пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Цивільне право України. Загальна частина

§ 4. Поняття та види правочинів


Під правочином розуміють дії громадян та юридичних осіб, спрямовані на встановлення, зміну, припинення цивільних прав або обов´язків. Правочин має такі характерні ознаки:

1.  Правочином визнається дія, що спрямована на встанов­лення, зміну або припинення цивільних прав чи обов´язків. Якщо буде встановлено, що дія була спрямована на будь-який інший результат, то вона не буде визнаватися правочином. Так, якщо громадянин порушує права інших суб´єктів, його дії, хоча й змі­нюють права та обов´язки, не можуть вважатися правочином, оскільки фактично спрямовані на досягнення іншого результату - порушити право іншого суб´єкта. Або наприклад: особа гасить пожежу, рятує потопаючого, віддає знахідку її власникові - це правомірні дії, але й вони не є правочинами, бо виникли не з ме­тою встановлення, зміни, припинення прав або обов´язків. Такі дії називаються юридичними вчинками.

2.  Правочином визнається така дія, яка не лише була спря­мована на результат, а й призвела до встановлення, зміни чи припинення цивільних прав або обов´язків. Укладаючи заповіт, спадкодавець вчиняє дію, спрямовану на встановлення для спад­коємців прав та обов´язків. Домовленість між наймодавцем і най­мачем про підвищення плати за користування переданим у найм майном встановлює зміну прав та обов´язків сторін у договорі найму. Розірвання договору, укладеного на невизначений строк з ініціативи наймача чи наймодавця, призводить до припинення існуючих цивільних прав та обов´язків між цими суб´єктами.

3. Правочином визнається дія юридично незалежних, рівно­правних осіб. Якщо працівник міліції вилучає у громадянина автомобіль з метою переслідування правопорушника, то така дія не буде вважатися правочином, тому що працівник міліції реалі­зував свої владні повноваження. Не будуть правочином також адміністративні акти органів державного управління, які хоча й породжують цивільні правовідносини (зобов´язання про переда­чу будівель і споруд між державними юридичними особами), але вчиняються як владні акти суб´єктів адміністративного права. Ті особи, яким ці акти адресовані, повинні їх виконати незалеж­но від свого бажання.

Правочин може призвести до встановлення цивільно-пра­вових наслідків як безпосередньо, так і в поєднанні з іншими юридичними фактами. Прикладом безпосереднього породжен­ня правочином цивільних прав і обов´язків може бути договір купівлі-продажу. Так, момент укладання названого договору породжує обов´язок продавця передати майно у власність покуп­цеві, а покупець зобов´язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. У деяких випадках укладання пра-вочину є недостатнім для породження прав і обов´язків. Напри­клад, для виникнення права на перехід спадщини недостатньо лише заповіту, потрібно ще й відкриття спадщини, що виникає в день смерті спадкодавця. Встановлення прав і обов´язків відбу­вається на підставі поєднання правочину (заповіту) і події (фак­ту смерті).

Правочини, які вчиняють громадяни і юридичні особи, є до­сить різноманітними, а тому вимагають певної класифікації за такими критеріями: за кількістю сторін, волевиявлення яких необхідно для виникнення правочину; за співвідношеннями прав та обов´язків сторін правочину; за моментом його виник­нення; за значенням підстав правочину для його дійсності та ін.

Залежно від кількості сторін, волевиявлення яких потріб­не для виникнення правочину, правочини поділяють на одно-, дво- та багатосторонні. Одностороннім визнається правочин, для виникнення якого досить дії однієї сторони. Наприклад, заповіт, акт прийняття спадщини, оголошення конкурсу тощо.

Слід зауважити, що хоча правочин й породжується волею однієї особи, але його правові наслідки тією чи іншою мірою зачіпають інтереси інших осіб. Так, заповіт може складатися для того, щоб позбавити спадщини тих,, хто її отримав би за відсутності запові­ту. Крім того, в односторонньому правочині може бути об´єднана воля кількох осіб (оголошення конкурсу).

Якщо для виникнення правочину потрібні погоджені зустріч­ні дії двох сторін - це двосторонній правочин (наприклад, для укладання договору купівлі-продажу потрібно погодити зустріч­ну волю покупця і продавця). У двосторонньому правочині на боці кожної сторони може виступати як одна особа, так і кілька, але воля всіх учасників, які виступають на одній стороні право­чину, має бути єдиною.

Для виникнення багатостороннього правочину потрібне воле­виявлення трьох і більше сторін. Воно може бути як зустрічним (трьох- або чотирьохсторонній обмін житлом), так і спрямованим на досягнення однієї мети (сумісна діяльність). Багатосторонній правочин - це теж договір, кожний учасник якого є самостійною стороною і виражає індивідуальну волю.

Правочини поділяються на платні й безоплатні. У платному правочині дії однієї сторони відповідають обов´язку іншої вчини­ти зустрічну дію, пов´язану з наданням будь-якого майна. Дого­вором купівлі-продажу продавець передає майно (річ) у власність покупця, а останній зобов´язаний прийняти це майно і сплатити за нього певну грошову суму. У деяких правочинах гроші можуть слугувати не лише оплатою вартості речей, а й виконаних робіт, наданих послуг тощо. Також речі можуть передаватися іншій стороні не за гроші, а в обмін на іншу річ або надану послугу. У безоплатному правочині обов´язок здійснити те чи інше майнове надання покладається на одну сторону. Наприклад, передача май­на за договором дарування, договір позики грошей без стягнення процентів, договір позички, доручення без зобов´язання виплати повіреному винагороди. Безоплатними є односторонні правочи­ни. Платний чи безоплатний характер правочину обумовлюєть­ся законом, погодженням сторін, або є наслідком правовідносин, породжених правочином. Так, договір купівлі-продажу завжди платний; договір дарування не сумісний з оплатою; договори схову, доручення можуть бути як платними, так і безоплатними - це залежить від домовленості сторін.

Залежно від моменту виникнення правочини поділяються на консенсуальні й реальні. Для укладання консенсуального право­чину достатньо погодження волі учасників правочину. З момен­ту узгодження волі стосовно всіх істотних умов (а в передбачених законом випадках ще й належним чином оформлене) правочин вважається укладеним. Одночасно з цим у сторін виникають від­повідні права й обов´язки. Так, за договором купівлі-продажу по­купець зобов´язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Виникнення прав і обов´язків сторін за цим догово­ром може як співпадати, так і не співпадати з переданням майна. Більшість правочинів є консенсуальними. Для укладання реаль­ного правочину одного волевиявлення (узгодження волі) сторін недостатньо. Потрібно також вчинити фактичні дії (наприклад, передачу майна), після чого правочин буде вважатися укладеним. Якщо консенсуальні правочини виконуються, то реальні - здійс­нюються. Наприклад, за договором позики одна сторона (позико­давець) передає іншій (позичальникові) у власність гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов´язується по­вернути таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості. Права й обов´язки сторін договору позики виникають не з моменту його укладання, а з моменту передачі майна.

За значенням підстав для дійсності правочину останні поді­ляються на- каузальні і абстрактні. Під підставою правочину розуміють його юридичну мету. Наприклад, договір майнового найму дає можливість наймачеві одержати чужу річ у тимчасове користування за плату, а за договором дарування дарівник пере­дає безоплатно іншій стороні майно у власність.

Ці правочини, а також багато інших є каузальними, оскільки мають за мету досягнення певного правового результату. Право­чин, в якому відсутня мета, тобто підстава укладання, може бути визнаний недійсним. Якщо, наприклад, у борговій розписці не визначено мету, тобто пояснення, чому А. видав розписку В., то така розписка не має юридичної сили. В абстрактному правочині допускається замовчування його мети. Прикладом може бути вексель, який оформлений належним чином і зберігає юридичну силу незалежно від того, чи виконані зобов´язання, з приводу яких він був виданий.

У період становлення ринкових відносин все більшого зна­чення набувають біржові правочини. Біржовими називаються правочини, укладені членами біржі безпосередньо між собою або через своїх представників на біржових торгах, про взаємну передачу прав і обов´язків стосовно майна, яке допущене до обігу на біржі в строки і порядку, встановлені статутом біржі і прави­лами біржової торгівлі.

До біржових правочинів застосовуються загальні правила ук­ладання відповідних договорів (купівлі-продажу, комісії тощо). Але біржовими статутами можуть бути передбачені й інші умови біржових правочинів, які становлять комерційну таємницю і не підлягають розголошенню без згоди сторін.

Правочин вважається укладеним з моменту його реєстрації на біржі.

Біржові правочини поділяються на такі:

  • правочини з реальним товаром, які укладаються з метою купівлі-продажу конкретного товару (наприклад, бартерні пра­вочини);
  • ф´ючерсні правочини - це правочини, що передбачають пере­дачу акцій або товару та виплату грошової суми через визначе­ний строк після його укладання за ціною, встановленою право-чином. Ф´ючерсні правочини, як правило, укладаються з метою страхування правочину з реальним товаром;
  • правочини з цінними паперами.

Спори, пов´язані з укладанням біржових правочинів, розгля­даються у біржовому арбітражу, рішення якого може бути ос­каржене в суді або господарському суді.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Адміністративне право України: тенденції трансформації в умовах реформування
Конкурентне право України
Дипломатичне представництво: організація і форми роботи
Аграрне право України
Історія держави і права України - Ч.1
Юридична деонтологія
Історія вчень про державу і право
Адміністративне право України
Аграрне право України
Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності)
Виконавча влада в Україні: організаційно-правові засади
Правове регулювання застосування сили працівниками правоохоронних органів
Цивільне право України. Загальна частина
Історія вчень про право і державу
Податкове право