пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Цивільне право України. Загальна частина

§2. Види юридичних осіб. Порядок виникнення і припинення юридичної особи


Поділ юридичних осіб на види може здійснюватися за різни­ми ознаками. В залежності від того, чи мають засновники мож­ливість брати участь в управлінні юридичною особою розрізня­ють: 1) установи і 2) товариства.

Установою є організація, створена однією або кількома осо­бами (засновниками), які не беруть часті в управлінні нею. Ус­танова створюється шляхом об´єднання (виділення) майна за­сновників для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.

Товариством визнається організація, створена шляхом об´єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому то­варистві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом.

В залежності від мети діяльності, юридичні особи поділяють­ся на комерційні (підприємницькі) та некомерційні (непідпри-ємницькі).

Підприємницькими юридичними особами є ті, які виникають з метою досягнення прибутку.

Відповідно до ст. 84 ЦК України підприємницькими товарис­твами є товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками. Такі товариства можуть бути створені лише як гос­подарські товариства (повне товариство, командитне товарис­тво, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи.

Непідприємницькими юридичними особами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Вони виникають для задоволення соціально-культурних, побутових та інших потреб громадян. До непідприємницьких товариств належать споживчі кооперативи, громадські й релігійні організації, їх об´єднання, благодійні фонди та інші організації. При цьому непідприємницькі това­риства та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встанов­лено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

Залежно від ступеня майнової відокремленості можна виділити такі види юридичних осіб:

-  юридичні особи, які перебувають у зобов´язальних відноси­нах з їх засновником (власником) (господарські товариства, ви­робничі та споживчі кооперативи, орендні підприємства, колек­тивні підприємства, господарські об´єднання юридичних осіб тощо);

-  юридичні особи, які перебувають у речових відносинах з їх засновниками (власниками) (державні, крім казенних, та інші підприємства, засновані на праві господарського відання, казен­ні підприємства, засновані на праві оперативного управління);

- юридичні особи, які вступають у немайнові відносини з їх засновниками (громадські організації, релігійні організації, благодійні та інші фонди).

Залежно від порядку створення виділяють юридичні особи приватного та публічного права.

Юридична особа приватного права створюється на підставі ус­тановчих документів.

Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу вла­ди Автономної Республіки Крим або органу місцевого самовря­дування (ч. 2 ст. 81 ЦК).

Юридичні особи публічного права можна класифікувати залежно від джерел фінансування:

- юридичні особи, що перебувають на господарському розрахунку, мають закріплені за ними основні й оборотні засоби та самостійний баланс (державні підприємства та організації);

- юридичні особи, що перебувають на державному бюджеті й мають самостійний кошторис, керівники яких користуються правами розпорядників кредитів (установи та інші державні організації);

- юридичні особи, що фінансуються за рахунок інших джерел і мають самостійний кошторис і самостійний баланс.

Проте можливі й інші варіанти поділу юридичних осіб.

Для створення юридичної особи передусім потрібні засновни­ки. Засновниками можуть бути власники майна або уповнова­жені власником майна органи, а у передбачених законодавчими актами випадках - не власники, а інші особи.

Залежно від того, хто є засновником юридичної особи, вста­новлені такі способи їх утворення: розпорядчий, нормативно-явочний, дозвільний, договірний.

Розпорядчий порядок утворення юридичної особи полягає в тому, що компетентний орган державної влади або управління приймає рішення (розпорядження) про створення організації -юридичної особи - і затверджує її статут чи положення про неї. Таким чином створюються юридичні особи публічного права.

Нормативно-явочний порядок полягає в тому, що умови створення юридичної особи зафіксовані в законодавчому акті у вигляді загального дозволу держави. Для створення конкрет­ної юридичної особи потрібна відповідна ініціатива її засновни­ків і реєстрація її у відповідному органі. У такому порядку вини­кають юридичні особи приватного права.

При їх реєстрації перевіряється дотримання засновниками чинного законодавства. Якщо буде виявлено невідповідність установчих документів чинному законодавству, то в реєстрації може бути відмовлено. Відмову в реєстрації юридичної особи можна оскаржити в судовому порядку.

Дозвільний порядок утворення юридичної особи передбачає наявність ініціативи засновників і дозволу відповідного органу державної влади. Наприклад, припинення юридичної особи шля­хом злиття або приєднання може потребувати згоди Антимоно­польного комітету України. Дозвільний порядок застосовується при створенні юридичних осіб, діяльність яких пов´язана з гро­шово-кредитним обігом, здоров´ям громадян, одержанням ними освіти та в інших випадках, передбачених законодавством.

Договірний порядок утворення юридичної особи застосо­вується тоді, коли громадяни або юридичні особи добровільно об´єднуються для досягнення певної мети. Свідченням такого об´єднання є належним чином оформлений установчий договір. У такому порядку виникають різноманітні господарські асоціа­ції, концерни та інші об´єднання підприємств.

Незалежно від порядку створення усі юридичні особи повинні мати установчі документи - правову основу своєї діяльності. Уста­новчими документами юридичної особи є розпорядчий акт, статут (положення); установчий договір і статут; протокол зборів тощо.

Установчий договір юридичної особи укладається між її за­сновниками. У випадках, передбачених законодавчими актами, юридична особа може діяти на основі положення1 про організації відповідного виду.

В установчих документах повинно зазначатися: наймену­вання юридичної особи, місце її знаходження, цілі та предмет діяльності, склад і компетенція органів, а також інші відомості, передбачені законодавчими актами щодо юридичних осіб від­повідного виду.

В установчому договорі засновники зобов´язуються створити юридичну особу, визначають порядок сумісної діяльності по її створенню, умови передачі в її володіння, користування, розпо­рядження свого майна та участі в її діяльності. Договором виз­начаються також умови і порядок розподілу між засновниками прибутку і збитків, управління діяльністю юридичної особи, ви­ходу засновників з її складу.

Установчий договір укладається його учасниками, а статут затверджується.

Стадію розробки і затвердження установчих документів мож­на назвати підготовчою стадією створення юридичної особи. Піс­ля неї наступає реєстраційна стадія.

Реєстраційна стадія починається зверненням засновника до компетентного органу із заявою про державну реєстрацію юри­дичної особи. Реєстрацію юридичних осіб здійснюють викон­коми районних (міських) рад, а також Міністерство юстиції України чи його органи на місцях, які реєструють новостворені громадські організації як юридичні особи.

У випадках, передбачених законодавчими актами, досить од­нієї стадії - реєстраційної. Юридична особа вважається створе­ною з моменту її державної реєстрації.

Юридична особа може мати свої філії та представництва.

Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що роз­ташований поза місцем її знаходження і здійснює всі або части­ну її функцій.

Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, розташований поза місцем її знаходження. Він здійснює захист і представництво інтересів юридичної особи.

Філії і представництва не є юридичними особами. Вони наді­ляються майном юридичної особи, яка їх створила, і діють на основі затвердженого нею положення. Керівники філій і пред­ставництв призначаються юридичною особою і діють на основі виданої їм довіреності.

Припинення юридичної особи.

Відповідно до ст. 104 ЦК України припинення юридичної осо­би відбувається шляхом:

1)  передання всього свого майна, прав та обов´язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення);

2)  ліквідації.

На відміну від раніше діючого законодавства чинний ЦК Ук­раїни не вживає термін «реорганізація». Водночас ГК Украї­ни (ч. 1 ст. 59) використовує поняття реорганізації як способу «припинення діяльності суб´єкта господарювання». При цьому називаються чотири форми реорганізації - злиття, приєднання, поділ і перетворення.

У зв´язку з тим, що в обох кодексах йдеться про одні й ті ж шляхи правонаступництва, вважаємо за доцільне зазначені спо­соби припинення юридичної особи в подальшому називати реор­ганізацією.

Підставами реорганізації може бути рішення учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими до­кументами. Реорганізація може відбуватися примусово у випад­ках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади. Законом може бути передбачена необ­хідність одержання згоди відповідних органів державної влади на припинення юридичної особи шляхом злиття або приєднання. Зокрема таким органом є Антимонопольний комітет України.

При злитті юридичних осіб майно та немайнові права й обов´язки кожної з них переходять до новоствореної юридичної особи.

У разі приєднання одна юридична особа включається до скла­ду іншої, при цьому до останньої переходить майно приєдна­ної особи. Таким чином, одна юридична особа припиняє свою діяльність, а інша - продовжує існувати, але вже в розширеному складі.

В результаті поділу юридичної особи її майно переходить до нововиниклих на її базі юридичних осіб у відповідних частинах. Поділ призводить до виникнення двох або більше нових юридич­них осіб.

При перетворенні юридичної особи відбувається зміна її ор­ганізаційно-правової форми. У разі перетворення до нової юри­дичної особи переходять усе майно, усі права та обов´язки попе­редньої юридичної особи.

Майно переходить до свого правонаступника в день підписан­ня передаточного балансу, якщо інше не передбачене законом або постановою про реорганізацію.

Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішен­ня про припинення юридичної особи, зобов´язані негайно пись­мово повідомити про це орган, що здійснює державну реєстра­цію, який вносить до єдиного державного реєстру відомості про те, що юридична особа перебуває у процесі припинення.

При ліквідації юридична особа припиняє свою діяльність без правонаступництва. Майно ліквідованої юридичної особи не пе­реходить до інших суб´єктів як цілісний комплекс.

Ліквідація юридичної особи може бути добровільною і при­мусовою.

Підставою добровільної ліквідації юридичної особи є рішення її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами. Зокрема, відповідне рішення може прийматись у зв´язку із закінченням строку, на який було створе­но юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а та­кож в інших випадках, передбачених установчими документами.

Примусова ліквідація юридичної особи відбувається за рі­шенням суду про визнання недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених зако­ном. Порядок і випадки примусової ліквідації передбачені ГК України і Законом України «Про відновлення платоспромож­ності боржника або визнання його банкрутом».

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ГК ліквідація суб´єкта господарюван­ня здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється влас­ником (власниками) майна суб´єкта господарювання чи його (їх) представниками (органами), або іншим органом, визначеним законом. Ліквідацію суб´єкта господарювання може бути також покладено на орган управління суб´єкта, що ліквідується.

У разі прийняття господарським судом рішення про визнан­ня боржника банкрутом, суд відкриває ліквідаційну процедуру і призначає ліквідатора (ч. 1 ст. 24 Закону України «Про від­новлення платоспроможності боржника або визнання його бан­крутом»). Крім ліквідаційної комісії ліквідатором можуть бути учасники юридичної особи або орган, уповноважений установ­чими, документами приймати рішення про ліквідацію юридич­ної особи (ч. 2 п. 2 ст. 110 ЦК України).

Послідовність розрахунків з кредиторами ліквідованої юри­дичної особи залежить від того, в якому порядку ця особа лікві­дується.

Стаття 112 ЦК України встановлює черговість задоволення вимог кредиторів платоспроможної юридичної особи, що лікві­дується:

1) у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров´я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи ін­шим способом;

2)     У другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов´язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяль­ності;

3)     у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов´язкових платежів);

4)  у четверту чергу задовольняються всі інші.

Черговість задоволення вимог кредиторів у разі визнання юридичної особи банкрутом визначена ст. 35 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Відповідно до вказаної норми кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення ви­мог кредиторів, у такому порядку:

1) у першу чергу задовольняються:

а) вимоги, забезпечені заставою;

б) вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати, грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпуст­ки та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, інших коштів, належних працівникам у зв´язку з оплачуваною відсут­ністю на роботі, а також вихідної допомоги, належної працівникам у зв´язку з припиненням трудових відносин;

в)  витрати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що пов´язані з набуттям ним прав кредитора щодо банку, - у розмірі всієї суми відшкодування за вкладами фізичних осіб;

г)  витрати, пов´язані з провадженням у справі про банкрутс­тво в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії;

2)    У другу чергу задовольняються вимоги, що виник­ли із зобов´язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута, зобов´язань зі сплати страхових внесків на загальнообов´язкове державне пенсійне страхування, а також вимоги громадян-довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб´єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників);

3)  у третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати подат­ків і зборів (обов´язкових платежів);

4)  у четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі і вимоги кредиторів, що ви­никли із зобов´язань у процедурі розпорядження майном борж­ника чи в процедурі санації боржника;

5)  у п´яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підпри­ємства;

6)  у шосту чергу задовольняються інші вимоги.

Законом встановлено, що вимоги кожної наступної черги до юридичної особи, що ліквідується, задовольняються після задо­волення вимог попередньої.

У разі недостатності майна для повного задоволення всіх ви­мог однієї черги, претензії задовольняються пропорційно належ­ної кожному кредиторові суми.

Вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, встановле­ного ліквідаційною комісією для їх пред´явлення, задовольня­ються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залиши­лося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно.

При ліквідації банкрута вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вва­жаються погашеними.

Так само вважаються погашеними:

-   вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертав­ся до суду з позовом;

-   вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено;

-   вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридич­ної особи, що ліквідується.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Адміністративне право України: тенденції трансформації в умовах реформування
Конкурентне право України
Дипломатичне представництво: організація і форми роботи
Аграрне право України
Історія держави і права України - Ч.1
Юридична деонтологія
Історія вчень про державу і право
Адміністративне право України
Аграрне право України
Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності)
Виконавча влада в Україні: організаційно-правові засади
Правове регулювання застосування сили працівниками правоохоронних органів
Цивільне право України. Загальна частина
Історія вчень про право і державу
Податкове право