Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Політологія: курс лекцій

2.3. Об'єкт та суб'єкт політики


В основі різнобічних інтересів соціальних суб´єктів лежать різні потреби: економічні, соціальні, психологічні тощо. Останні породжують прагнення реалізувати зазначені потреби використанням політичної влади. Кожна соціальна група намагається впливати на форми політичної влади, конкретні напрями й методи її діяльності, аби остання відбивала інтереси саме цієї групи. Форма впливу може бути або безпосередньою, або через політичні партії, суспільні організації та рухи.
Зі сказаного випливає: об´єктом політики насамперед є влада. До неї прагнуть політичні сили, які відбивають інтереси тих чи інших соціальних груп суспільства.
Але якщо влада є самоціллю для певних політичних суб´єктів, це може спричинити серйозний конфлікт, оскільки суспільство не здатне нормально функціонувати, коли не враховуються інтереси інших політичних суб´єктів.
В окремі періоди історії боротьба за владу може виходити на перший план, однак після цього обов´язково настає період, коли сфера політики стає набагато ширшою і охоплює процеси функціонування та розвитку влади, впливу на економічні, соціальні, духовні процеси, що відбуваються в суспільстві.
Таким чином, констатуємо, що об´єктом політики в різних сферах суспільства є відносини соціальних груп із питань, життєво важливих для зазначених груп і суспільства взагалі, а також відносини між ними та державними інституціями. У першому випадку йдеться про такі поняття, як власність, влада, морально-етичні норми, у другому — форми й методи реалізації економічної, суспільної, соціальної політики тощо.
Суб´єктом політики можуть бути особистість, організація або суспільна група, які здатні творити політику й ініціювати істотні зміни в політичних відносинах. (Під творенням політики розуміють постійну й певною мірою самостійну участь у політичному житті відповідно до власних і суспільних інтересів, вплив на поведінку та стан інших суб´єктів.)
Здатність творити політику характеризують терміном політична суб´єктність, яка залежить від об´єктивних можливостей діяти (обмежених структурою політичних сил і рівнем розвитку суб´єкта) і суб´єктивних можливостей (мотивації, знань, умінь, послідовності дій).
Суб´єктів політики можна класифікувати за розглянутими далі ознаками:
1. Інтересом, який вони прагнуть реалізувати через політичну владу:
– громадянське суспільство загалом;
– соціальні, етнічні та конфесійні групи;
– окремі особистості.
2. Соціально-становою приналежністю:
– стани (робітничий, селянський тощо);
– політичні лідери (еліта) станів.
3. Соціальне професійною приналежністю:
– громадяни, які мають політичні права і не є професійними політиками;
– громадяни, котрі тимчасово професійно здійснюють політичну діяльність як обрані до представницьких, виконавчих або судових органів влади;
– громадяни, які професійно здійснюють політичну діяльність (теоретичну чи практичну);
– громадяни, які працюють у державно-адміністративному апараті, що репрезентує державу.
4. Належністю до організованих етноконфесійних груп:
– етнополітичні об´єднання та рухи (домінуючих етносів чи національних меншин);
– конфесійно-політичні об´єднання та рухи.
5. Ступенем і мірою організованості:
– державні організації та інституції;
– політичні партії;
– громадсько-політичні організації, об´єднання, рухи;
– політичні блоки, фракції, угруповання.
Велика суспільна група стає суб´єктом політики за умов:
1) міцних внутрішніх зв´язків і єдності;
2) усвідомлення нею власного становища і спільних інтересів, а відтак відчуття самобутності, співдружності, ідентифікації з групою, внутрішньої солідарності і т. ін.;
3) організації, тобто координації керівними центрами поведінки та дій окремих територіальних, галузевих угруповань, течій, вікових, статевих, професійних та інших категорій.
Марксистська доктрина розглядала суспільне значення діяльності та сфери впливу індивідів і організації як віддзеркалення певного рівня самосвідомості й організованості великих суспільних груп, їхньої інтеграції, зв´язків конкретних людей і колективів з великою суспільною групою, а також співвідношення сил між різними групами (станами, верствами, національностями тощо).
В інших концепціях домінує, як правило, погляд, що зосереджується на особистості. Остання вважається реальним суб´єктом політики, а колективні форми діяльності та впливу розглядаються як сукупність або сумарний вектор індивідуальних дій.
У формально інституціональних концепціях вирішальна роль відводиться політичним організаціям та інститутам — державним органам, партіям, об´єднанням, еліті, керівним групам. Свідомість суспільних груп тут розглядається як результат діяльності організацій та їх керівників, а маси — як об´єкт управління соціальними інститутами.
Отже, на цих підставах можна зробити висновки про нерівносильність різних суб´єктів політики. Зрештою, це зрозуміло. Надто нерівнозначними за функціями, роллю та формами участі в політичній діяльності є держави, народи, стани, партії, рухи, профспілки, політичні лідери та звичайні громадяни. Крім того, потрібно враховувати роль суб´єктів різного рівня організаційної ієрархії (соціальних інститутів, великих і малих груп, індивідів), різний рівень політичної суб´єктності або впливовості сил, які діють на одному й тому самому рівні. Загальновідомо, що є провідні суспільні групи, більш і менш впливові стани, рухи, партії, лідери і т. ін.


Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Політологія: курс лекцій
Політологія
Політологія
Основи політології
Політологія (теорія та історія політичної науки)
Політологія
Етнополітична карта світу 21 століття