Однією з галузей права України є цивільне право, яке нале­жить до приватного. Поділ правових галузей на галузі публічно­го і приватного права започатковано ще римськими юристами. Відтоді на ньому базується наукова, законодавча та практична оцінка правових явищ. В УРСР на практиці така класифікація не застосовувалась. Нині ця проблема знову є актуальною.

Є різні пояснення виникнення такого поділу. Головне - від­шукати найобґрунтованіші підходи до визначення суті галузей публічного і приватного права. Враховуючи розвиток юридичної науки, законодавства, можна дійти висновку, що в основі такої класифікації лежить вчення про предмет і метод галузей права.

Предметом правового регулювання є коло суспільних відно­син, які регулюються нормами тієї чи іншої галузі права. Під ме­тодом розуміється сукупність способів та заходів, за допомогою яких законодавець впливає на формування поведінки суб´єктів -учасників певних суспільних відносин.

Цивільне право як галузь приватного права регулює май­нові відносини, відносини, що виникають у сфері інтелектуаль­ної діяльності та особисті немайнові відносини, що передбачені цивільним законодавством.

Суб´єктами цивільного права можуть виступати громадяни (фізичні особи); юридичні особи, інколи держава та територіаль­ні чи регіональні громади. Формулюючи права та обов´язки учасників цивільних правовідносин, законодавець ґрунтується на тому, що всі вони діють на засадах юридичної рівності, май­нової незалежності, вільного волевиявлення.

Громадяни та організації також можуть виступати учасника­ми суспільних відносин, що регулюються нормами галузей пуб­лічного права, але такі відносини засновані на наказі і примусі, владі і підпорядкуванні.

Поділяючи правові галузі на галузі публічного і приватного права, необхідно зважати на відносну умовність такого поділу. На практиці зазвичай відбувається взаємопереплетіння тих чи інших суспільних відносин, що потребує не тільки застосування норм різних галузей права для їх регулювання, а й використан­ня різних способів впливу на учасників цих відносин.

Так, державні органи і органи місцевого самоврядування, діяльність яких регулюється публічним правом, зазвичай висту­пають учасниками цивільно-правових відносин. Галузеві органи управління, вирішуючи проблеми перевезення, капітального будівництва, торгівлі та інші, вступають у приватно-правові від­носини. На ці органи покладена також відповідальність за шко­ду, заподіяну громадянам та юридичним особам під час виконан­ня службових обов´язків їх працівниками.

Мають місце і випадки, коли для регулювання приватних відносин застосовуються публічно-правові норми. Зазвичай це трапляється у сфері відносин оренди земельних ділянок, найму житлових приміщень, поставки тощо. Встановлення податків також є одним із засобів застосування норм публічного права в приватних відносинах.

В Україні поступово створюються такі засади правового регу­лювання громадського життя, що дають можливість розвиватися приватним відносинам, але не на шкоду суспільному добробуту. Принцип такого регулювання закріплено в ч. З ст. 13 Консти­туції України, де зазначено: «Власність зобов´язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству». Для подальшого розвитку правової системи України є важливим не протиставлення приватного й публічного права, а їх поєд­нання та узгодження. Вирішальна роль при цьому відводиться цивільному праву як галузі приватного права.