Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Цивільне право України. Загальна частина

§ 3. Місце проживання фізичної особи


Місцем проживання особи закон визначає житловий будинок, квартиру, інше приміщення, придатне для проживання (гурто­житок, готель тощо), у відповідному населеному пункті, де фі­зична особа проживає постійно, переважно або тимчасово (ч. 1 ст. 29 ЦК). Фізична особа може проживати у приміщенні, яке належить їй на праві власності, за договором найму (піднайму), на інших законних підставах.

Як бачимо, ЦК України розрізняє постійне, переважне, тимчасове місце проживання. На перший погляд такий підхід найбільш виважено враховує волю фізичної особи при обранні місця проживання. Але в правозастосовчій практиці це потребу­ватиме певних уточнень, роз´яснень чи застережень. Наприклад, спадкоємець може стати перед дилемою ~ в якому місці відкри­лась спадщина? Адже, місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця, а в дослівному розумінні ст. 29 ЦК, ним може бути як постійне чи переважне, так і тимчасове. Те ж саме можна сказати і про місце виконання зобов´язання, якщо таке місце не визначене договором. Закон передбачає таке виконання за місцем проживання боржника.

Зазначених проблем можна було б уникнути, назвавши місце тимчасового знаходження особи місцем її перебування. Місцем перебування може бути готель, санаторій, будинок відпочинку, пансіонат, кемпінг, лікарня, військова частина, місце позбавлен­ня волі, інші установи та житлові приміщення, в яких особа пе­ребуває тимчасово. Тимчасове перебування може бути пов´язане з виконанням службових обов´язків, лікуванням, відпочинком, проходженням дійсної військової служби, відбуттям покарання тощо. При визначенні тимчасового перебування слід враховува­ти те, що особа, яка знаходиться в місці перебування, має місце проживання, але тимчасово знаходиться в іншому місці. Якщо особа залишила місце свого постійного проживання і переїхала для постійного проживання в інше, наприклад, поселилась у гур­тожиток, то її місцем проживанням повинен вважатись гуртожи­ток, хоч він і відноситься до місць тимчасового перебування.

Якщо особа засуджена на довічне ув´язнення, то говорити про її місце перебування було б не зовсім правильно. Але ж вона не зможе повернутись до місця свого проживання, бо залишила його назавжди.

Для цивільного права має значення визначення місця перебу­вання у таких випадках: коли виникає спір про визнання особи такою, що втратила право на проживання в спірному приміщен­ні і виселення з нього, при взятті на квартирний облік осіб, які потребують поліпшення житлових умов та в деяких інших ви­падках.

При виборі місця проживання виявляється воля особи. При ць­ому слід звернути увагу на право фізичної особи мати кілька місць

проживання (ч. 6 ст. 29 ЦК України). До введення в дію ЦК Украї­ни за громадянином визнавалось лише одне місце проживання. На нашу думку, такий підхід більш відповідав змісту правосуб´єктності фізичних осіб, бо вносив стабільність у процес виникнення, зміни, припинення та захисту цивільних прав та обов´язків. Що ж до зміс­ту особистого немайнового цивільного права на вибір місця прожи­вання, то норми цивільного законодавства його не обмежували. Об­меження здійснювалось нормами інших галузей права.

Як і раніше, держава не визначає місця проживання фізичної особи, вона сама його обирає. Вільно обирати собі місце проживан­ня може особа, якій виповнилося 14 років, за винятком обмежень, що встановлюються законом. Так, відповідно до п. 5 ст. 11 Закону України «Про міліцію» міліція має право затримувати і тримати у спеціально відведених для цього приміщеннях неповнолітніх віком до 16 років, які залишилися без опіки на строк до передачі закон­ним представникам, або влаштувати їх у встановленому порядку.

Місцем проживання дитини, віком від десяти до чотирнадця­ти років, визнається місце проживання її батьків, усиновлювача, опікуна або місцезнаходження навчального чи лікувально-профілактичного закладу, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не передбачено погодженням між дитиною та батьками, усиновлювачем або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору питання вирішується органами опіки, піклування та судом.

Місцем проживання дитини, яка не досягла десятирічного віку, визнається місце проживання її батьків, усиновлювача чи опікуна, або місцезнаходження навчального чи лікувально-про­філактичного закладу, в якому вона проживає.

Місцем проживання недієздатної особи визнається місце про­живання її опікуна або місцезнаходження лікувального закла­ду, який виконує щодо неї функції опікуна.

Точне визначення місця проживання має велике значення для стійкості цивільних правовідносин, для належного захисту цивільних прав.

З місцем проживання закон пов´язує місце виконання зобов´язань. Так, згідно зі ст. 532 ЦК України, якщо місце вико­нання зобов´язань не визначене, виконання повинно бути здійс­нене за загальним правилом, за місцем проживання боржника, а якщо боржник є юридичною особою - за місцем її знаходження. Але є винятки, за якими зобов´язання має бути здійснене:

1)  за зобов´язанням про передачу нерухомого майна - за міс­цем знаходження майна;

2)  за зобов´язаннями про передачу товару або іншого майна, що передбачає їх перевезення - за місцем здавання товару (май­на) перевізникові;

3)  за іншими зобов´язаннями боржника про передачу товару або іншого майна - за місцем виготовлення або зберігання май­на, якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнен­ня зобов´язання;

4)  за грошовими зобов´язаннями - за місцем проживання кре­дитора на момент виникнення зобов´язання, а якщо кредитор є юридичною особою - за місцем її знаходження на момент виник­нення зобов´язання;

5)  якщо кредитор на момент виконання зобов´язання змінив місце проживання або місцезнаходження і сповістив про це борж­ника - за новим місцем проживання або знаходження кредито­ра, з віднесенням за рахунок кредитора усіх витрат, пов´язаних зі зміною місця виконання.

За місцем проживання, як правило, відкривається спадщина.

Неабиякого значення набуває місце проживання для визна­чення підсудності по спорах з цивільного права. Підсудність цивільних справ, за загальним правилом, визначається за міс­цем проживання відповідача. Справи, що виникають у зв´язку зі стягненням аліментів, відшкодуванням шкоди, заподіяної смер­тю або тілесними ушкодженнями, та деякі інші справи можуть розглядатися за місцем проживання позивача.

Як бачимо, з місцем проживання закон пов´язує виникнення і припинення багатьох юридичних фактів, що можуть тим чи ін­шим чином впливати на майновий та інший стан фізичної особи.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Адміністративне право України: тенденції трансформації в умовах реформування
Конкурентне право України
Дипломатичне представництво: організація і форми роботи
Аграрне право України
Історія держави і права України - Ч.1
Юридична деонтологія
Історія вчень про державу і право
Адміністративне право України
Аграрне право України
Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності)
Виконавча влада в Україні: організаційно-правові засади
Правове регулювання застосування сили працівниками правоохоронних органів
Цивільне право України. Загальна частина
Історія вчень про право і державу
Податкове право