Відмежування галузей права відбувається за предметом і ме­тодом. Вирішуючи проблеми розмежування правових галузей, законодавець закріплює положення, за яким до майнових від­носин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до подат­кових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосо­вується (п. 2 ст. 1 ЦК України).

Але виникає необхідність розмежування цивільно-правових відносин не тільки з адміністративно-правовими чи фінансово-правовими, а й з відносинами, що регулюються іншими галузя­ми права.

Так, конституційне право закріплює основні особисті права громадян України, встановлює рівність всіх форм власності, не­доторканість, свободу підприємницької діяльності, визначає за­гальні принципи правової системи, в тому числі основні засади цивільного права. Цивільне право не тільки конкретизує названі положення Конституції України, а й вміщує норми щодо регу­лювання інших приватноправових відносин.

Спільним для цивільного і адміністративного права є пред­мет регулювання - майнові відносини, але метод регулювання цих відносин названими галузями права різний. Характерним для цивільно-правового методу є юридична рівність учасників та диспозитивність. Для адміністративного права - влада і під­порядкування одних суб´єктів адмінвідносин іншим. В основі адміністративно-правового регулювання суспільних відносин лежать імперативні засади.

Кримінальне право, як і цивільне, регулює (охороняє) май­нові та особисті немайнові відносини. На підставі норм кримі­нального права відбувається обмеження цивільної правоздат­ності фізичних осіб. Взаємодія цих галузей права відбувається також у разі подачі цивільного позову в кримінальному про­цесі. Але на підставі норм кримінального законодавства май­нові стягнення відбуваються на користь держави, а на підставі цивільного - на користь кредитора. Норми ККУ застосовують­ся для особистого покарання правопорушника, а ЦКУ - май­нового.

Трудове право також має багато спільного з цивільним при регулюванні трудового договору і цивільно-правового договору підряду; при відшкодуванні шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров´я, пов´язаним з виконанням ним трудових обов´язків. Характерним для трудових відносин є те, що вони виникають в процесі праці, відпочинку. Цивільне право в ці від­носини не втручається.

Однак можливі ситуації, коли виникають відносини, які знаходяться на межі цивільного і трудового права. Зокрема, відповідно до ч. З ст. 99 ЦК члени виконавчого органу товарис­тва можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов´язків, якщо в установчих документах не визначені під­стави усунення членів виконавчого органу від виконання своїх обов´язків. В даному випадку виникають цивільно-правові від­носини, на які не поширюється положення трудового права про звільнення працівників.

Цивільне право регулює відносини, об´єктом яких виступа­ють земельні ділянки, але з обмеженнями, встановленими зе­мельним та екологічним правом.

Близьким до цивільного права є сімейне право, але учасни­ками сімейно-правових відносин, як правило, виступають чле­ни сім´ї. Суб´єкти цивільних правовідносин частіше всього не пов´язані сімейними зв´язками.

Цивільний процес регламентує порядок розгляду цивільно-правових спорів у суді, а також порядок розгляду заяв з інших цивільно-правових підстав.

Дискусійною є проблема відмежування цивільно-правових відносин від відносин у сфері господарювання, які регулюються перш за все Господарським кодексом України (ГК). При цьому слід враховувати те, що господарське право є комплексною га­луззю права, яка складається з публічно-правових і приватно­правових інститутів. Відповідно до п. 6 ст. З ГК одним із видів господарських відносин є організаційно-господарські відноси­ни, тобто відносини, що складаються між суб´єктами господарю­вання та суб´єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю. Такі відносини не можуть бути предметом цивільного права, оскільки при цьо­му відсутня така ознака цивільно-правових відносин як юридич­на рівність.

Натомість виникають складнощі при розмежуванні приват­но-правових відносин між цивільним і господарським правом. З цього приводу варто погодитись з позицією, за якою відповідне розмежування здійснюється за наступними правилами:

-   ЦК України встановлює загальні правила, які регулюють цивільно-правові відносини. При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 9 ЦК законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Таким чином, Гос­подарським кодексом можуть встановлюватись особливості ре­гулювання цивільних правовідносин у сфері господарювання. Отже, приписи ГК підлягають застосуванню як спеціальні пра­вові норми;

-   у разі виникнення суперечностей (колізій) між зазначени­ми нормативними актами перевагу застосування мають приписи ЦК, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 4 ЦК основним актом цивіль­ного законодавства є саме Цивільний кодекс України.