Під судовою практикою звичайно розуміють ті положення (рішення) судів, які розробляються судами при розгляді певної категорії справ (наприклад, щодо встановлення батьківства, від­шкодування шкоди, що заподіяна джерелом підвищеної небез­пеки тощо).

Рішення суду по конкретній справі мають обов´язкову силу лише для суб´єктів цієї справи і, звичайно, джерелом права вони не є. Джерелом права не можуть вважатися і узагальнення судо­вої практики з певних категорій справ, позиції колегії в цивіль­них справах Верховного Суду України.

Водночас судова практика тісно пов´язана з джерелами права і має важливе значення в цивільному законодавстві.

По-перше, саме за допомогою судової практики встановлюєть­ся таке розуміння і тлумачення закону, яке розкриває його зміст і розвиває його положення.

По-друге, саме цивільна практика є вихідною базою для цивільного законодавства. Завдяки судовій практиці в нор­мативному порядку врегульовуються відносини, що до цього цивільним законодавством не регламентувалися. Так, ЦК 1963 p. України не містив положень щодо відшкодування витрат, які особа зазнала при веденні чужої справи без доручення. Але на практиці такі справи виникали, і суди змушені були їх вирішу­вати. Тому, у ЦК України в главі «Недоговірні зобов´язання» з´явився окремий параграф «Вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення».

По-третє, застосування цивільно-правових норм на практиці дозволяє з´ясувати, наскільки ефективною і повною є чинна нор­ма, виявити прогалини, неточності, протиріччя, що закладені в ній, усунути їх і цим самим удосконалити норму права.

Відповідно до ст. 147 Конституції України право офіційного тлумачення законів надано Конституційному Суду України.

Питання щодо правової природи постанов Пленуму Верховно­го Суду було досить дискусійним в юридичній літературі. Якщо одні автори розглядали роз´яснення вищих судових органів як джерело права, оскільки тлумачення закону в них носило офіційний характер і було складовою частиною правової норми, яка роз´яснювалася, то прихильники іншого погляду вважа­ли, що постанови Пленуму не створюють норми права, а лише роз´яснюють діючі закони, оскільки загальнообов´язковість акту сама по собі не свідчить про нормативність його змісту.

Проведення судової реформи обумовило певні зміни у компе­тенції Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів.

Відповідно до ст. 55 Закону України «Про судоустрій Украї­ни» від 7 лютого 2002 р. Пленум Верховного Суду України дає роз´яснення судам загальної юрисдикції з питань застосування законодавства, у разі необхідності визнає нечинними відповідні роз´яснення вищих спеціалізованих судів.

Таким чином, роз´яснення вищих спеціалізованих судів но­сять рекомендаційний характер.

Більшість цивілістів вважають, що ці роз´яснення необхідно розглядати як форму тлумачення чинного законодавства, що за­стосовується судами.

Правова норма та її тлумачення - різні явища. Якщо тлума­чення визнавати частиною тієї норми, яка підлягає тлумаченню, то тим самим відкривається можливість зміни норми шляхом її тлумачення.

Важливі питання розглядалися в наступних постановах пле­нуму Верховного Суду: «Про практику розгляду судами цивіль­них справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 р. № 6 ( із змінами); «Про судову практику у справах по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 р. № 4 ( із змінами); «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» від 22 грудня 1995 р. № 20 (із змінами); «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 25 грудня 1996 р. № 13 (із змінами).

Постанови Пленуму Верховного Суду публікуються в окре­мих збірниках і в періодичних юридичних виданнях («Вісник Верховного Суду України», «Право України», «Юридичний віс­ник» та ін.).

Постанови Пленуму Вищого господарського суду та роз´яснення Президії Вищого господарського суду України публікуються у спеціальному виданні «Вісник Вищого госпо­дарського суду України».

Отже, судова практика має важливе значення в тлумаченні, удосконаленні та застосуванні цивільного законодавства.