що вона отримала від виконання цього правочи­ну. У разі неможливості повернути отримане в натурі внаслідок вживання, використання майна, виконання роботи або з інших причин повинна відшкодовуватись його вартість у грошових коштах за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо інші особливі умови або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів не встановлені законом. Тобто при двос­торонній реституції сторонами повертається все виконане ними відповідно до правочину.

Двостороння .реституція застосовується у таких випадках, коли:

1)  правочин визнаний недійсним внаслідок порушення пись­мової форми правочину (ст. 218 ЦК України);

2)  правочин не відповідає вимогам закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину (ст. 219 ЦК України);

3)  правочин не відповідає вимогам закону про нотаріальне посвідчення договору (ст. 220 ЦК України);

4)  правочин вчинений недієздатною особою або ж особою з об­меженою дієздатністю внаслідок зловживання спиртними напо­ями або наркотичними засобами, а також, якщо особа не могла в момент його вчинення усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, тобто за межами своєї цивільної дієздатності (ст. 226, 223, 225 ЦК України);

5)  правочин вчинений малолітнім, який не досяг 14 років та неповнолітнім віком від 14 до 18 років, за межами їх цивільної дієздатності (ст. 221, 222 ЦК України);

6)  правочин вчинений юридичною особою, яка не мала права його вчиняти (ст. 227 ЦК України);

7)  правочин визнаний недійсним внаслідок помилки, обману, насильства та тяжкої обставини (ст. 229, 230, 231, 233 ЦК Ук­раїни);

8)  правочин вчинений з порушенням публічного порядку та без дозволу органу опіки та піклування (ст. 228, 224 ЦК Ук­раїни);

9)  правочин визнаний недійсним, як такий, що вчинений у ре­зультаті зловмисної домовленості однієї сторони з іншою (ст. 232 ЦК України);

10)  правочин визнаний судом фіктивним (ст. 234 ЦК України).

Для застосування двосторонньої реституції не має значення, хто винний у виникненні помилки, обману, насильства чи пог­роз, зловмисної домовленості та збігу тяжких обставин: позивач, відповідач або третя особа. Чинне законодавство ґрунтується на тому, що сторона, за позовом якої правочин визнано недійсним, має право вимагати від іншої сторони відшкодування витрат, втрати або пошкодження свого майна, якщо доведе, що помилка виникла з вини іншої сторони. Якщо це не буде доведено, осо­ба, за позовом якої правочин визнано недійсним, зобов´язана відшкодувати іншій стороні понесені нею витрати за втрату або пошкодження її майна. Отже, відшкодування збитків (в окремих випадках в подвійному розмірі) тій чи іншій стороні залежить від того, хто винен у виникненні помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості тощо.

До наслідків недійсності правочину щодо повернення викона­ного за ним (при застосуванні двосторонньої реституції) в повно­му обсязі застосовується правило про відшкодування набувачем потерпілому неотриманих доходів. У випадку двосторонньої рес­титуції щодо відшкодування неотриманих доходів кожна сторона недійсного правочину буде одночасно і набувачем, і потерпілим.

Відшкодовуючи неотримані доходи, набувач зобов´язаний повернути або відшкодувати потерпілому всі доходи, які він от­римав або повинен був отримати з цього майна з моменту, коли дізнався, або повинен був дізнатись про необґрунтованість збага­чення; у випадку необґрунтованого грошового збагачення дохо­ди визначаються у відсотках за використання чужих коштів.

У цьому разі відсотки за використання чужих грошових кош­тів підлягають нарахуванню на суму необґрунтованого грошово­го збагачення з моменту вступу в силу вироку суду про визнання правочину недійсним. Якщо судом не буде встановлено, що на­бувач дізнався або повинен був дізнатися про необґрунтованість отримання або зберігання грошових коштів раніше визнання су­дом правочину недійсним, то відсотки за використання чужих грошових коштів не будуть нараховані.

Однак, в окремих випадках, за законом можливі спеціальні наслідки майнового характеру у вигляді відшкодування поне­сених при виконанні правочину витрат, вартості пошкодженого і втраченого майна. Відшкодуванню підлягають тільки реальні збитки, а понесені однією зі сторін додаткові витрати, наприклад сплата податків та зборів, а також транспортування або дрібний ремонт, в результаті двосторонньої реституції не повертаються; виявляється, що правочином спричинені збитки. Такі наслідки недійсності правочину передбачаються при вчиненні правочину з недієздатним, який не досяг 14 років, якщо інша сторона зна­ла або повинна була знати про недієздатність першої сторони. Ця ж норма застосовується і щодо осіб, які вчинили правочини з громадянами, визнаними недієздатними, чи з неповнолітніми віком від 14 до 18 років, а також з громадянами, обмеженими у дієздатності внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, або з громадянином, не здатним усві­домлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Цивільним кодексом України встановлюється новий додатко­вий правовий наслідок як відшкодування збитків у подвійному розмірі й застосовується він до недобросовісної сторони у випад­ках визнання правочину недійсним внаслідок обману та насильс­тва (ст. 230, 231 ЦК України), а також відшкодування моральної шкоди (ст. 225, 226, 227, 230, 231, 232, 233 ЦК України). При визнанні правочину недійсним у результаті зловмисної домовле­ності представника однієї сторони з іншою стороною, довіритель має право вимагати від свого представника та іншої сторони солі­дарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв´язку з вчиненням цього правочину.

Вимоги про визнання правочину недійсним у зв´язку з недієз­датністю учасників можуть бути заявлені як батьками (усинови­телями, опікуном) неповнолітнього, який не досяг 14 років, так і опікуном особи, визнаної недієздатним учасником правочину. Вимоги про визнання правочину недійсним у зв´язку з обмежен­ням дієздатності його учасника або вчинення його неповнолітнім віком від 14 до 18 років можуть бути заявлені тільки батьками (усиновителями), опікунами таких неповнолітніх або опікунами осіб, обмежених у дієздатності внаслідок зловживання спиртни­ми напоями або наркотичними засобами´.

Регламентуючи умови і порядок повернення збитків та до­тримуючись підстав визнання угод недійсними, немає загальних умов спеціальної відповідальності винної сторони, хоча вона об­межується у всіх випадках реальними збитками (витрати, втра­та чи пошкодження майна тощо).

Особливість застосування реституції до таких правочинів, як позика, кредит, комерційний кредит, позичка полягає в тому, що сторона, яка використовувала кошти, зобов´язана їх повер­нути кредитору, а також сплатити відсотки за користування гро­шовими коштами за весь період користування ними.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Адміністративне право України: тенденції трансформації в умовах реформування
Конкурентне право України
Дипломатичне представництво: організація і форми роботи
Аграрне право України
Історія держави і права України - Ч.1
Юридична деонтологія
Історія вчень про державу і право
Адміністративне право України
Аграрне право України
Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності)
Виконавча влада в Україні: організаційно-правові засади
Правове регулювання застосування сили працівниками правоохоронних органів
Цивільне право України. Загальна частина
Історія вчень про право і державу
Податкове право