Електронна бібліотекапідручники


Економічна історія

Економіка монополістичного капіталізму: загальна характеристика епохи


Після великої циклічної кризи 1873—1878 pp., яка мала загальносвітовий характер, прискорилася трансформація пануючої в провідних країнах світу економічної системи. Місце сотень виробників у кожній галузі почали займати одиничні найбільші компанії — монополії. Типові приклади: "Стандарт ойл", частка якої наприкінці XIX ст. становила майже 90 % нафтовидобутку в США і майже 60 % світового видобутку нафти, "Форд моторз", частка якої у 20-х роках XX ст. становила 80 % американського автомобільного ринку і дві третини світового, "Юнайтед стейтс стіл", "Юнайтед фрутс", компанії Круппа, Нобеля та інших найбільших промисловців.

Змінився також характер товару. Замість звичайних традиційних стали приходити марочні товари — бренди: "Кока-кола", "Кемел", "Лівайс", "Еріксон", "Проктор енд Гембл" тощо. У конкуренції марок провідну роль почали відігравати нецінові чинники.

Різко піднялися пороги входження в галузі, особливо у нові капіталомісткі — автомобілебудування, хімічна промисловість, металургія, електроенергетика, виробництво зброї, авіа-, суднобудування, шляхове будівництво.

Посилилося законодавче регулювання підприємницької діяльності: спершу у сфері антимонопольного законодавства, потім у галузі регулювання відносин між працею і капіталом. На кінець епохи появилися перші законодавчо встановлені соціальні гарантії. Проте загалом у вирішення економічних питань держава, як і раніше, прямо не втручалася, за винятком СРСР і Заходу періоду Великої депресії.

З появою нових засобів поширення інформації (телеграф, телефон, радіо) доступ до комерційно важливої інформації став відповідно менш доступним.

Отже, умови, характерні для економіки вільної конкуренції, зникли, і економічна система стала якісно новою. Її назвали системою (економікою) монополістичної конкуренції. Вона проіснувала близько 70 років — з кінця XIX до середини XX ст.

Для монополістичної системи характерне різке загострення боротьби між найбільшими компаніями світу і між урядами національних держав, які підтримували їх, за контроль над джерелами дешевої сировини та ринками збуту. Ця боротьба призвела до різкого посилення мілітаристських кіл (військово-аристократичної партії), особливо в Німеччині, Японії, Великій Британії, Італії, Австрії і Росії, а також до розв´язання двох світових воєн і безлічі регіональних конфліктів.

Невдала, незавершена модернізація і поразка в Першій світовій війні сприяли приходу до влади в Росії партії більшовиків. Ця партія почала побудову в окремо взятій країні безкласового суспільства і господарської системи, основаної на колективній (державній) власності на засоби виробництва.

 

Соціальна структура суспільства. В епоху монополістичної конкуренції тривали зміни в соціальній структурі суспільства. Завершення модернізації, що супроводжувалося урбанізацією (зростання кількості міст, чисельності й частки міського населення), привело скорочення частки селян та інших категорій, які працювали в сільському господарстві, до 25—30 %, а в окремих країнах — до 15—20 % населення.

Поряд із цим відбувалося зростання чисельності робітничого класу. На кінець цього періоду воно сягнуло 45—60 % загальної чисельності населення.

Проте найбільш значні соціальні зміни сталися з так званим середнім станом. "Старий середній клас" (торговці, крамарі, чиновники, рантьє, викладачі, лікарі, люди вільних професій) зміцнив свої позиції, збільшились чисельно і поповнившись представниками "нових середніх" соціальних груп: приватними підприємцями, фермерами, службовцями, менеджерами і навіть частиною висококваліфікованих робітників — майстрів. У найрозвинутіших країнах (Велика Британія, США, Франція) вже на початок XX ст. він становив 20—25 % населення. Це вберегло країни надалі від великих соціальних потрясінь — таких, які за браком могутнього середнього стану, що міг би стабілізувати суспільство, випали на долю Німеччини, Японії та Росії.

В епоху монополістичної конкуренції зросли рівень і якість життя всіх без винятку соціальних груп населення. Це відбулося завдяки успіхам медицини і поширенню освіти, з одного боку, та значному зростанню виробництва — з іншого. Зростання виробництва забезпечили завдяки впровадженню в промисловість досягнень так званої другої хвилі науково-технічної революції (двигун внутрішнього згорання, турбогенератор, електрика, синтетичні матеріали та ін.), а також наукової організації праці (хронометраж, конвеєр, раціоналізація).

Зростання добробуту було однозначним і вкрай нерівномірним як у регіонах, так і в соціальних групах. Найбільше зросло споживання в "середніх" соціальних групах, найменше — у селян і найманих робітників сільського господарства. Найвищі показники зростання спостерігалися в США, Німеччині та Японії. Однак у другій і третій країнах, а також у Росії, у складі якої була й Україна, економічні досягнення поглинали військові витрати, зумовлені воєнними поразками і соціальними потрясіннями.

Економічне зростання періодично переривали економічні кризи, найглибша з яких — Велика депресія 1929—1933 pp. — стала найбільшим випробуванням як для ринкової економічної системи, яка після цієї кризи почала в черговий раз трансформуватися, так і для економічної теорії.

В епоху монополістичної конкуренції в Європі та Північній Америці завершився демографічний перехід. Чисельність населення стабілізувалася на рівні 400 і 200 млн осіб відповідно. Надалі помірне зростання населення підтримувалося (якщо таке було) виключно за рахунок міграції вихідців з Азії й Африки.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія