Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Цивільне право України. Загальна частина

§ 2. Елементи та види цивільно-правових відносин


Будь-які, навіть найпростіші цивільно-правові відносини, є інтегральним правовим явищем, що складається з певних час­тин, У науці цивільного права такі складові частини називають елементами цивільних правовідносин. їх три: суб´єкти; об´єкт (об´єкти); зміст (суть)´ правовідносин.

Суб´єкти будують відносини на підставі норм цивільного права, реалізують свої права і виконують обов´язки. Як уже за­значалося, у більшості цивільно-правових відносин кожний із суб´єктів має права і виконує обов´язки. Це означає, що в кон­кретних цивільно-правових відносинах, конкретна особа має право вчиняти певні дії, які називають суб´єктивним цивільним правом. Інша особа має відповідний до цього права конкретний обов´язок - суб´єктивний цивільний обов´язок. Зміст цивільних правовідносин складають суб´єктивне право і суб´єктивний обов´язок.

Суб´єктивне цивільне право - це засноване на цивільно-пра­вових нормах право особи здійснювати певні дії і вимагати задо­волення свого інтересу від зобов´язаної особи.

Зміст цивільно-правового обов´язку полягає в тому, що закон (договір) зобов´язує особу до певної поведінки (здійснити пев­ні дії чи утриматися від певних дій) для задоволення інтересів уповноваженої особи.

Суб´єктивне право має свою структуру. Воно складається з трьох прав (повноважень): 1) право (повноваження) на власні дії; 2) право (повноваження) на чужі дії; 3) право (повноваження) ви­магати застосування засобів примусу до зобов´язаних осіб.

Суб´єктивний цивільний обов´язок - це заснована на законі міра відповідної (щодо задоволення інтересів певної особи) по­ведінки зобов´язаної особи.

Суб´єктивне цивільне право (обов´язок) необхідно відрізняти від об´єктивного (цивільного та будь-якого іншого). Об´єктивне право (право в об´єктивному розумінні) - сукупність право­вих норм, а суб´єктивне цивільне право (обов´язок) - це право (обов´язок), що належить конкретному суб´єктові цивільних правовідносин.

Такий поділ цивільного права цілком визначений лише щодо майнових правовідносин та відносин, що виникають у сфері ін­телектуальної діяльності. Що ж до особистих немайнових прав, то при їх поділі на об´єктивні та суб´єктивні слід враховувати, що власне особа і є носієм цих конкретних прав, які невіддільні від особи.

Між об´єктивним і суб´єктивним правом існує тісний зв´язок: суб´єктивне право випливає з об´єктивного, засноване на ньо­му. Необхідно врахувати і те, що об´єктивне право встанов­люється державою, а тому воно породжує певні відносини носіїв суб´єктивних прав і обов´язків не лише один до одного, а й до держави. Суть останніх полягає в тому, що держава визначає в об´єктивному праві (в нормах права) зміст суб´єктивних прав та обов´язків, встановлює мету здійснення суб´єктивних прав і на­дає можливість захистити порушені права.

Цивільно-правові відносини є досить різноманітними. Вони відрізняються між собою за структурою, суб´єктним складом, колом зобов´язаних осіб і ступенем їх конкретизації, об´єктом, підставами виникнення та іншими критеріями. Тому цивільно-правові відносини поділяють на види. Поділ цивільно-правових відносин на види має не лише теоретичне, а й важливе практичне значення. Це дає змогу осмислити їх сутність та значення в сис­темі правових відносин, сприяє засвоєнню нормативних актів і в кінцевому результаті - правильному застосуванню цивільного законодавства в тому чи іншому випадку.

Залежно від того, який критерій покладено в основу поділу, виділяють такі види цивільно-правових відносин:

а) прості і складні;

б) майнові та особисті немайнові;

в) абсолютні, загальнорегулятивні та відносні правовідно­сини;

г)  активні та пасивні;

д) речові та зобов´язальні відносини.

Прості і складні правовідносини. У більшості випадків кожна особа в цивільних правовідносинах має як права, так і обов´язки. Проте існують цивільно-правові відносини, у яких одна особа (сторона) має лише право, а інша - лише обов´язок. Тому цивільно-правові відносини поділяють на прості і складні.

Простими називають правовідносини, в яких одній особі на­лежить лише право, а іншій - лише обов´язок. Наприклад, правовідношення, що виникає на основі укладення договору позич­ки. Позичкодавець має право лише вимагати повернення речі, а користувач лише зобов´язаний до цього і не наділений законом будь-якими іншими правами.

Складними є правовідносини, в яких обидві сторони ма­ють як права, так і обов´язки. Таких правовідносин більшість. Наприклад, за договором купівлі-продажу майна покупець має право вимагати передачі йому проданої речі і, водночас, зобов´язаний сплатити продавцю її вартість. Продавець, у свою чергу, зобов´язаний передати річ, і, водночас, має право вима­гати сплатити вартість цієї речі. Права та обов´язки сторін взаємообумовлені та складають зміст правовідносин купівлі-прода­жу. Аналогічне поєднання прав і обов´язків у осіб спостерігаємо в цивільно-правових відносинах, що виникають при укладанні договорів поставки, контрактації сільськогосподарської продук­ції, найму, лізингу та ін.

Розмежування правовідносин на прості і складні інколи є досить важливим. У складних правовідносинах нерідко зуст­річаються елементи, що належать до різних зобов´язань. На­приклад, при перевезенні речей на перевізника (транспортну організацію) покладено обов´язок не лише перевезти річ, а й зберегти її (зберігання без договору). Тому, при вирішенні спір­них питань в кожному конкретному випадку необхідно визна­читись, простим чи складним є те чи інше правовідношення, оскільки це дасть можливість вірно застосувати до нього певну правову норму.

Особисті немайнові та майнові відносини. Поділ цивіль­них правовідносин за характером змісту заснований на вченні про предмет цивільно-правового регулювання. Майновими є відносини між суб´єктами з приводу майна. Передусім це пра­вовідносини власності. Однак майнові правовідносини за своїм складом неоднорідні. Є також зобов´язальні майнові правовід­носини. Інші відносини, з приводу особистих немайнових благ (честь, гідність, право на ім´я та ін.) називають особистими немайновими відносинами. Досить поширеними є відносини, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності.

Усі вони мають такі характерні особливості:

по-перше, суб´єктивні майнові права можуть передаватися, тоді як особисті немайнові права та право авторства, за загаль­ним правилом, не можуть бути відокремленими від їх носія. Наприклад, засвідчене право авторства неможливо передати чи подарувати іншій особі. Воно не переходить до інших осіб і після смерті автора;

по-друге, у випадках порушення майнових прав інтереси уповноваженої особи можуть бути задоволені шляхом поновлен­ня порушених прав (наприклад, суд може зобов´язати незакон­ного володільця повернути річ власнику); особисті немайнові права захищаються засобами немайнового характеру;

по-третє, у випадках, передбачених законом, при порушенні цих прав допускається відшкодування моральної шкоди.

Абсолютні, загальнорегулятивні та відносні правовідно­сини. В основу їх розмежування покладено такий критерій, як коло зобов´язаних осіб і ступінь їх конкретизації (суб´єктний склад) у правовідносинах.

Громадяни та організації, що мають суб´єктивні права, ре­алізують їх за рахунок власної діяльності (господарської, побу­тової, творчої тощо). При цьому вони безпосередньо не пов´язані з діяльністю інших суб´єктів. Але це зовсім не означає, що діяльність, наприклад власника щодо володіння і користуван­ня своїм майном, не залежить від поведінки оточуючих осіб. Кожен власник вправі вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону, але при цьому він зобов´язаний не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати права та охоронювані законом інтереси громадян, юридичних осіб і держави. При здійсненні своїх прав і виконанні обов´язків власник зобов´язаний додержуватися моральних засад суспіль­ства (ст. 4 Закону України «Про власність»). Оточуючі власни­ка особи не повинні перешкоджати здійсненню його прав. Тому діяльність власника у суспільстві проходить не відокремлено, а спільно з іншими громадянами та організаціями, на основі норм цивільного права, які обов´язкові до виконання кожним суб´єктом.

В абсолютних правовідносинах уповноваженій особі про­тистоїть необмежена кількість зобов´язаних осіб. Одна сторо­на (уповноважена) в таких правовідносинах визначена, а інша (зобов´язана) - невизначене коло осіб, обов´язок яких полягає в утриманні від порушення суб´єктивних прав. Наприклад, у правовідносинах власності власник виступає уповноваже­ною особою, а всі інші - особи, які існують одночасно з ним, є зобов´язаними по відношенню до власника. В абсолютному пра-вовідношенні визначаються межі поведінки уповноваженої осо­би, її обов´язок утримуватися від дій, які б порушували права інших осіб. Таким чином, в абсолютному правовідношенні і уповноважена особа, і зобов´язані особи повинні діяти у межах встановлених правил. Порушення будь-ким із них цих правил тягне негативні наслідки для порушника.

Окрім права власності, до абсолютних цивільно-правових від­носин належать: немайнові авторські і винахідницькі відноси­ни, що пов´язані з майновими; відносини з приводу таких благ, як життя, здоров´я, честь, гідність, недоторканність особистого життя.

Загальнорегулятивними називають такі відносини, які ві­дображають зв´язок одного з одним. Кожен у таких правовідно­синах на боці уповноваженої і зобов´язаної сторони. Наприклад, цивільно-правові відносини, пов´язані із здійсненням права на здоров´я, здорове довкілля. Вони виникають між усіма особами, які потрапляють у сферу дії цивільно-правових норм про охоро­ну здоров´я.

Відносні правовідносини характеризуються тим, що у них конкретно визначені обидві сторони. Такими є зобов´язальні пра­вовідносини. Сторони в них цілком конкретні - кредитор і борж­ник. У договірних зобов´язаннях сторони (особи) мають свою на­зву, притаманну для конкретних зобов´язальних правовідносин, наприклад: у договорі купівлі-продажу - продавець і покупець; у договорі дарування - дарувальник і обдаровуваний; у договорі комісії - комісіонер і комітент.

Отже, у відносному правовідношенні уповноваженій особі протистоїть конкретна зобов´язана особа, яка повинна здійсни­ти на користь уповноваженої особи певні дії: передати майно у її власність, виконати певну роботу, надати відповідну послугу, сплатити визначену суму грошей тощо.

Прикладом відносного цивільного правовідношення може бути не лише цивільно-правове зобов´язання, що виникає з дого­вору, а й таке, що виникає із факту заподіяння шкоди.

Відносне правовідношення виникає також у разі порушення прав власника, прав авторства, особистих немайнових прав, ос­кільки тут має місце конкретна уповноважена особа і конкретна зобов´язана особа - порушник чужих прав.

Право уповноваженої особи в абсолютному правовідношенні може бути порушене будь-ким з числа осіб, які перебувають в зоні юридичної досягненості з нею. Право уповноваженої особи у відносному правовідношенні може бути порушене тільки кон­кретною особою, яка бере участь в цьому правовідношенні. Так, позичкодавець може вимагати повернення боргу тільки від ко­ристувача.

Отже, право уповноваженої особи в абсолютному правовід­ношенні захищається від порушення будь-якою особою, а пра­во уповноваженої особи у відносному правовідношенні - з боку конкретно визначених осіб.

Активні та пасивні цивільні правовідносини. Поділ та­ких правовідносин обумовлюється характером поведінки зобов´язаної сторони. Так, якщо зобов´язана сторона характери­зується активною поведінкою, то суб´єктивне право вичерпуєть­ся лише двома повноваженнями - правом вимоги і правом захис­ту порушеного суб´єктивного права (в разі виконання обов´язку). При цьому суб´єктивне право покликане забезпечити виконання обов´язку, тобто досягнення активної діяльності зобов´язаної сторони. До активних правовідносин належать зобов´язальні відносини, оскільки боржник зобов´язаний вчинити на користь уповноваженої особи (кредитора) певну дію: передати майно, ви­конати роботу тощо.

В інших правовідносинах зобов´язана сторона повинна ут­римуватися від порушення суб´єктивного права уповноваже­ної сторони. Змістом суб´єктивного обов´язку у цьому випадку є пасивна поведінка зобов´язаної сторони. Такі правовідносини називають пасивними. До них належать: відносини власності, авторські і винахідницькі відносини, особисті немайнові відно­сини тощо.

Речові і зобов´язальні правовідносини. Поділ правовідно­син на речові і зобов´язальні не слід завжди розуміти так, що в їх основі лежить наявність чи відсутність зв´язку правовід­носин з речами. З речами мають зв´язок не лише речові, а й пе­реважна більшість зобов´язальних правовідносин (наприклад, договори купівлі-продажу, майнового найму, обміну, дару­вання тощо). Так, за договором купівлі-продажу суб´єктивні обов´язки продавця спрямовані на передачу речі і права власності на неї покупцеві. При цьому між сторонами виникають не речові, а зобов´язальні відносини. Але поряд з діями борж­ника об´єктом таких відносин є речі. Тому в літературі у таких випадках дії боржника називають об´єктом першого порядку, а речі — об´єктом другого порядку.

В основі поділу правовідносин на речові і зобов´язальні пок­ладено характер залежності задоволення інтересів уповноваже­ної особи (носія права) від дій інших осіб.

Якщо майновий інтерес уповноваженої особи може бути задо­волений її власними діями, а всі інші особи зобов´язані лише не заважати їй, то такі правовідносини називаються речовими. Це правовідносини власності, відносини щодо володіння і користу­вання майном.

Якщо ж для задоволення інтересу уповноваженої особи необ­хідні активні дії конкретних зобов´язаних осіб, то такі правовід­носини називаються зобов´язальними.

Отже, речові права реалізуються безпосередньо уповноваже­ною особою, а реалізація зобов´язальних правовідносин завжди пов´язана з виконанням обов´язку конкретною зобов´язаною особою (боржником).

Окрім зазначених видів цивільно-правових відносин, в юри­дичній літературі не безпідставно виділяють ще й регулятивні та охоронні відносини.

Регулятивні відносини - це правовідносини, через які здійснюється регулювання нормальних економічних (влас­ності, товарно-грошових) та особистих немайнових відносин у суспільстві. Вони виникають із договорів, односторонніх угод і засвідчують правомірну діяльність фізичних та юридичних осіб.

Охоронними називають правовідносини, які виникають між порушником цивільно-правових норм і потерпілим. Вони ви­никають із правопорушень, тобто порушень правових норм, суб´єктивних прав і заподіяння шкоди потерпілим. Охоронні відносини є цивільно-правовою формою усунення наслідків правопорушень, поновлення нормального правового й економічного або особистого становища´.

Будь-які цивільно-правові відносини можна охарактеризу­вати з урахуванням їх видів, які існують у цивільному праві. Комплексний підхід при характеристиці тих чи інших конкрет­них цивільно-правових відносин, у кожному окремому випадку, дозволяє сформулювати модель їх видової характеристики. На­приклад, цивільно-правові відносини, що виникають на основі укладеного між сторонами договору купівлі-продажу є склад­ними, майновими, відносними, активними, зобов´язальними та регулятивними.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Адміністративне право України: тенденції трансформації в умовах реформування
Конкурентне право України
Дипломатичне представництво: організація і форми роботи
Аграрне право України
Історія держави і права України - Ч.1
Юридична деонтологія
Історія вчень про державу і право
Адміністративне право України
Аграрне право України
Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності)
Виконавча влада в Україні: організаційно-правові засади
Правове регулювання застосування сили працівниками правоохоронних органів
Цивільне право України. Загальна частина
Історія вчень про право і державу
Податкове право